ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.07.2022Справа №910/879/22
Суддя Господарського суду міста Києва Бойко Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Фізичної особи-підприємця Вісільова Артема Анатолійовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Міра"
про стягнення 38 392,72 грн.,
У лютому 2022 року Фізична особа-підприємець Вісільов Артем Анатолійович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Міра" про стягнення 38 392,72 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідачем не було належним чином виконано взяті на себе згідно договору купівлі-продажу №12102021/10 від 12.10.2021 зобов'язання з поставки оплаченого товару в повному обсязі, у зв'язку з чим просить стягнути суму залишку вартості недопоставленого товару у розмірі 38 277,89 грн. Крім того, у зв'язку із неналежним виконання зазначеного зобов'язання позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 114,83 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 (постановленою після усунення позивачем недоліків позовної заяви, встановлених ухвалою суду від 28.01.2022) відкрито провадження у справі №910/879/22; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам у справі строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Вказана ухвала суду від 21.02.2022 вперше була надіслана відповідачу 22.02.2022 рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження відповідача, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 02092, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 7.
Однак, поштове відправлення не було вручене відповідачу та було повернуте до суду 07.04.2022 у зв'язку з тим, що адресат відсутній за вказаною адресою, що підтверджується довідкою відділення поштового зв'язку від 28.03.2022 на відповідному конверті.
Згідно пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Судом було враховано, що з 24.02.2022 розпочалась повномасштабна військова агресія Російської Федерації проти України та до квітня 2022 року в м. Києві та Київській області мали місце активні бойові дії, у зв'язку з чим 27.06.2022 судом було повторно направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ВК Міра" ухвалу суду від 21.02.2022 рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження відповідача, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 02092, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 7.
Однак, поштове відправлення знову не було вручене відповідачу та було повернуте до суду 18.07.2022 у зв'язку з тим, що адресат відсутній за вказаною адресою, що підтверджується довідкою відділення поштового зв'язку від 16.07.2022 на відповідному конверті.
Таким чином, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що відповідачу було вручено ухвалу суду від 21.02.2022.
Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
За приписами ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Пунктом 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 у справі №910/879/22 встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ВК Міра" строк на подання відзиву з долученими до нього доказами та з доказами його направлення позивачу - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Отже, у Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Міра" було більш ніж достатньо часу для подання до суду відзиву (майже п'ять місяців від дати відкриття провадження у справі), однак відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений судом у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.
Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Тобто, навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
З наведених приписів закону вбачається, що запровадження військового стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи), в той час з квітня 2022 року в м. Києві та Київській області (за місцезнаходженням відповідача та суду) не ведуться активні бойові дії.
При цьому, від відповідача впродовж всього строку розгляду Господарським судом міста Києва справи №910/879/22 не надходило будь-яких повідомлень щодо обставин неможливості подати відзив на позов, в тому числі, майже протягом чотирьох місяців після припинення активних бойових дій в м. Києві та Київській області.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункти 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Суд зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
При цьому, на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
Відтак, суд приходить до висновку, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву у визначений судом у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України строк, в той час як згідно приписів Закону України "Про правовий режим воєнного стану" підстави для відкладення розгляду справи №910/879/22 чи зупинення провадження у даній справі відсутні.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
12.10.2021 між Фізичною особою-підприємцем Вісільовим Артемом Анатолійовичем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК Міра" (постачальник) укладено договір купівлі-продажу №12102021/10 (надалі - Договір), у відповідності до п.п. 1.1 та 1.2 якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцеві металопрокат (продукцію) в кількості, якості, номенклатурі та асортименті, наведених у рахунках або у специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язався прийняти продукцію і оплатити її у строки, передбачені даним договором та додатками до нього.
Згідно п. 2.2 Договору кількість кожної партії продукції узгоджується між сторонами в рахунках або специфікаціях до цього договору.
У пункті 2.6 Договору передбачено, що термін поставки продукції - 5 банківських днів після зарахування 100% передоплати.
Відповідно п. 3.1 Договору ціна продукції, що поставляється за цим договором, є договірною і вказується у відповідних рахунках або специфікаціях на поставку продукції.
У пункті 3.3. Договору сторонами погоджено умови оплати - передоплата в розмірі 100% на поточний рахунок постачальника.
Пунктом 5.1 Договору визначено, що у разу порушення постачальником строків поставки продукції, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,3% від суми невиконаного зобов'язання. Постачальник не несе відповідальності за порушення терміну поставки, пов'язаним з несвоєчасним вивезенням продукції постачальником.
Договір набуває чинності з дати підписання сторонами і діє до повного виконання взятих на себе зобов'язань (п. 7.1 Договору).
Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК Міра" було виставлено рахунок на оплату №2419 від 12.10.2021 на суму 86 332,73 грн. на оплату наступної продукції: металочерепиці Монтерей у кількості 485,196 кв.м. за ціною 141,25 грн./кв.м. та саморізів у кількості 5 500 штук за ціною 0,52 грн./шт.
13.10.2021 Фізичною особою-підприємцем Вісільовим Артемом Анатолійовичем було оплачено рахунок на оплату №2419 від 12.10.2021, що підтверджується платіжним дорученням №12 від 13.10.2021 на суму 86 332,73 грн.
Позивач стверджує, що на виконання своїх зобов'язань Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК Міра" було поставлено продукцію частково, а саме: металочерепицю Монтерей у кількості 279,12 кв.м. загальною вартістю 47 310,84 грн. та саморізи у кількості 1 000 штук загальною вартістю 744,00 грн., у зв'язку з чим Фізична особа-підприємець Вісільов Артем Анатолійович звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Міра" із листом вих. №1 від 26.10.2021, а в подальшому із претензією від 12.11.2021, в яких просив відповідача повернути кошти у розмірі 38 277,89 грн. за недоотриманий товар.
Спір у справі виник у зв'язку з твердженнями позивача, що відповідач, отримавши від позивача повну оплату за товар, який вказаний у рахунку на оплату №2419 від 12.10.2021 на суму 86 332,73 грн., поставку товару здійснив частково - на суму 48 054,84 грн., у зв'язку з чим Фізична особа-підприємець Вісільов Артем Анатолійович просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Міра" сплачені в якості передоплати за товар кошти в розмірі 38 227,89 грн., а також стягнути з відповідача пеню у розмірі 114,83 грн.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст. 165, 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 662, 692, 655, 662, 663, 693 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
У пункті 3.3. Договору сторонами погоджено умови оплати - передоплата в розмірі 100% на поточний рахунок постачальника.
Відповідно п. 3.1 Договору ціна продукції, що поставляється за цим договором, є договірною і вказується у відповідних рахунках або специфікаціях на поставку продукції.
Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК Міра" було виставлено рахунок на оплату №2419 від 12.10.2021 на суму 86 332,73 грн. на оплату наступної продукції: металочерепиці Монтерей у кількості 485,196 кв.м. за ціною 141,25 грн./кв.м. та саморізів у кількості 5 500 штук за ціною 0,52 грн./шт.
13.10.2021 Фізичною особою-підприємцем Вісільовим Артемом Анатолійовичем було оплачено рахунок на оплату №2419 від 12.10.2021, що підтверджується платіжним дорученням №12 від 13.10.2021 на суму 86 332,73 грн.
У пункті 2.6 Договору передбачено, що термін поставки продукції - 5 банківських днів після зарахування 100% передоплати.
Нормою ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Враховуючи, що відповідачем 13.10.2021 було отримано від позивача 100% передоплати за товар згідно рахунку №2419 від 12.10.2021, то відповідно Товариство з обмеженою відповідальністю "ВК Міра" мало поставити Фізичній особі-підприємцю Вісільову Артему Анатолійовичу товар до 21.10.2021 включно (враховуючи розпорядження Кабінету Міністрів України №1191-р від 30.09.2020 "Про перенесення робочих днів у 2021 році").
Позивач стверджує, що відповідачем на виконання своїх зобов'язань за Договором 19.10.2021 було поставлено Фізичній особі-підприємцю Вісільову Артему Анатолійовичу товар загальною вартістю 48 054,84 грн., на підтвердження чого останнім надано суду складений в односторонньому порядку акт приймання-передачі товару від 19.10.2021.
При цьому, позивач вказує, що ним було надіслано відповідачу претензію від 12.11.2021 про повернення суми попередньої оплати у розмірі 38 277,89 грн., на підтвердження чого ним було надано суду фіскальний чек від 13.11.2021 за пересилання рекомендованого листа з трек-номером 8451114937828.
За інформацією АТ "Укрпошта" рекомендований лист з трек-номером 8451114937828 був вручений Товариству з обмеженою відповідальністю "ВК Міра" 18.11.2021.
17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Оцінюючи надані позивачем докази, враховуючи, що відповідач не скористувався своїм правом на спростування доводів позивача, зокрема, не надав доказів виконання свого обов'язку з поставки товару взагалі, а також приймаючи до уваги поширеність випадків недобросовісності постачальників металопродукції в Україні (які суд неодноразово виявляв при вирішенні тотожних спорів) суд, застосовуючи стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, та приходить до висновку, що дійсно, відповідачем частково було виконано свої зобов'язання за договором з постачання товару, а саме - ним поставлено позивачу продукцію на загальну суму 48 054,84 грн.
Натомість доказів постачання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК Міра" Фізичній особі-підприємцю Вісільову Артему Анатолійовичу продукції на загальною вартістю 38 277,89 грн. (86 332,73 грн. попередньої оплати - 48 054,84 грн. поставленого товару) у визначений п. 2.6 Договору строк матеріали справи не містять.
Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено обов'язок сторін довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписами частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Керуючись приписами ст.ст. 13, 74, 79 Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК Міра" не виконано свого обов'язку з передачі Фізичній особі-підприємцю Вісільову Артему Анатолійовичу продукції загальною вартістю 38 277,89 грн. за Договором.
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
13.11.2021 позивач звернувся до відповідача із претензію від 12.11.2021 про повернення суми попередньої оплати у розмірі 38 277,89 грн. Факт направлення позивачем відповідачу даної претензії підтверджується фіскальним чеком від 13.11.2021 за пересилання рекомендованого листа з трек-номером 8451114937828.
За інформацією АТ "Укрпошта" рекомендований лист з трек-номером 8451114937828 був вручений Товариству з обмеженою відповідальністю "ВК Міра" 18.11.2021.
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відтак, 7-денний строк для повернення відповідачем позивачу суми попередньо оплати у розмірі 38 277,89 грн., почав свій перебіг з 18.11.2021.
Статтею 253 Цивільного кодексу України унормовано, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, відповідач повинен був повернути позивачу суму попередньої оплати за товар до 25.11.2021 включно.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідач не надав суду доказів повернення позивачу суми попередньої оплати, сплаченої Фізичною особою-підприємцем Вісільовим Артемом Анатолійовичем на виконання своїх зобов'язань за Договором, а відтак є таким, що прострочив виконання своїх грошових зобов'язань.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст. 193 Господарського кодексу України).
Зазначене також кореспондується з нормами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
Зважаючи на відсутність доказів повернення відповідачем позивачу суми попередньої оплати, суд приходить до висновку, що позовна вимога Фізичної особи-підприємця Вісільова Артема Анатолійовича про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Міра" суми попередньої оплати у розмірі 38 277,89 грн. є обґрунтованою та правомірною, у зв'язку з чим підлягає задоволенню.
Крім того, позивач стверджує про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 114,83 грн., нарахованої за порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК Міра" свого зобов'язання з постачання товару (продукції).
Судом встановлено, що відповідач обов'язку по сплаті коштів у визначений Договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВК Міра" не навело обставин, з якими законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно - господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Пунктом 5.1 Договору передбачено, що у разу порушення постачальником строків поставки продукції, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,3% від суми невиконаного зобов'язання. Постачальник не несе відповідальності за порушення терміну поставки, пов'язаним з несвоєчасним вивезенням продукції постачальником.
З пункту 7.4 Договору вбачається, що сторонами було фактично погоджено нарахування штрафу (а не пені) за порушення постачальником свого зобов'язання з оплати товару, оскільки даний пункт Договору передбачає нарахування 0,3% від суми невиконаного зобов'язання з поставки товару.
Водночас, із викладеного у змісті позовної заяви розрахунку вимоги про стягнення пені вбачається, що відповідачем визначено базу нарахування неустойки - 38 277,89 грн. (вартість непоставленого товару) та розмір штрафу 0,3%. Мотивуючи свою вимогу про стягнення неустойки, позивач посилається на пункт 5.1 Договору.
З огляду на наведене, суд констатує, що позивачем фактично заявлено вимогу про стягнення штрафу, а помилкове зазначення Фізичною особою-підприємцем Вісільовим Артемом Анатолійовичем іншого виду неустойки з посиланням на підставі п. 5.1 Договору не змінює суті вимоги про стягнення передбаченої Договором штрафної санкції, тому суд вбачає за можливе розглянути дану вимогу по суті.
Отже, зважаючи, що відповідачем було порушено своє негрошове зобов'язання за Договором та не поставлено товар на суму 38 277,89 грн., то у Фізичної особи-підприємця Вісільова Артема Анатолійовича наявні підстави для застосування штрафу, передбаченого п. 5.1 Договору.
Здійснивши перерахунок 0,3% від суми невиконаного зобов'язання з поставки товару (38 277,89 грн.), суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення штрафу у розмірі 114,83 грн. за прострочення виконання відповідачем зобов'язання за спірним Договором є правомірною та підлягає задоволенню.
За таких обставин, позов Фізичної особи-підприємця Вісільова Артема Анатолійовича підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у зв'язку з задоволенням позову у повному обсязі.
Керуючись статтями 13, 74, 79, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позов Фізичної особи-підприємця Вісільова Артема Анатолійовича задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Міра" (02092, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 7; ідентифікаційний код 43452599) на користь Фізичної особи-підприємця Вісільова Артема Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) суму основного боргу у розмірі 38 277 (тридцять вісім тисяч двісті сімдесят сім) грн. 89 коп., штраф у розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 83 коп. та судовий збір у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п. 17.5 ч. 1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено 19.07.2022.
Суддя Р.В. Бойко