вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"12" липня 2022 р. м. Київ Справа № 911/3316/21
Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання Д.С.Бабяка, розглянувши справу
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Цукровик», Чернігівська область, смт. Линовиця
до Приватного підприємства «ВОСХОД-УКРАЇНИ», Київська область, Обухівський район, с. Дерев'яна
про стягнення заборгованості
представники:
від позивача - не з'явився
від відповідача - не з'явився
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Цукровик» б/н б/д (вх. №3281/21 від 11.11.2021) (далі - позивач) до Приватного підприємства «ВОСХОД-УКРАЇНИ» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за Договором поставки №42 від 23.08.2017 року у сумі 1042400,38 грн., з яких 876480,00 грн. основного боргу, 55458,85 грн. 3% річних та 110461,53 грн. інфляційних втрат.
Ухвалою суду від 15.11.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/3316/21 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21.12.2021 року.
До суду від відповідача надійшло клопотання б/н від 20.12.2021 року (вх. №29223/21 від 20.12.2021) про відкладення підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 21.12.2021 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено розгляд справи на 08.02.2022 року.
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 04.01.2022 року (вх. №362/22 від 10.01.2022), згідно якого відповідач основний борг визнає та просить суд зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат.
До суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву б/н б/д (вх. №1785/22 від 26.01.2022).
Відповідач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, у судове засідання 08.02.2022 року не з'явився. Про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою суду від 08.02.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу №911/3316/21 до судового розгляду по суті на 15.03.2022 року.
Судове засідання, призначене на 15.03.2022 року, не відбулося.
До суду від позивача надійшло клопотання б/н від 15.03.2022 року (вх. №4220/22 від 05.04.2022) про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 02.05.2022 року розгляд справи призначено на 14.06.2022 року.
До суду від позивача надійшло клопотання б/н від 23.05.2022 року (вх. №5765/22 від 26.05.2022) про розгляд справи без участі представника позивача.
До суду від відповідача надійшло клопотання б/н від 13.06.2022 року (вх. №6723/22 від 13.06.2022) про відкладення розгляду справи, крім того, відповідач повідомив, що ним частково погашено основний борг у сумі 500000,00 грн.
Ухвалою суду від 13.06.2022 року судове засідання відкладено на 27.06.2022 року.
До суду від відповідача надійшло клопотання б/н від 27.06.2022 року (вх. №7509/22 від 27.06.2022) про відкладення розгляду справи.
До суду від позивача надійшов лист б/н від 21.06.2022 року (вх. №7510/22 від 27.06.2022), в якому позивачем підтверджено сплату відповідачем 500000,00 грн. та надано відповідні докази. Крім того, позивач просить розглядати справу без його участі.
Ухвалою суду від 27.06.2022 року розгляд справи відкладено на 12.07.2022 року.
До суду відповідача надійшло клопотання б/н від 11.07.2022 року (вх. №8333/22 від 11.07.2022) про розгляд справи без участі представника відповідача.
До суду від позивача надійшло клопотання б/н від 08.07.2022 року (вх. №8512/22 від 13.07.2022) про долучення до матеріалів справи копій платіжних доручень про сплату відповідачем заборгованості у сумі 376480,00 грн. Крім того, позивач просить розглядати справу без участі його представника.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та подані сторонами пояснення, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Між Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю «Цукровик» (за договором - постачальник) та Приватним підприємством «Восход-Україна» (за договором - покупець) 23.08.2017 року укладено Договір поставки №842 (далі - Договір), згідно умов п. 1.1 якого, за даним Договором продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар - зерно пшениці, за що останній має своєчасно та в повному розмірі здійснити оплату.
Кількість, ціна та вартість зерна пшениці, що підлягає поставці, його співвідношення (асортимент) за класами визначаються у видаткових документах на кожну партію зерна. Загальна прогнозована вартість Договору становить 11000000,00 грн. в т.ч. ПДВ 1833333,33 грн. (п.п. 2.1, 2.2 Договору).
Відповідно до п. 3.1, 3.2, 3.3 Договору, поставка товару здійснюється у терміни, узгоджені сторонами в межах дії Договору, як одноразово, так і окремими партіями товару. Поставка товару здійснюється на підставі заявки покупця, отриманої засобами телефонного або факсимільного зв'язку та після перевірки якості товару у лабораторії покупця, згідно наданих зразків. Зерно постачається за попередньою домовленістю: на умовах СРТ (Київська обл., Обухівський р-н, с. Дерев'яна, Переїзд, 2), поставка зерна здійснюється автотранспортом покупця; на умовах EXW (за адресою, попередньо погодженою з постачальником) поставка зерна здійснюється автотранспортом покупця.
Згідно п. 4.1 Договору, розрахунки за кожну партію товару здійснюється за попередньою домовленістю: по передплаті згідно наданих постачальником рахунків-фактур, або протягом 30-ти робочих днів з моменту поставки та належного оформлення пакету видаткових документів.
У п. 7.1 Договору, сторони погодили, що даний Договір діє з моменту підписання до 31.12.2017 року та до повного виконання сторонами своїх взаємних зобов'язань.
Між сторонами укладено Специфікації №29 від 04.12.2018, №28 від 19.11.2018, №27 від 05.11.2018, №26 від 16.10.2018, №25 від 27.09.2018, №23 від 31.08.2018. №22 від 26.07.2018, №21 від 14.03.2018, №20 від 02.03.2018, №19 від 20.02.2018, №18 від 31.01.2018, №17 від 16.01.2018, №16 від 05.01.2018, №15 від 05.01.2018, №14 від 04.01.2018, якими погоджено найменування товару, кількість товару, ціну товару та загальну вартість товару за кожною Специфікацією.
Як зазначає позивач, на виконання умов Договору ним здійснено поставку зерна пшениці на користь відповідача: у 2017 році - в загальній кількості 5368,6 тон на загальну суму 26153848,82 грн., у 2018 році - в загальній кількості 2989,48 тон на загальну суму 17163892,48 грн. Всього протягом 2017-2018 р.р. відповідачу поставлено зерно пшениці на загальну суму 43317741,30 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи видатковими накладними, підписаними представниками обох сторін та скріпленими їх печатками та довіреностями відповідача на отримання ТМЦ.
Однак, як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання з оплати поставленої продукції виконав частково, сплативши 42441261,30 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи банківськими виписками. Таким чином, заборгованість відповідача за поставлений товар складає 876480,00 грн. Зокрема, відповідачем не оплачено товар, поставлений згідно видаткових накладних №РН-0001667 від 12.11.2018 р. на суму 219840,00 грн., №РН-0001757 від 19.11.2018 року на суму 214680,00 грн., №РН-0001878 від 30.11.2018 р. на суму 209400,00 грн., №РН-0001880 від 04.12.2018 р. на суму 232560,00 грн.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що відповідачем в процесі розгляду справи здійснено оплату основного боргу у сумі 876480,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №1922 від 13.06.2022, №1966 від 24.06.2022, №1967 від 24.06.2022 та відповідними клопотаннями позивача б/н від 21.06.2022 року (вх. №7510/22 від 27.06.2022), б/н від 08.07.2022 року (вх. №8132/22 від 13.07.2022).
Таким чином, станом на день прийняття рішення у справі, основний борг у сумі 876480,00 грн. повністю сплачено відповідачем, що також підтверджено позивачем у клопотаннях б/н від 21.06.2022 року (вх. №7510/22 від 27.06.2022), б/н від 08.07.2022 року (вх. №8132/22 від 13.07.2022).
Відповідно до ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення 876480,00 грн. основного боргу, сплаченого під час розгляду справи у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 110461,53 грн. інфляційних втрат та 55458,85 грн. 3% річних, нарахованих на заборгованість відповідача за неоплаченими видатковими накладними з урахуванням періодів нарахування за кожною видатковою накладною окремо, у відповідності до виконаного ним розрахунку.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат у сумі 110461,53 грн. та 3% річних у сумі 55458,85 грн., судом встановлено, що такий розрахунок є обґрунтованим, арифметично вірним, тому, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.
Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат до 2,02 % від нарахованих сум. В обґрунтування клопотання про зменшення заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат відповідач зазначає, що повністю виконав свої зобов'язання за договором.
Розглянувши подане клопотання відповідача, суд дійшов висновку що таке клопотання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Статтею 233 ГК України передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. Водночас, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, право суду щодо зменшення розміру неустойки розширено: розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи, тощо.
Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Відповідно до п. 3.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.13 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно п. 4.1. Постанови ВГСУ №14 від 17.12.13 р., сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. (п. 8.33. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 18.03.2020 № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18).
При цьому, слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 р., про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19).
Також, суд враховує, що розмір відсотків річних не є надмірним, а визначено саме в тому розмірі, який передбачає ст. 625 ЦК України.
Крім того, судом враховано також і те, що за відповідачем заборгованість за поставлений товар виникла у 2018 році і не сплачувалася відповідачем протягом майже 3-х років, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом, а нараховані суми відсотків річних та інфляційних втрат не є значними в порівнянні із сумою заборгованості.
З огляду на викладене, судом не вбачається підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат. При цьому, суд зазначає, про відсутність підстав для зменшення інфляційних нарахувань, оскільки, чинним законодавством цього не передбачено (аналогічна правова позиція викладена Верховим Судом у постанові №918/116/199 від 04.02.2020 року.
Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача в повному обсязі, оскільки, спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, а погашення основного боргу відбулось після відкриття провадження у справі.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 73, 74, 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Цукровик» до Приватного підприємства «ВОСХОД-УКРАЇНА» про стягнення заборгованості задовольнити частково.
2.Стягнути з Приватного підприємства «ВОСХОД-УКРАЇНА» (08724, Київська область, Обухівський район, с. Дерев'яна, Переїзд, буд. 2, код ЄДРПОУ 14279843) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Цукровик» (17584, Чернігівська область, Прилуцький район, смт. Линовиця, вул. Заводська, буд. 4, код ЄДРПОУ 30829636) 110461 (сто десять тисяч чотириста шістдесят одну) грн. 53 коп. інфляційних втрат, 55458 (п'ятдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдесят вісім) грн. 85 коп. 3% річних та 15636 (п'ятнадцять тисяч шістсот тридцять шість) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3.В частині стягнення 876480,00 грн. основного боргу провадження у справі закрити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 19.07.2022 року.
Суддя Д.Г. Заєць