справа № 463/6912/18
11 липня 2022 року місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої - судді Мричко Н.І.,
за участі секретаря судового засідання Максимович А.Я.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Мельник Л.Я.,
представника відповідача Тарасович О.І.,
представника третьої особи Релігійної організації Романюка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - релігійна організація «Релігійна громада церкви Євангельських християн-баптистів «Виноградник» у місті Винники Личаківського району міста Львова, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, -
встановив:
у листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Винниківської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Релігійна організація «Релігійна громада церкви Євангельських християн-баптистів «Виноградник» у місті Винники Личаківського району міста Львова (далі - третя особа Релігійна організація), фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , в якому позивач просила:
- визнати протиправним і скасувати рішення Винниківської міської ради № 1361 від 24.05.2018 «Про затвердження детального плану території внесення змін в квартал індивідуальної житлової забудови по АДРЕСА_1 ».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.05.2019, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Верховний Суд постановою від 01.06.2021 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.05.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
25.06.2021 вказана справа надійшла до Львівського окружного адміністративного суду.
За результатами автоматизованого розподілу справ для розгляду цієї справи визначено суддю Мричко Н.І.
Ухвалою від 30.06.2021 суддя прийняла позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою від 26.07.2021 суд допустив заміну первісного відповідача у справі Винниківську міську раду її правонаступником Львівською міською радою.
Ухвалою від 31.01.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, реалізуючи визначені законодавством повноваження органу місцевого самоврядування у минулих роках приймав рішення, якими затверджував містобудівну документацію місцевого рівня (далі - МбДМР), яка є чинною на теперішній час, а саме: генеральний план м. Винники, затверджений у 2008 році; рішення «Про затвердження детального плану території внесення житлової забудови по вул. Яворницького в м. Винники» від 29.11.2011 № 344; рішення «Про затвердження детального плану території внесення змін в квартал індивідуальної житлової забудови по АДРЕСА_1 » від 29.12.2014 № 1599 (далі - ДПТ-2014).
Позивач вважає, що відповідач порушив вимоги Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в частині обов'язковості врахування громадських інтересів при розробленні спірного детального плану, оскільки засідання погоджувальної комісії було неправомочним. До того ж, відповідач не оприлюднив результати розгляду пропозицій громадськості до спірного детального плану, чим порушив вимоги Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Позивач зазначила, що під час ознайомлення з матеріалами спірного детального плану і порівняння їх з ДПТ-2014 вона виявила суттєві викривлення визначень статусу елементів довкілля та відсутність важливих складових МбДМР, що призвели до прийняття протиправного рішення про затвердження детального плану через те, що згідно з ДПТ-2014 на території знаходиться природній ставок. Одночасно з цим, згідно з умовними позначеннями «Схеми розташування території в плані населеного пункту (викопіювання з Генплану м. Винники) М 1:5000» територія кварталу є частиною охоронюваної зони історичного ландшафту та зеленою зоною. У графічному додатку ДПТ-2014 «План існуючого стану території «Схема планувальних обмежень», як в умовних позначеннях так і безпосередньо на схемі в центрі ДПТ, позначено наявність ставка та струмка, що проходить через нього, та їх прибережні захисні смуги. Отже, відповідно до змісту статей 51, 53, 58 Земельного кодексу України на території Кварталу наявні землі водного фонду, землі рекреаційного призначення та землі історико-культурного призначення. Разом з цим, у спірному детальному плані у пояснювальній записці зміст розділів 4.1, 4.8, 8 тотожній відповідним розділам пояснювальної записки ДПТ-2014 і згадується природній ставок та струмок, а в графічному додатку спірного детального плану «Детальний план території (основне креслення)» в Умовних позначеннях струмок (малу річку) не зазначено, а на графічному зображенні ставку з'явився надпис «відстійник» і не відображено прибережну захисну смугу жодного з зазначених водних об'єктів.
Окрім цього, у центральній частині кварталу сплановані вулиці Проектована-1, Проектована-2 (у напрямку із Заходу на Схід), Проектована-3 та тупикові заїзди вздовж високовольтної ЛЕП (у напрямку з Півночі на Південь). При цьому, вздовж зазначених вулиць та тупикових заїздів передбачено будівництво 10 індивідуальних та 35 блокованих житлових будинків і однієї культової споруди (поруч з ставком). Матеріали спірного детального плану не містять доказів погодження МбДМР як проекту містобудівних, ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини на виконання вимог пункту 14 частини другої статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
З метою виділення ділянки під будівництво культової споруди та тупикових заїздів у безпосередній близькості від водних об'єктів, спірний детальний план на відміну від ДПТ-2014 не містить інформації щодо меж прибережної захисної смуги водних об'єктів, передбачає зміну берегової лінії ставка та перенесення з спрямуванням русла малої річки праворуч від ЛЕП. Перенесення русла малої річки на відстань понад 30 метрів, праворуч від ЛЕП та вгору по правому схилу яру, вимагає виконання значного обсягу меліоративних та земляних робіт з метою стабілізації нового русла та наближає водний об'єкт до індивідуальних житлових будинків, будівництво яких заплановано праворуч від тупикових заїздів. При цьому відстань між малою річкою та котеджами скорочується з 40 метрів до 10-15 метрів. Однак мінімальна нормативно визначена ширина прибережної захисної смуги струмка (в межах якої заборонено будівництво) при крутизні схилів до 3 градусів становить 25 метрів і вона подвоюється до 50 метрів при більшому куті схилу. За відсутності підпірних стінки схилів яру будівництво котеджів та культової споруди поруч зі струмком створює загрозу оповзнів та несе потенційні ризики для життя та здоров'я мешканців Кварталу. Будівництво таких об'єктів інфраструктури Кварталу, в першу чергу тупикових заїздів у центральній частині яру, де наявні заболочена місцевість і численні джерела на його схилах, потребує виконання за попереднього узгодження цілого комплексу робіт, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» є другою категорія видів планованої діяльності та об'єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля.
Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що погоджувальною комісією 11.05.2018 проведено ряд обговорень та прийнято відповідні рішення (протокол погоджувальної комісії по врегулюванню розбіжностей при затвердженні детального плану території внесення змін в квартал індивідуальної забудови по вул. Яворницького у м. Винники міститься в матеріалах справи), а тому оскаржене рішення прийнято з дотриманням процедури, визначеної законом.
Запропоновані детальним планом житлові будинки, автостоянки, спортивні майданчики, кафе, магазини, будівля церкви та інші будівлі і споруди є об'єктами житлової і громадської забудови, відтак їх розміщення є законним та відповідає генеральному плану м.Винники і є уточненням його положень щодо планувальної структури та функціонального призначення території. Відповідач вважає, що ним дотримано вимоги діючого генерального плану м. Винники при прийнятті оскарженого у цій справі рішення.
Відповідач вказав на відсутність порушеного права позивача та безпідставність її звернення до адміністративного суду. До того ж, оскаржене рішення не передбачає будь-якої зміни способу використання земельних ділянок чи об'єктів нерухомого майна, що могли б належати позивачу на праві власності чи користування або в інший спосіб впливати на можливість реалізації позивачем своїх прав.
Відповідач звертає увагу на те, що рішенням Винниківської міської ради від 12.05.2016 №348 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронних зон в м. Винники» встановлено перелік водних об'єктів, серед яких жодного водного об'єкта по вул. Яворницького у м. Винники немає. Позначена на детальному плані водойма є відстійником, а тому водоохоронні зони, зокрема прибережні захисні смуги, навколо таких об'єктів не встановлюються.
Відтак, враховуючи відсутність водного об'єкта на зазначеній території, покликання позивача на необхідність здійснення комплексу робіт по будівництву меліоративних систем та окремих об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, намиву територій на землях водного фонду, проведення робіт з розчищення і днопоглиблення русла та дна річки, берегоукріплення, зміни і стабілізації стану русел такої річки є безпідставними.
Щодо необхідності погодження проекту детального плану зі спеціально уповноваженим органом державної влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, відповідач вказав, що територія, на яку розроблявся детальний план по вул. Яворницького не належить ані до пам'яток національного значення, чи їх територій, ані до історико-культурних заповідників, чи історико-культурних заповідних територій, ані до зон охорони, охоронюваних археологічних територій, чи історичних ареалів населених місць. Погодженню відповідними органами підлягають лише проекти містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт. Детальний план території не є проектом містобудівних перетворень, а отже його проект не є тим документом, що підлягає погодженню зі спеціально уповноваженим органом державної влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
Представник третьої особи Релігійної організації у поясненнях щодо позову вказав, що неврахування пропозицій позивача при затвердженні змін до спірного детального плану не свідчить про його протиправність. Пояснювальна записка до спірного детального плану не є юридичним документом. Окрім того, позивач не надала доказів розташування в межах затвердженого детального плану будь-яких водних об'єктів. Відтак заявлені позовні вимоги не містять належного обґрунтування, а тому не підлягають до задоволення.
Третя особа фізична особа-підприємець ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, виходячи з його безпідставності.
У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали. Просили суд позов задовольнити повністю.
У судовому засіданні представник відповідача та представник третьої особи Релігійної організації проти позовних вимог заперечили. Просили суд у задоволенні позову відмовити повністю.
У судове засідання третя особа фізична особа-підприємець ОСОБА_2 не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням 29-ї сесії (четвертого скликання) Винниківської міської ради № 747 від 01.03.2005 затверджено Генеральний план м. Винники після коригування.
20.12.2017 Винниківською міською радою прийнято рішення 9-ї сесії за № 1175, яким за результатами розгляду заяви (клопотання) пастора Церкви Євангельських Християн Баптистів доручено виконавчому комітету Винниківської міської ради внести зміни в детальний план територій в квартал індивідуальної житлової забудови по АДРЕСА_1 .
На замовлення виконавчого комітету Винниківської міської ради ФОП ОСОБА_2 в 2018 році виготовлено детальний план території внесення змін в квартал індивідуальної житлової забудови по АДРЕСА_1 (далі - спірний детальний план).
Вказаним детальним планом, на відміну від детального плану території внесення змін до кварталу індивідуальної житлової забудови по АДРЕСА_1 , виготовленого ПП «АрхіС» в 2014 році, передбачено розміщення будівлі церкви ОСОБА_3 .
Рішенням 11-ї сесії Винниківської міської ради № 1361 від 24.05.2018 затверджено детальний план території внесення змін в квартал індивідуальної житлової забудови по АДРЕСА_1 .
Вважаючи рішення Винниківської міської ради № 1361 від 24.05.2018 протиправним, позивач звернулася з відповідним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Відносини у сфері містобудівної діяльності регулюються Конституцією України, Цивільним, Господарським і Земельним кодексами України, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», законами України «Про Генеральну схему планування території України», «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду», «Про землеустрій», іншими нормативно-правовими актами.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлює Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон України №3038-VI).
Відповідно до понятійного апарату Закону України №3038-VI (пункти 2, 3, 4, 7, 8, 13 частини першої статті 1):
- генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту;
- детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території;
- замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву;
- містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій;
- містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією;
- територія - частина земної поверхні з повітряним простором та розташованими під нею надрами у визначених межах (кордонах), що має певне географічне положення, природні та створені в результаті діяльності людей умови і ресурси.
Стаття 8 Закону України №3038-VI встановлює, що планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.
Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.
Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.
Закон України №3038-VI передбачає три рівні планування територій: державний, регіональний, місцевий.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 16 Закону України №3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 17 Закону України №3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
Частина перша статті 19 Закону України №3038-VI передбачає, що Детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.
Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.
На підставі та з урахуванням положень затвердженого детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для містобудівних потреб, який після його затвердження стає невід'ємною частиною детального плану території (частина третя статті 19 Закону України №3038-VI).
Згідно з частинами четвертою-десятою статті 19 Закону України №3038-VI детальний план території визначає:
1) принципи планувально-просторової організації забудови;
2) червоні лінії та лінії регулювання забудови;
3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами;
4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території;
5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування;
6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови;
7) черговість та обсяги інженерної підготовки території;
8) систему інженерних мереж;
9) порядок організації транспортного і пішохідного руху;
10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі;
11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об'єктів (у разі відсутності плану зонування території).
Детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів.
Склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Матеріали детального плану території не можуть містити інформацію з обмеженим доступом та бути обмеженими в доступі. Загальна доступність матеріалів детального плану території забезпечується відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» шляхом надання їх за запитом на інформацію, оприлюднення на веб-сайті органу місцевого самоврядування, у тому числі у формі відкритих даних, на єдиному державному веб-порталі відкритих даних, у місцевих періодичних друкованих засобах масової інформації, у загальнодоступному місці у приміщенні органу місцевого самоврядування.
Детальний план території у межах населеного пункту розглядається і затверджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання, а за відсутності затвердженого в установленому вказаним Законом порядку плану зонування території - відповідною сільською, селищною, міською радою.
Детальний план території за межами населеного пункту розглядається і затверджується відповідною районною державною адміністрацією протягом 30 днів з дня його подання.
Детальний план території не підлягає експертизі.
Внесення змін до детального плану території допускається за умови їх відповідності генеральному плану населеного пункту та плану зонування території.
З приводу аргументів відповідача про відсутність у позивача порушеного права та безпідставність її звернення до адміністративного суду, то Верховний Суд у постанові від 01.06.2021 зазначив таке.
Земельна ділянка, відносно якої прийнято оскаржене рішення розташована у м.Винники Львівської області.
Зміст поняття «територія», яке вживається у Законі України №3038-VI і прийнятих на його виконання підзаконних нормативно-правових актах, розкрито у пункті 13 частини першої статті 1 цього Закону, згідно з яким, територія - це частина земної поверхні з повітряним простором та розташованими під нею надрами у визначених межах (кордонах), що має певне географічне положення, природні та створені в результаті діяльності людей умови і ресурси.
У статті 21 Закону України №3038-VI зазначено, що пропозиції до проектів містобудівної документації на місцевому рівні мають право надавати, зокрема, повнолітні дієздатні фізичні особи, які проживають на території, щодо якої розроблено відповідний проект містобудівної документації на місцевому рівні.
Як видно з матеріалів справи, позивач проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , а відтак є суб'єктом, якому, у розумінні статті 21 Закону України №3038-VI, належить право подання пропозицій до проектів містобудівної документації.
Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Наведеним положенням Основного Закону України кореспондує частина перша статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Завданням адміністративного судочинства, у розумінні частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Водночас, за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 за №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес».
У цьому ж Рішенні зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Територіальні громади мають власні типи соціальної поведінки, стосовно яких територія є умовою, що забезпечує стійку взаємодію соціальних суб'єктів, які формують територіальні соціальні мережі. При цьому, територія соціально-економічної активності одночасно є фактором зв'язку та умовою діяльності. Це стає можливим тоді, коли для господарюючого суб'єкта, яким є територіальна громада, мотивом економічної діяльності стає не лише максимальний прибуток, а й територіальний інтерес у будь-якій його формі.
Територія з її природними особливостями та природними ресурсами, якими вона володіє, а також соціально-економічною інфраструктурою, що функціонує на ній, є матеріальною основою життя територіальної громади.
Отже, територіальний інтерес є системою очікувань соціальних суб'єктів, що ґрунтується на рефлексії території, а також пов'язаних із нею проблем, їх життєвого простору, які є безпосередньою причиною відповідного типу територіальної поведінки або соціальної дії.
Соціальні інтереси територіальної громади детермінують: розвиток соціальної інфраструктури відповідної території; поліпшення соціально-психологічного клімату та оптимізацію соціальних взаємодій і відносин на відповідній території; інтерес у забезпеченні правопорядку та громадської безпеки.
За носіями інтереси поділяються на індивідуальні, територіальні, групові, громадські, загальнолюдські, відомчі, соціально-класові, територіальні інтереси політичних еліт тощо.
У даному ж випадку позивач, як житель міста і користувач відповідної земельної ділянки, що розташована на території, стосовно якої прийнято оскаржуване рішення, звернулась за судовим захистом, аргументуючи це тим, що орган місцевого самоврядування допустив порушення при прийнятті рішення що стосується суспільно важливого та соціально значущого кола питань, пов'язаних із плануванням забудови та розвитком території, збереженням водності малих річок, зелених зон і зон охоронюваного ландшафту.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд вказав, що у позивача наявне право на звернення до суду з цим позовом, оскільки заявлені вимоги стосуються безпосередньо її прав як мешканки територіальної громади, а тому доводи відповідача у цій частині є безпідставними.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем вимог Закону України №3038-VI в частині обов'язковості врахування громадських інтересів при розробленні спірного детального плану, з приводу чого суд зазначає таке.
Основні положення, які визначають умови проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів викладені у статті 21 Закону України № 3038-VI.
Так, відповідно до частин першої-сьомої вказаної статті громадським слуханням підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій.
Затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, зазначеної у частині першій вказаної статті, без проведення громадських слухань щодо проектів такої документації забороняється.
При вирішенні відповідно до Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» питань відчуження для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадські слухання не проводяться.
Сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи зобов'язані забезпечити:
1) оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні з прогнозованими правовими, економічними та екологічними наслідками;
2) оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні та доступ до цієї інформації громадськості;
3) реєстрацію, розгляд та узагальнення пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні (у разі її утворення);
4) узгодження спірних питань між громадськістю і замовниками містобудівної документації на місцевому рівні через погоджувальну комісію;
5) оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні.
Оприлюднення проектів генеральних планів, планів зонування територій, детальних планів територій здійснюється не пізніш як у місячний строк з дня їх надходження до відповідного органу місцевого самоврядування.
Оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні є підставою для подання пропозицій громадськості до відповідного органу місцевого самоврядування.
Пропозиції громадськості мають бути обґрунтовані в межах відповідних законодавчих та нормативно-правових актів, будівельних норм, державних стандартів і правил та надаватися у строки, визначені для проведення процедури громадських слухань.
Пропозиції, надані після встановленого строку, не розглядаються.
Пропозиції до проектів містобудівної документації на місцевому рівні мають право надавати:
1) повнолітні дієздатні фізичні особи, які проживають на території, щодо якої розроблено відповідний проект містобудівної документації на місцевому рівні;
2) юридичні особи, об'єкти нерухомого майна яких розташовані на території, для якої розроблено відповідний проект містобудівної документації на місцевому рівні;
3) власники та користувачі земельних ділянок, розташованих на території, щодо якої розробляється документація, та на суміжній з нею;
4) представники органів самоорганізації населення, діяльність яких поширюється на відповідну територію;
5) народні депутати України, депутати відповідних місцевих рад.
Наведені положення надають громадськості право брати участь у затвердженні детальних планів територій, якому кореспондує обов'язок уповноважених органів (сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи) забезпечити реєстрацію, розгляд та узагальнення пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні (у разі її утворення), а також обов'язок здійснювати узгодження спірних питань між громадськістю і замовниками містобудівної документації на місцевому рівні через відповідну погоджувальну комісію.
Абзац перший частини восьмої статті 21 Закону України №3038-VI встановлює, що для розгляду спірних питань, що виникають у процесі громадських слухань, може утворюватися погоджувальна комісія.
Суд встановив, що задля розгляду детального плану території по вул. Яворницького у м. Винники Винниківською міською радою м. Львова було організовано та проведено громадські слухання, за результатами яких складено протокол від 23.04.2018, в якому зафіксовано пропозиції (зауваження) представників громадськості (арк. справи 39-41, Том 1).
У зв'язку з виникненням у процесі громадських слухань спірних питань, було утворено погоджувальну комісію по врегулюванню розбіжностей при затвердженні детального плану території внесення змін в квартал індивідуальної забудови по вулиці Яворницького у м.Винники.
Суд вказує на те, що вимоги до складу погоджувальної комісії містяться у частині восьмій статті 21 Закону України № 3038-VI.
Так, у відповідності до вказаної норми до складу погоджувальної комісії входять:
1) посадові особи відповідного органу місцевого самоврядування;
2) представники органу земельних ресурсів, природоохоронного і санітарно-епідеміологічного органу, органу містобудування та архітектури, охорони культурної спадщини та інших органів;
3) представники професійних об'єднань та спілок, архітектори, науковці;
4) уповноважені представники громадськості, які обираються під час громадських слухань. Кількість представників громадськості має становити не менше 50 відсотків і не більше 70 відсотків загальної чисельності комісії.
Головою погоджувальної комісії є посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування.
Погоджувальна комісія протягом двох тижнів після її створення розглядає спірні питання, зафіксовані у протоколі громадських слухань, та ухвалює рішення про врахування або мотивоване відхилення цих пропозицій (зауважень).
Засідання погоджувальної комісії є правомочним, якщо у ньому взяли участь не менше двох третин її членів (з них не менше половини представників громадськості).
Перевіряючи наявність у погоджувальної комісії права розгляду та прийняття рішень з приводу спірних питань, зафіксованих у протоколі громадських слухань, тобто її правомочність, суд встановив таке.
Згідно з протоколом погоджувальної комісії по врегулюванню розбіжностей при затвердженні детального плану території внесення змін в квартал індивідуальної забудови по вулиці Яворницького у м.Винники від 11.05.2018 (арк. справи 42-43, Том 1) у засіданні взяли участь: В. Квурт - міський голова м. Винники; І. Жуковський - секретар ради; Б. Шустер - заступник міського голови; Н. Кузьменко - начальник відділу містобудування, архітектор; М. Кричковська - начальник юридичного відділу; Н. Головецький - автор проекту детального плану; Ю. Богоніс - депутат Винниківської міської ради; Н. Дема - мешканка вул. Крива, 8; представник релігійної громади, О. Клепач - пастор церкви ЄХБ.
Тобто на засіданні погоджувальної комісії була лише одна особа у статусі представника громадськості - Н. Дема, що відповідач не заперечив.
Зважаючи на викладені обставини, враховуючи те, що кількість представників громадськості становила менше половини від загальної кількості її членів, які взяли участь у засіданні 11.05.2018, суд погоджується із аргументами позивача щодо неправомочності засідання комісії по врегулюванню розбіжностей при затвердженні детального плану території внесення змін в квартал індивідуальної забудови по вулиці Яворницького у м.Винники, тобто відсутності у неї права розгляду та прийняття рішень з приводу спірних питань, зафіксованих у протоколі громадських слухань.
У цьому контексті варто додати, що доказів правомочного засідання погоджувальної комісії по врегулюванню розбіжностей при затвердженні детального плану території внесення змін в квартал індивідуальної забудови по вулиці Яворницького у м.Винники відповідач не надав.
Таким чином, суд формує висновок про те, що подані громадськістю пропозиції (зауваження), які зафіксовані у протоколі громадських слухань від 23.04.2018, залишилися не розглянуті та не вирішені.
Відтак неврахування міською радою пропозицій громадськості при затвердженні спірного детального плану свідчить про порушення вимог статті 21 Закону України №3038-VI.
При цьому, суд не може підміняти відповідну комісію з її виключними повноваженнями щодо розгляду та вирішення розбіжностей при затвердженні детального плану території, а тому, зважаючи на викладені обставини та висновки, суд не надає оцінки та не вирішує питання обґрунтованості поданих під час громадських слухань пропозицій (зауважень) від представників громадськості.
Окрім того, з огляду на відсутність правомочного засідання погоджувальної комісії, на якому було б врегульовано розбіжності при затвердженні детального плану території, суд не надає оцінки зауваженням позивача щодо не оприлюднення відповідачем результатів розгляду усіх пропозицій громадськості до спірного детального плану, позаяк такі були б доцільними та підлягали б оцінці у разі прийняття правомочною комісією відповідних рішень.
Надаючи оцінку аргументам позивача щодо суперечності графічних і текстових матеріалів спірного детального плану, суд вказує таке.
Відповідно до пункту 11 частини четвертої статті 19 Закону України №3038-VI детальний план території визначає межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об'єктів (у разі відсутності плану зонування території).
Детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів (частина п'ята статті 19 Закону України №3038-VI).
Відповідно до термінології ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12.03.2012 №107 (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі - ДБН «Склад та зміст детального плану території»):
- планувальна структура території - визначене на плані (кресленні) розташування основних структурних елементів планування території, червоних ліній та інших меж (громадських центрів, мікрорайонів, кварталів, ландшафтно-рекреаційних зон, земельних ділянок тощо), що з'єднані транспортно-пішохідною та інженерною інфраструктурами;
- функціональне використання (призначення) території - використання території за переважними функціями (багатофункціональна, громадська, житлова, промислова тощо), що існує або встановлюється містобудівною документацією, та наявність інших супутніх функцій, які не суперечать функціям, що переважають.
Відповідно до пункту 4.1 розділу 4 ДБН «Склад та зміст детального плану території» детальний план розробляється з метою:
- уточнення у більш крупному масштабі положень генерального плану населеного пункту, схеми планування території району;
- уточнення планувальної структури і функціонального призначення території, просторової композиції, параметрів забудови та ландшафтної організації частини території населеного пункту або території за його межами;
- визначення функціонального призначення та параметрів забудови окремої земельної ділянки за межами населеного пункту з метою розміщення об'єкта будівництва;
- формування принципів планувальної організації забудови;
- встановлення червоних ліній та ліній регулювання забудови;
- виявлення та уточнення територіальних ресурсів для всіх видів функціонального використання території;
- визначення всіх планувальних обмежень використання території згідно з державними будівельними нормами та санітарно-гігієнічними нормами;
- визначення параметрів забудови окремих земельних ділянок;
- уточнення містобудівних умов та обмежень згідно з планом зонування у разі його наявності;
- визначення містобудівних умов та обмежень у разі відсутності плану зонування;
- обґрунтування потреб формування нових земельних ділянок та визначення їх цільового призначення, зображення існуючих земельних ділянок та їх функціонального використання;
- визначення потреб у підприємствах та установах обслуговування, місць їх розташування;
- забезпечення комплексності забудови території;
- визначення доцільності, обсягів, послідовності реконструкції забудови;
- створення належних умов охорони і використання об'єктів культурної спадщини та об'єктів природно-заповідного фонду, інших об'єктів, що підлягають охороні відповідно до законодавства;
- визначення напрямів, черговості та обсягів подальшої діяльності щодо: попереднього проведення інженерної підготовки та інженерного забезпечення території; створення транспортної інфраструктури; організації транспортного і пішохідного руху, розміщення місць паркування транспортних засобів; охорони та поліпшення стану навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки; комплексного благоустрою та озеленення; використання підземного простору тощо.
Як вказано у пункті 6.1 розділу 6 ДБН «Склад та зміст детального плану території» текстові матеріали детального плану відповідають графічним матеріалам та формують у вигляді пояснювальної записки, яка включає розділи, які зазначені у підпунктах 6.1.1-6.1.21 пункту 6.1 розділу 6 ДБН «Склад та зміст детального плану території».
Так, пояснювальна записка повинна містити, серед іншого, перелік вихідних даних, до складу якого, згідно з Додатком Б ДБН «Склад та зміст детального плану території», входять матеріали генерального плану населеного пункту.
Суд встановив, що у спірному детальному плані у переліку вихідних даних згадується Генеральний план м. Винники, розроблений ДП ДІПМ «Містопроект» у 2008 році, погоджений та затверджений у 2009 році. Натомість доказів затвердження такого Генерального плану відповідач не надав. При цьому, як вбачається з листів Винниківської міської ради від 17.04.2018 №35/04-17/823, від 31.01.2019 №35/04-11/130, від 26.02.2019 №35/04-11/131, на день прийняття оскарженого рішення був чинним Генеральний план, затверджений рішенням 29-ї сесії (четвертого скликання) Винниківської міської ради № 747 від 01.03.2005, що відповідач не заперечив.
Отже, у спірному детальному плані протиправно вказано Генеральний план, який не був чинний станом на момент прийняття оскарженого рішення.
Суд зазначає, що детальний план, як вказано у Законі України №3038-VI та в ДБН «Склад та зміст детального плану території», складається з графічних і текстових матеріалів, які повинні відповідати одні одним.
Дослідивши спірний детальний план, суд встановив, що у його текстових матеріалах, оформлених у вигляді пояснювальної записки, зокрема, у пункті 4.1 «Аналіз стану навколишнього середовища» розділу 4 «Оцінка існуючої ситуації» зазначено про наявність струмка та ставків у межах території детального плану території, а у пункті 4.8 «Планувальні обмеження» розділу 4 «Оцінка існуючої ситуації» зазначено, що в центральній частині ділянки знаходиться природній ставок.
Натомість у графічних матеріалах, а саме у графічному додатку «Детальний план території (основне креслення)» в умовних позначеннях струмок (малу річку) не зображено, а на графічному зображенні ставка міститься надпис «відстійник» і не відображено прибережну захисну смугу щодо таких водних об'єктів.
Отже, всупереч вимогам Закону України №3038-VI та в ДБН «Склад та зміст детального плану території» спірний детальний план містить графічні матеріали, які суперечать текстовим матеріалам.
У цьому контексті заслуговують на увагу зауваження позивача про те, що у детальному плані території внесення змін в квартал індивідуальної житлової забудови по вул. Яворницького в м. Винники, затвердженому рішенням 19-ої сесії Винниківської міської ради від 29.12.2014 № 1599, як і в спірному детальному плані у текстових матеріалах, оформлених у вигляді пояснювальної записки, зокрема, у пункті 4.1 «Аналіз стану навколишнього середовища» розділу 4 «Оцінка існуючої ситуації» зазначено про наявність струмка та ставків у межах території детального плану території, а у пункті 4.8 «Планувальні обмеження» розділу 4 «Оцінка існуючої ситуації» зазначено, що в центральній частині ділянки знаходиться природній ставок.
Натомість на відміну від спірного детального плану у детальному плані території внесення змін в квартал індивідуальної житлової забудови по вул. Яворницького в м. Винники, затвердженому рішенням 19-ої сесії Винниківської міської ради від 29.12.2014 №1599, у його графічному додатку «План існуючого стану території «Схема планувальних обмежень», як в умовних позначеннях, так і на схемі в центральній частині детального плану позначено наявність ставка і струмка, що проходить через нього, а також їх прибережно-захисна смуга.
Водний кодекс України від 06.06.1995 № 213/95-ВР (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі - ВК України) визначає водний об'єкт як природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт).
Згідно зі статтею 3 ВК України струмки та ставки належать до водного фонду України.
Стаття 4 ВК України до земель водного фонду відносить землі, зайняті, зокрема прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.
Положення такого ж змісту викладене у статті 58 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЗК України).
Відповідно до статті 88 ВК України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Схоже за змістом положення міститься у статті 60 ЗК України.
У вказаних статтях також визначено, що прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:
- для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів;
- для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів;
- для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.
Окрім того, стаття 88 ВК України та стаття 60 ЗК України передбачають, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.
У статті 89 ВК України та у статті 61 ЗК України встановлено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.
Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.
При цьому, суд вказує на те, що оскільки існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, статті 88 ВК України), а тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
Суд при розгляді справи враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.05.2018 у справі №469/1393/16-ц.
Відповідно до підпункту 5.1.2 пункту 5.1 розділу 5 «Графічні матеріали детального плану території» ДБН «Склад та зміст детального плану території» на плані існуючого використання території зображаються, серед іншого, зелені насадження загального користування, водні об'єкти.
У підпункті 5.1.4 пункту 5.1 розділу 5 «Графічні матеріали детального плану території» ДБН «Склад та зміст детального плану території» зазначено, що на схемі планувальних обмежень зображають існуючі та прогнозовані, серед іншого, прибережні захисні смуги річок, морів із визначенням пляжної зони, інших водойм та водних об'єктів, смуги відведення каналів.
Згідно з підпунктом 5.1.5 пункту 5.1 розділу 5 «Графічні матеріали детального плану території» ДБН «Склад та зміст детального плану території» проектний план є основним кресленням детального плану, який включає, зокрема, водні об'єкти.
Отже, враховуючи те, що ставок та струмок є водними об'єктами, то, у відповідності до наведених вимог законодавства, уздовж них повинна бути прибережна захисна смуга, про що мало би бути зазначено у графічних матеріалах спірного детального плану. Натомість у графічних матеріалах на графічному зображенні ставка міститься надпис «відстійник», який у відповідності до норм ВК України не вважається водним об'єктом та вздовж якого не встановлюється прибережна захисна смуга.
Попри наведене, варто наголосити на тому, що суд не вправі вирішувати питання наявності чи відсутності на певній території водних об'єктів, позаяк повноваження щодо розробки паспорта водного об'єкта належить орендодавцеві, а погодження такого паспорта належить Державному агентству водних ресурсів України у відповідності до статті 51 ВК України та Порядку розроблення паспорта водного об'єкта, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 18.03.2013 № 99 (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин). Крім цього, інвентаризацію водних об'єктів вправі здійснювати відповідні органи на місцевому рівні на території яких знаходяться такі об'єкти. Натомість ні паспортів водних об'єктів, ні результатів інвентаризації у матеріалах справи немає. Тут варто додати, що рішення Винниківської міської ради «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронних зон в м. Винники» від 12.05.2016 №348 не може вважатися достовірним доказом відсутності водних об'єктів по вул. Яворницького у м. Винники та прибережних захисних смуг, оскільки таким рішенням не визначено та не закріплено водних об'єктів, а надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою.
З мотивів відсутності у суду повноважень вирішувати питання наявності чи відсутності на певній території водних об'єктів, суд не бере до уваги посилання позивача на лист державної екологічної інспекції у Львівській області від 23.09.2020 №02-4280 та план топографічного знімання, виготовлений на замовлення позивача фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 .
Важливо наголосити на тому, що у разі, якщо на території, описаній у спірному детальному плані, знаходяться ставок та струмок (як вказано у текстовій частині спірного детального плану), то зважаючи на приписи ВК України та ЗК України, вздовж таких водних об'єктів існують прибережні захисні смуги, що унеможливлює будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних).
Тобто розбіжності між текстовою та графічною частинами спірного детального плану щодо наявності/відсутності водних об'єктів є істотними та пов'язані з можливістю проведення забудови на відповідній території.
При цьому, як вказує позивач, саме з метою будівництва культової споруди та тупикових заїздів у безпосередній близькості від водних об'єктів, спірний детальний план не містить інформації щодо меж прибережної захисної смуги водних об'єктів.
Таким чином, встановлені розбіжності між текстовою та графічною частинами спірного детального плану свідчать про його суперечність встановленим чинним законодавством, на час виникнення спірних правовідносин, вимогам, що підтверджує аргументи позивача про його протиправність.
Щодо необхідності погодження проекту детального плану зі спеціально уповноваженим органом державної влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, суд вказує таке.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 №1805-III (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон України №1805-III).
Відповідно до понятійного апарату вказаного Закону:
- об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;
- зони охорони пам'ятки (далі - зони охорони) - встановлювані навколо пам'ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання;
- історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України.
Відповідно до стаття 32 Закону України №1805-III з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.
З наведеного положення вбачається, що поняття зони охорони пам'яток охоплює такі поняття як: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.
Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.
Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.
Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.
Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.
На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Відповідно до пункту 14 частини другої статті 5 Закону України №1805-III погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878 затверджено Список історичних населених місць України (міста і селища міського типу), до якого включено м.Винники Львівської області.
Таким чином, суд погоджується із аргументами позивача про те, що містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи у межах зон охорони здійснюються лише за дозволом відповідного органу охорони культурної спадщини.
Попри це, суд вказує на те, що відповідно до частин третьої, четвертої статті 17 Закону України № 3038-VI для населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, в межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об'єкти культурної спадщини.
Склад, зміст та порядок розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Згідно з пунктами 1.3, 1.6 розділу І Порядку розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 02.06.2011 № 64, історико-архітектурний опорний план - це науково-проектна документація, яка розробляється у складі генеральних планів історичних населених місць.
Історико-архітектурний опорний план містить узагальнену характеристику об'єктів нерухомої культурної та природної спадщини, їх територій та зон охорони.
Отже, межі зон охорони об'єктів нерухомої культурної та природної спадщини, їх територій встановлюються в історико-архітектурному опорному плані відповідного населеного пункту. Тобто дослідити такі зони, а відтак і перевірити дотримання відповідними суб'єктами містобудування норм Закону України №1805-III можливо лише у разі наявності такого опорного плану.
Суд наголошує на тому, що сторони не заперечили відсутності історико-архітектурного опорного плану м. Винники, що позбавляє встановити факт знаходження земельної ділянки, відносно якої прийнято оскаржене рішення, у межах зон охорони об'єктів культурної та природної спадщини, з огляду на що, доводи позивача щодо необхідності погодження проекту детального плану зі спеціально уповноваженим органом державної влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, суд відхиляє з підстав необґрунтованості.
При цьому, суд вказує на те, що позивач у разі непогодження з бездіяльністю відповідача щодо затвердження історико-архітектурного опорного плану вправі оскаржити таку до суду. Натомість у межах заявлених позовних вимог, суд не вправі надавати оцінку такій бездіяльності відповідача.
Суд не бере до уваги аргументи позивача щодо протиправності рішення Винниківської міської ради від 24.05.2018 № 1364 про надання дозволу Релігійній організації «Релігійна громада Церкви Євангельських Християн-баптистів «Виноградник» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1000 га у постійне користування для будівництва культової споруди по вул. Кривій у м. Винники, рішення Винниківської міської ради від 06.12.2018 №1658 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування для будівництва культової споруди по вул. Кривій у м. Винники, рішення Винниківської міської ради від 15.03.2019 №91, яким Релігійній організація «Релігійна громада церкви Євангельських християн-баптистів «Виноградник» надано Містобудівні умови та обмеження на проектування та будівництво двоповерхової культової споруди з мансардою на земельній ділянці по вул. Крива у м. Винники, оскільки такі рішення позивачем у межах цієї справи не оскаржуються.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд при розгляді справи враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Підсумовуючи викладені висновки щодо порушення відповідачем вимог Закону України №3038-VI в частині обов'язковості врахування громадських інтересів при розробленні містобудівної документації, щодо суперечності між собою текстових та графічних матеріалів спірного детального плану, суд вважає, що рішення Винниківської міської ради від 24.05.2018 № 1361 «Про затвердження детального плану території внесення змін в квартал індивідуальної житлової забудови по вул. Яворницького в м.Винники» не відповідає критеріям правомірності рішень суб'єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, а тому є протиправним та нечинним.
Відповідно до частин першої, другої статті 265 КАС України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Зважаючи на викладені положення статті 265 КАС України суд вважає за необхідне зобов'язати Львівську міську раду невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання протиправним та нечинним рішення Винниківської міської ради від 24.05.2018 № 1361 «Про затвердження детального плану території внесення змін в квартал індивідуальної житлової забудови по вул. Яворницького в м. Винники» у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 115,26 грн.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262, 264, 265 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та нечинним рішення Винниківської міської ради від 24.05.2018 № 1361 «Про затвердження детального плану території внесення змін в квартал індивідуальної житлової забудови по вул. Яворницького в м. Винники».
Стягнути з Львівської міської ради (код ЄДРПОУ 04055896, місцезнаходження: 79008, м. Львів, пл. Ринок, буд. 1) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 115 (сто п'ятнадцять) грн 26 коп.
Зобов'язати Львівську міську раду невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання протиправним та нечинним рішення Винниківської міської ради від 24.05.2018 № 1361 «Про затвердження детального плану території внесення змін в квартал індивідуальної житлової забудови по АДРЕСА_1 » у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повне рішення суду складене 18 липня 2022 року.
Суддя Мричко Н.І.