єдиний унікальний номер справи 546/85/21
номер провадження 1-кп/546/3/22
20 липня 2022 року м. Решетилівка
Решетилівський районний суд Полтавської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , потерпілого ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження №12020175310000112 , внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.12.2020 за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою освітою, не депутата, не є особою з інвалідністю, непрацюючого, неодруженого, немаючого на утриманні неповнолітніх дітей, раніше судимого,
- 25.11.2005 Полтавським районним судом Полтавської області за ч. З ст. 185 КК України до З років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України, звільнений від відбування призначеного покарання з іспитовим строком тривалістю 3 роки;
- 27.02.2007 Решетилівським районним судом Полтавської області за ст. 69, 71, ч. 2 ст. 307 КК України до 5 років позбавлення волі, в силу ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з іспитовим строком тривалістю 3 роки;
- 09.11.2007 Решетилівським районним судом Полтавської області за ст. 71, ч. 2 ст. 186 КК України до 5 років 1 місяця позбавлення волі, звільнений 06.07.2012 по відбуттю строку покарання;
- 27.12.2013 Решетилівським районним судом Полтавської області за ч. 1 ст. 70, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 263, ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 317 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі;
- 07.02.2014 Решетилівським районним судом Полтавської області за ч. 1 ст. 70, ч. 2 ст. 185 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі, 24.11.2017 звільнений умовно - достроково на невідбутий термін 4 місяці 28 днів,
- 01.12.2020 Решетилівським районним судом Полтавської області за ч.1 ст. 309 КК України до 2 років обмеження волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з іспитовим строком тривалістю 1 рік
встановив:
У вечірній час 17 грудня 2020, ОСОБА_5 , правомірно перебуваючи у житловому будинку ОСОБА_4 у АДРЕСА_2 , вирішив викрасти грошові кошти. Реалізуючи свій злочинний намір ОСОБА_5 , діючи повторно, переслідуючи корисливий мотив, маючи прямий умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи їх суспільно - небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, таємно, шляхом вільного доступу, викрав із гаманця грошові кошти в сумі 3000,00 грн, які належать ОСОБА_4 , після чого викрадені грошові кошти витратив на власні потреби, тим самим розпорядився ним на власний розсуд. Таким чином ОСОБА_5 заподіяв потерпілому ОСОБА_4 матеріальних збитків на загальну суму 3000,00 грн.
Своїми умисними діями, що виразилися у таємному викраденні чужого майна (крадіжка) вчинених повторно, ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185 КК України.
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначив, що у судовому засіданні достеменно було встановлено, що інкриміноване протиправне діяння вчинено обвинуваченим, тому просив суд визнати ОСОБА_5 винуватим та призначити покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у виді обмеження волі строком на 2 роки та з урахуванням положень ч. 1 ст. 71 КК України остаточно призначити покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки 3 місяці.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 вину визнав повністю, суду пояснив, що взимку 2020 року, точної дати він не пам'ятає, він вживав алкогольні напої з ОСОБА_4 . Коли той пішов спати він дістав у нього з гаманця грошові кошти, суми не пам'ятає, та використав їх для власних потреб.
Захисник ОСОБА_7 просив призначити обвинуваченому мінімальне покарання, оскільки ОСОБА_5 щиро розкаювався, повністю відшкодував завдану шкоду, має на утриманні матір похилого віку.
Потерпілий ОСОБА_4 суду пояснив, що він приїхав з вахти в с. Коломак Полтавського району Полтавської області, точної дати він не пам'ятає, та запросив ОСОБА_5 в гості, де вони вживали алкогольні напої. Після цього він заснув, а коли прокинувся, то виявив, що в гаманці відсутні грошові кошти в сумі три тисячі гривень. Коли він запитував у ОСОБА_8 щодо викрадених коштів, то той повідомив, що використав їх на власні потреби. Претензій до обвинуваченого не має, на суворому покаранні не наполягає.
Суд, за згодою всіх учасників судового провадження, обмежився допитом обвинуваченого, потерпілого, оголошенням документів, які характеризують особу обвинуваченого. Докази по справі не досліджувалися у зв'язку з тим, що суд, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження цих доказів, які ніким не оспорюються.
Суд, заслухавши прокурора, обвинуваченого та потерпілого доходить висновку, що своїми умисними діями, які виразилися у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно обвинувачений ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення (злочин) і його протиправні дії суд кваліфікує за частиною 2 статті 185 КК України.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 згідно статті 66 КК України суд вважає щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні.
Обставинами, що обтяжують покарання ОСОБА_5 згідно статті 67 КК України суд вважає рецидив злочину, оскільки ОСОБА_5 має незняту та непогашену судимість згідно вироку Решетилівського районного суду Полтавської області від 01.12.2020 за ч. 1 ст. 309 КК України, яким він засуджений до 2 років обмеження волі.
Щодо того, що обвинувачений з його слів вчинив кримінальне правопорушення в стані алкогольного сп'яніння, яке відповідно до п.13 ч.1 ст. 67 КК України є обставиною, яка обтяжує покарання, проте така обставина не зазначена в обвинувальному акті суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім як у випадках зміни судом правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання обвинуваченого, і які саме.
За п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Обов'язок доказування перелічених обставин згідно зі ст. 92 КПК України покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Тому, визнання судом обставин, що обтяжують покарання, які не встановлені органами досудового слідства, буде суперечити положенням статті 337 КПК України.
Висновок суду базується на правових висновках Верховного Суду, висловлених у постанові від 07 лютого 2019 року у справі № 676/3274/17.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ч.2 ст.61 Конституції України).
Відповідно до статті 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог статті 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті Основної частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
При обранні виду і міри покарання суд враховує тяжкість вчинення кримінального правопорушення, згідно ст.12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.185 КК України відносяться до нетяжких злочинів, обставини вчинення злочину, особу обвинуваченого ОСОБА_5 , який раніше неодноразово судимий, не працює, за місцем проживання характеризується негативно, зловживає спиртними напоями, веде аморальний спосіб життя (а.к.п.132), стан його здоров'я, який перебуває на «Д» обліку у лікаря нарколога з 2003 року з діагнозом психічно - поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності (а.к.п.133), наявність такої обставини, що пом'якшує покарання, як щире каяття, те, що він правдиво розповів про обставини вчиненого кримінального правопорушення, критично відноситься до своїх дій, наявність обставини, що обтяжує покарання, такої як рецидив злочину, думку прокурора та думку потерпілого, який претензій до обвинуваченого не має, при призначенні міри покарання покладається на розсуд суду та на суворому покаранні не наполягає.
Також суд приймає до уваги висновки досудової доповіді, складеної фахівцем ІІ категорії Полтавського районного сектору №7 філії Державної установи «Центр пробації» в Полтавській області ОСОБА_9 , відповідно до якої результати оцінки правопорушника ОСОБА_5 показали високий рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, а отже, ймовірність вчинення повторного кримінального правопорушення є високою. Рівень ризику небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб - високий. Виходячи з інформації, що характеризує особистість обвинуваченого та його спосіб життя, історію правопорушень, а також високу ймовірність вчинення повторного правопорушення, виправлення цієї особи без позбавлення або обмеження волі неможливе. Застосування соціально - виховних заходів, що необхідні для впливу на поведінку особи з метою виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень, неможливо здійснювати без цілодобового нагляду та контролю в умовах ізоляції (а.к.п.68-70).
Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.
У справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 Рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
При дослідженні особистості обвинуваченого ОСОБА_5 відповідно до положень ст. 50 КК України, підстав для призначення покарання в порядку передбаченому статей 69, 69-1 КК України, не встановлено, як і підстав для призначення покарання в порядку ст. 75 КК України, тобто зі звільненням від відбуття покарання з випробуванням. Приймаючи рішення про відсутність підстав для звільнення від відбуття покарання з випробуванням, суд виходив з того, що ОСОБА_5 вироком Решетилівського районного суду Полтавської області від 01.12.2020 за ч. 1 ст. 309 КК України засуджений до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 1 роки. При цьому кримінальне правопорушення було вчинено ОСОБА_10 в період відбуття покарання з іспитовим строком.
Відповідно до пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», частиною 2 статті 75 КК передбачено, що суд за наявності визначених законом підстав може ухвалити рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. Виходячи з цих положень закону, а також зі змісту частини 3 статті 78 КК, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування статті 75 КК про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі статті 71 КК. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.
У зв'язку з викладеним, суд доходить висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_5 можливо лише в умовах ізоляції від суспільства. При цьому суд має застосувати положення ст. 71 КК України, а саме частково приєднати невідбуте покарання за вироком Решетилівського районного суду Полтавської області від 01.12.2020 за ч. 1 ст. 309 КК України, яким ОСОБА_5 засуджений до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки, остаточно призначивши ОСОБА_5 покарання в виді обмеження волі строком на 2 роки 3 місяці.
Призначення ОСОБА_5 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.
Ураховуючи те, що стосовно обвинуваченого запобіжний захід не застосовувався, а сторони провадження не заявили клопотання про застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу, суд не вбачає підстав для застосування запобіжного заходу до набрання вироком законної сили стосовно обвинуваченого.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Кримінально - виконавчого кодексу України строк покарання в виді обмеження волі обчислюється з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.
Отже, оскільки суд дійшов висновку про призначення обвинуваченому покарання в виді обмеження волі, то строк відбуття покарання відповідно до положень ст. 58 КВК України слід обчислювати з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.
Цивільний позов по даному кримінальному провадженню не заявлявся. З урахуванням цього суд вважає за необхідне роз'яснити положення ч.7 ст.128 КПК України про те, що особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Судові витрати по справі відсутні.
Питання про долю речових доказів суд вважає за необхідне вирішити відповідно до положень статті 100 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 7, 100, 368, 370, 374 КПК України, суд,-
ухвалив:
Визнати ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.
Призначити ОСОБА_5 покарання за ч.2 ст.185 КК України у виді 2 (двох) років обмеження волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання до покарання, яке призначене цим вироком, невідбутого ОСОБА_5 покарання за вироком Решетилівського районного суду Полтавської області області від 01.12.2020, остаточно призначити ОСОБА_5 покарання в виді обмеження волі строком на 2 (два) роки 3 (три) місяці.
Строк покарання ОСОБА_5 обчислювати з дня прибуття і постановки на облік у виправному центрі.
Запобіжний захід до набуття вироком законної сили ОСОБА_5 не обирати.
Речові докази по даному кримінальному провадженню: грошові кошти в сумі 95 гривень, які передані на зберігання власнику ОСОБА_4 , залишити у володінні останнього.
Вирок може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду через Решетилівський районний суд Полтавської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Суддя ОСОБА_1