Справа № 761/16260/20
Провадження № 2/761/454/2022
06 липня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Волошина В.О.
при секретарі: Яницькій О.Л.
за участі:
представника позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно отриманих коштів; трьох відсотків річних; моральної шкоди, -
В червні 2020р. позивачка ОСОБА_3 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 3-15 т.1) до відповідача ОСОБА_4 , і з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с. 86-89 т.2), просила суд:
- стягнути з відповідача на свою користь безпідставно збережені кошти у розмірі 68000,0 дол. США., за весь час користування безпідставно отриманими грошовими коштами 3 % річних у розмірі 7409,75 дол. США; моральну шкоду у розмірі 300000,0 грн.
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що між сторонами, 20 жовтня 2017р. було укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно якого сторони досягли згоди про укладення до 19 квітня 2018р. основного договору купівлі-продажу нерухомого майна: нежитлових приміщень №171, №172, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
На виконання попереднього договору відповідач отримав від позивачки грошові кошти в сумі: 20 жовтня 2017р. - 1324995,0 грн., що еквівалентно 50000,0 дол. США; 20 листопада 2017р. - 50000,0 дол. США, що за курсом НБУ на день передачі грошових коштів складає 1324955,0 грн.; 06 березня 2018р. - 20000,0 дол. США, що за курсом НБУ на день передачі грошових коштів складає 529624,0 грн. та 10000,0 євро, що за курсом НБУ на день передачі грошових коштів складає 325915,0 грн.; 12 квітня 2018р. - 100000,0 дол. США, що за курсом НБУ на день передачі грошових коштів складає 2592590,0 грн.
В подальшому позивачці стало відомо, що відповідачем було укладено ще один попередній договір купівлі-продажу вищезазначених нежитлових приміщень. Так, 16 жовтня 2016р. відповідач уклав попередній договір купівлі-продажу цих нежитлових приміщень з ОСОБА_5 .
Внаслідок укладання попереднього договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округа Мамай І.В. внесено обтяження в Державний реєстр речових прав на зазначене нерухоме майно.
Позивачка одразу звернулась до відповідача, який в свою чергу повідомив, що він найближчим часом улагодить ситуацію, яка склалася.
В подальшому відповідач перестав відповідати на телефонні дзвінки позивачки до початку березня 2018р.
19 квітня 2018р. між сторонами не було укладено Основного договору купівлі продажу нежитлових приміщень, оскільки між відповідачем та ОСОБА_5 не було розірвано попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно діяло обтяження у вигляді заборони на ці приміщення № 171, № 172.
Наприкінці серпня 2018р. відповідач повідомив позивачку, що обтяження з нежитлових приміщень знято та вони можуть повернутись до виконання умов попереднього договору купівлі - продажу нерухомого майна. Будучи впевненою в добросовісності дій відповідача, на виконання умов попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 жовтня 2017р., позивачка сплатила відповідачу, наступні грошові кошти: 21 вересня 2018р. - 40000,0 дол. США та 01 грудня 2018р. - 28000,0 дол. США, який після отримання коштів власноруч написав розписки. Виходячи з того, що 19 квітня 2018р. зобов'язання за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна були припинені, дія договору не продовжувалась, відповідач на думку сторони позивача набув грошові кошти в сумі у розмірі 68000,0 дол. США без достатньої правової підстави. В подальшому рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020р. визнано недійсним попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна від 20 жовтня 2017р. та застосовано наслідки недійсного правочину, стягнуто грошові кошти, які надавались позивачкою відповідачу під час дії попереднього договору.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30 червня 2020р. справу передано до Оболонського районного суду м. Києва.
Постановою Київського апеляційного суду м. Києва від 25 вересня 2020р. ухвалу суду першої інстанції від 30 червня 2020р. скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 06 листопада 2020р., відкрито провадження по справі та призначено справу в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання.
12 січня 2021р. відповідачем подано відзив на позов, відповідно до якого відповідач позов не визнав, вважає, що набуття грошових коштів без достатньої правової підстави відповідачем не відповідає дійсності, оскільки припинення дії попереднього договору, не зупиняє його дію до повного виконання сторонами зобов'язань, в тому числі в частині сплати штрафу, передбаченого п. 8 попереднього договору. Зазначив, що в розписках від 21 вересня 2018р. та від 01 грудня 2018р. йде посилання на договір від 20 жовтня 2017р., а тому грошові кошти не є безпідставно отриманими.
10 червня 2021р. стороною позивача подано заяву про збільшення позовних вимог.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2021р. закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.
07 червня 2022р. представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог.
06 липня 2022р. ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва провадження в частині стягнення авансу за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна - приміщень №171, №172, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 в розмірі 6098079,0 грн. та в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , за весь час користування грошовими коштами-авансом суми інфляційних витрат та 3 % річних у розмірі 1024259,4 грн. - закрито на підставі п. 3) ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
У судовому засіданні представник позивачки заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав наведених у позові, з урахуванням поданої заяви про уточнення вимог, просила суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні та пояснив, що дійсно ОСОБА_4 отримав грошові кошти у розмірі 68000,0 дол. США від ОСОБА_3 , однак ці кошти були отримані на виконання договору позики від 18 вересня 2015р., при цьому зазначив, що будь-яких інших договорів між сторонами 20 жовтня 2017р., окрім попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладено не було.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених ст.ст. 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.
Суть кондикційного зобов'язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов'язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (ст. 1213 ЦК України), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.
Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Отже, норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань.
Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018р. у справі № 638/11807/15-ц (провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018р. у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018р. у справі №205/3330/14-ц (провадження № 61-1133св18).
Також, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що лише чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей) (правова позиція касаційної інстанції по справах: № 367/6344/16-ц від 05 грудня 2018р.; № 524/4690/16-ц від 21 січня 2019р.; аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014р. у справі № 6-122цс14).
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020р. по цивільній справі № 756/10172/20, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мамай І.В., ОСОБА_5 , про визнання попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна недійним та застосування наслідків недійсності правочину - задоволено частково.
Визнано попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлових приміщень №№ 171 та 172 по АДРЕСА_1 , укладений 20 жовтня 2017р. між сторонами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І.В., зареєстрований в реєстрі за № 2193 - недійсним.
У порядку застосування наслідків недійсності правочину стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 6098079,0 грн. сплачених за договором, 1057750,0 грн. збитків, 1000,0 грн. компенсації моральної шкоди, здійснено розподіл судових витрат. В решті позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 01 червня 2021р. апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 - задоволено частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020р. в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1057750 грн. збитків та зазначення загальної суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_4 всього 7174179 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_7 судового збору у розмірі 17350,0 грн. змінити, зменшивши розмір судового збору, який підлягає стягненню з 17350,0 грн. до 12181,6 грн.
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судом встановлено, що 19 квітня 2018р. зобов'язання за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна від 20 жовтня 2017р., який було укладено між сторонами, були припинені, дія договору не продовжувалась, при цьому відповідач ОСОБА_4 набув грошові кошти в розмірі 68000,0 дол. США (21 вересня 2018р. - 40000,0 дол. США та 01 грудня 2018р. - 28000,0 дол. США) за рахунок позивачки ОСОБА_3 без достатньої правової підстави, що підтверджується розписками складеними відповідачем.
Судом критично оцінюється надана представником відповідача розписка від 18 вересня 2015р., оскільки з цієї розписки не вбачається, що було укладено договір позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та не вбачається зв'язок розписки з предметом даного позову.
Також, відповідно до відзиву представником відповідача зазначено, що кошти у розмірі 68000,0 дол. США отримані ОСОБА_4 в якості штрафу, проте в судовому засіданні представник відповідача повідомив, що кошти отримані на виконання позики, у зв'язку з чим пояснення представника відповідача не узгоджуються між собою.
Суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п. 3 ч. 1).
У ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 12 цього Кодексу.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2018р. у справі № 910/18036/17).
Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993р.).
Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно приписів ст. 12, ч.ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У протилежному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Отже, представник відповідача не спростував належними доказами твердження позивачки.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивачки про повернення зазначених коштів, у розмірі 68000,0 дол. США на підставі ст. 1212 ЦК України є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори та інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016р. у справі № 910/22034/15, від 01 жовтня 2014р. у справі № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018р. у справі № 910/10156/17, від 16 травня 2018р. у справі № 14-16цс18, а також у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018р. у справі №908/2552/17.
Відтак, наявні законні підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки, згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України трьох відсотків річних, нарахованих на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Так, суд не вбачає правових підстав для стягнення моральної шкоди з відповідача, оскільки позивачкою не доведено порушення її прав в даній частині позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 10510,0 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 19, 23, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. 41 Конституції України; ст. ст. 6, 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. 10 Загальної декларації прав людини; ст. ст. 1, 11, 15, 16, 23, 317, 319, 328, 391, 625, 1212, 1215 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) про стягнення безпідставно отриманих коштів; трьох відсотків річних; моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 68 000,0 /шістдесят вісім тисяч/ доларів США; три відсотки річних за час користування безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 7 409 /сім тисяч чотириста дев'ять/ доларів США 75 центів; судовий збір у розмірі 10510,0 /десять тисяч п'ятсот десять/ грн.
В решті позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 15 липня 2022р.
Суддя: