вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" липня 2022 р. Справа № 910/21570/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
без повідомлення учасників справи,
розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"
на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2022
у справі №910/21570/21 (суддя - Бондаренко-Легких Г.П.)
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"
про стягнення заборгованості.
У грудні 2021 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулося з позовом до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про стягнення заборгованості у загальному розмірі 82093,96 грн, з яких: 63981,84 грн - основний борг, 12348,50 грн - інфляційні втрати та 5763,62 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем його зобов'язань з оплати вартості теплової енергії, спожитої ним у період з листопада 2015 року по квітень 2018 року від Публічного акціонерного товариства "Київенерго", право вимоги за якими позивач отримав на підставі договору цесії №601-18 від 11.10.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/21570/21 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.04.2022 у справі №910/21570/21 позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" задоволено частково, стягнуто з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" на користь позивача 18840,32 грн основного боргу, 4371,95 грн інфляційних витрат та 1743,63 грн 3% річних, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" подало апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права та порушено приписи процесуального закону.
Відповідач у поданій апеляційній вказує на те, що надання послуг теплопостачання може відбуватися виключно на договірних засадах, однак договір між відповідачем та постачальником послуг не укладався.
Також Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" зазначає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту та обсягів споживання теплової енергії у спірний період.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 апеляційну скаргу у справі №910/21570/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2022 відповідачеві поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, зупинено його дію, відкрито апеляційне провадження у справі №910/21570/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено позивачеві строк на подання відзиву на апеляційну скаргу 15 днів з дня отримання копії ухвали.
До суду 27.06.2022 у встановлений процесуальний строк від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" заперечує проти доводів скарги відповідача, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.
04.07.2022 відповідачем до суду також подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи убачається, що 11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) №601-18, відповідно до п. 1.1 якого кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (споживачі) щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії.
Згідно з п. 3.4.2 договору цесії новий кредитор має право на отримання замість кредитора від споживачів, визначених у додатку №1, сплати заборгованостей, право вимоги до яких відступлене за цим договором.
Відповідно до додатку №1 до договору цесії позивач набув право вимоги до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" щодо заборгованості за спожиту до 01.05.2018 теплову енергію за особовим рахунком №8262068-01 у розмірі 63981,84 грн, яка на день подання до суду позовної заяви не змінилася, що підтверджується довідками про стан розрахунків за спожиту теплову енергію до 01.05.2018.
Окрім цього, відповідно до п. 1.3 договору цесії кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань (неустойка, (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.
Таким чином, позивач прийняв право вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 63981,84 грн, а також право вимоги до відповідача будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань, у зв'язку з неналежним виконанням обов'язку з оплати спожитої теплової енергії.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач стверджує, що в порушення норм законодавства відповідач не вносив плату за отриману теплову енергію, в результаті чого за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року включно утворилася заборгованість, яка станом на дату укладення договору цесії становила 63981,84 грн. На підтвердження вказаних обставин позивачем надано довідку про стан розрахунків за спожиту від Публічного акціонерного товариства "Київенерго" теплоенергію до 01.05.2018.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що позивач не навів доказів здійснення теплопостачання за вказаною адресою, а також наполягає, що надання послуг теплопостачання може відбуватися виключно на договірних засадах, однак договір між відповідачем та постачальником послуг не укладався.
Окрім цього, відповідач також подав заяву застосування наслідків спливу строку позовної давності за вимогами Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав на те, що відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладання договору на теплопостачання, від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію. Разом з цим, оскільки відповідачем не надано доказів виконання зобов'язання з оплати послуг по теплопостачанню у розмірі 63981,84 грн за період з листопада 2015 по квітень 2018 року, вимоги позивача визнані місцевим господарським судом обґрунтованими за своєю суттю.
Вирішуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності, місцевий господарський суд зазначив, що строк позовної давності для вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року станом на день звернення з позовом є таким, що сплив у травні 2021 року, оскільки позовна заява подана до суду згідно відмітки відділу діловодства 28.12.2021. Щодо заборгованості, яка виникла за спірний період з березня 2017 року по квітень 2018 року закінчення строку позовної давності щодо цих вимог, за якими звернувся позивач, припало на період дії карантину, а отже строк позовної давності відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України продовжено, і він не є таким, що сплив. За таких обставин, судом зазначено, що з суми основного боргу 63981,84 грн не підлягають задоволенню позовні вимоги за період з листопада 2015 року по лютий 2017 року на суму 45141,52 грн, оскільки позивач звернувся за захистом свого порушеного права поза межами встановленого строку позовної давності, який закінчився до початку дії карантину на території України. З урахуванням наведеного, за висновками суду першої інстанції задоволенню підлягають позовні вимоги щодо стягнення основного боргу за період з березня 2017 року по квітень 2018 року включно на суму 18840,32 грн.
Також у зв'язку з установленням дійсної суми основного боргу судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат за період з 01.10.2018 по 31.10.2021, які склали 4371,95 грн, та 3% річних - 1743,63 грн.
З наведеними висновками місцевого господарського суду погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що будинок по вул. Олени Теліги, 27 у м. Києві оснащений інженерною мережею з централізованого опалення. Нежитлові приміщення розташовані у житловому будинку за вказаною адресою мають спільну інженерну мережу з централізованого опалення.
Відповідно до п. 29 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007 (далі - Правила №1198) теплова енергія постачається безперервно.
Згідно з п. 36 Правил №1198 теплопостачальна організація зобов'язується забезпечувати протягом обумовленого в договорі часу безперервне постачання теплової енергії (за винятком нормативно встановлених перерв), підтримувати параметри теплоносія, що подається з колекторів джерела теплової енергії, на вході в теплову мережу споживача теплової енергії відповідно до температурного графіка теплової мережі, не допускаючи відхилення параметрів, визначених договором.
Пунктом 3 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 (далі - Правила №630), встановлено, що послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв, визначених відповідно до частини 3 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Також відповідно до п. 40 Правил №1198 споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих правил.
З матеріалів справи вбачається, що нарахування за надані послуги теплопостачання здійснювалося на підставі відомостей споживання та діючих в період споживання тарифів.
За період постачання теплової енергії з листопада 2015 року по квітень 2018 року включно при оформленні щомісячно рахунку-фактури постачальником застосовувався затверджений тариф на теплову енергію, що підтверджується щомісячним обліковим записом.
Отримання відповідачем послуг теплопостачання підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: корінцями нарядів на включення та відключення об'єкту теплоспоживання; відомостями обліку спожитої теплової енергії, що підтверджує обсяги споживання теплової енергії; обліковими картками (помісячно), що підтверджують порядок нарахування, враховуючи обсяг спожитої теплової енергії відповідачем (як частки опалювальної площі будівлі), кількість діб/годин роботи (споживання) та її вартість.
Судом першої інстанції правомірно спростовано аргументи відповідача щодо відсутності договору з позивачем на теплопостачання, а отже і обов'язку з оплати наданих послуг, оскільки відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладання договору на теплопостачання, від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Так, положеннями ст. ст. 13, 19 та 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Наведені висновки, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, 25.09.2019 у справі №522/401/15-ц та 10.12.2018 у справі №638/11034/15-ц.
Відповідно до п. п. 24 та 25 Правил №630 споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Однак, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Процедура відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж, встановлена Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України №4 від 22.11.2005.
Разом з цим, відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження відключення від теплопостачання будинку, розташованого по вул. Олени Теліги, 27 у м. Києві, а тому у відповідача існує обов'язок щодо відшкодування вартості спожитої ним теплової енергії. При цьому, відповідачем не спростовано належними, допустимими та достовірними доказами відомості щодо обсягів отриманої теплової енергії, нарахування боргу, а також не надано доказів здійснення оплати останньої.
За наведених обставин також спростовуються аргументи скаржника щодо відсутності підстав для нарахування спірної заборгованості з огляду на відсутність укладеного договору.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання в силу приписів ст. 525 ЦК України не допускається.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Разом з цим, Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" не надано суду доказів виконання зобов'язання з оплати послуг по теплопостачанню у розмірі 63981,84 грн за період з листопада 2015 по квітень 2018 року, а отже висновок місцевого господарського суду про обґрунтованість вимоги позивача є правомірним.
Відповідно до п. 20 Правил №630 плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. У платіжному документі передбачаються графи для зазначення поточних і попередніх показань засобів обліку води, теплової енергії, різниці цих показань або затверджених нормативів (норм) споживання, тарифу на даний вид послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу.
Як було зазначено, наявними у матеріалах справи корінцями нарядів на включення та відключення будинку на опалювальний сезон, а також відомостями споживання теплової енергії підтверджується, що у спірний період постачальник поставив відповідачу теплову енергію за адресою: м. Київ, вул. Теліги Олени, буд. 27 (особовий рахунок 8262068-01).
Відповідно до ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" споживач теплової енергії має право на приєднання до теплової мережі відповідно до нормативно-правових актів.
Публічне акціонерне товариство "Київенерго" впродовж 2015-2018 років здійснювало постачання теплової енергії до нежитлового приміщення житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Теліги Олени, буд. 27, яке приєднане до загальнобудинкової системи теплової мережі.
Факт постачання теплової енергії до житлового будинку підтверджується корінцями нарядів на включення та відключення вказаного будинку в період опалювального сезону. Обсяг спожитої теплової енергії за спірний період підтверджується відомостями реєстрації параметрів теплоспоживання (сводная ведомость) за період 2016-2018 років та обліковими картками.
При цьому, у наданих позивачем відомостях реєстрації параметрів теплоспоживання споживачем зазначено саме Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва", міститься відтиск штампу та підпис відповідальної особи відповідача.
Тобто, з 2016 року відомості реєстрації параметрів теплоспоживання (сводная ведомость) надавалися саме відповідачем та є належними і достовірними доказами споживання ним теплової енергії.
З урахуванням усього вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду з приводу наявності заборгованості відповідача з оплати послуг по теплопостачанню у розмірі 63981,84 грн за період з листопада 2015 по квітень 2018 року.
Отже, доводи скаржника з приводу ненадання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження факту та обсягів споживання теплової енергії у спірний період спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Разом з цим, як було зазначено вище, відповідачем порушено питання щодо пропуску позивачем строку позовної давності.
Так, вимоги про стягнення заборгованості заявлені позивачем за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року, а позовна заява подана до суду 28.12.2021, що підтверджується відміткою канцелярії суду про її прийняття.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відтак, з урахуванням приписів вищенаведеної статті, строк позовної давності для вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року станом на день звернення з позовом до суду є таким, що сплив у травні 2021 року, оскільки позовна заява подана до суду 28.12.2021.
При цьому, за приписами ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Предметом спору у справі є періодичні платежі, а отже строк позовної давності застосовується щодо кожного періоду (місяця), за який виникла заборгованість.
В той же час, відповідно до п. 12 Перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
11.03.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою установив з 12 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року на усій території України карантин. В подальшому постановами Кабінету Міністрів України строк карантину на всій території України неодноразово продовжувався та станом на час звернення до суду з позовною заявою не закінчився.
З урахуванням викладеного, строк позовної давності щодо заборгованості, яка виникла за період з листопада 2015 року по лютий 2017 року, було пропущено ще до початку дії карантину і щодо цього періоду позивач звернувся за захистом порушеного права поза межами строку позовної давності, який закінчився до початку дії карантину в березні 2020 року.
Разом з цим, щодо заборгованості, яка виникла за спірний період з березня 2017 року по квітень 2018 року, то закінчення строку позовної давності щодо цих вимог припало на період дії карантину, а отже строк позовної давності відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України продовжено і він не сплив на момент звернення до суду.
За висновками місцевого господарського суду, з якими погоджується і колегія суддів, з суми основного боргу не підлягають задоволенню позовні вимоги за період з листопада 2015 року по лютий 2017 на суму 45141,52 грн у зв'язку з тим, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права поза межами встановленого строку позовної давності.
Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу за період з березня 2017 року по квітень 2018 року включно на суму 18840,32 грн підлягають задоволенню, оскільки за цей період сплив строку позовної давності припадав на період дії карантину, під час якого строк позовної давності продовжується на час його дії.
З урахуванням усього вищенаведеного, висновки суду першої інстанції з приводу часткового задоволення вимоги позивача про стягнення суми основного боргу за спожиту теплову енергію є обґрунтованими.
Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 12348,50 грн інфляційних витрат та 5763,62 грн 3% річних, нарахованих з жовтня 2018 року по жовтень 2021 року.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.
Приписами ст. 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Поряд з цим, зобов'язання зі сплати 3% річних та інфляційних втрат є похідними від основного зобов'язання, а тому такі суми нараховуються на суму заборгованості.
Судом першої інстанції встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за спожиту теплову енергію становить 18840,32 грн. Отже, вказана сума є базою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до розрахунку суду, інфляційні втрати за період з 01.10.2018 по 31.10.2021, нараховані на суму 18840,32 грн, складають 4371,95 грн, а 3% річних - 1743,63 грн.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний суд зазначає, що судом першої інстанції здійснено їх правомірно, а тому вказані вимоги підлягають частковому задоволенню.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2022 у справі №910/21570/21 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2022 у справі №910/21570/21 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2022 у справі №910/21570/21.
4. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва".
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В.Андрієнко
С.І. Буравльов