Постанова
Іменем України
13 липня 2022 року
м. Київ
справа № 761/825/20
провадження № 61-12951св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, Акціонерне товариство «Альфа Банк»,
треті особи: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Кравець Вадим Валентинович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Юрфактор Сервіс»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа Банк», яка підписана представником Луньовою Анною Генадіївною, на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року у складі судді Фролової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2021 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф.,Березовенко Р. В., Нежури В. А.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А., Акціонерного товариства «Альфа Банк» (далі - АТ «Альфа Банк»), треті особи: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Кравець В. В., Товариство з обмеженою відповідальністю «Юрфактор Сервіс» (далі - ТОВ «Юрфактор Сервіс») з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Позов мотивований тим, що 03 грудня 2019 року з матеріалів виконавчого провадження позивач дізналася, що 30 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинений виконавчий напис про стягнення з неї на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості у загальній сумі 105 924, 77 дол. США, що виникла по її кредитному договору № 2606/0808/55-101 від 19 серпня 2008 року, первісно укладеному з ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа Банк».
На думку позивача, виконавчий напис вчинений незаконно, отже має бути визнаним таким, що не підлягає виконанню з підстав порушення статей 88, 89 Закону України «Про нотаріат», пунктів 3.1, 3.2, 3.4. Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а саме: умов безспірності заборгованості та спливу строку на його вчинення з дня виникнення права вимоги, а також невірно зазначеного періоду стягнення. На момент вчинення виконавчого напису між банком та позивачем існували судові спори. З дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років і заборгованість не була безспірною, оскільки сплив передбачений законом строк. Судом встановлено, що строк повного дострокового повернення кредиту згідно кредитного договору та статті 1050 ЦК України настав достроково за вимогою банку від 14 січня 2013 року. З позовом про стягнення заборгованості банк не звертався. Сума основного боргу зазначена у виконавчому написі від 30 березня 2016 року та вимозі банку від 14 січня 2013 року станом на 10 грудня 2012 року у валюті кредиту становить 70 471,20 дол. США, При цьому після настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі внаслідок вимоги від 14 січня 2013 року банк не мав права нараховувати позичальнику проценти на неустойку, а мав право лише на стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, однак, і щодо цих сум має місце сплив позовної давності. Відтак на дату вчинення виконавчого напису 30 березня 2016 року строк на його вчинення, як і позовна давність на повторне стягнення кредиту сплили.
Позивач просила визнати виконавчий напис № 7848 від 30 березня 2016 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 2606/0808/55-010 від 19 серпня 2008 року, таким, що не підлягає виконанню.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А., до АТ «Альфа-Банк», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кравець В. В., ТОВ «Юрфактор Сервіс» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню задоволено.
Визнано виконавчий напис № 7848 від 30 березня 2016 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, таким, що не підлягає виконанню.
Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь держави судовий збір у розмірі 1 261,20 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що стороною відповідача не було надано суду належних і допустимих доказів в обґрунтування того, що приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Чуловському В. А. були подані відомості про безспірність суми заборгованості позивача за кредитним договором. Як і відсутні відомості, що сума заборгованості утворилась за період часу з 10 квітня 2013 року по 10 січня 2016 року, про що зазначено у виконавчому написі.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2021 року заяву АТ «Альфа-Банк» про перегляд заочного рішення від 05 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А., АТ «Альфа-Банк», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кравець В. В., ТОВ «Юрфактор Сервіс» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, залишено без задоволення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 24 травня 2021 року апеляційну скаргу представника АТ «Альфа Банк» - Лашка І. І. на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року залишено без задоволення.
Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно керувався вимогами статті 87 Закону України «Про нотаріат», якою передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Встановивши, що стороною відповідача не було надано суду в порушення положень статей 76-81 ЦПК України належних і допустимість доказів в обґрунтування того, що приватному нотаріусу були подані відомості про безспірність суми заборгованості позивача за кредитним договором, як і відсутні відомості, що сума заборгованості утворилась за період часу з 10 квітня 2013 року по 10 січня 2016 року, про що зазначено у виконавчому написі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог. Під час розгляду справи в суді першої інстанції ні від відповідачів, ні від третьої особи заперечень щодо визначеної позивачем територіальної підсудності чи клопотань про передачу справи до іншого суду не надходило, тому на стадії апеляційного перегляду апелянт не може обґрунтовувати апеляційну скаргу даною підставою. Питання про те, чи є у даному випадку нотаріус як співвідповідач належним, суд вирішує при винесенні рішення у справі з урахуванням, зокрема, відзивів, пояснень та доказів, які нададуть учасники справи у процесі її розгляду, на засадах змагальності, диспозитивності та справедливості. На стадії відкриття провадження питання про належного чи неналежного співвідповідача не вирішується, право на визначення статусу співвідповідача і обрання суду в порядку альтернативної (не виключної) підсудності належить саме позивачу.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою КМУ від 29 червня 1999 року № 1172, з урахуванням змін, внесених за рішеннями судів. При цьому цей Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі та Порядку. Крім того, до вчинення виконавчого напису нотаріуса, у справі № 759/3627/13-ц рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 02 квітня 2014 року у справі № 759/3627/13-ц задоволено позов про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вирішено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2606/0808/55-010 від 19 серпня 2008 року, яка станом на 10 грудня 2012 року складає 616 159,73 грн звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме, на квартиру АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю ОСОБА_1 . Наявність вищевказаного судового рішення прямо вказує на спірність заборгованості, на яку звернуто стягнення за виконавчим написом, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки може призвести до подвійного стягнення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2021 року АТ «Альфа Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника Луньової А. Г., в якій просить скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким залишити позовну заяву без задоволення.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не врахували правовий висновок щодо застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, за яким для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Не врахований правовий висновок щодо правильного застосування положень статті 88 Закону України «Про нотаріат», який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17. Тобто на позивача в таких спорах покладається обов'язок довести, що заборгованість є іншою, ніж та, що вказана в розрахунку банку та виписках по рахунку. Не врахований правовий висновок щодо правильного застосування положень частини першої статті 88 Закону України Про нотаріат та пункту 3.1 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, який викладений у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 910/3337/17.Не врахований правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20). АТ «Альфа-Банк» подало повний та виключний перелік документів, як того вимагає Закон України «Про нотаріат». Як вбачається з умов укладеного між сторонами кредитного договору, кінцевий термін погашення заборгованості по кредиту 19 серпня 2018 року. Саме ця дата є датою, з якою законодавець пов'язує перебіг строку для вчинення виконавчого напису нотаріусом. Отже, посилання на недотримання кредитором трирічного строку є безпідставними. Позивачем не наведено жодних доказів на спростування розміру заборгованості. Крім того, суди обох інстанції не звернули увагу, що позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх порушених прав. Так, при розгляду справи не було враховано той факт, що виконавчий напис на момент пред'явлення позовної заяви вже був виконаний, на його виконання вже було реалізовано на прилюдних торгах майно позивача (докази долучені позивачем до позовної заяви). З урахуванням цієї обставини визнання виконавчого напису (вже виконаного) таким, що підлягає виконанню, не призведе до відновлення порушеного права, адже, пред'являючи цей позов позивач насправді прагне повернути відчужене майно. Разом з тим, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за наявних обставин взагалі не матиме жодних правових наслідків без ініціювання нових позовів з боку позивача. Разом з тим, чинне законодавство, зокрема, не передбачає можливості застосування повороту виконання виконавчих написів. Надання судами оцінки правомірності вчинення виконавчого напису нотаріуса в рамках даної цивільної справи є передчасним, і повинно було б розглядатися в спорі про витребування майна із встановленням обставин незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних та допустимих доказів із визначенням належного кола відповідачів. Судом не прийнято до уваги постанову Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 519/77/18, в якій зазначено, що у спорах про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, нотаріус не може бути відповідачем.
Позиція інших учасників справи
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити АТ «Альфа-банк» у задоволенні касаційної скарги, залишити заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2021 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат», пункту 3.4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувана виникло право примусового стягнення боргу. Відтак першою умовою вчинення виконавчого напису є безспірність заборгованості перед стягувачем, а другою - те, що з дня виникнення права вимоги (з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу) минуло не більше трьох років (або інший строк передбачений законом). Обидві ці вимоги порушені. Безпідставним є визначення нотаріусом у виконавчому написі від 30 березня 2016 року строку, за який проводиться стягнення, а саме, за період з 10 квітня 2013 року по 10 січня 2016 року на підставі заяви банку із недостовірною інформацією, оскільки даний проміжок часу не відповідає фактичному часу виникнення і нарахування заборгованості позивача. Відтак банк подав нотаріусу заяву з недостовірною інформацією про безспірність заборгованості, яка була протиправно задоволена в порушення обов'язку відмовити у вчиненні нотаріальної дії з причини її і невідповідності законодавству України та недостатності поданих банком документів, відповідно до статей 5, 46, пункту 1 частини 1 статті 49 Закону України «Про нотаріат», в порушення права власності та гарантованого законом інтересу позивача на збереження належного їй майна та грошових коштів.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2021 року АТ «Альфа Банк» продовжено строк на усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження постанови апеляційного суду. Відкрито касаційне провадження у справі № 761/825/20. Витребувано справу з суду першої інстанції.
У грудні 2021 року матеріали цивільної справи № 761/825/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 18 січня 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження - суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, від 02 липня 2019 року у справі №916/3006/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 910/3337/17, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, від 14 серпня 2019 року у справі №519/77/18 та у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 та необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 року № 369/9036/17.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 30 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинений виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в загальній сумі 105 924,77 дол. США.
Заборгованість виникла за кредитним договором № 2606/0808/55-010 від 19 серпня 2008 року, у відповідності до якого ВАТ «Сведбанк» видав позивачу кредит на строк по 19 серпня 2018 року включно та в подальшому відступив ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» та ще раз відступив АТ «Альфа-Банк».
За змістом виконавчого напису, до загальної суми, що підлягає стягненню, входить загальна сума заборгованості, що складає 105 924,77 дол. США, в тому числі: заборгованість за кредитом 70 471,20 дол. США, заборгованість за відсотками за користування кредитом 35 453,57 дол. США, а також пропонується додатково стягнути 3000,00 грн у якості витрат на вчинення виконавчого напису.
18 травня 2016 року державним виконавцем Святошинського районного відділу ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Євпатовою Т. Г. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 51110381 за вказаним виконавчим написом. Стан ВП: Завершено.
11 червня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кравцем В. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 59337897 за вказаним виконавчим написом. Стан ВП: Зупинено.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги з таких мотивів.
Щодо позовної вимоги, заявленої до АТ «Альфа-Банк»
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Пунктом 1 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього Переліку), подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), на яку посилалось АТ «Альфа-Банк» в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «вирішуючи питання правомірності вчинення виконавчого напису у розумінні статті 88 Закону України «Про нотаріат» слід враховувати, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що спір про право, який унеможливлює вчинення виконавчого напису і, як наслідок, зумовлює певну правову реакцію нотаріуса, міг вбачатися нотаріусом винятково із заяви боржника про зупинення виконавчого провадження, поданої відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про нотаріат» і обґрунтованої тим, що боржник звернувся до суду із відповідною позовною заявою про оспорювання заборгованості, а також на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження його позовної заяви. Але навіть такі обставини свідчили б про існування спору про право, проте не змінювали б правової характеристики цього виду заборгованості як безспірної. Так, оскільки позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність вчинення нотаріусом виконавчих написів».
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21) зроблено висновок, що «Велика Палата Верховного Суду погоджується, що зміст частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року … Велика Палата Верховного Суду підтверджує висновок, викладений у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, що норми частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на час вчинення спірних виконавчих написів) слід застосовувати разом з нормами частини другої статті 88 цього Закону та статті 257 ЦК України, які передбачають трирічний строк від дня виникнення права вимоги, в межах якого вчиняється виконавчий напис. Суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що листом від 10 березня 2016 року № 55/2-06/340-2042 АТ «Ощадбанк» звернулося до ТОВ «ТЛК «Арктика» з вимогою про дострокове повернення кредиту, а також сплату нарахованих процентів, пені, 3 % річних, інфляційних втрат та штрафних санкцій. У цьому листі банк повідомив позичальника про відкликання кредиту та вимагав не пізніше 20 банківських днів з моменту вручення цієї вимоги здійснити повне погашення нарахованих сум. Сторонами не заперечується, що визначений банком строк сплив 13 квітня 2016 року. Спірні виконавчі написи № 779 та № 780 були вчинені приватним нотаріусом Авдієнко О. В. 22 травня 2017 року. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що виконавчі написи нотаріуса вчинені в межах визначеного законом строку».
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 910/3337/17, на яку посилалось АТ «Альфа банк» в касаційній скарзі, Верховний Суд зазначив, що пунктом 3.1 глави 16 розділу II Порядку та частиною 1 статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, зокрема, що з дня права вимоги у відносинах між підприємствами минуло не більше одного року, та п. 3.4 Порядку передбачено, що строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. Таким чином апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що наведений у ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та в п. 3.1 глави 16 розділу II Порядку річний строк для вчинення виконавчого напису пов'язується саме з виникненням у стягувача права вимоги до боржника. Право вимоги у стягувача виникло з моменту неналежного виконання зобов'язання боржником у визначений договором строк. Встановивши, що терміном остаточного повернення кредиту є 05 жовтня 2015 року, а з заявою про вчинення виконавчого напису до приватного нотаріуса банк звернувся 10 лютого 2017 року, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про порушення при вчиненні спірного виконавчого напису від 10 лютого 2017 року № 313 положень статті 88 Закону України «Про нотаріат», оскільки з дня виникнення права вимоги минуло більше одного року. Вказаним спростовуються доводи скаржника про вчинення виконавчого напису у встановлений в частині 1 статті 88 Закону України «Про нотаріат» строк.
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 в позовній заяві просила визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню з двох підстав - наявність спору в суді, а саме наявність рішення суду у справі за позовом до неї про звернення стягнення на предмет іпотеки, під час розгляду якого вона заперечувала проти вимог банку та звернення до суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним та пропуск строків на вчинення виконавчого напису та позовної давності;
задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що стороною відповідача не було надано належних та допустимих доказів в обґрунтування того, що, приватним нотаріусом були подані відомості про безспірність суми заборгованості, як і відсутні відомості, що сума заборгованості утворилась за період часу з 10 квітня 2013 року по 10 січня 2016 року;
за змістом пунктів 9.2, 9.3 кредитного договору №2606/0808/55-010, укладеного 19 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 , вимога про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним направляється позичальникові у письмові вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом 30 календарних днів з моменту надіслання банком за адресою позичальника … У випадку невиконання позичальником зазначеної у пункті 9.2 цього договору письмової вимоги банку про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним в строк, визначений у пункті 9.2 договору, банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом за власним вибором банку, у тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса…(т. 1 арк. спр.46-50);
14 cічня 2013 року банк направив ОСОБА_1 повідомлення про усунення порушень, за яким вимагав достроково повернути кредит, сплатити нараховані проценти за користування кредитом і нараховані штрафні санкції (т. 1 арк.спр.38).
Суди на зазначені обставини справи та вимоги закону уваги не звернули, не з'ясували, яка була сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису, за який період вона утворилась, який строк минув з дня виникнення права вимоги та дійшли передчасного висновку про задоволення позовної вимоги до АТ «Альфа-Банк».
Щодо позовної вимоги, заявленої до приватного нотаріуса
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від14 серпня 2019 рокуу справі № 519/77/18 (провадження № 61-10311св19),на яку посилалось АТ «Альфа-Банк» в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «відповідач є обов'язковим учасником цивільного процесу - його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права. Тобто, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення. Спори за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства. Тобто нотаріус не може бути відповідачем у цій категорії справ, оскільки предметом позову є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі. Виходячи з норм Закону України «Про нотаріат», у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов'язків стосовно позивача. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов'язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями. Справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів. Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. Тобто, цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом. Сам же нотаріус може залучатися судами як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Враховуючи наведене, за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача».
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судувід 06 жовтня 2021 року у справі № 201/9570/18 (провадження № 61-7299св21) зроблено висновок, що «нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій із метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення. Спори за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства. Тобто нотаріус не може бути відповідачем у цій категорії справ, оскільки предметом позову є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі. Цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом. Сам же нотаріус може залучатися судами як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача».
За таких обставин суди дійшли помилкового висновку про задоволення позовної вимоги до приватного нотаріуса.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
З урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21) та Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 201/9570/18 (провадження № 61-7299св21) та підстав касаційного перегляду, колегія суддів вважає, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати, в задоволенні позовної вимоги до приватного нотаріуса відмовити, в іншій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа Банк», яка підписана представником Луньовою Анною Генадіївною, задовольнити частково.
Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2021 року скасувати.
В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, відмовити.
В частині позовної вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа Банк» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 24 травня 2021 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук