79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
13.07.2022 Справа № 914/967/22
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Дзюби М.Р., розглянувши справу
за позовом: Першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Моршинської міської ради
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Техмедконтракт»
про стягнення 178 570,00 грн.,
представники
прокуратури:Р.Панькевич
позивача:Семків С.Р.
відповідача:Гурська А.С.,
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Моршинської міської ради до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Техмедконтракт» про стягнення 178 570,00 грн.
23.05.2022р. Господарський суд Львівської обласної області постановив ухвалу у цій справі, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження; судове засідання призначити на 15.06.2022р.; явку представників сторін та прокурора у судове засідання визнати обов'язковою.
30.05.2022р. через систему «Електронний суд» на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№11371/22.
06.06.2022р. через систему «Електронний суд» на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів про надсилання відзиву на позовну заяву з додатками учасникам справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№11790/22.
06.06.2022р. через систему «Електронний суд» на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про передачу справи за підсудністю, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№11831/22.
15.06.2022р. на адресу суду від Стрийської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№12525/22.
У судовому засіданні 15.06.2022р. судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про передачу справи за підсудністю, так як прокурор у даній справі звернувся з позовом про стягнення суми ПДВ, яка, на його думку, була безпідставно включена до умов договору, який в цій частині, на переконання прокурора, є нікчемним. В даному судовому засіданні судом оголошено перерву до 29.06.2022р. о 14.30 год.
29.06.2022р. через систему «Електронний суд» на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів щодо звернення за податковою консультацією, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№13808/22.
29.06.2022р. на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів щодо звернення за податковою консультацією, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№13779/22.
29.06.2022р. через систему «Електронний суд» на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про залучення спеціаліста, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№1993/22.
У судовому засіданні 29.06.2022р., яке відбулося за участю представників сторін та прокурора, судом оголошено перерву до 13.07.2022р. о 13.30 год.
У судовому засіданні 13.07.2022р., яке відбулося за участю представників сторін та прокурора, судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення спеціаліста та відхилено клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з їх безпідставністю.
Суть спору: спір виник у зв'язку із тим, що, за твердженням прокурора, сума ПДВ була безпідставно включена відповідачем до тендерної пропозиції, а відтак і до умов договору, який він вважає в цій частині нікчемним.
Позиція прокурора:
В обґрунтування позовних вимог прокурор покликається на те, що позивач у ході розгляду тендерної пропозиції відповідача не з'ясував правомірності включення цим учасником торгів сум ПДВ до вартості товару, здійснив оплату вартості поставленого відповідачем товару понад суму, яка підлягала сплаті (як розпорядник бюджетних коштів), а у подальшому, з дня вчинення правочину до дня звернення прокурора до суду, жодних заходів, пов'язаних з відновленням свого права, не вчиняв, що призвело до виникнення спору.
Відтак, прокурор вважає, що нездійснення позивачем захисту в розумінні ст.23 Закону України «Про прокуратуру», дає право прокурору звернутися з даним позовом до суду.
Порушення інтересів держави обгрунтовано прокурором укладенням договору в частині включення сум ПДВ до умов такого, всупереч вимогам чинного законодавства і інтересам держави, що призвело до безпідставного витрачання коштів територіальної громади.
Позиція відповідача:
Відповідач, заперечуючи позовні вимоги, покликається, що позивач самостійно зазначив вартість з урахуванням ПДВ в тендерній документації, договір укладався на підставі умов, зазначених у тендерній документації, з урахуванням податку на додану вартість. Звертає увагу суду і на той факт, що КНП «Моршинська міська лікарня» була включена в перелік закладів охорони здоров'я, що визначені для госпіталізації пацієнтів з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 лише 14.01.2021 року (розпорядження за 2020 рік (№31 зі змінами від 07.05.2020 року та №1 від 14.01.2021 року за 2021 рік додано до матеріалів відзиву), тоді як закупівля була проведена в березні-квітні 2020 року.
Цільове призначення медичного виробу, який був предметом закупівлі, підтверджується і тендерною документацією позивача, в якій відсутні будь-які посилання, що закупівля здійснюється з метою діагностики та виявлення коронавірусної хвороби (COVID-19).
Відповідач стверджує, що сам по собі факт використання предмету закупівлі в подальшому позивачем, в тому числі, і для діагностики коронавірусної хвороби (COVID-19) не підтверджує підстав на момент проведення закупівлі застосовувати пільгу по звільненню від сплати податку на додану вартість.
На переконання відповідача, на момент проведення публічної закупівлі, ні відповідної мети у позивача, ні наявності медичного виробу у відповідному переліку не було.
За результатами поставки товару, відповідач вказує, що зареєстрував податкову накладну від 07.09.2020 року на суму ПДВ 178 570,00 грн. та визначив собі податкове зобов'язання перед Державним бюджетом по сплаті податку на додану вартість у розмірі 178570,00 грн., а відповідно вказана сума зарахована до бюджету.
За результатами дослідження наданих учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:
23.03.2020 року позивачем було розміщено оголошення на сайті Prozorro про проведення публічної закупівлі (https://prozorro.gov.ua/tender/ua-2020-03-23-000974-a), ідентифікатор закупівлі UA-2020-03-23-000974-a очікуваною вартістю 2 734 560,00 грн. з ПДВ з інформацією про предмет закупівлі: Вид предмету закупівлі: Товари, Класифікатор та його відповідний код: ДК 021:2015:33110000-4: Візуалізаційне обладнання для потреб медицини, стоматології та ветеринарної медицини, Опис окремої частини або частин предмета закупівлі 1 комплект, ДК 021:2015: 33110000-4 - Візуалізаційне обладнання для потреб медицини, стоматології та ветеринарної медицини (Рентгенівська діагностична система) (НК 024:2019 - 37645 - Система рентгенівська діагностична стаціонарна загального призначення, цифрова), місце поставки товарів або місце виконання робіт чи надання послуг: вул. Івана Франка, 15, Моршин, Львівська область, 82482, Україна, строк поставки товарів, виконання робіт чи надання послуг: 31 грудня 2020 рік, ДК 021:2015: 33110000-4 - Візуалізаційне обладнання для потреб медицини, стоматології та ветеринарної медицини.
За результатами проведення аукціону, переможцем 09.04.2020 року було визначено відповідача. Згідно Форми протоколу розкриття пропозицій, визначено вартість з ПДВ.
04.05.2020 року позивач та відповідач уклали договір про закупівлю 48-пт/2020, згідно п.1.1., п. 3.1. якого відповідач зобов'язався протягом 2020 року поставити позивачу товар ДК 0021:2015:33110000-4 Візуалізаційне обладнання для потреб медицини, стоматології та ветеринарної медицини (Рентгенівська діагностична система) (НК 024:2019 - 37645 - Система рентгенівська діагностична стаціонарна загального призначення, цифрова) загальною вартістю 2 729 570,00 грн. в тому числі ПДВ 178 570,00 грн.
Згідно Додатку №1 до договору, відповідач зобов'язався поставити позивачу рентгенівську діагностичну систему Camargue FH Радіографічна система з плаваючою декою стола - 1 комплект, Цифровий перетворювач для рентгенівської діагностики CR-15X - 1 комплект, Принтер для автоматичного друку сухих медичних плівок DRYSTAR 5302 - 1 штука.
07.09.2020 року відповідач передав позивачу товар згідно видаткової накладної №РН-000054.
08.09.2020 року позивач оплатив на користь відповідача 2 674 865,00 грн. та 54 705,00 грн., тобто сплатив всю суму за поставлений товар.
Вказані обставини не заперечуються учасниками справи.
Разом з тим, прокурор обґрунтовує позовні вимоги тим, що медичний виріб (рентгенівська діагностична система), який є предметом договору про закупівлю №48-ПТ/2020 від 04.05.2020 року у відповідності до вимог законодавства, чинного на момент укладення цього договору та здійснення оплати за ним, віднесений до товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість з наступних підстав:
- апарат рентгенівський діагностичний (код УКТЗЕД 9022) відповідно до Переліку Про затвердження переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість №224, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 року, звільнений від оподаткування податком на додану вартість;
- листом позивача №156 від 10.06.2021 року про те, що медичний виріб використовувався також і для діагностики та виявлення коронавірусної хвороби (COVID-19).
Підставою для стягнення коштів в розмірі суми податку на додану вартість з відповідача на користь позивача, прокурор обґрунтовує тим, що позивач був звільнений від сплати ПДВ та відповідно не сплачував такі грошові кошти до бюджету, а відповідач збагатився за рахунок позивача на суму ПДВ.
Прокурор вважає, що у відповідача зберігається безпідставно сума грошових коштів у розмірі ПДВ, а відповідно є підстави для їх стягнення.
Щодо процесуального представництва прокуратури, судом враховується наступне.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020р. № 224 затверджено «Перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемії коронавірусної хвороби, які звільняються від сплати ввізного мита та операцій з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість» (далі - Перелік № 224).
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2020р. №271 (набула чинності 15.04.2020р.) внесено зміни до Переліку № 224 та звільнено від оподаткування податком на додану вартість, у тому числі операції з постачання на території України лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для протидії COVID-19.
На переконання Стрийської окружної прокуратури, товар, що придбаний за договором, включено до зазначеного Переліку №224, а його вартість повинна визначатись без ПДВ з дати настання запровадження пільги, встановленої п.71 підрозділу 2 розділу ХХ Кодексу, відповідно до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX, тобто з 17.03.2020р.
Прокурор вважає, що до спірних правовідносин належить застосувати положення ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до абз. 1 частини третьої ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з абз. 1 частини третьої ст.23 Закону України «Про прокуратуру», наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Частиною четвертою ст.23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Відповідно до частини четвертої ст.53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Аналіз положень частин третьої-п'ятої статті 53 ГПК України у взаємозв'язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Поняття «нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 04.04.2019р. у справі № 914/882/17, від 22.10.2019р. у справі № 926/979/19).
Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду: від 25.04.2018р. у справі №806/1000/17, від 20.09.2018р. у справі №924/1237/17, від 05.12.2018р. у справі №923/129/17 та від 20.03.2019р. у справі №905/1135/18, від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18.
Наявність інтересів держави (територіальної громади) є предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Прокурор стверджує, що ним встановлено порушення вимог бюджетного законодавства при здійсненні закупівель та розпорядженні бюджетними коштами Моршинською міською радою.
Згідно з матеріалами справи, незважаючи на повідомлення прокуратури про порушення позивачем при укладенні договору чинного законодавства, позивач не вжив заходів для усунення порушень. Також прокурор проінформував позивача листом про представництво прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.
Щодо належності визначення позивача у справі суд звертає увагу на те, що закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави (територіальної громади) у спірних правовідносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021.р у справі № 912/9/20, від 19.08.2020р. у справі №923/449/18, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021р. у справі № 927/491/19.
З огляду на зазначене, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18, суд дійшов висновку, що прокурор, звертаючись до суду з цим позовом, дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» представництва інтересів держави (територіальної громади) у суді.
Оцінивши подані учасниками справи докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що в позові слід відмовити, виходячи з наступного:
Згідно з частиною другою ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша ст. 627 Цивільного кодексу України).
Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положеннями ст.180 Господарського кодексу України деталізовано істотні умови господарського договору.
Так, за приписами частини першої вищевказаної ст.180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина друга ст.180 Господарського кодексу України).
Згідно з частиною третьою ст.180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частиною четвертою ст.180 Господарського кодексу України встановлено, що умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Відповідно до частини п'ятої ст.180 Господарського кодексу України, ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
За приписами частини першої ст.632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Положеннями ст.11 Закону України «Про ціни і ціноутворення», вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
З урахування викладеного, суд дійшов висновку про те, що сторони самостійно на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (частина друга ст.632 Цивільного кодексу України).
Однак, згідно з положеннями частини третьої ст.632 Цивільного кодексу України, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Суд встановив, що на момент звернення прокурора та позивача до суду, укладений між позивачем та відповідачем договір був виконаний у повному обсязі (як в частині поставки обумовленого договором товару, так і в частині оплати поставленого товару).
Оскільки позовні вимоги, що є предметом розгляду в межах даного спору, фактично зводяться до зобов'язання відповідача повернути на користь позивача суму ПДВ, яка є складовою частиною ціни договору та вартості поставленого товару, суд вважає, що задоволення позову призведе до зміни такої істотної умови договору, як ціна, після його повного виконання, що суперечить приписам частини третьої ст.632 Цивільного кодексу України.
При цьому, статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду.
Таким чином, нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом.
Разом з тим, суд вказує, що чинним законодавством прямо не встановлено недійсність правочину, до умов якого включено обов'язок покупця зі сплати ПДВ, якщо, при цьому, операції з постачання відповідних товарів звільнені від оподаткування, а тому договір в частині нарахування ПДВ на суму поставленого товару, може бути оспорюваним, а питання щодо його недійсності підлягає вирішенню судом в разі заявлення відповідної вимоги, з огляду на що суд вважає безпідставним твердження прокурора про нікчемність договору в зазначеній частині.
При цьому, наявність правових підстав для стягнення з відповідача безпідставно сплаченої суми ПДВ, прокурор обґрунтовує саме частковою нікчемністю договору, та, відповідно, необхідністю застосування ст. 1212 ЦК України.
Окрім того, суд бере до уваги, що чинним законодавством України не передбачений порядок повернення товариствам-продавцям перерахованих ними до Державного бюджету сум ПДВ за проведені операції з продажу товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість, з урахуванням чого задоволення цього позову призведе до покладення на відповідача, як продавця, обов'язку повернути позивачу спірну суму ПДВ з власних грошових коштів, чим буде порушено один з основних принципів господарювання, закріплених у ст. 6 Господарського кодексу України, що полягає у забезпеченні рівного захисту державою усіх суб'єктів господарювання.
Що стосується заяви прокурора стосовно того, що до спірних правовідносин належить застосувати положення ст. 1212 ЦК України, то суд зазначає наступне.
Загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави передбачені статтею 1212 Глави 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» Цивільного кодексу України, зокрема, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Верховним Судом неодноразово висловлювались правові позиції щодо кондикційних зобов'язань, зокрема, але не виключно, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018р. у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019р. у справі № 320/5877/17, від 04.12.2019р. по справі № 917/1739/17.
Водночас, Верховний Суд неодноразово наголошував також і на тому, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.04.2021р. по справі № 922/2439/20.
За наведених підстав, з урахуванням факту виконання договору, оскільки у даному випадку набувач (відповідач) не збагатився за рахунок потерпілого (позивача), а перерахував кошти до державного бюджету на виконання вимог Податкового кодексу України (доказів протилежного матеріали справи не містять), грошові кошти у розмірі ПДВ не можуть бути повернуті позивачу із застосуванням механізму, передбаченого ст. 1212 ЦК України, на які міститься посилання у позові, тому суд вважає, що правові підстави для задоволення позову відсутні.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи учасників справи та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів учасників справи, які детально не зазначені в рішенні, то вони не впливають на правильне вирішення спору.
Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити в позові повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повний текст рішення складено 18.07.2022 р.
Суддя Король М.Р.