14 липня 2022 року
м. Хмельницький
Справа № 686/24676/21
Провадження № 22-ц/4820/571/22
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Янчук Т.О. (суддя-доповідач),
Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,
секретаря: Шевчук Ю.Г.,
учасники справи: представник позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2021 року (суддя Салоїд Н.М.) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договорами позики та процентів за прострочення сплати заборгованості,
В жовтні 2021 року ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договорами позики та процентів за прострочення сплати заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що між ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договори позики: 17 червня 2021 року на суму 3700 дол.США, які ОСОБА_2 зобов'язувався повернути у строк до 17 вересня 2021 року, та 02 липня 2021 року взято у борг 1650 дол.США, які ОСОБА_2 зобов'язувався повернути до 06 липня 2021 року, що підтверджується відповідними розписками.
За умовами договорів позики, у разі порушення термінів повернення позики ОСОБА_2 зобов'язувався сплатити відсотки, з розрахунку 1% суми позики за кожен день прострочення.
В забезпечення виконання зобов'язань 17 червня 2021 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за яким останній поручився перед ОСОБА_3 за виконання зобов'язань ОСОБА_2 щодо повернення позики у розмірі 3700 дол.США та 1650 дол.США.
Проте, ОСОБА_2 своїх зобов'язань за договорами позик не виконав та позичених коштів не повернув. Враховуючи, що відповідач ОСОБА_4 є поручителем, тому вони мають нести солідарну відповідальність за повернення позики.
Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідачів 8213 дол.США, з них 5350 дол.США основний борг та 2863 дол.США процентів за прострочення сплати заборгованості.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2021 року позов задоволено частково:
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за позикою у розмірі 3700 дол.США.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг у розмірі 1650 дол.США та процентів за прострочення сплати заборгованості в розмірі 2863 дол.США.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в сумі 1010 грн., стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 2242,9 грн.
В решті позову відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_3 кошти за договорами позики та у визначений за кожним із договорів строк не повернув отримані кошти, а договір поруки містить зобов'язання щодо повернення лиш суми позики в розмірі 3700 дол.США та не містить зобов'язання поручителя щодо сплати відсотків. Відповідно, солідарному стягненню з відповідачів підлягає лише сума позики 3700 дол.США, та тільки з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню борг за позикою в розмірі 1650 дол.США та 2863 дол.США процентів від прострочення сплати заборгованості.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 частково не погоджується із рішенням суду першої інстанції, просить відмовити в задоволенні позовної вимоги про стягнення 2863 дол.США процентів за прострочення сплати заборгованості.
В обґрунтування скарги зазначав, що виходячи із змісту умов договорів позики, які є предметом дослідження у даному спорі, відсотки, що передбачені цими договорами є способом забезпечення виконання зобов'язань умов договору позики. Враховуючи, що в даному випадку передбачені саме відсотки, а не проценти, а також те, що умовою нарахування відсотків є невиконання боржником зобов'язання, сторони передбачили такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня. Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №761/26293/16-ц у постанові від 20.03.2019 року нарахування пені в іноземній валюті не передбачено законодавством та остання стягується виключно у гривні, а отже позивач не мав права нараховувати пеню у іноземній валюті, а розрахунок повинен містити визначення пені за кожен день прострочення, виходячи з офіційного курсу НБУ на кожен день визначення суми заборгованості.
Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.
В судове засідання апелянт ОСОБА_2 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення повернуто з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити.
Згідно з частиною 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідача, пояснення учасника судового засідання, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.
Згідно вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суд першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 солідарно суми боргу в розмірі 3700 дол.США та в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу в сумі 1650 дол.США апелянтом не оскаржується, а тому в цій частині апеляційним судом не переглядається.
Судом встановлено, що 17 червня 2021 року відповідач ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_3 3700 дол.США, в присутності ОСОБА_4 , і які зобов'язався повернути у строк до 17 вересня 2021 року. У разі неповернення суми позики у строк, визначений договором, зобов'язувався сплатити ОСОБА_3 один відсоток від суми позики за кожен день прострочення.
Крім того, 02 липня 2021 року, відповідач ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_3 1650 дол.США, які зобов'язувався повернути у строк до 06 липня 2021 року із сплатою одного відсотка від суми позики за кожен день прострочення в разі неповернення позичених коштів у строк, визначений договором.
Вказані обставини позики коштів та умови їх повернення підтверджуються відповідними розписками.
Для забезпечення виконання зобов'язань позичальником ОСОБА_3 із відповідачем ОСОБА_4 17 червня 2021 року був укладений договір поруки, за умовами якого ОСОБА_4 поручається перед позикодавцем ОСОБА_3 за виконання зобов'язань ОСОБА_2 в розмірі 3700 дол.США від 17.06.2021 року. Текст вказаної розписки містить дописану фразу «та суми 1650 доларів США».
Станом на день розгляду справи боржник ОСОБА_2 борг позивачеві не повернув.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки
Розписки написані відповідачем, як документи, що підтверджують боргове зобов'язання позичальника, містять умови отримання позичальником у борг грошових коштів та зобов'язанням з їх повернення, яких відповідач не виконав, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимоги щодо стягнення 3700 дол.США з боржника та поручителя та 1650 дол.США тільки з боржника, оскільки поручитель не поручався нести відповідальність перед позикодавцем за таку суму позики як і не поручався нести відповідальність за порушення строків повернення позики.
Як вбачається із матеріалів справи, за договором позики від 17 червня 2021 року ОСОБА_2 зобов'язувався повернути кошти 3700 дол.США у строк до 17 вересня 2021 року, від 02 липня 2021 року взято у борг 1650 дол.США, які ОСОБА_2 зобов'язувався повернути до 06 липня 2021 року.
ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань не виконав - позику у визначені договорами строки не повернув.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
За договором позики від 17 червня 2021 року ОСОБА_2 зобов'язувався повернути кошти 3700 дол.США у строк до 17 вересня 2021 року, у разі неповернення у цей термін та прострочення цієї суми коштів, сплатити відсотки у розмірі 1% від суми позики за кожний день прострочення.
За договором позики від 02 липня 2021 року ОСОБА_2 зобов'язувався повернути кошти 1650 дол.США у строк до 06 липня 2021 року, у разі неповернення у цей термін та прострочення цієї суми коштів, сплатити відсотки у розмірі 1% від суми позики за кожний день прострочення.
Як і укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі у тій валюті, яка визначена договором позики, а не у всіх випадках та безумовно в національній валюті.
Зважаючи на зазначене, оскільки зазначеними договорами позики встановлений розмір відсотків 1% від позики, яка надавалася в доларах США, тому суд першої інстанції з урахуванням положень частини 2 статті 625 ЦК України дійшов правильного висновку щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача 2863 дол.США, як відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Нарахування 1% має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Доводи апелянта щодо того, що 1% який передбачений договорами позики є неустойкою (пенею) слід відхилити, оскільки неустойка (пеня), яка передбачена умовами договору, підлягає нарахуванню за порушення зобов'язання в межах строку дії договорів позики, а саме до 17 вересня 2021 року за позикою 3700 дол.США, та до 06 липня 2021 року за позикою 1650 дол.США.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року).
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18 липня 2022 року.
Судді: Т.О. Янчук
Л.М. Грох
О.І. Ярмолюк