465/584/20
2/465/2855/22
Іменем України
15.07.2022 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Кузь В.Я.
за участю секретаря судового засідання Савченко А.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітніх доньок - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , за участю третьої особи: Франківської районної адміністрації Львівської міської ради в особі органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав, -
встановив:
Позивачка звернулася в суд з позовною заявою про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав. Заочним рішення Франківського районного суду м. Львова від 22.07.2020р. позов задоволено, позбавлено батьківських прав ОСОБА_4 відносно доньок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 стягнено з ОСОБА_4 аліменти на утримання доньок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі одного прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення нею повноліття, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі одного прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення нею повноліття, одержувач ОСОБА_1 .
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 09.06.2022р. заяву відповідача про перегляд заочного рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 липня 2020 року у цивільній справі № 465/584/20 в частині позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно доньок - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , скасовано та в цій частині позовних вимог призначено судове засідання з викликом сторін, в решті судове рішення залишено без змін.
Як зазначено позивачкою в позовній заяві, вона і відповідач є батьками малолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вона, позивачка, з доньками проживають та зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 . 31.08.2017р. рішенням Залізничного районного суду м. Львова у справі №462/5615/16 шлюб між ними розірвано. Вказує, що відповідач не виконує своїх батьківських обов'язків щодо виховання малолітніх доньок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей; не спілкується з ними в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу; не створює умов для отримання освіти. Усі ці обов'язки вона виконує одноособово. Вказує, що ОСОБА_4 самоусунувся від виховання доньок, свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків, жодним чином не утримує доньок, не надає жодної допомоги. Внаслідок невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків, покладених на нього законом та, відповідно, відсутності будь-якого контакту між ним та дітьми страждають самі діти, порушуються їхні права та законні інтереси. Вважає, що відповідач свідомо самоусунувся та ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дітей, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.
В чергове судове засідання учасники судового процесу не прибули, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи. Відповідач та його представник, представник третьої особи, кожен окремо, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.
У відповідності до вимог п.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання усіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши фактичні обставини у їх сукупності, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою єфективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , та ОСОБА_4 є батьками малолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Станом на час розгляду справи, позивачка з доньками проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
31.08.2017 рішенням Залізничного районного суду м. Львова у справі №462/5615/16-ц шлюб між сторонами розірвано.
Для повного, всебічного та об"єктивного розгляду справи представником третьої особи до матеріалів цивільної справи долучено копію висновку про доцільність позбавлення батьківських прав від 08.01.2020р. №260001-вих-107, з долученням документів, які стали підставою для його складення.
Разом з тим, суд не приходить до однозначного переконання в доцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно його малолітніх доньок.
Зокрема, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься повідомлення начальника Залізничного відділу ДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області №15/2-18/47300 від 20.11.2019р. про те, що станом на 20.11.2019 року на примусовому виконанні у відділі не перебував виконавчий документ про стягнення з ОСОБА_4 аліментів на користь ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки №13, виданої 27.11.2019р. Т.в.о. директора ЗДО №159 Л. Ставарської, відповідач ОСОБА_4 кілька разів забирав доньку з установи, протягом листопада 2019 року приходив та цікавився успіхами дитини, запитував чи потрібні якісь кошти для перебування дитини в установі.
Суд не може прийняти до уваги заяви гр. ОСОБА_7 та гр. ОСОБА_8 щодо наркозалежності відповідача, його фізичного та психологічного насильства над позивачкою та їх спільними дітьми, зважаючи на те, що такі покази не підтверджені жодними доказами у справі. Окрім того, з даних заяв не вбачається коли саме та за яких обставин такі дії вчинялися відповідачем.
Відповідно до ст.141 Сіменого кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.157 Сімейного кодексу України, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Ч.1 ст.164 Сімейного кодексу України визначено чіткий перелік підстав, за наявності яких мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, зокрема, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
З аналізу вказаної статті, суд вважає, що зазначені підстави є вичерпними та позбавлення батьківських прав є правом, а не обов'язком суду.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
В матеріалах справи відсутні будь - які докази, які б підверджували вищезазначені підстави, навпаки відповідачем долучено ряд документів, які свідчать про те, що відповідач цікавиться життям своїх доньок та в міру своїх можливостей, зважаючи на конфлікт з позивачкою, проводить час з своїми малолітніми доньками.
Будь - яких інших доказів, які б вказували на те, що відповідача беззаперечно слід позбавити батьківських прав відносно його малолітніх доньок, позивачкою не надано, не здобуті такі і в процесі судового розгляду справи.
У пункті 16 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року №3 роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Проаналізувавши надані позивачкою відомості про участь відповідача у вихованні та утриманні дітей суд дійшов висновку, що нею не доведено наявність виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав стосовно доньок.
В рішенні ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» встановлено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов'язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з'ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.
Також рішення по справі «Савіни проти України» встановлює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» від 24 лютого 1995 року, пункт 86, серія A, N 307-B). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві».
Практика ЄСПЛ свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.
Розірвання сімейних зав'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько (мати) ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
У ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Європейський суд з прав людини у справі "Мамчур проти України" (заява N 10383/09) від 16 липня 2015 року зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
Безсумнівних доказів, які свідчать про ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків відносно доньок, його винної поведінки, свідомого нехтування своїми обов'язками позивачкою суду не надано.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Пунктом 2 Постанови пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись статтями 3,10,12, 81, 89, 259, 263 - 265, 352, 354 ЦПК України,-
ухвалив:
Відмовити у завдоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах малолітніх доньок - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , за участю третьої особи: Франківської районної адміністрації Львівської міської ради в особі органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав за недоведеністю таких та відсутності на те підстав.
Судові витрати залишити за позивачкою.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;
Третя особа: Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, юридична адреса: м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 85.
Суддя В. Кузь