Справа № 932/5528/21
(2/199/929/22)
Іменем України
14.07.2022 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Божко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Дніпра цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа: Орган опіки та піклування в особі адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, -
Позивач звернулася до суду з даним позовом до відповідача, зазначивши що з 29 жовтня 2011 року сторони перебували у шлюбі. Від шлюбу мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між сторонами було розірвано 26 лютого 2014 року. Фактично шлюбні стосунки було припинено з 2013 року, вона з відповідачем проживають окремо, дитина проживає з позивачем. Спорів стосовно міста проживання дитини не було, відповідач не заперечував, що дитина буде проживати з позивачем. Весь цей час відповідач життям сина не цікавився, не телефонував, не виявляв бажання спілкуватись з дитиною та приймати участь у її вихованні. На сьогоднішній день дитина не має до батька ніяких почуттів, оскільки за всі ці роки батько бачив сина декілька раз. В 2014 році Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська виніс рішення про стягнення аліментів з відповідача на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , у твердій грошовій сумі 600 грн., але аліменти відповідач не платить. З 2015 року відповідач знаходиться у розшуку за несплату аліментів. Позивач з сином проживають в своєму будинку. Дитині забезпечені гідні умови проживання та гармонійна атмосфера оточення. Дитина знаходиться на обліку в ДЦПМСД №2 за адресою: АДРЕСА_1 . Дитині вчасно проведені профілактичні щеплення, проводились регулярні амбулаторні огляди, стан здоров'я задовільний. Нагляд за станом здоров'я дитини з моменту її народження і по сьогоднішній день здійснює мати, ОСОБА_1 , відповідач участі в цій сфері життя дитини не приймав. Дитина відвідує школу.
Відповідач з 2014 року не надає будь-яку матеріальну допомогу на утримання сина, має велику заборгованість по сплаті аліментів, фактично усунувся від виконання своїх батьківських обов'язків і ніяким чином не цікавився своїм сином, інтересу до нього не виявляє, що на її думку є підставою для позбавлення його батьківських прав щодо сина.
Позивач до судового засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала.
Відповідач до судового засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суд не повідомив.
Представник третьої особи до судового засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 29 жовтня 2011 року по 26 лютого 2014 року, від якого мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 навчається у КЗО «СЗШ № 40» ДМР з 1 вересня 2019 року. Відповідно до характеристики вихованням дитини займається мати ОСОБА_1 , батько жодного разу до школи не з'явився.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2014 року з відповідача на користь позивача на утримання сина були стягнуті аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 600 грн. до повноліття дитини починаючи стягнення з 18 липня 2014 року. Станом на 01.06.2021 року заборгованість відповідача по аліментам становить 65824,61 грн.
Відповідно до п.п.4,5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
В матеріалах справи міститься заява адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради про неможливість підготування висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_1 повідомила, що на засіданні комісії не може бути присутньою оскільки перебуває за межами України. А тому комісія по захисту прав дитини не може розглянути дане питання без участі заявника.
Враховуючи викладене, а також те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою у разі, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини в діях батьків, керуючись інтересами дитини, Сімейним кодексом України, ЗУ Про охорону дитинства , Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей , Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування , постановою КМУ від 24 вересня 2008 року №866 Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини , у вирішенні питання про доцільність або недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав у відношенні неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покладаються на розсуд суду.
Відповідно до ч.1 ст.150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно із ч.1 ст.152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Частиною 4 ст.155 СК України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст.164 Сімейного Кодексу України, батьки можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, передбачених законом, у зв'язку з їхньою винною поведінкою: ухиленням від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, зловживанням батьківськими правами, жорсткого відношення до дітей, негативного впливу на дітей своєю аморальною, антигромадською поведінкою.
Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно з абз.2 п.18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
Умовою по ухиленню від обов'язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п.2 ч.1 ст.164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно дитини в матеріалах справи відсутні.
Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).
Також, ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 243/13192/19-ц вказав на відсутність підстав для позбавлення батька батьківських прав, оскільки він, в силу своїх можливостей, намагається піклуватися про дітей.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі справа № 753/2025/19 вказав, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав свідчить про інтерес матері до дитини.
Європейський суд з прав людини у справі Хант проти України від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Позивачем на підтвердження своїх вимог надано довідку зі шкоди, де зазначено, що батько дитини жодного в школу не з'являвся, а також письмові пояснення родичів та сусідів, проте суд вважає вказані докази недостатніми для підтвердження винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов'язками відповідачем, та свідчив би про подальше ухилення його від виховання дитини і як наслідок необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав.
Суд зазначає, що рішення про задоволення позову може бути прийняте лише за умови його правомірності, обґрунтованості та доведеності. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Рішення суду повинно ґрунтуватись на доказах, досліджених при розгляді справи, а не на припущеннях, які на думку осіб, що беруть участь у справі доводять пред'явлені вимоги
Керуючись ст.ст. 12,13, 81,141, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, ст. ст. 164, 165, Сімейного кодексу України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа: Орган опіки та піклування в особі адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня проголоошення рішення апеляційної скарги.
Суддя В.В.Руденко