Справа №380/8442/22
15 липня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом адвоката Підбірного Миколи Ярославовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування постав, зобов'язання вчинити дії, -
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Підбірного Миколи Ярославовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) із вимогами:
-визнати неправомірними дії (бездіяльність) Голосіївського відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), які виявились у неналежному та неповному і необ'єктивному розгляді звернення (заяви) представника ОСОБА_1 адвоката Підбірного Миколи Ярославовича від 05.05.2022 року;
-визнати протиправними та скасувати постанови держаного виконавця Голосіївського відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), а саме: ВП 51219770 від 02.10.2019 року про стягнення витрат виконавчого провадження; ВП 51219770 від 02.10.2019 року про стягнення виконавчого збору; ВП 60213794 від 04.10.2019 року про накладення арешту на майно боржника;
-зобов'язати Голосіївський відділ ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вилучити із Єдиного реєстру боржників відомості про ОСОБА_1 , як боржника згідно виконавчих проваджень ВП 60213731 про стягнення витрат виконавчого провадження та ВП 60213794 про стягнення виконавчого збору.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі виконавчих листів, виданих Залізничним районним судом м.Львова №2-2877/2011 від 20.04.2012 року про стягнення з позивача суми заборгованості за кредитним договором, відсотків за користування кредитом та судового збору, державним виконавцем було відкрито виконавчі провадження №51219829 та №51219770. Постановою Львівського апеляційного суду від 14.02.2022 року у справі №2-2877/11 було задоволено частково апеляційну скаргу представника позивача та скасовано заочне рішення Залізничного районного суду м.Львова в частині стягнення, зокрема, з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором. Представник позивача 05.05.2022 року звертався із заявою щодо завершення виконавчих проваджень, зняття арештів, повернення стягнутих сум грошових коштів та вилучення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників у зв'язку із скасуванням рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий лист, однак відповідач листом від 01.06.2022 року фактично відмовив представнику позивача у здійсненні відповідних дій.
Ухвалою судді від 20.06.2022 року позову заяву було залишено без руху а позивачу надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою судді від 27.06.2022 року в справі було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
12.07.2022 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він щодо задоволення позову заперечив та вказав, що стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення. Виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов'язаних саме з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюється органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру. При цьому, представник відповідача також зазначив, що стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Окрім цього, оскільки станом на момент винесення державним виконавцем спірних постанов виконавчий лист №2-2877/2011 від 20.04.2012 Залізничного районного суду м.Львова скасовано не було, такі було зареєстровано в окремі виконавчі провадження.
13.07.2022 року від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, якою він додатково обґрунтовує підставність позовних вимог.
В судове засідання, що відбулося 15.07.2022 року, представники сторін не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, місце та час його проведення. За результатом проведеного судового засідання суд вирішив перейти до письмового провадження з метою ухвалення рішення.
Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Рішенням Залізничного районного суду м.Львова у справі №2-2877 від 31.01.2012 року було вирішено стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в користь Публічного акціонерного товариства /ПАТ/ «Перший Український міжнародний банк» 206482,28 дол. США - заборгованість за кредитним договором; стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в користь Публічного акціонерного товариства /ПАТ/ «Перший Український міжнародний банк» 225561,63 грн. - відсотків за користуванням кредитом та штраф за невиконання умов договору; стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в користь Публічного акціонерного товариства /ПАТ/ «Перший Український міжнародний банк» 1700,00 грн. - судового збору та 120,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
27.05.2016 року державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві на підставі виконавчого листа №2-2877/2011 від 20.04.2012 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №51219770 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Перший Український міжнародний банк» боргу у розмірі 206482,20 дол. США та 225561,63 грн.
20.07.2016 року державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві на підставі виконавчого листа №2-2877/2011 від 20.04.2012 року було винесено постанову №51219770 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 20648,22 грн. Строк пред'явлення постанови до виконання: один рік.
12.03.2018 року від стягувача в особі ПАТ «Перший Український міжнародний банк» на адресу відповідача надійшла заява про повернення виконавчого документа стягувачу.
02.10.2019 року державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві було винесено постанову №51219770 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 20648,23 дол. США та 22556,16 грн. Строк пред'явлення до виконання: три місяці.
02.10.2019 року державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві було винесено постанову №51219770 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та вирішено виділити в окреме провадження постанову про стягнення виконавчого збору.
11.10.2019 року державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві на підставі постанови №51219770 від 02.10.2019 року було винесено постанову №60213794 про арешт майна боржника, якою вирішено накласти арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 14.02.2022 року у справі №2-2877/11 заочне рішення Залізничного районного суду м.Львова від 31.01.2012 року було скасоване в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №5673902 від 12.11.2007 року з поручителів ОСОБА_1 та ОСОБА_3
05.05.2022 року представник позивача звернувся із заявою до відповідача про завершення виконавчих проваджень, зняття арештів, повернення стягнутих сум грошових коштів та вилучення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників у зв'язку із скасуванням рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий лист.
Листом Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 01.06.2022 року було повідомлено представника позивача про те, що на примусовому виконанні у Відділі перебувають відкриті виконавчі провадження, де боржником є ОСОБА_1 , а саме:
1) ВП №60213731 з примусового виконання постанови №51219770 від 02.10.2019 Голосіївського РВДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 300,00 грн.;
2) ВП №60213794 з примусового виконання постанови №51219770 від 02.10.2019 Голосіївського РВДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві про стягнення виконавчого збору у розмірі 535664,67 грн.
Вважаючи винесені державним виконавцем постанови протиправними, представник позивача звернувся до суду з метою їх скасування та вилучення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.
Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд керується таким.
На момент відкриття виконавчого провадження ВП №51219770 (27.05.2016) був чинним Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV.
З 05.10.2016 набув чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII.
Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
За визначенням статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Статтею 10 Закону №1404-VIII передбачено, що заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно частини другої статті 18 наведеного Закону виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частинами першою та другою статті 27 Закону №1404-VIII у редакції, чинній до 28.08.2018, було передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 №2475-VIII (далі - Закон №2475-VIII) внесені зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ, які набрали чинності з 28.08.2018, за змістом частин першої та другої якої виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу, якщо він подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
За правилами частини п'ятої статті 37 Закону №1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
З аналізу норм Закону №1404-VІІІ у редакції, що діяла до 28.08.2018, слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення із боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
Законом №2475-VIII внесені зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ, які набрали чинності з 28.08.2018, і виходячи із цих змін виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Таким чином, з урахуванням редакцій Закону №1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача та знаходження на примусовому виконанні виконавчого документа, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: у період до 28.08.2018 розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28.08.2018 - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Таким чином, приписи статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, чинній після 28.08.2018, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
Внесені Законом №2475-VIII до статті 27 Закону №1404-VІІІ зміни погіршили становище боржника.
Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 14.05.2020 у справі №640/685/19, від 29.07.2020 у справі № 1340/5050/18, від 12.08.2020 у справі № 1340/5053/18, від 15.10.2020 у справі № 280/5959/19, від 28.10.2020 у справі № 400/878/20, від 21.01.2021 у справі № 640/3430/19, від 28.01.2021 у справі № 420/769/19 та від 20.05.2021 у справі № 640/32814/20, яку суд враховує під час розгляду цієї справи з огляду на норми частини третьої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України. Правова позиція Великої Палати Верховного Суду, висловлена у постанові від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18, стосується правовідносин, що виникли до внесення змін до статті 27 Закону №1404-VІІІ.
З урахуванням зазначеного і того, що внесені Законом №2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ фактично погіршили становище боржника - ОСОБА_1 , а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі, визначеному в оскаржуваній постанові.
Підставою для задоволення позову в цій справі є необхідність застосування до спірних правовідносин приписів статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018, з огляду на те, що у процесі виконання судового рішення становище боржника було погіршене у зв'язку з внесенням Законом №2475-VIII змін до статті 27 Закону №1404-VІІІ, що суперечить статті 58 Конституції України.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ 20.07.2016 року вже виносилась постанова про стягнення з боржника виконавчого збору, строк пред'явлення до виконання якої становив 1 рік.
Встановлені обставини свідчать про те, що відповідач приймаючи спірну постанову, без реального стягнення суми боргу з боржника, створив умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначене дає підстави для висновку, що державний виконавець, приймаючи спірну постанову, не врахував принципу пропорційності, спрямованого на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.
Крім того, за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
З огляду на наведене, у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону №1404-VІІІ.
Суд також зважає на те, що постановою Львівського апеляційного суду від 14.02.2022 року у справі №2-2877/11 було скасовано заочне рішення Залізничного районного суду м.Львова від 31.01.2012 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №5673902 від 12.11.2007 року з поручителів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
За правовою природою постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є похідною від виконавчого документа з примусового виконання рішення суду, згідно якого стягнуто заборгованість з особи та згідно якого така особа набуває статусу боржника у виконавчому провадженні.
Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що у державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) не було правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в тому розмірі, який визначений в оскаржуваній постанові ВП 51219770 від 02.10.2019 року, що є підставою для визнання її протиправною та скасування.
Висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.07.2021 у справі № 480/5242/19.
Як наслідок, з огляду на висновок суду щодо протиправності винесення постанови про стягнення виконавчого збору №51219770 від 02.10.2019 року, підлягає скасуванню і постанова державного виконавця №60213794 від 11.10.2019 року, якою вирішено накласти арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 .
Перевіряючи постанову державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) ВП №51219770 від 02.10.2019 року про стягнення витрат виконавчого провадження на відповідність вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої - третьої статті 42 Закону №1404-VІІІ кошти виконавчого провадження складаються з:
1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;
2) авансового внеску стягувача;
3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
За змістом пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2832/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за №1302/29432, витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).
Витрати, пов'язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв'язку)).
З матеріалів справи вбачається, що в межах виконавчого провадження №51219770 державним виконавцем прийнято ряд постанов та супровідних листів, а тому визначення мінімального розміру витрат виконавчого провадження є правомірним.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Також суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині визнання неправомірними дій державного виконавця з огляду на наступне.
Зі змісту статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Таким чином, у контексті наведених приписів до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, позаяк підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
Зважаючи на те, що дії державного виконавця щодо неналежного, неповного та не об'єктивного розгляду звернення представника позивача не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для боржника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов'язків, та враховуючи, що державний виконавець має законодавчо визначене право для вчинення виконавчих дій, у тому числі і прийняття постанов про стягнення виконавчого збору та визначення розміру мінімальних витрат, то дії щодо прийняття таких постанов не можуть вважатись протиправними.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача вилучити із Єдиного реєстру боржників відомості про ОСОБА_1 як боржника, суд зазначає, що враховуючи встановлену судом правомірність винесення постанови про стягнення витрат виконавчого провадження №51219770, виданої 02.10.2019 Голосіївським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), суд також не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
У відповідності до норм статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд здійснює розподіл судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
адміністративний позов адвоката Підбірного Миколи Ярославовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування постав, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 02.10.2019 року ВП №51219770 про стягнення виконавчого збору.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 11.10.2019 року ВП №60213794 про арешт майна боржника.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (03022, м. Київ, вул. Ломоносова 22/15; ЄДРПОУ: 34999976) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 5356 (п'ять тисяч триста п'ятдесят шість) грн. 64 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 15.07.2022 року.
Суддя Сасевич О.М.