ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"18" липня 2022 р. справа № 300/2031/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним, скасування рішення від 22.11.2021 про відмову призначити пенсію за вислугу років та зобов'язання зарахувати періоди роботи з 25.12.1990 по 02.04.2004 до пільгового трудового стажу, а також призначити пенсію за вислугу років, з 17.11.2021, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі по тексту також - відповідач-1, орган пенсійного забезпечення, Головне управління ПФУ в області, орган пенсійного забезпечення, орган пенсійного фонду) про визнання протиправним, скасування рішення від 22.11.2021 про відмову призначити пенсію за вислугу років та зобов'язання зарахувати періоди роботи з 25.12.1990 по 02.04.2004 до пільгового трудового стажу, а також призначити пенсію за вислугу років, з 17.11.2021.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач повторно 17.11.2021 звернулася до відповідача-1 із заявою про призначення їй пільгової пенсії за вислугу років, як медичному працівнику, долучивши відповідні документи. Проте, у призначенні пенсії орган пенсійного забезпечення відмовив, мотивуючи це недостатністю у позивача стажу для призначення відповідного виду пенсії. А саме відзначено про не підтвердження позивачем стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, оскільки посада санітарки і молодшої медичної сестри відповідно до довідки №367 від 21.07.2021 не відповідають переліку найменування посад, що дають право на таку пенсію. Позивач вказує, що робота за спеціальністю молодшої медичної сестри в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, а саме - постанови Ради Міністрів СРСР №1397 від 17 грудня 1959 року, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років. Цією постановою визначено перелік установ, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років. Так, відповідно до додатку до постанови Ради Міністрів СРСР №1397 від 17 грудня 1959 року, а саме розділом ІІ «Лікарі та інші медичні працівники» визначено, що право на призначення пільгової пенсії за вислугу років, також мають медичні сестри - всі, незалежно від найменування посад. Враховуючи наявність у спеціального стажу роботи 25 років 9 місяців 12 днів та загального трудового стажу 28 років 9 місяців 15 днів, позивач вважає протиправною відмову у призначенні їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". З наведених підстав ОСОБА_1 просить скасувати рішення від 22.11.2021 про відмову у призначенні пенсії та призначити їй пенсію за вислугу років, із врахуванням періоду роботи з 25.12.1990 по 02.04.2004 до пільгового трудового стажу.
Івано-Франківським окружним адміністративним судом ухвалою від 20.05.2022 (а.с.29-30), відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Пунктом 3 даної ухвали залучено до участі у даній справі другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Відповідач-1 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву від 30.05.2022 за №0900-0903-7/17583, який надійшов на адресу суду 01.06.2022 (а.с.40-45), та надав письмові пояснення від 17.06.2022 за №0900-0903-7/20339, які зареєстровано в канцелярії суду із відповідними письмовими доказами (а.с.58-60, 61-157).
Як слідує із змісту відзиву на позов і письмових пояснень, відповідач-1 не погоджується з доводами ОСОБА_1 , викладеними у позовній заяві, та вказує на їх безпідставність і необґрунтованість з огляду на наступні обставини. Зокрема зазначено, що з жовтня 2017 року Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" внесено зміни до законодавства, яке регулювало питання призначення пенсій за вислугу років і відповідно з 11.10.2017 право на пенсію за вислугу років мають особи, які на день набрання чинності цього Закону мали вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу рокі, передбачений статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Тобто особи, які станом на 11 жовтня 2017 року набули не менше як 26 років 6 місяців спеціального стажу, можуть скористатися правом виходу на пенсію за вислугу років. При цьому, працівникам, які станом на 01.04.2015 мають 25 років, або на 01.01.2016 - 25 років і 6 місяців спеціального стажу роботи відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається незалежно від віку. Разом з цим пенсія за вислугу років для медиків може бути призначена особі, якщо вона працювала за спеціальністю на посадах, передбачених Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 за №909. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213 збільшено спеціальний стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років медичним працівникам. В період виходу на пенсію з 01.04.2015 до 31.03.2016 необхідна тривалість спеціального стажу становить 25,5 років, а з 01.04.2021 до 31.03.2022 - 28 років 6 місяців. Проте, за доводами відповідача-1 страховий стаж роботи позивача становить 18 років 1 місяць 13 днів, а спеціальний стаж роботи останньою не підтверджено, оскільки посада санітарки і молодшої медичної сестри відповідно до довідки №367 від 21.07.2021 не відповідають переліку найменування посад, що дають право на таку пенсію. Таким чином у ОСОБА_1 відсутнє право на призначення пенсії за вислугу років. Окрім вказано, відповідач-1 зазначив, що пільгове обчислення у подвійному розмірі страхового стажу застосовується лише до 1 січня 2004 року. При цьому позивач зазначає про наявність у неї 25 років спеціального стажу з врахуванням пільгового обчислення. Додатково навів обґрунтування щодо відмови у призначення пенсії при зверненні позивача із заявою від 24.06.2021. А саме, позивач працювала на 0,5 ставки, а відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2033 за №1058-ІV (надалі по тексту також - Закон №1058-ІV) право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списом №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки, оскільки згідно поданих документів при зверненні відсутні підтверджуючі документи на зміну прізвища. Також не враховані довідки №1824 від 12.12.2018 та №694 від 20.12.2018, оскільки по-батькові не відповідає даним паспорта № НОМЕР_1 та відсутня дата народження. У довідці №694 від 20.12.2018 у записі щодо роботи по статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" структурні підрозділи не співпадають із записами у трудовій книжці, відсутні записи про найменування установи, підставою видачі довідки є посилання на довідку №1824 від 12.12.2018 по Калуській ЦРЛ. Просив відмовити в задоволенні позову.
Відповідач-2 також скористався правом на подання відзиву на позовну заяву від 26.05.2022 за №1300-5903-7/44266, який надійшов на адресу суду 02.06.2022 (а.с.46-50). Окрім цього, відповідач-2 направив на електронну адресу, після чого на поштову адресу суду письмові пояснення щодо обставин справи №1300-5903-7/52179, які надійшли із відповідними доказами 17.06.2022 і 22.06.2022 відповідно (а.с.51-57, 158-166).
За доводами відповідача-2 пенсії за вислугу років згідно з нормами пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" призначаються за умови наявності станом на 11.10.2017, визначеного таким законом спеціального стажу роботи. Відповідно до підпункту 2-1 пункту 2 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV, особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Водночас згідно пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального захисту незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за Переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, зокрема станом на 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців.
Рішенням Конституційного Суду №2-р/2019 від 04.06.2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 за №911-VIII. А тому, пунктом "е" статті 55 Закону №1058-ІV, в редакції, чинній до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 за №911-VIII передбачено право на пенсію за вислугу років працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Як стверджує відповідач-2, за змістом частини 1 розділу 2 "Охорона здоров'я" Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постаново Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 за №909 право виходу на пенсію за вислугу років мають, зокрема, лікарі та середній медичний персонал. Посада санітарки (молодшої медичної сестри), яку обіймала позивач належить до посад молодшого медичного персоналу, а тому такий стаж не підлягає врахуванню до спеціального. Додатково відповідач-2 навів обґрунтування щодо підстав відмови для призначення пенсії позивачу за списком №2, вказуючи на аналогічні підстави, значені відповідачеи-1 у письмових поясненнях. Враховуючи відсутність у позивача необхідного спеціального стажу, позивач не має права на призначення пенсії за вислугу років. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), вивчивши зміст позовної заяви, відзиву на позов, письмових пояснень, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
Згідно записів №№5-6 трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01.10.1985 ОСОБА_1 в період з 25.12.1990 по 06.01.1991 працювала на посаді санітарки фізкабінету у Калуському шкірдиспансері на 0,5 ставки (а.с.99).
З 01.04.1991 позивач прийнята на роботу у Калуський шкірвендиспансер на посаду санітарки фізкабінету на 0,5 ставки, а 01.05.1999 у зв'язку із створенням Калуського територіального медичного об'єднання, позивач переведена на посаду молодшої медичної сестри 0,5 ставки фізіотерапевтичного кабінету дерматовенерологічного диспансеру Калуського ТМО, про що свідчать записи №№7-8 трудової книжки (а.с.99-100).
01.01.2001 Шкірвендиспансер реорганізовано у шкірновенерологічний відділ поліклініки Калуського територіального медичного об'єднання (а.с.100).
У зв'язку з реорганізацією шкірновенерологічного відділу поліклінічного і стаціонарного відділення Калуського територіального медичного об'єднання ОСОБА_1 переведена на посаду молодшої медичної сестри 0,5 ставки фізіотерапевтичного кабінету шкірно венерологічного диспансеру, про що вчинено запис №10 у трудовій книжці позивача (а.с.100).
Відповідно до запису №11 трудової книжки, позивач звільнена від займаної посади по пункту 1 (скорочення штату) статті 40 Кодексу законів про працю України (а.с.100).
Згідно пояснень ОСОБА_1 , наведених у позовній заяві, остання у грудні 2018 року звернулась із заявою до Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області щодо призначення пенсії на пільгових умовах. Однак листом від 09.01.2019 за №705/П-15 їй було відмовлено у призначенні такої пенсії з підстав ненадання уточнюючої довідки про пільговий характер роботи та документів, які б підтверджували проведення атестації робочих місць та віднесення посади позивача, як такої, що підлягає пільговому пенсійному забезпеченню.
Вказана обставина не заперечується відповідачами.
24.06.2021 і 09.09.2021 позивач повторно звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2 (а.с.65-67, 131-132).
Листами від 30.07.2021 за №0900-0602-8/27724 і від 29.09.2021 за №7887-7564/П-02/8-0900/21 повідомлено позивача про відсутність підстав для призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2, оскільки позивач не працювала повний день на займаній посаді та у зв'язку із долученням останньою неналежних довідок (а.с.63-64, 120-121).
Суд звертає увагу на те, що вказані відмови органу пенсійного фонду у призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за списком №2 не є спірними, а отже не є предметом дослідження і перевірки при розгляді даної справи.
17.11.2021 позивач вкотре звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, при цьому вже із заявою про призначення пенсії за вислугу років як медичному працівнику та долучила відповідні документи (а.с.93-95, 96-119).
Втім рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 22.11.2021 за №092850012157 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років з підстав відсутності у позивача необхідного пільгового стажу роботи, передбаченого статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", у зв'язку із не зарахуванням (виключенням) із загального та пільгового стажу періоду роботи з 25.12.1990 по 02.04.2004 на посаді санітарки і молодшої медичної сестри (а.с.165).
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 30.11.2021 за №0900-0210-8/44931 роз'яснило позивачу, що її стаж згідно із наданими документами, а також за даними персоніфікованого обліку становить 18 років 1 місяць 13 днів. Стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років не підтверджено, оскільки посада санітарки і молодшої медичної сестри відповідно до довідки №367 від 21.07.2021 не відповідають переліку найменування посад, що дають право на таку пенсію (а.с.91.92).
Позивач, вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 22.11.2021 за №092850012157, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права на пенсійне забезпечення.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII (надалі по тексту також - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (надалі по тексту також - Закон №1058-IV).
Згідно вимог частини 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Так, в силу вимог статті 2 Закону №1788-XII цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Статтею 52 Закону №1788-ХІІ обумовлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я відповідно до пункту "е" статті 55 цього Закону.
Як визначено пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції Закону до 01.04.2015) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02.03.2015 за №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (надалі по тексту також - Закон №213-VІІІ) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено у новій редакції, у тому числі і пункт "е", за змістом якого право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Ці зміни набрали чинності з 01.04.2015.
Законом України від 24 грудня 2015 року за №911-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (набрав чинності 01 січня 2016 року; надалі по тексту також - Закон №911-VІІІ) у пункті "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ в абзаці першому слова незалежно від віку замінено словами та цифрами після досягнення 55 років. Також пункт доповнено абзацами дванадцятим - двадцять п'ятим, які визначають умови виходи на пенсію за вислугу років до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 за №2-р/2019 у справі №1-13/2018 (1844/16, 3011/16) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними законами №213-VIII, №911-VIII.
Пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 за №2-р/2019 встановлено, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними законами №213-VIII, №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як наслідок приведена норма статті 55 Закону №1788-XII підлягає застосуванню з 04.06.2019 в редакції, яка діяла до змін внесених законами №213-VIII, №911-VIII, і передбачає право на пенсію за вислугу років працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Разом з тим, Законом України від 03.10.2017 за №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (надалі по тексту також - Закон №2148-VIII; набрав чинності 11 жовтня 2017 року) розділ ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV доповнено пунктом 2-1, згідно з яким особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Також Законом №2148-VIII абзац другий пункту 16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV викладено в такій редакції: Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
На переконання суду вказаною нормою лише збережено гарантії певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VIII мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону "Про пенсійне забезпечення".
За таких умов, особа, яка станом на момент звернення до органів пенсійного фонду здобула від 25 до 30 років спеціального стажу роботи має право на обчислення з 04.06.2019 її спеціального стажу відповідно до положень статті 55 Закону №1788-XII в редакції яка діяла до змін, внесених законами №213-VIII, №911-VIII.
Окрім того, зі змісту пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" слідує, що законодавець уповноважив Кабінет Міністрів України визначати перелік робіт, посад у закладах й установах охорони здоров'я, виконання яких зараховується до спеціального стажу, необхідного для набуття права на призначання пенсії за вислугу років за пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 за №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (надалі по тексту також - Перелік №909) .
Розділом 2 "Охорона здоров'я" Переліку№909 визначено такі посади: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) та заклади і установи: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
Відповідно до приміток 1-1, 2 Переліку №909 лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працюють у навчальних закладах і установах, перелічених у розділі "1. Освіта", відносяться до числа осіб, що мають право на пенсію за вислугу років. Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Досліджуючи доводи позивача на предмет протиправної відмови їй у зарахуванні періоду роботи з 25.12.1990 по 02.04.2004 (25 років 9 місяців 12 днів у пільговому обчисленні) молодшої медичної сестри (санітарки) фізкабінету шкірвендиспансеру Калуської центральної районної лікарні (Калуського ТМО) до спеціального стажу у зв'язку із відсутністю у Переліку №909 таких посад, а саме не належність посади молодшої медичної сестри (санітарки) до середнього медичного персоналу, то суд зазначає таке.
Відповідач не оспорює той факт, що Калуська центральна районна лікарня (Калуське ТМО) відноситься до закладів і установ, визначених Переліком №909.
Водночас у Переліку №909 (розділ 2) відсутня така посада як молодший медичний персонал.
Право на набуття пенсії за вислугу років, передбаченої пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ, пов'язане не тільки з місцем роботи - закладом охорони здоров'я, а й з посадою, яку обіймає працівник, - лікарі та середній медичний персонал.
Так, відповідно до частини 1 розділу 2 "Охорона здоров'я" Переліку №909 право виходу на пенсію за вислугу років мають, зокрема, лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).
До посад середнього медичного персоналу (молодших спеціалістів з медичною освітою) належать посади медичних працівників, робота на яких вимагає від фахівця спеціальної медичної освіти.
Згідно із Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників охорони здоров'я, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я від 29.03.2002 за №117, професії дезінфектора, молодшої медичної сестри з догляду за хворими, молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці, санітарки-буфетниці тощо) належать до категорії робітників.
Наказом Міністерства економіки України від 25.10.2021 за №810 затверджено Зміни №10 до національного класифікатора ДК 003:2010, згідно якого посада санітарки є спорідненою (однотипною) професійною назвою роботи до посади молодшої медичної сестри.
Враховуючи те, що посада молодшої медичної сестри (санітарки) не належить до середнього медичного персоналу, а до молодшого медичного персоналу, який не передбачений Переліку №909, то стаж набутий позивачем за вказаною професією не може бути врахований, як такий що дає право на пенсію за вислугу років.
В той же час, Перелік №909 містить примітку 3, якою визначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, в тому числі на посаді старшої піонервожатої, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
До 1 січня 1992 року питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР "Про державні пенсії", статтею 58 якого було визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.
На виконання статті 58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 за №1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я.
Відповідно до додатку до постанови Ради Міністрів СРСР №1397, а саме розділом ІІ "Лікарі та інші медичні працівники" визначено, що право на призначення пільгової пенсії за вислугу років, також мають наступні працівники: лікарі, зубні лікарі, техніки, фельдшери, помічники лікарів, акушери, масажисти, лаборанти і медичні сестри - всі, незалежно від найменування посад, та дезінфекційні інструктори.
Отже, вказані норми дають підстави для висновку, що період роботи на посаді медичної сестри до 1 січня 1992 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників охорони здоров'я, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Це означає, що посада молодшої медичної сестри (санітарки), яку з 25.12.1990 по 06.01.1991 і з 01.04.1991 по 31.12.1991, обіймала позивач, також підпадає під дію вказаної постанови і дає підстави для обчислення та зарахування спеціального стажу роботи в цій посаді.
Отже, у зв'язку з тим, що позивач почала працювати на посаді молодшої медичної сестри (санітарки) з 25.12.1990 по 06.01.1991 і з 01.04.1991 по 31.12.1991, то на неї розповсюджуються положення постанови Ради Міністрів СРСР №1397 від 17.12.1959 за №1397 щодо пільгового обчислення стажу. Тому суд вважає, що позивач має право на зарахування цього періоду роботи на посаді молодшої медичної сестри до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Досліджуючи наявність правових підстав для зарахування періоду роботи позивача на посаді молодшої медичної сестри (санітарки) з 25.12.1990 по 06.01.1991 і з 01.04.1991 по 31.12.1991 в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" - періоду роботи на посаді молодшої медичної сестри, суд враховує наступне.
Так, статтею 60 Закону №1788-ХІІ обумовлено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СЛІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
З наявної в матеріалах справи трудової книжки встановлено, що у період з 25.12.1990 по 06.01.1991 позивач працювала у Калуському шкірдиспансері на посаді санітарки фізкабінету, а з 01.04.1991 по 31.12.1991 у Калуському шкірвендиспансері на посаді санітарки фізкабінету (а.с.99).
Як уже відзначено судом, згідно національного класифікатора ДК 003:2010, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 25.10.2021 за №810, посада санітарки є спорідненою (однотипною) професійною назвою роботи до посади молодшої медичної сестри.
Попереднє правове регулювання також прирівнювало посаду санітарки до молодшої медичної сестри.
За змістом довідки від 11.08.2021 за №405, виданої КП "Калуська міська лікарня Калуської міської ради" ОСОБА_1 працювала у шкірдиспансері і шкірвендиспансері з людьми хворими на особливо небезпечні інфекції, паразитарні хвороби і носіями збудників хворіб: сифіліс, мікроспорія, трихофітія, короста, демодекоз, гонорея, фавус, що дає право на обчислення стажу у подвійному розмірі згідно статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до статті 51 Закону №1788-ІV пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З огляду на все вище зазначене, суд вважає, що позивач має право згідно зі статтею 60 Закону №1788-XII на зарахування до стажу роботи у подвійному розмірі періоду його роботи з 25.12.1990 по 06.01.1991 і з 01.04.1991 по 31.12.1991.
Разом з тим, судом відзначено вище по тексту рішення, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Як свідчать матеріали справи у позивача відсутній необхідний спеціальний стаж роботи, відповідно до Переліку №909 для обчисленні і призначення пенсії за вислугу років.
А тому, з урахуванням приведених положень законодавства та фактичних обставин справи, та відсутності у позивача необхідного спеціального стажу роботи, як на дату звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, так і під час розгляду справи, суд приходить до висновку, що позивач не має права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Таким чином рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 22.11.2021 за №092850012157, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років з підстав відсутності у позивача необхідного пільгового стажу роботи, передбаченого статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд вважає таким, що прийняте правомірно.
Позивач не порушує у справі наявність у неї іншого право на пенсійне забезпечення окрім - за вислугою років.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд вжив всіх заходів на з'ясування обставин, які мають значення для даної справи, в тому числі витребував додаткові пояснення і докази з власної ініціативи.
Оцінюючи в сукупності обставини справи, враховуючи вищенаведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області підлягають до часткового задоволення. При цьому, слід визнати протиправною відмову органу пенсійного фонду у зарахуванні до стажу позивача період роботи з 25.12.1990 по 06.01.1991 у Калуському шкірдиспансері і з 01.04.1991 по 31.12.1991 у Калуському шкірвендиспансері, та зобов'язати зарахувати такий період роботи до стажу, що може давати право на призначення пенсії за вислугу років.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд відзначає, що позивач за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру сплачено судовий збір в розмірі 992,40 гривень, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься квитанція від 12.05.2022 за №54 (а.с.1).
Частиною третьою статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що спір виник внаслідок протиправного рішення відповідача-2, відтак, підлягають стягненню за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 99,24 гривень, що пропорційно становить 10 відсотків задоволених позовних вимог від загального розміру сплаченого судового збору.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років періодів роботи на посаді санітарки фізкабінету у Калуському шкірдиспансері з 25.12.1990 по 06.01.1991 і на посаді санітарки фізкабінету у Калуському шкірвендиспансері з 01.04.1991 по 31.12.1991.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посадах, що може давати право на призначення пенсії за вислугу років періодів роботи на посаді санітарки фізкабінету у Калуському шкірдиспансері з 25.12.1990 по 06.01.1991 і на посаді санітарки фізкабінету у Калуському шкірвендиспансері з 01.04.1991 по 31.12.1991.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ідентифікаційний код юридичної особи 13814885) на користь ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Калуським МВ УМВС в Івано-Франківській області) сплачений судовий збір в розмірі 99,24 гривень (дев'яносто дев'ять гривень двадцять чотири копійки).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Калуським МВ УМВС в Івано-Франківській області)), АДРЕСА_1 );
відповідач-1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088), вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018;
відповідач-2 - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ідентифікаційний код юридичної особи 13814885), вулиця Митрополита Андрея, будинок 10, місто Львів, Галицький район, Львівська область, 79016.
Суддя Чуприна О.В.