ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" липня 2022 р. справа № 300/5203/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Шумея М.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем до страхового стажу протиправно не враховано період роботи з 01.08.1995 по 28.02.1997 в ГА «ПрикарпатАгроПРоФ», вказавши на те, що на записі про прийом на роботу номер та дата наказу дописана ручкою іншого кольору та період роботи в кооперативі «Авто-Індуктор» з 16.03.1992 по 26.10.1993, з огляду на відсутність даних про перебування його на обліку Пенсійному фонді України платника-кооперативу «Авто-Індуктор».
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Від відповідача, надійшов відзив на позовну заяву, в якій представник проти позовних вимог заперечила, з огляду на те, що до страхового стажу не враховано період роботи з 01.08.1995 по 28.02.1997 в ГА «ПрикарпатАгроПРоФ», оскільки на записі про прийом на роботу номер та дата наказу дописана ручкою іншого кольору та період роботи в кооперативі «Авто-Індуктор» з 16.03.1992 по 26.10.1993, з огляду на відсутність даних про перебування його на обліку Пенсійному фонді України платника-кооперативу «Авто-Індуктор».
Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
З 27.12.2020 позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». До страхового стажу позивача відповідачем не враховано оскаржувані періоди роботи.
На звернення ОСОБА_1 про зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу, відповідач листом відмовив позивачу у задоволенні його звернення, з огляду на відсутність підстав.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, зі змісту вказаних вище норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка та позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, більше того, недоліки її заповнення не можуть бути підставою для висновку про відсутність трудового стажу, в даному випадку - ОСОБА_1 , за спірні періоди, а підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання роботодавцем усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд також звертає увагу, що пенсійний орган зобов'язаний призначати, здійснювати нарахування пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, ніж положення постанов Пенсійного Фонду України. Зазначений Закон не передбачає надання первинних документів у разі наявності відомостей про роботу в трудовій книжці.
Як встановив суд, трудова книжка позивача містить усі необхідні записи та підтверджує роботу позивача у оскаржені періоди, а також суд не встановив жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці ОСОБА_1 . Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Згідно запису №16 трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач 16.03.1992 прийнятий по переводу на посаду головного бухгалтера кооперативу «Авто-Індуктор» (Наказ №2 від 16.03.1992).
Згідно запису №17 трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач 26.10.1993 звільнений з посади головного бухгалтера за власним бажанням (Наказ №54 від 26.10.1993).
Згідно запису №20 трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач 01.08.1995 прийнятий на посаду головного бухгалтера ГА «ПрикарпатАгроПРоФ» (Наказ №8 від 01.08.1995).
Згідно запису №21 трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач 28.02.1997 звільнений з посади головного бухгалтера за власним бажанням (Наказ №8 від 01.08.1995).
Вказані записи у трудовій книжці скріплені підписами вповноважених осіб роботодавця та відповідними печатками.
Доказів, які б свідчили про недостовірність такого запису, відповідачем суду не надано, а тому останній безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
В даному випадку позивач подав пенсійному органу трудову книжку, в якій, як уже зазначено судом вище, містяться всі необхідні записи, скріплені підписом вповноваженої особи роботодавця та відповідною печаткою, що підтверджують роботу позивача в оскаржувані періоди.
Щодо посилання відповідача, що на записі про прийом на роботу номер та дата наказу дописана ручкою іншого кольору, суд вважає їх безпідставними, оскільки зазначений запис здійсненний відповідно до вимог Порядку ведення записів в трудових книжках регламентовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252 та від 19.10.1990 №412), яка була чинною на дату прийняття на роботу ОСОБА_1 , де п.2.3. визначено, що записи здійснюються акуратно, кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
Судом встановлено, що спірний запис №20 здійснений чорнилом синього та фіолетового кольору, відтак здійсненний відповідно до зазначеного порядку, оскільки порядок не зобов'язує роботодавця вносити один запис трудової книжки однаковим кольором (чорним або синім або фіолетовим), а тому відмова відповідача щодо призначення пенсії позивача є протиправною.
Щодо незарахування відповідачем періоду роботи ОСОБА_1 з 16.03.1992 по 26.10.1993, з огляду на відсутність даних про перебування його на обліку Пенсійному фонді України платника-кооперативу «Авто-Індуктор» та дане підприємство не нараховувало внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог зазначеного Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно статті 20 Закону України №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені зазначеним Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови в зарахуванні до страхового та пільгового стажу позивача вищевказаного періоду роботи слугувала відсутність інформації щодо сплати страхових внесків.
Суд зазначає, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, суд вважає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для незарахування до стажу позивача спірного періоду роботи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.
Відомостями, які містяться в трудовій книжці серії НОМЕР_2 , копія якої міститься в матеріалах справи, підтверджено періоди роботи позивача з 16.03.1992 по 26.10.1993 в кооперативі «Авто-Індуктор».
Відтак, враховуючи, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, і трудова книжка позивача оформлена належним чином, суд зазначає, що відповідач протиправно не врахував вказаний період роботи позивача до його страхового стажу.
Відповідно до 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції за прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
За таких обставин, з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача основні позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача зарахувати до його страхового стажу періоди роботи з 01.08.1995 по 28.02.1997 в ГА «ПрикарпатАгроПРоФ» та в кооперативі «Авто-Індуктор» з 16.03.1992 по 26.10.1993.
За таких обставин, заявлені позивачем позовні вимоги є обґрунтованими, тому адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).
Крім того, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача частину сплаченого судового збору в сумі 908 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.08.1995 по 28.02.1997 в ГА «ПрикарпатАгроПРоФ» та період роботи в кооперативі «Авто-Індуктор» з 16.03.1992 по 26.10.1993.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до трудового стажу до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.08.1995 по 28.02.1997 в ГА «ПрикарпатАгроПРоФ» та період роботи в кооперативі «Авто-Індуктор» з 16.03.1992 по 26.10.1993.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 908 (дев'ятсот вісім) грн. судових витрат зі сплати судового збору.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ;
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя Шумей М.В.