Іменем України
18 липня 2022 року Справа № 360/1030/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисіль С. В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (далі також - відповідач, ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях), в якому, після уточнення позовних вимог, позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2018 року;
- зобов'язати ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він у період з 23 липня 1992 року по 01 березня 2021 року проходив військову службу на різних посадах в підрозділах Служби безпеки України та знаходився на всіх видах забезпечення в ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, які передбачені законодавством для військовослужбовців. Наказом начальника ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 01 березня 2021 року № 91-ОС/дск його виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01 березня 2021 року.
В день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідач не провів повний розрахунок, а саме: не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2018 року.
На його звернення із заявою, в якій він просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2018 року, відповідач відмовив листом від 27 жовтня 2021 року № 78/3/20/М169/21/154 у здійсненні таких виплат, посилаючись на відсутність для цього правових підстав.
З посиланням на Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закон України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», постанову Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», позивач вважає, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2018 року є протиправною, у зв'язку з чим вимушений звернутися до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою суду від 10 лютого 2022 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 17 лютого 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду після усунення недоліків позовної заяви та відкрито провадження у справі, визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 23 червня 2022 року зобов'язано ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали надати суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» або в електронній формі на офіційну електронну адресу суду зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника) для приєднання до справи: довідку про проходження військової служби ОСОБА_1 ; наказ про зарахування ОСОБА_1 на військову службу; наказ про звільнення ОСОБА_1 з військової служби; довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2018 року із зазначенням усіх складових; інформацію про нарахування чи ненарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2018 року.
Ухвалою суду від 18 липня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ГУ СБУ Донецькій та Луганській областях про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до ГУ СБУ Донецькій та Луганській областях про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Від ГУ СБУ Донецькій та Луганській областях до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останнє заперечує проти позовних вимог з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Позивач проходив військову службу в Службі безпеки України з 23 липня 1992 року. Наказом Служби безпеки України від 04 лютого 2021 року № 112-ос/дск позивач звільнений з військової служби за підпунктом «в» пункту 61 та підпункту «а» (за станом здоров'я - непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБ України та пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з правом носіння військової форми одягу, у відставку.
Наказом начальника ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 01 березня 2021 року № 91-ОС/дск, ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу з 01 березня 2021 року.
Згідно з частиною другою статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження порядку проведення індексації грошових доходів населення» (далі - Порядок) виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, в яких проводяться відповідні грошові виплати населенню.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету України, а Служба безпеки України, як державний правоохоронний орган спеціального призначення (стаття 1 Закону України «Про Службу безпеки України»), фінансується саме з державного бюджету України, підвищують розмір оплати праці (грошового забезпечення), у зв'язку з індексацією за рахунок коштів державного бюджету, що передбачено підпунктом 2 пункту 6 Порядку. Водночас, частина четверта цього ж пункту передбачає, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів.
Разом з цим, у частині першій статті 48 Бюджетного кодексу України зазначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років; довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; середньострокових зобов'язань за типовими договорами на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.
Згідно зі статтею 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення.
Тобто, на думку відповідача, забороняється здійснювати платежі за межами бюджетних асигнувань. Зазначене також підтверджено роз'ясненнями Міністерства соціальної політики України від 16 липня 2015 року № 10685/0/14-15/10, від 09 червня 2016 року № 252/10/136-16 та від 08 серпня 2017 року № 78/0/66-17.
Крім того, Державним бюджетом України на 2016-2018 роки не передбачались грошові кошти на проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців.
В указаний період у кошторисах відповідача не були передбачені фінансові ресурси для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців.
Крім цього, стосовно військовослужбовців Служби безпеки України питання проведення індексації грошового забезпечення на момент виникнення спірних правовідносин з позивачем регулювались положеннями пунктів 1.10, 1.11 наказу Голови Служби безпеки України від 23 січня 2008 року № 35/дск (втратив чинність відповідно до наказу Центрального Управління Служби безпеки України від 10 квітня 2018 року № 515/дск), згідно з якими індексація грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється в порядку та розмірі, встановленому чинним законодавством України.
Положення вищезазначеного наказу Голови Служби безпеки України кореспондуються із частиною другою статті 6 Закону України від 03 березня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з якою порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
У свою чергу, відповідно до вимог підпункту 2 пункту 6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
При чому, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (абз. 4 пункту 6 Порядку).
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про Службу безпеки України» фінансування, матеріально-технічне та соціально-побутове забезпечення Служби безпеки України здійснюється Кабінетом Міністрів України у порядку, визначеному Верховною Радою України, за рахунок коштів державного бюджету України. Але, пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Будь-які ж бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету, в свою чергу, здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному частинами першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України.
Виходячи з вищенаведених норм діючого законодавства вбачається, що фінансування Служби безпеки України здійснюється за рахунок коштів з Державного бюджету. Відповідні суб'єкти владних повноважень беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі виключно за рахунок виділених для цього бюджетних асигнувань. Отже, розрахунки з військовослужбовцями, на момент звільнення позивача зі служби, здійснювались Службою безпеки України в межах асигнувань помісячного розпису державного бюджету, як це передбачено бюджетним законодавством України.
З урахуванням відсутності видатків на проведення індексації грошового забезпечення, а так само фактичної можливості реалізації положень пунктів 1.10, 1.11 наказу Голови Служби безпеки України від 23 січня 2008 року № 35/ДСК та частини третьої Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідач, як головний розпорядник бюджетних коштів, не мав правових підстав для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців (в тому числі й позивачу) поза межами видатків державного бюджету.
Проведення індексації наростаючим підсумком та виплата фактично нарахованих сум проводиться виключно у межах бюджетних асигнувань на вказані цілі, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Обмеження на проведення нарахування та виплату індексації мають застосовуватись Головним управлінням у чіткий відповідності із розмірами бюджетних асигнувань, оскільки таки норми є чинними та нескасовані в установленому законодавством порядку (правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 29 квітня 2020 року по справі № 263/13513/16- а).
Невиплата відповідачем у 2014-2018 роках індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 пов'язана з відсутністю кошторисних призначень відповідача з Державного бюджету, затвердженого Міністерством фінансів України.
За вказаних обставин, відповідач не вправі без нормативно-правового обґрунтування та відповідного фінансового асигнування провести індексацію грошового забезпечення позивачу з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2018 року.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання СБУ в Донецькій та Луганській областях провести виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2018 року є безпідставними та необґрунтованими.
Просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд установив наступне.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) проходив військову службу з 23 липня 1992 року по 01 березня 2021 року на офіцерських посадах в підрозділах Служби безпеки України, що підтверджується витягом з наказу ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 01 березня 2021 року № 91 ОС/дск по особовому складу, довідкою 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях без дати та без №.
Відповідно до довідки 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях без дати та без № наказом Служби безпеки України від 04 лютого 2021 року № 112-ОС/дск ОСОБА_1 звільнений з військової служби за підпунктом «в» пункту 61 та підпунктом «а» (за станом здоров'я непридатний до військової служби з виключення з військового обліку) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України та пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу, у відставку. Наказом начальника ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 01 березня 2021 року № 91-ОС/дск ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу з 01 березня 2021 року.
Відповідно до витягу з наказу ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 01 березня 2021 року № 91 ОС/дск по особовому складу позивача виключено зі списків особового складу з 01 березня 2021 року.
У відповіді 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 27 жовтня 2021 року № 78/3/20/М-169/21/154 на заяву позивача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2018 року зазначено, що у червні 2014 року позивачу нарахована та виплачена індексації грошового забезпечення у розмірі 108,40 грн. Надалі, в межах наявного фінансового ресурсу, виплатити індексацію військовослужбовцям до березня 2018 року у Служби безпеки України можливості не було. На даний час у 3 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях відсутні правові підстави для здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за минулий період (з липня 2014 року по лютий 2018 року включно), що також підтверджується довідкою 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 01 липня 2022 року № 20/161.
Згідно з довідкою 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 01 липня 2022 року № 20/162 позивачу за спірний період нарахована та виплачена індексації грошового забезпечення у червні 2014 року у розмірі 108,40 грн, за період з липня 2014 року по лютий 2018 року індексація не нараховувалась.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин (далі - Закон № 1282-XII) визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XIІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (частина перша статті 4 Закону № 1282-XII).
Частинами першою-другою статті 5 Закону № 1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону № 1282-XII).
Як зазначено Верховним Судом у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 825/1987/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 825/565/17 індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону № 1282-XII, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
У статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» зазначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно з статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, складовою частиною грошового забезпечення та підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Отже індексація є обов'язковою складовою грошового забезпечення військовослужбовців.
Щодо визначення базового місяця індексації грошового забезпечення позивача, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється у розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до абзацу 5 пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з абзацами першим, другим, п'ятим, шостим пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Абзацами першим шостим пункту 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Суд звертає увагу на те, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 825/1987/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 825/565/17 індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У свою чергу, схема посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01 січня 2008 року.
У подальшому після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
Таким чином, з січня 2008 року по березень 2018 року розміри посадових окладів військовослужбовців не змінювались, що виключало підстави для встановлення іншого (відмінного від січня 2008 року) базового місяця при проведенні індексації грошового забезпеченні у згаданий період.
Підвищення тарифних ставок (окладів) після 01 січня 2008 року, в тому числі в період перебування позивача на службі, що є підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації не відбувалося.
Отже, базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку № 1078 є саме січень 2008 року, оскільки в період з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2018 року (в тому числі в період перебування позивача на службі) вбачалась незмінність посадових окладів військовослужбовців.
З урахуванням зазначеного, оскільки у період проходження служби позивача з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2018 року підвищення посадового окладу позивача за посадою відбулось у січні 2008 року, тому обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації має здійснюватися наростаючим підсумком із застосуванням базового місяця січня 2008 року.
У подальшому, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (набрала законної сили 01 березня 2018 року), якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.
З наявних у матеріалах справи доказів суд встановив, що відповідач у період з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2018 року не нараховував та не виплачував в повному обсязі позивачу індексацію грошового забезпечення. Указана обставина сторонами не заперечується.
Поряд з цим, обґрунтовуючи правомірність непроведення в повному обсязі індексації грошового забезпечення позивача у період з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2018 року відповідач посилається на те, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям у 2014-2018 роках у Служби безпеки України не було.
Суд вважає безпідставними такі доводи відповідача з огляду на наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
До того ж, відповідачем не надано жодних доказів для підтвердження факту відсутності в бюджеті відповідного рівня, з якого він фінансується коштів на індексацію грошового забезпечення, і як наслідок не надходження відповідних фінансових асигнувань на його рахунки для виплати індексації військовослужбовцям у вказаний період, а також не доведено ту обставину, що ним протягом 2016-2018 роки вживались заходи на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення. Такі висновки суду відповідають правовим позиціям Верховного Суду, які викладені, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17, від 19 червня 2019 року у справі № 825/1987/17.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про протиправність ненарахування та невиплати в повному обсязі позивачу індексації грошового забезпечення відповідачем за період з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2018 року.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 08 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v. Home Office зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30 січня 2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням необхідно розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…Надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
У даному випадку, розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення у період з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2018 року. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року з урахуванням абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення»;
зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2018 року (включно) із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року з урахуванням абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», та фактично виплачених сум.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв'язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», то питання розподілу цих судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (ідентифікаційний код 20001504, юридична адреса: вул. Ярослава Мудрого, 56, м. Краматорськ, Донецька область, 84300) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року з урахуванням абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення».
Зобов'язати Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2018 року (включно) із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року з урахуванням абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», та фактично виплачених сум.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Кисіль