18 липня 2022 року
м. Київ
справа № 640/21763/19
адміністративне провадження № К/990/17606/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ від 17 жовтня 2019 року №1125ц про звільнення його з посади заступника начальника Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації - начальника управління нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань та пробації, а також щодо надання медичної допомоги при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України, та органів прокуратури з 18 жовтня 2019 року; поновити його на попередній роботі та в органах прокуратури для забезпечення виконання функцій прокуратури і виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2021 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 17 жовтня 2019 року №1125ц, згідно з яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації - начальника управління нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань та пробації, а також щодо надання медичної допомоги при виконання судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України, та органів прокуратури з 18 жовтня 2019 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації - начальника управління нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань та пробації, а також щодо надання медичної допомоги при виконання судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 19 жовтня 2019 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу 19 жовтня 2019 року по 24 листопада 2021 року в сумі 1 145 246,26 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено в позові.
11 липня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Насадчук П.А. подав касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року. Заявник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Предметом спору у цій справі є правомірність звільнення прокурора з органів прокуратури через подання ним заяви неустановленої форми та змісту.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій вбачається, що позивач працює суддею, що у значенні Закону України "Про запобігання корупції" передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
У тексті касаційної скарги підставою перегляду оскаржуваних судових рішень заявник, зокрема, зазначив, що у цій справі суди застосували статтю 51 Закону України «Про прокуратуру», без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми, сформованого у справах №№200/5038/20-а, 160/6596/20, 440/2682/20, 280/3705/20 та №640/23342/19.
Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного.
Так, за приписами пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України відкриття касаційного провадження можливе, за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.
Водночас застосовність висновків Верховного Суду повинно здійснюватися через призму норми права, яка діє у часі та впливає на врегулювання спірних правовідносин, а відповідно і вирішення спору.
Перевіряючи доводи заявника щодо неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 51 Закону України «Про прокуратуру», сформованих у справах №№200/5038/20-а, 160/6596/20, 440/2682/20, 280/3705/20 та №640/23342/19, установлено, що такий висновок сформовано за обставин, що не є подібними до спірних правовідносин, так як відсутні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Так, у зазначених ОСОБА_1 прикладах справ вирішувалися спори, в яких питання щодо змісту та умов заяв, що містили згоду на переведення та проходження атестації не було предметом спору, так як прокурорів було звільнено вже за результатами цієї атестації, правомірність яких (кількість балів) позивачі і оскаржували.
Натомість у цій справі, переглядаючи рішення суду першої інстанції та скасовуючи його, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач подав заяву про переведення до Офісу Генерального прокурора, форма якої не відповідала вимогам Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-IX) та Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 (далі - Порядок №221). Так, судом установлено, що у цій заяві позивачем висловлено формальну згоду на проходження атестації, проте виключно за умови «наявності вважати його компетентність, професійну етику та доброчесність невідповідними необхідному рівню прокурора Офісу Генерального прокурора». За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що заява не містить обов'язкових складових, так як позивачем висловлено формалізовані підстави, що не передбачено ні Законом №113-IX, ні Порядком №221.
У касаційній скарзі відсутні вмотивовані доводи на спростування зазначених мотивів, з яких виходив суд апеляційної інстанції, а інші мотиви касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції щодо оцінки змісту заяви. Заявник лише наводить низку нормативно-правових актів щодо проходження прокурорами атестації, без належної аргументації щодо їхнього неправильного застосування судом апеляційної інстанції у цій справі у системному зв'язку з положеннями статті 328 КАС України.
Інші аргументи скарги зводяться до неповного з'ясування судом обставин справи, доводів щодо неправильної оцінки доказам у справі та незгоди з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав задоволення позову. Такі мотиви мають суб'єктивний характер та свідчать про переоцінку доказів у справі, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Суд указує, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, представник Дяка В.А. не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Проста констатація самого факту наявності або відсутності висновку у постанові Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не є достатньою підставою для обґрунтування касаційної скарги, оскільки вимагає визначення норми права, щодо якої наявний або відсутній висновок Верховного Суду та викладення обґрунтувань неправильного застосування/не застосування цієї норми права.
Лише загальні посилання на висновок Верховного Суду за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
За таких обставин, Суд не вирішує клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді повернути особі, яка її подала.
2. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя С.А. Уханенко