Справа № 199/4617/22
(2-о/199/147/22)
іменем України
19.07.2022
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Спаї В.В.,
за участю секретаря судового засідання Подварченко А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву ОСОБА_1 , де заінтересована особа Лозівський міськрайонним відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території,
Згідно із заявою ОСОБА_1 остання просить суд встановити факт смерті тітки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 в АДРЕСА_1 . Відповідно до вказаної заяви отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо у зв'язку із тим, що ОСОБА_2 проживала та померла на території, яка є тимчасово окупованою територією України.
Учасники справи не скористалися правом брати участь у судовому засіданні.
В окремо наданій суду заяві заявник просилапро розгляд справи у її відсутності.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 93 років.
За місцем проживання померлої (ДНР, м. Шахтарськ) було видано свідоцтво про смерть.
Орган, що здійснив державну реєстрацію смерті - відділ ЗАГС Кіровського міського управління юстиції Міністерства юстиції ДНР.
Дослідив докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:
1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;
2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Як передбачено ч. 2 та ч. 3 ст. 9 цього Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, п.п. 1,13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Згідно зі ст.317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republicof Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republicof Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо у зв'язку із захопленням міста Волноваха Донецької області бойовиками в результаті агресії РФ, встановленням на території міста влади невизнаної ДНР тощо (ч. 3 ст. 82 ЦПК України).
Враховуючи те, що пред'явлена заявником вимога про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 на тимчасово окупованій території України, має для заявника юридичне значення, оскільки створює можливість державної реєстрації смерті та надає право на реалізацію спадкових прав в подальшому, іншої можливості підтвердити факт смерті не має, в той час такий факт знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду, тому для суду наявні підстави для задоволення заяви повністю.
Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України понесені заявником судові витрати по сплаті судового збору розподілу не підлягають.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 256, ч. 3 ст. 256, ст.ст. 259, 264, 265, 267, ч. 7 ст. 294 п. 7, ч. 1 ст. 315, ст.ст. 317, 319 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ), де заінтересована особа Лозівський міськрайонним відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території, задовольнити повністю.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ).
Факт смерті ОСОБА_2 підлягає державній реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану.
Рішення суду є підставою для складання актового запису про смерть та видачі свідоцтва про смерть.
Рішення суду підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Судові витрати по сплаті судового збору розподілу не підлягають.
Дата складення повного судового рішення 19.07.2022 р.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В.Спаї