ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.07.2022Справа № 910/20256/21
За позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві
до Київської міської ради
третя особа - 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державна судова адміністрація України
третя особа - 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація"
про визнання недійсним та скасування рішення
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Пасічнюк С.В.
Представники:
від позивача - не з'явились,
від відповідача - Тетерятник О.В.,
від третьої особи - 1 - Липівський В.В., Сердіченко С.А.,
від третьої особи - 2 - Ракова Г.В.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (далі - позивач, ТУ ДСА України в м. Києві) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач, Київрада), в якому просить суд визнати недійсним та скасувати рішення Київської міської ради від 08 липня 2021 року №1595/1636 "Про організаційно-правові заходи щодо впорядкування використання майна територіальної громади міста Києва" в частині пунктів 1, 2, 3 4, 6 (далі - Рішення).
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що Рішення прийнято з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим воно є недійсним та таким, що підлягає скасуванню в частинах, що порушує права позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 позовну ТУ ДСА України в м. Києві залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.
24.12.2021 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли письмові пояснення щодо виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 14.12.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2021 прийнято позовну заяву Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві до розгляду та відкрито провадження у справі №910/20256/21, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 31.01.2022 о 11:00 год, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державну судову адміністрацію України (далі - третя особа'''-1, ДСА України), третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (далі - третя особа-2, КП "Київжитлоспецексплуатація").
05.01.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 28.12.2021, відповідно до якої позивач уточнив позовні вимоги.
У зв'язку із неможливістю проведення підготовчого засідання 31.01.2022, суд дійшов висновку при призначення розгляду даної справи на іншу дату.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2022 призначено підготовче засідання у справі на 14.02.2022 о 15:00 год.
25.01.2022 через відділ діловодства суду від третьої особи - 2 надійшли пояснення щодо позову, відповідно до яких третя особа-2 не погоджується з доводами позивача, просить суд у позові відмовити повністю.
26.01.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує в повному обсязі, оскільки у діях відповідача, на його думку, не вбачається неправомірності.
11.02.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач вважає доводи відповідача, викладені у відзиві, безпідставними та необгрунтованими, просив суд позовні вимоги задовольнити повністю з підстав, наведених у позовній заяві.
Підготовче засідання, призначене на 14.02.2022, не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Гумеги О.В. на лікарняному.
15.02.2022 через відділ діловодства суду від третьої особи - 1 надійшли пояснення на позовну заяву щодо протиправних дій Київської міської ради, надані пояснення третя особа - 1 просила суд врахувати під час розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2022 продовжено строк підготовчого провадження за ініціативою суду на тридцять днів та призначено підготовче засідання у справі на 30.05.22 о 12:00 год.
У підготовче засідання 30.05.2022 з'явилися представники позивача, відповідача та третьої особи - 2. Третя особа - 1 не з'явилась.
У підготовчому засіданні 30.05.2022 суд долучив до матеріалів справи подані учасниками справи заяви по суті справи.
У підготовчому засіданні 30.05.2022 суд оголосив перерву до 20.06.2022 о 14:20 год.
У підготовче засідання 20.06.2022 з'явилися представники позивача та відповідача. Треті особи - 1 та 2 не з'явились.
У підготовчому засіданні, призначеному на 20.06.2022, суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 18.07.2022 о 11:40 год.
У судове засідання, призначене на 18.07.2022, з'явилися представники відповідача та третіх осіб - 1 та 2. Представники позивача не з'явились.
Судом враховано, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 явка учасників справи у судове засідання визнана не обов'язковою, відтак неявка позивача (його представників) не є перешкодою для розгляду справи по суті.
Судом враховано, що станом на час розгляду справи по суті від позивача до суду не надходило будь-яких заяв чи клопотань, в тому числі про зміну позовних вимог або про відмову від позову.
У судовому засіданні 18.07.2022 судом здійснювався розгляд справи по суті.
Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
При розгляді справи по суті в судовому засіданні 18.07.2022 судом заслухано вступне слово представників відповідача та третіх осіб.
Стислий виклад позиції учасників справи.
Позиція позивача (ТУ ДСА України в м. Києві) відповідно до позовної заяви та заяви про уточнення позовних вимог, поданої 05.01.2022 через відділ діловодства суду, полягає у наступному.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання Розпорядження Президента України №208/96-рп від 27.07.1996 «Про забезпечення судів приміщеннями», Київрада прийняла ряд рішень про передачу до сфери управління ТУ ДСА України в м. Києві нежитлових приміщень у будинках комунальної власності територіальної громади міста та нежитлових будинків комунальної власності територіальної громади міста для розміщення судів (згідно переліку, наведеному у позовній заяві (а.с. 2 т. 1).
З моменту передачі комунального майна ТУ ДСА України в м. Києві й до теперішнього часу у перелічених у позовній заяві нежитлових будинках та приміщеннях розташовані та здійснюють свою діяльність районні суди міста Києва.
Проте, оскаржуваним рішенням Київради від 08.07.2021 №1595/1636 «Про організаційно-правові заходи щодо впорядкування використання майна територіальної громади міста Києва» визнано такими, що втратили чинність з дня його офіційного оприлюднення, рішення Київради від 29 травня 2003 року №506/666, від 15 квітня 2004 року №168/1378, від 18 листопада 2004 року №690/2100, від 1 жовтня 2007 року №416/3250, від 06 жовтня 2005 року №53/3517, від 2 лютого 2006 року №24/3115, від 1 грудня 2011 року №752/6988 щодо надання нежилих будинків та нежилих приміщень до сфери ТУ ДСА України в м. Києві.
Позивач вважає, що наведені рішення Київради не вичерпали свою дію фактом їх виконання, а продовжують виступати правовою підставою для користування позивачем комунальним майном по теперішній час.
На думку позивача, з огляду на приписи ст. 130 Конституції України, ст. 146 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Розпорядження Президента України від 27.07.1996 № 208/96-рп та рішення Київради від 25.05.2011 № 199/5586 (далі - Розпорядження), яким затверджено Міську цільову програму сприяння в забезпеченні діяльності судів загальної юрисдикції та інших судових органів у місті Києві на 2011 - 2015 роки (далі - Програма), саме на відповідача покладений обов'язок забезпечувати суди, які розташовані у місті Києві відповідними приміщеннями для їх належного функціонування та здійснення правосуддя, без застосування умов оренди.
Таким чином, виходячи із того, що Київрада хоч і наділена власними самоврядними повноваженнями, її дії у спірних правовідносинах мають узгоджуватися із наведеними положеннями Конституції України, діями відповідних державних органів щодо забезпечення належних умов для функціонування судів, видатками на утримання судів, що передбачені у Державному бюджеті України. Без дотримання цих умов може бути поставлено під загрозу саме функціонування судів, а відтак і здійснення правосуддя.
Позивач також послався на висновок Верховного Суду у постанові від 05.02.2020 у справі № 910/2770/19, відповідно до якого на Київську міську раду, згідно з Розпорядженням та Програмою, покладений обов'язок забезпечувати суди, які розташовані у місті Києві відповідними приміщеннями для їх належного функціонування та здійснення правосуддя, за відсутності умов оренди (п. 4.25).
Відповідач (Київрада) проти позову заперечував у повному обсязі.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що Київрада, здійснюючи правомочності власника комунального майна територіальної громади міста Києва, прийняла рішення від 08.07.2021 № 1595/1636 «Про організаційно-правові заходи щодо впорядкування використання майна територіальної громади міста Києва», що оскаржується.
Оскаржуване рішення прийнято відповідно до частини першої статті 142 Конституції України, статті 316, частини першої статті 317, статей 319, 321, 327 та 834 Цивільного кодексу України, частини другої статті 135 Господарського кодексу України, статті 18 Закону України «Про столицю України місто-герой Київ», статті 2, частин першої та третьої статті 16, частини першої статті 18, пункту 31 частини першої статті 26, частин першої та п'ятої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», частини другої статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Наведені приписи законодавства дають підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив повноваження самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Отже, оскільки орган місцевого самоврядування в цілому наділений правом скасовувати свої раніше прийняті акти індивідуального характеру в односторонньому порядку, окрім випадку коли такі рішення були виконані, а матеріали справи свідчать про те, що як рішення Київради, якими надано приміщення позивачу, так і рішення, яким визнано нечинними такі рішення, є фактично єдиною правомірною формою реалізації Київрадою свого волевиявлення щодо розпорядження нерухомим майном, що належить територіальній громаді міста Києва, то, відповідно, таке оспорюване рішення є правомірним скасуванням (визнання нечинним) рішення від 29.05.2003 № 506/666 і не суперечить законодавству.
Відповідач звертає увагу суду, що відповідно до ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який введений в дію 01 лютого 2020 року, тобто діяв на момент прийняття спірного рішення, забороняється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку.
Позивач є органом державної влади, діяльність якого фінансується за рахунок державного бюджету, і має право на отримання майна в оренду без проведення аукціону. Тобто, відповідач не просить позивача звільнити приміщення за спірним рішенням та повернути їх Київраді для їх передання іншому користувачеві, а лише пропонує укласти договори оренди та сплачувати плату в розмірі, встановленому відповідно до Методики розрахунку орендної плати, що затверджена рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280.
Відповідач стверджує, що ні Конституцією України, ні Законом України «Про судоустрій і статус суддів», ні Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», ні Розпорядження Президента України від 27.07.1996 № 208/96-рп не визначено, що Київрада має забезпечувати суди приміщеннями на умовах безоплатного користування.
Щодо посилання позивача на рішення Київради від 25.05.2011 № 199/5586, яким затверджено Міську цільову програму сприяння в забезпеченні діяльності судів загальної юрисдикції та інших судових органів у місті Києві на 2011 - 2015 роки, то вказаним рішенням, як зазначив відповідач, доручено виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) при формуванні бюджетів на 2011 - 2015 роки враховувати фінансування цієї програми. Аналогічних рішень щодо бюджетів подальших років Київська міська рада не приймала.
Третя особа - 1 (ДСА України) вказала на протиправність дій Київради
Третя особа - 1 вважає, що оскільки відповідно до рішень Київради від 29 травня 2003 року №506/666, від 15 квітня 2004 року №168/1378, від 18 листопада 2004 року №690/2100, від 1 жовтня 2007 року №416/3250, від 17 вересня 2009 року № 24/2093, від 9 жовтня 2014 року № 294/294, від 06 жовтня 2005 року №53/3517, від 2 лютого 2006 року №24/3115, від 1 грудня 2011 року №752/6988 у ТУ ДСА України в м. Києві виникли правовідносини щодо передачі нерухомого майна в управління, то скасування даних рішень оскаржуваним рішенням в разі незгоди суб'єкта правовідносин (ТУ ДСА України в м. Києві) є протиправним та не узгоджується з вимогами законодавства.
Оскільки наведені рішення Київради є ненормативними актами індивідуальної дії, які продовжують виступати правовою підставою для користування комунальним майном, то, на думку третьої особи - 1, вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування.
Виходячи із того, що Київрада хоча і наділена власними самоврядними повноваженнями, її дії у спірних правовідносинах мають узгоджуватися із положеннями Конституції України, діями відповідних державних органів щодо забезпечення належних умов для функціонування судів, видатками на утримання судів, що передбачені у Державному бюджеті України.
Третя особа - 2 (КП "Київжитлоспецексплуатація") проти позову заперечувала повністю.
Третя особа - 2 зазначила, що позивач в обгрунтування свого права на звернення до суду з позовом посилається на те, що майно комунальної власності не може передаватись в оперативне управління підприємствам, установам, організаціям, які не були утворені відповідним органом місцевого самоврядування та не знаходяться в його підпорядкуванні, передача майна до сфери управління не вказує на передачу певному суб'єктові відповідного майна на праві оперативного управління.
Такі твердження позивача, на думку третьої особи-2, не відповідають дійсності, адже зі змісту рішень Київради щодо передачі позивачу приміщень та, навіть із їх назви, чітко вбачається, що позивачу майно передано до сфери управління.
Враховуючи приписи ст. 130 Конституції України, ч. 1 ст. 146 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» третя особа - 2 стверджує, що саме на державу покладений обов'язок із забезпечення незалежності та належного функціонування судів, в тому числі із забезпечення останніх приміщеннями, який може бути реалізований шляхом фінансування як витрат на оплатне користування належними відповідачу приміщеннями, так і на фінансування купівлі/будівництва будь-якого іншого приміщення/будівлі.
Третя особа-2 вважає, що переведення такого обов'язку на територіальну громаду міста Києва шляхом спонукання останньої до забезпечення судів приміщеннями за рахунок належного їй майна на безоплатній основі суперечитиме закріпленим у Конституції України гарантіям незалежності суддів та непорушності права власності.
У судовому засіданні 18.07.2022 судом здійснювалось з'ясування обставин справи та дослідження наявних в матеріалах справи доказів.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів, у яких представники позивача та відповідача виступили з промовами (заключним словом).
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 18.07.2022 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
Заслухавши учасників справи, з'ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими сторони обґрунтовували відповідні обставини, суд
Розпорядженням Президента України №208/96-рп від 27.07.1996 доку «Про забезпечення судів приміщеннями» (далі - Розпорядження Президента України) з метою створення належних умов для здійснення правосуддя, а також враховуючи вкрай незадовільний стан забезпечення приміщеннями значної частини судів: Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, головам обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій доручено вирішити питання щодо забезпечення приміщеннями судів, розташованих в аварійних приміщеннях та приміщеннях, що не відповідають вимогам судочинства; рекомендовано головам міських, селищних рад вжити заходів щодо забезпечення приміщеннями судів, які знаходяться на території відповідних рад і зазначені в Додатках №1 і №2.
На виконання Розпорядження Президента України, Київрада прийняла ряд рішень про передачу до сфери управління ТУ ДСА України в м. Києві нежитлових приміщень у будинках комунальної власності територіальної громади міста та нежитлових будинків комунальної власності територіальної громади міста для розміщення судів, а саме:
- рішенням Київської міської ради від 29 травня 2003 року №506/666 (зі змінами, які вносилися рішеннями Київської міської ради від 15 квітня 2004 року №168/1378, від 18 листопада 2004 року №690/2100, від 1 жовтня 2007 року №416/3250, від 17 вересня 2009 року №24/2093) ТУ ДСА України в м. Києві передано в управління, зокрема, будинки по вул. Івана Сергієнка, 3, площею 1193,3 кв. м, по вул. Полковника Потехіна, 14-а, площею 854,0 кв. м, по вул. Полковника Шутова, 1/59 літера А, площею 824,1 кв. м та приміщення по вул. Хорива, 21, площею 1364,0 кв. м;
- рішенням Київської міської ради від 06 жовтня 2005 року №53/3517 (зі зміною, яка вносилися рішенням Київської міської ради від 02 лютого 2006 року №24/3115) ТУ ДСА України в м. Києві передано в управління нежилий будинок загальною площею 1994,7 кв.м по вул. Кошиця, 5-а, літ. А у Дарницькому районі міста Києва;
- рішенням Київської міської ради від 22 вересня-2011 року № 44/6260 передано до сфери управління ТУ ДСА України в м. Києві нежиле приміщення загальною площею 626,70 кв. м у будинку № 5-в, літ. В на проспекті Маяковського та нежилий будинок № 2-Є на вул. Маршала Тимошенка загальною площею 2241,30 кв. м;
- рішенням Київської міської ради від 1 грудня 2011 року №752/6988 передано до сфери управління ТУ ДСА України в м. Києві нежитлове приміщення комунальної власності територіальної громади м. Києва загальною площею 833,9 кв.м. у будівлі по вул. Хрещатик, 42-а;
- рішенням Київської міської ради від 29 грудня 2011 року № 1036/7272 передано до сфери управління ТУ ДСА України в м. Києві нежилі приміщення у будинку № 31, літ. А на вул. Дегтярівській загальною площею 5908,50 кв. м, у тому числі технічні приміщення загальною площею 1130,70 кв. м (підвал - 506,90 кв. м, 10 поверх - 623,8 кв. м), для розміщення Шевченківського районного суду м. Києва;
- рішенням Київської міської ради від 13 листопада 2013 №497/9985 передано до сфери управління ТУ ДСА України в м. Києві нежитлові будинки та приміщення за адресами: вул. Гайцана Миколи, 4, літер А, площею 957,9 кв. м, вул. Смирнова-Ласточкіна, 10, літер Б площею 1466,6 кв. м, вул. Полковника Потєхіна, 3-а площею 206,60 кв.м, вул. Волоська, 6/14-6 площею 349,70 кв. м (далі разом наведені рішення - рішення Київради).
Крім того, на виконання Розпорядження Президента України, рішенням Київської міської ради №199/5586 від 25.05.2011 було затверджено Міську цільову програму сприяння в забезпеченні діяльності судів загальної юрисдикції та інших судових органів у місті Києві на 2011 - 2015 роки (далі - Програма), якою, зокрема, передбачалось передання будівель для розміщення судів, розгляд питань щодо виділення земельних ділянок під будівництво приміщень суду, реконструкція та капітальний ремонт переданих приміщень тощо.
ТУ ДСА України в м. Києві зазначає, що з моменту передачі йому комунального майна до теперішнього часу у вище перелічених нежилих будинках та приміщеннях розташовані та здійснюють свою діяльність районні суди міста Києва.
08.07.2021 Київською міською радою прийнято рішення №1595/1636 «Про організаційно-правові заходи щодо впорядкування використання майна територіальної громади міста Києва» (далі - Рішення №1595/1636).
Пунктом 1 Рішення №1595/1636 визначено перелік нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке повертається зі сфери управління та іншого безоплатного користування державних органів, установ і організацій, що додається. До наведеного переліку включено нерухоме майно (об'єкти), що передавалось (-ись) в управління ТУ ДСА України в м. Києві (пункти 26-38) та в управління Державної судової адміністрації в місті Києві (пункт 44):
26. нежилий будинок, вул. Івана Сергієнка, 3, площа 1193,3 кв.м;
27. нежилий будинок, вул. Полковника Потєхіна, 14-а, площа 854,0 кв.м;
28. нежилий будинок, вул. Полковника Шутова, 1/59, літера А, площа 824,1 кв.м;
29. нежилий будинок, вул. Гайцана Миколи, 4, літер А, площа 957,9 кв.м;
30. нежилий будинок, вул. Смирнова-Ласточкіна, 10, літер Б, площа 1466,6 кв.м;,
31. нежилий будинок, вул. Полковника Потєхіна, 3-а, площа 206,6 кв.м;
32. нежилий будинок, вул. Волоська, 6/14-б, площа 349,7 кв.м;
33. нежилий будинок, вул. Маршала Тимошенка, 2-Є, площа 2241,3 кв.м;
34. нежилі приміщення, просп. Маяковського, 5-в, літер В, площа 626,7 кв.м;
35. нежилі приміщення, вул. Полковника Шутова, 1, площа 644,0 кв.м;
36. нежилі приміщення, вул. Дегтярівська, 31, літер А, площа 5908,5кв.м;
37. нежилі приміщення, вул. Хорива, 21, площа 1364,0 кв.м;
38. нежилі приміщення, вул. Хрещатик, 42-а, площа 833,9 кв.м;
44. нежилий будинок, вул. Кошиця, 5-а, літ. А, площа 1994,7 кв.м.
Стосовно об'єкта, зазначеного у п. 44, судом враховано, що пунктом 1 рішення Київської міської ради від 06 жовтня 2005 року № 53/3517 (із змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 02 лютого № 24/3115) нежилий будинок загальною площею 1994,7 кв.м на вул. Кошиця, 5-а літ. А у Дарницькому районі міста Києва передано в управління саме ТУ ДСА України в м. Києві.
Пунктом 2 Рішення № 1595/1636 Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) доручено:
2.1. Вжити організаційно-правові заходи щодо повернення нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, зазначеного у пункті 1 цього рішення.
2.2. Звернутися до державних органів, установ і організацій, які користуються нерухомим майном територіальної громади міста Києва, зазначеним у пункті 1 цього рішення, щодо повернення майна територіальної громади міста Києва.
2.3. Спільно з Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" здійснити приймання-передачу нерухомого майна територіальної громади міста Києва, яке повертається з користування державних органів, установ і організацій.
2.4. Сприяти державним органам, установам і організаціям, які підписали відповідний акт приймання-передачі і звернулися із заявою про включення повернутого нерухомого майна територіальної громади міста Києва до переліку другого типу, у проведенні незалежної оцінки відповідно до Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 N 483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна".
2.5. Врахувати законні інтереси державних органів, установ і організацій, які користуються нерухомим майном територіальної громади міста Києва, зазначеним у пункті 1 цього рішення, та встановити, що до 31 грудня 2021 року для них застосовується орендна плата в розмірі 1 грн на рік, а з січня 2022 року застосовується орендна ставка, передбачена Методикою розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду.
Пунктом 3 Рішення №1595/1636 закріплено нерухоме майно територіальної громади міста Києва, зазначене у пункті 1 цього рішення, за Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" на праві господарського відання.
Пунктом 4 Рішення №1595/1636 доручено Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація'' забезпечити проведення технічної інвентаризації нерухомого майна територіальної громади міста Києва, що закріплюється за підприємством згідно з пунктом 3 цього рішення на праві господарського відання, та реєстрацію речових прав на це майно.
Пунктом 6 Рішення №1595/1636 визнано такими, що втратили чинність, рішення Київської міської ради згідно з переліком, що додається. До наведеного переліку включено, зокрема:
22. Рішення Київської міської ради від 29 травня 2003 року № 506/666 "Про передачу в управління судам, Державній судовій адміністрації України та Територіальному управлінню державної судової адміністрації в м. Києві нежилих будинків та нежилих приміщень".
23. Рішення Київської міської ради від 15 квітня 2004 року № 168/1378 "Про внесення змін до рішення Київради від 29.05.2003 N 506/666 "Про передачу в управління судам та Державній судовій адміністрації нежилих будинків та нежилих приміщень".
24. Рішення Київської міської ради від 18 листопада 2004 року № 690/2100 "Про внесення змін до рішення Київради від 29.05.2003 N 506/666 "Про передачу в управління судам та Державній судовій адміністрації нежилих будинків та нежилих приміщень".
26. Рішення Київської міської ради від 1 жовтня 2007 року № 416/3250 "Про внесення змін до рішення Київради від 29.05.2003 N 506/666 "Про передачу в управління судам та Державній судовій адміністрації нежилих будинків та нежилих приміщень" та відміну рішення Київради від 06.10.2005 № 43/3507 "Про передачу в оперативне управління Державної судової адміністрації в місті Києві нежилого будинку на вул. Гайцана, 4 у Печерському районі".
29. Рішення Київської міської ради від 06 жовтня 2005 року № 53/3517 "Про передачу територіальному управлінню Державної судової адміністрації в місті Києві нежилого будинку на вулиці Кошиця, 5-а літ. А у Дарницькому районі м. Києва".
30. Рішення Київської міської ради від 2 лютого 2006 року № 24/3115 "Про внесення змін до рішення Київради від 06.10.2005 N 53/3517 "Про передачу територіальному управлінню Державної судової адміністрації в місті Києві нежилого приміщення на вулиці Кошиця, 5 у Дарницькому районі м. Києва".
31. Рішення Київської міської ради від 1 грудня 2011 року № 752/6988 "Про передачу до сфери управління Територіального управління Державної судової адміністрації в місті Києві нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва на вул. Хрещатик, 42-а".
ТУ ДСА України в м. Києві (позивач) вважає, що Рішення №1595/1636 прийнято Київською міською радою (відповідачем) з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим воно є недійсним та таким, що підлягає скасуванню в частинах, що порушує права позивача.
Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення (стаття 124 Конституції України).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).
Відповідно до ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 наведеної статті визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, якими є, зокрема, визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення ст. 20 ЦК України та принцип диспозитивності господарського судочинства (ст. 14 ГПК України), позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Позивач звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва з вимогами (в редакції заяви, поданої 05.01.2022 через відділ діловодства суду - а.с. 103-105 т. 1) про визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради від 08 липня 2021 року №1595/1636 "Про організаційно-правові заходи щодо впорядкування використання майна територіальної громади міста Києва", в частині:
- пункту 1 Рішення щодо визначення переліку нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке повертається зі сфери управління Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, згідно з переліком, а саме:
26. нежилий будинок, вул. Івана Сергієнка, 3, площа 1193,3 кв.м;
27. нежилий будинок, вул. Полковника Потєхіна, 14-а, площа 854,0 кв.м;
28. нежилий будинок, вул. Полковника Шутова, 1/59, літера А, площа 824,1 кв.м;
29. нежилий будинок, вул. Гайцана Миколи, 4, літер А, площа 957,9 кв.м;
30. нежилий будинок, вул. Смирнова-Ласточкіна, 10, літер Б, площа 1466,6 кв.м;,
31. нежилий будинок, вул. Полковника Потєхіна, 3-а, площа 206,6 кв.м;
32. нежилий будинок, вул. Волоська, 6/14-б, площа 349,7 кв.м;
33. нежилий будинок, вул. Маршала Тимошенка, 2-Є, площа 2241,3 кв.м;
34. нежилі приміщення, просп. Маяковського, 5-в, літер В, площа 626,7 кв.м;
35. нежилі приміщення, вул. Полковника Шутова, 1, площа 644,0 кв.м;
36. нежилі приміщення, вул. Дегтярівська, 31, літер А, площа 5908,5кв.м;
37. нежилі приміщення, вул. Хорива, 21, площа 1364,0 кв.м;
38. нежилі приміщення, вул. Хрещатик, 42-а, площа 833,9 кв.м;
44. нежилий будинок, вул. Кошиця, 5-а, літ. А, площа 1994,7 кв.м;
- пунктів 2, 3, 4 Рішення щодо вжиття заходів по поверненню нежилих будинків та нежилих приміщень, які перебувають в управлінні Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, згідно з вищенаведеним переліком;
- пункту 6 Рішення щодо визнання такими, що втратили чинність, рішення Київської міської ради згідно з переліком, а саме:
22. Рішення Київської міської ради від 29 травня 2003 року № 506/666 "Про передачу в управління судам, Державній судовій адміністрації України та Територіальному управлінню державної судової адміністрації в м. Києві нежилих будинків та нежилих приміщень".
23. Рішення Київської міської ради від 15 квітня 2004 року № 168/1378 "Про внесення змін до рішення Київради від 29.05.2003 № 506/666 "Про передачу в управління судам та Державній судовій адміністрації нежилих будинків та нежилих приміщень".
24. Рішення Київської міської ради від 18 листопада 2004 року № 690/2100 "Про внесення змін до рішення Київради від 29.05.2003 № 506/666 "Про передачу в управління судам та Державній судовій адміністрації нежилих будинків та нежилих приміщень".
26. Рішення Київської міської ради від 1 жовтня 2007 року № 416/3250 "Про внесення змін до рішення Київради від 29.05.2003 № 506/666 "Про передачу в управління судам та Державній судовій адміністрації нежилих будинків та нежилих приміщень" та відміну рішення Київради від 06.10.2005 N 43/3507 "Про передачу в оперативне управління Державної судової адміністрації в місті Києві нежилого будинку на вул. Гайцана, 4 у Печерському районі".
29. Рішення Київської міської ради від 06 жовтня 2005 року № 53/3517 "Про передачу територіальному управлінню Державної судової адміністрації в місті Києві нежилого будинку на вулиці Кошиця, 5-а літ. А у Дарницькому районі м. Києва".
30. Рішення Київської міської ради від 2 лютого 2006 року № 24/3115 "Про внесення змін до рішення Київради від 06.10.2005 № 53/3517 "Про передачу територіальному управлінню Державної судової адміністрації в місті Києві нежилого приміщення на вулиці Кошиця, 5 у Дарницькому районі м. Києва".
31. Рішення Київської міської ради від 1 грудня 2011 року № 752/6988 "Про передачу до сфери управління Територіального управління Державної судової адміністрації в місті Києві нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва на вул. Хрещатик, 42-а".
Статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
За змістом пунктів 30, 31 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить, зокрема прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.
Наведені приписи законодавства дають підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив повноваження самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Частиною першою статті 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.
Згідно з ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 16.04.2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа № 4-рп/2009) дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.
У даному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.
У справі, що розглядається, оскаржуваним рішенням відповідача (Рішення №1595/1636) було визнано такими, що втратили чинність, рішення Київради щодо надання приміщень в управління позивача. Рішення Київради, чинність яких припинилася з оприлюдненням оскаржуваного рішення, виступали правовою підставою для користування позивачем комунальним майном.
Аналогічних висновків щодо того, що правовою підставою для користування комунальним майном є рішення відповідача, дійшла і Велика Палата Верховного Суду, виклавши їх у постанові від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17.
Отже, виходячи із наведених норм права та встановлених судом обставин справи, суд доходить висновку, що рішення Київради не вичерпали свою дію фактом їх виконання, а продовжують виступати правовою підставою для користування позивачем комунальним майном.
Суд зазначає, що законодавче визначення поняття "сфера управління", яке вживається у вищевказаних рішеннях Київради відсутнє. Проте зі змісту законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації", "Про управління об'єктами державної власності" можна дійти висновку, що це поняття використовується у випадку реалізації органами місцевого самоврядування, державними органами своєї компетенції, наділення відповідними повноваженнями інших органів, що уповноважені реалізовувати управлінські функції. Звідси передача майна до сфери управління не вказує на передачу певному суб'єктові відповідного майна на праві оперативного управління.
За змістом частини першої статті 137 ГК України правом оперативного управління є речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.
Натомість частина друга статті 135 ГК України регламентує, що власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів.
З наведених норм права вбачається, що майно комунальної власності не може передаватися в оперативне управління підприємствам, установам, організаціям, які не були утворені відповідним органом місцевого самоврядування та не знаходяться в його підпорядкуванні, передача майна до сфери управління не вказує на передачу певному суб'єктові відповідного майна на праві оперативного управління.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17.
За таких обставин, у позивача право оперативного управління щодо спірних приміщень не виникло і не могло виникнути.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05.02.2020 у справі № 910/2770/19 в аналогічних правовідносинах.
В той же час, приписом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно Розпорядження Президента України рекомендовано головам міських, селищних рад вжити заходів щодо забезпечення приміщеннями судів, які знаходяться на території відповідних рад і зазначені в Додатках № 1 і № 2.
На виконання Розпорядження Президента України, рішенням відповідача №199/5586 від 25.05.2011 було затверджено Міську цільову програму сприяння в забезпеченні діяльності судів загальної юрисдикції та інших судових органів у місті Києві на 2011-2015 роки (Програма), якою, зокрема передбачалось передання будівель для розміщення судів, розгляд питань щодо виділення земельних ділянок під будівництво приміщень суду, реконструкція та капітальний ремонт переданих приміщень тощо.
Відтак, саме на відповідача, згідно Розпорядження Президента України та прийнятої відповідачем Програми, покладений обов'язок забезпечувати суди, які розташовані у місті Києві відповідними приміщеннями для їх належного функціонування та здійснення правосуддя, за відсутності умов оренди.
Частиною першою статті 146 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення, визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України. Положеннями цього Закону не передбачено, що місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують розташовані на їх території суди відповідними службовими приміщеннями на умовах оренди.
Судом встановлено, що з моменту передачі комунального майна позивачу до теперішнього часу в нежилих будинках та приміщеннях розташовані та здійснюють свою діяльність районні суди міста Києва (Дніпровський районний суд міста Києва, Голосіївський районний суд міста Києва, Солом'янський районний суд міста Києва, Подільський районний суд міста Києва, Дарницький районний суд міста Києва, Деснянський районний суд міста Києва, Оболонський районний суд міста Києва, Шевченківський районний суд міста Києва), а також тимчасово розміщено Вищий антикорупційний суд, Апеляційну палату Вищого антикорупційного суду, Службу судової охорони, що не заперечується сторонами.
Відповідно до положень статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Положеннями статті 8 Конституції України визначено, що норми Конституції України є нормами прямої дії.
Таким чином, виходячи із того, що Київрада хоч і наділена власними самоврядними повноваженнями, її дії у спірних правовідносинах мають узгоджуватися із наведеними положеннями Конституції України, діями відповідних державних органів щодо забезпечення належних умов для функціонування судів, видатками на утримання судів, що передбачені у Державному бюджеті України.
Без дотримання цих умов може бути поставлено під загрозу саме функціонування судів, а відтак і здійснення правосуддя.
Відповідна позиція щодо застосування норм права викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 910/2770/19 в аналогічних правовідносинах.
Згідно з ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ст. 319 ЦК України).
Судом враховано рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04), у якому наголошено на особливій важливості принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Зважаючи на вищевикладене, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення відповідача суперечить ст. 130 Конституції України, ст. 146 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 319 Цивільного кодексу України і порушує права позивача.
Щодо застосування при вирішенні спору позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17, суд зазначає, що вирішуючи спір у вказаній справі та дійшовши відповідних правових висновків Велика Палата Верховного Суду мотивувала своє рішення положеннями Закону України "Про прокуратуру" у відповідних редакціях, та зазначила, що згідно положень цього законодавства місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують розташовані на їх території органи та установи прокуратури відповідними службовими приміщеннями на умовах оренди.
В той же час, у даній справі положення Закону України "Про прокуратуру" спірні правовідносини не регулюють у зв'язку із відмінним суб'єктним складом таких правовідносин. Застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України "Про судоустрій і статус суддів", у відповідній редакції, положення якого є відмінними від положень вказаного Закону України "Про прокуратуру" у відповідних редакціях, оскільки Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачено передачу приміщень для використання судами на умовах оренди, отже наведені висновки Великої Палати Верховного Суду застосуванню до спірних правовідносин у даній справі не підлягають.
Отже наведена правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17 не може бути застосована у вирішенні спору у даній справі, у зв'язку із відмінним регулюванням спірних правовідносин.
Водночас суд звертає увагу, що позивачем заявлено вимоги про визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради від 08 липня 2021 року № 1595/1636 "Про організаційно-правові заходи щодо впорядкування використання майна територіальної громади міста Києва", в частині, зокрема пункту 6 цього рішення щодо визнання такими, що втратили чинність, рішень Київської міської ради, серед яких:
22. Рішення Київської міської ради від 29 травня 2003 року № 506/666 "Про передачу в управління судам, Державній судовій адміністрації України та Територіальному управлінню державної судової адміністрації в м. Києві нежилих будинків та нежилих приміщень".
23. Рішення Київської міської ради від 15 квітня 2004 року № 168/1378 "Про внесення змін до рішення Київради від 29.05.2003 № 506/666 "Про передачу в управління судам та Державній судовій адміністрації нежилих будинків та нежилих приміщень".
24. Рішення Київської міської ради від 18 листопада 2004 року № 690/2100 "Про внесення змін до рішення Київради від 29.05.2003 № 506/666 "Про передачу в управління судам та Державній судовій адміністрації нежилих будинків та нежилих приміщень".
Судом встановлено, що Рішення Київської міської ради від 29 травня 2003 року № 506/666, від 15 квітня 2004 року № 168/1378, від 18 листопада 2004 року № 690/2100 стосуються об'єктів (нежилих будинків та нежилих приміщень), які передані в управління не тільки позивачу (ТУ ДСА України в м. Києві), а й іншим установам (Державна судова адміністрація України, Господарський суд міста Києва, Апеляційний суд м. Києва). Відтак вищенаведені вимоги позивача підлягають задоволенню лише в частині, що стосується об'єктів, що передані в управління позивачу.
Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Водночас, при ухваленні даного рішення судом враховано, що згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"; рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України").
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів у порядку ст. 86 ГПК України, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві підлягають задоволенню частково.
Стосовно розподілу судових витрат.
Відповідно до частин 1, 2 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивач у позовній заяві зазначив, що розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс, складає 2 270,00 грн (сплачений судовий збір), докази щодо інших понесених позивачем судових витрат будуть надані додатково.
Відповідачем не подано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас ч. 9 ст. 129 ГПК України встановлено, зокрема, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З огляду наведені приписи ст. 129 ГПК України судовий збір у сумі 2 270,00 грн повністю покладається на відповідача, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій сторони.
Керуючись ст. 4, 13, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсним та скасувати рішення Київської міської ради від 08 липня 2021 року №1595/1636 "Про організаційно-правові заходи щодо впорядкування використання майна територіальної громади міста Києва", в частині:
- пункту 1 рішення Київської міської ради від 08 липня 2021 року № 1595/1636 "Про організаційно-правові заходи щодо впорядкування використання майна територіальної громади міста Києва" щодо визначення переліку нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке повертається зі сфери управління Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (Україна, 01011, м. Київ, вул. Копиленка, буд. 6; ідентифікаційний код 26268059), згідно з переліком, а саме:
26. нежилий будинок, вул. Івана Сергієнка, 3, площа 1193,3 кв.м;
27. нежилий будинок, вул. Полковника Потєхіна, 14-а, площа 854,0 кв.м;
28. нежилий будинок, вул. Полковника Шутова, 1/59, літера А, площа 824,1 кв.м;
29. нежилий будинок, вул. Гайцана Миколи, 4, літер А, площа 957,9 кв.м;
30. нежилий будинок, вул. Смирнова-Ласточкіна, 10, літер Б, площа 1466,6 кв.м;,
31. нежилий будинок, вул. Полковника Потєхіна, 3-а, площа 206,6 кв.м;
32. нежилий будинок, вул. Волоська, 6/14-б, площа 349,7 кв.м;
33. нежилий будинок, вул. Маршала Тимошенка, 2-Є, площа 2241,3 кв.м;
34. нежилі приміщення, просп. Маяковського, 5-в, літер В, площа 626,7 кв.м;
35. нежилі приміщення, вул. Полковника Шутова, 1, площа 644,0 кв.м;
36. нежилі приміщення, вул. Дегтярівська, 31, літер А, площа 5908,5 кв.м;
37. нежилі приміщення, вул. Хорива, 21, площа 1364,0 кв.м;
38. нежилі приміщення, вул. Хрещатик, 42-а, площа 833,9 кв.м;
44. нежилий будинок, вул. Кошиця, 5-а, літ. А, площа 1994,7 кв.м;
- пунктів 2, 3, 4 рішення Київської міської ради від 08 липня 2021 року № 1595/1636 "Про організаційно-правові заходи щодо впорядкування використання майна територіальної громади міста Києва" щодо вжиття заходів по поверненню нежилих будинків та нежилих приміщень, які перебувають в управлінні Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (Україна, 01011, м. Київ, вул. Копиленка, буд. 6; ідентифікаційний код 26268059), згідно з вищенаведеним переліком;
- пункту 6 рішення Київської міської ради від 08 липня 2021 року № 1595/1636 "Про організаційно-правові заходи щодо впорядкування використання майна територіальної громади міста Києва" щодо визнання такими, що втратили чинність, рішень Київської міської ради (Україна, 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 22883141) згідно з переліком, а саме:
22. Рішення Київської міської ради від 29 травня 2003 року № 506/666 "Про передачу в управління судам, Державній судовій адміністрації України та Територіальному управлінню державної судової адміністрації в м. Києві нежилих будинків та нежилих приміщень" в частині об'єктів, що передані в управління Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (Україна, 01011, м. Київ, вул. Копиленка, буд. 6; ідентифікаційний код 26268059).
23. Рішення Київської міської ради від 15 квітня 2004 року № 168/1378 "Про внесення змін до рішення Київради від 29.05.2003 № 506/666 "Про передачу в управління судам та Державній судовій адміністрації нежилих будинків та нежилих приміщень" в частині об'єктів, що передані в управління Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (Україна, 01011, м. Київ, вул. Копиленка, буд. 6; ідентифікаційний код 26268059).
24. Рішення Київської міської ради від 18 листопада 2004 року № 690/2100 "Про внесення змін до рішення Київради від 29.05.2003 № 506/666 "Про передачу в управління судам та Державній судовій адміністрації нежилих будинків та нежилих приміщень" в частині об'єктів, що передані в управління Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (Україна, 01011, м. Київ, вул. Копиленка, буд. 6; ідентифікаційний код 26268059).
26. Рішення Київської міської ради від 1 жовтня 2007 року № 416/3250 "Про внесення змін до рішення Київради від 29.05.2003 № 506/666 "Про передачу в управління судам та Державній судовій адміністрації нежилих будинків та нежилих приміщень" та відміну рішення Київради від 06.10.2005 № 43/3507 "Про передачу в оперативне управління Державної судової адміністрації в місті Києві нежилого будинку на вул. Гайцана, 4 у Печерському районі".
29. Рішення Київської міської ради від 06 жовтня 2005 року № 53/3517 "Про передачу територіальному управлінню Державної судової адміністрації в місті Києві нежилого будинку на вулиці Кошиця, 5-а літ. А у Дарницькому районі м. Києва".
30. Рішення Київської міської ради від 2 лютого 2006 року № 24/3115 "Про внесення змін до рішення Київради від 06.10.2005 № 53/3517 "Про передачу територіальному управлінню Державної судової адміністрації в місті Києві нежилого приміщення на вулиці Кошиця, 5 у Дарницькому районі м. Києва".
31. Рішення Київської міської ради від 1 грудня 2011 року № 752/6988 "Про передачу до сфери управління Територіального управління Державної судової адміністрації в місті Києві нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва на вул. Хрещатик, 42-а".
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Стягнути з Київської міської ради (Україна, 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 22883141) на користь Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (Україна, 01011, м. Київ, вул. Копиленка, буд. 6; ідентифікаційний код 26268059) 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.) судового збору.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку, передбаченому ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 19.07.2022
Суддя Оксана ГУМЕГА