вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"06" липня 2022 р. м. Київ Справа № 911/279/22
Господарський суд Київської області в складі:
головуючого судді Христенко О.О.
за участю секретаря Марценюк О.М.
розглянувши справу № 911/279/22
за позовом Державного підприємства «Іванківське лісове господарство»,
смт. Іванків
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експолюкс МД»,
с. Проліски Бориспільського району Київської області
про стягнення 50 755,78 грн.
Представники:
від позивача: Яременко З.І., довіреність № 733 від 23.12.2021, посадова
інструкція;
від відповідача: не з'явився.
Державне підприємство «Іванківське лісове господарство» (надалі-позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експолюкс МД» (надалі-відповідач) про стягнення 50 755,78 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за умовами Договору поставки № 110 від 01.04.2019, в частині своєчасної оплати отриманого товару, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 30 886,88 грн., з огляду на наявність якої нараховані 2 173,02 грн. 3 % річних, 5 074,57 грн. інфляційних втрат та 12 621,31 грн. пені.
Ухвалою господарського суду Київської області від 14.02.2022 відкрито провадження у справі № 911/279/22, розгляд справи в порядку загального позовного провадження призначений у підготовчому засіданні на 11.03.2022.
Водночас Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 24.02.2022 року, а також запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
У зв'язку із загрозою життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, з огляду на положення ст. 3 Конституції України, ст. 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», рішення Ради суддів України № 9 від 24.02.2022 р., враховуючи положення Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 р., розпоряджень Київської обласної військової адміністрації, прийнятих відповідно до ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», було зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу до усунення обставин, які зумовлюють загрозу життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду в умовах воєнної агресії проти України, судове засідання, призначене на 11.03.2022 не відбулося.
Ухвалою суду від 25.04.2022 було повідомлено сторін про те, що судове засідання, призначене на 11.03.2022 у справі № 911/279/22 не відбулось; розгляд справи № 911/279/22 призначений в підготовчому засіданні на 25.05.2022.
23.05.2022 в системі «Електронний суд» позивачем було сформовано клопотання (вх. № 399/22 від 23.05.2022), в якому останній підтримав позовні вимоги та просив суд здійснювати розгляд справи за відсутності його повноважного представника.
Ухвалою суду від 25.05.2022 підготовче засідання було відкладено на 15.06.2022.
Ухвалою суду від 15.06.2022 закрито підготовче провадження у справі № 911/279/22, справу призначено до розгляду по суті на 06.07.2022.
В судовому засіданні 06.07.2022 присутнім представником позивача підтримані позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.
Представник відповідача в судові засідання жодного разу не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов до суду не надіслав.
Судом перевірено та встановлено, що відповідач належним чином був повідомлений про розгляд даної справи судом за його участі. Вказаний факт підтверджується наявним в матеріалах справи конвертами, разом з ухвалою суду, що повернулись на адресу суду з відміткою: «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ч. ч. 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17).
Сам лише факт не отримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Поряд з тим суд зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідач був повідомлений належним чином про розгляд справи № 911/279/22.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -
01.04.2019 між Державним підприємством «Іванківське лісове господарство» (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експолюкс МД» (відповідач, покупець) укладений Договір поставки № 10, відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов'язався відпустити покупцю товар (лісоматеріали круглі), а покупець зобов'язався прийняти і оплатити товар у порядку та на умовах передбачених даним договором.
Умовами п. 2.1 договору визначено, що сума цього договору складається із загальної вартості товару, що буде відпущено покупцю згідно усіх відповідних супровідних документів.
Пунктом 2.3 договору визначено, що платежі здійснюються шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця на умовах 100 % передоплати, або за усною домовленістю, на умовах післяплати.
Відповідно до п. 3.4 договору товар вважається фактично переданий покупцю з моменту підписання уповноваженими представниками сторін відповідних супровідних документів. Право власності на товар переходить до покупця з моменту фактичної передачі йому товару постачальником, та підписання уповноваженим представникам сторін відповідних супровідних документів (п. 1.2 договору).
Умовами п. 9.1 договору визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його тексту печатками сторін і діє до 31.12.2019.
Відповідний договір підписаний представниками позивача та відповідача, а також засвідчений печатками сторін.
Доказів визнання договору або його окремих частин недійсними суду не надано.
Між позивачем та відповідачем підписані Додатки № 1 та № 2 до Договору поставки № 110 від 01.04.2019 «Протокол погодження ціни», за якими між сторонами погоджені якісні характеристики товару та його ціна.
Так, позивачем на виконання умов Договору поставки № 110 від 01.04.2019 на підставі товарно-транспортних накладних при перевезенні деревини автомобільним транспортом (ТТН-ліс) № 883370 від 02.04.2019, № 766303 від 05.04.2019, № 748259 від 08.04.2019, № 666454 від 10.04.2019, № 666462 від 11.04.2019, № 685653 від 22.04.2019, № 666505 від 23.04.2019, № 737487 від 02.05.2019, № 301266 від 14.05.2019, № 605863 від 16.05.2019, № 666565 від 17.05.2019, № 785965 від 23.05.2019, № 583433 від 27.05.2019, № 605931 від 29.05.2019, № 775399 від 30.05.2019, № 666630 від 06.06.2019, № 320711 від 07.06.2019, № 786042 від 18.06.2019, № 775612 від 24.06.2019, № 583683 від 03.07.2019, № 629344 від 09.07.2019, № 737830 від 11.07.2019, № 737857 від 17.07.2019, № 320773 від 26.07.2019, № 301731 від 30.08.2019 № 884100 від 17.09.2019, копії яких наявні в матеріалах справи, було поставлено, а відповідачем прийнято товар, всього на загальну суму 949 886,88 грн.
Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару матеріали справи не містять, а отже вказаний у товарно-транспортних накладних товар прийнятий відповідачем без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, а тому товар вважається прийнятим без зауважень в повному обсязі.
Однак, як стверджує позивач та підтверджується матеріалами справи, в порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань, вартість отриманого товару сплачена відповідачем лише частково в сумі 919 000,00 грн., вартість товару в сумі 30 886,88 грн. залишена відповідачем не сплаченою.
В порядку досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача із претензіями № 184/4 від 25.03.2020 та № 127/4 від 12.03.2021, в яких вимагав від відповідача здійснити оплату наявної за ним заборгованості в сумі 30 886,88 грн. Однак, претензії позивача залишені відповідачем без відповіді та задоволення.
За твердженням позивача станом на день підготовки даної позовної заяви наявна за відповідачем заборгованість лишається не оплаченою, що і стало підставою для звернення позивача із відповідним позовом до господарського суду за захистом свого порушеного права.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Так, розглядаючи спір по суті, судом встановлено не дотримання відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати за фактично прийнятий товар від позивача на підставі Договору поставки № 110 від 01.04.2019 згідно з товарно-транспортними накладними, що зумовило перехід до відповідача права власності на спірний товар, а, відтак, прийняття ним виконання зі сторони позивача як постачальника, який розраховував на добросовісність та розумність відповідача за спірним договором поставки щодо оплати вартості прийнятого ним товару.
Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, оскільки заборгованість відповідача в частині оплати переданого позивачем на підставі Договору поставки № 110 від 01.04.2019 товару, на час прийняття рішення не сплачена, а розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 30 886,88 грн. визнається судом правомірною та такою, що підлягає задоволенню.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, в частині своєчасної оплати отриманої продукції, позивач просить суд стягнути з відповідача 5 074,57 грн. інфляційних нарахувань та 2 173,02 грн. 3% річних.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі вказаної норми права, враховуючи, що розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних наявний в матеріалах справи є арифметично вірним, вимоги позивача визнаються судом та підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати товару, позивач просить суд стягнути з відповідача 12 621,31 грн. пені, нарахованої від суми заборгованості.
У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення за договором за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Разом з тим, частиною 6 статті 231 ГК України визначено можливість встановлення у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак, саме зобов'язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони вправі і не передбачати будь-яких санкцій за порушення строків розрахунку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18.
Згідно з ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 547, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись пенею (неустойка), що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Оскільки при вчинені правочину сторонами не встановлено в письмовій формі відповідальність відповідача за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені з погодженням її розміру, позовні вимоги про стягнення з відповідача 12 621,31 грн. пені задоволенню не підлягають.
Враховуючи наведене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку із задоволенням позову частково, витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на сторони пропорційно задоволених вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експолюкс МД» (08322, Київська область, Бориспільський район, с. Проліски, вул. Броварська, 4, код ЄДРПОУ 40510799) на користь Державного підприємства «Іванківське лісове господарство» (07201, Київська область, Вишгородський (Іванківський) район, смт. Іванків, вул. Поліська, 22, код ЄДРПОУ 00992088) 30 886 (тридцять тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн. 88 коп. заборгованості, 2 173 (дві тисячі сто сімдесят три) грн. 02 коп. 3 % річних, 5 074 (п'ять тисяч сімдесят чотири) грн. 57 коп. інфляційних нарахувань та 1 864 (одну тисячу вісімсот шістдесят чотири) грн. 06 коп. судового збору.
Видати наказ.
3. В інші частині в позові відмовити.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано - 19.07.2022.
Суддя О.О. Христенко