Справа № 760/461/20
Провадження № 2/760/117/21
(заочне)
22 вересня 2021 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Козленко Г.О.,
за участю секретаря - Король О.О.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача ОСОБА_2. , уточнивши позовні вимоги, просив:
стягнути з відповідача на його користь за договором позики згідно розписки від 04.09.2019 грошові кошти в розмірі 37026,41 грн, суму судового збору 840,80 грн та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10500 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що 04.09.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики грошових коштів, предметом якого було передання відповідачу грошових коштів у розмірі 25000 грн. Згідно умов даного договору, строк повернення позики - 04.10.2019.
Відповідач власноручно склав розписку від 04.09.2019, відповідно до якої він отримав від позивача грошову суму у розмірі 25000грн та зобов'язується повернути дану позику до 04.10.2019.
Разом з тим, у визначений сторонами строк повернення позики, відповідач грошові кошти не повернув, а отже не виконав свої грошові зобов'язання за договором позики, у зв'язку з чим позивач вимушений звернутися до суду з позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 24.01.2020, відкрито спрощене позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики.
14.08.2020 ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва, суд перейшов до розгляду вищевказаної справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
14.04.2021 року представником подано до суду заяву про розгляд справи № 760/461/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2. про стягнення боргу без участі позивача та його представника, позов підтримує, просить задовольнити на підставі наявних доказів в матеріалах справи, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог. Проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі.
Згідно вимог ст.280 ЦПК України, якщо відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, відповідно до ст.ст.223, 280 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній матеріалів у відсутності відповідача, оскільки його неявка не перешкоджає ухваленню заочного рішення, проти чого не заперечував представник позивача.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов'язки сторін та те, що представник позивача проти заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч.1 ст.280 та відповідно до ч.1 ст.281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п.1, 2, 3 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що 04.09.2019 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав в борг відповідачу грошові кошти в сумі 25000 грн, а відповідач взяв на себе зобов'язання повернути грошові кошти у строк до 04 жовтня 2019 року, про що свідчить власноруч написана розписка, яка міститься в матеріалах справи.
У відповідності до ч.ч.2, 3 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Статтями 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №235/5555/16-ц (провадження № 61-28858св18).
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Враховуючи те, що 04.09.2019 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, суд приходить до висновку, що вони дійшли згоди щодо істотних умов договору та взяли на себе зобов'язання щодо виконання даного договору.
Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов'язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, що після настання строку повернення позики, відповідач свої зобов'язання по поверненню отриманих грошових коштів не виконав, грошові кошти не повернув, жодних аргументованих пояснень щодо причин прострочення повернення коштів відповідач не надав, чим порушує права позивача, що стало підставою для звернення до суду з позовом.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно із ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.3 ст.1049 ЦПК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно розписки від 04.09.2019, сторони встановили строк дії позики - до 04.10.2019.
Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно вимог ст.ст.76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Виходячи з положень ч.1 ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
В той же час, з точки зору закону в разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
На підтвердження укладеного з відповідачем договору позики та передачу йому грошових коштів представник позивача надав до суду відповідно засвідчену копію розписки відповідача про отримання грошових коштів, наявність якої у нього є свідченням як укладення між сторонами договору позики, так і невиконання відповідачем умов договору позики.
Виходячи з викладеного вище, невиконання відповідачем зобов'язань за договором позики, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення основної суми боргу за договором позики згідно розписки від 04.09.2019 в розмірі 25000 грн.
Звертаючись до суду з позовом, позивач, посилаючись на те, що відповідач не виконав свої грошові зобов'язання за розпискою (договором позики), позивач, окрім основної суми боргу (25000 грн) просив стягнути також з відповідача (відповідно до останньої заяви про збільшення позовних вимог від 11.03.2021): 3% річних за період 01.01.2020 по 10.03.2021 включно в розмірі 891,39 грн.;
інфляційні втрати за період з 01.01.2020 по 10.03.2021 включно в розмірі 6314,52 грн;
збільшення подвійної облікової ставки НБУ за період з 01.01.2020 по 10.03.2021 включно в розмірі 4433 грн.
Як передбачено ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відсоткова ставка 3% річних розраховується за формулою: (сума санкції) = (сума заборгованості) х 3 (процентна ставка) х (кількість днів прострочки) / (кількість днів у році) / (100%). Розрахунок: 25000 грн х 3 х 245 / 365 / 100 х 24,4236 = 6314,52 грн. (три відсотки річних за весь час прострочення).
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3% за користування позикою, що розраховуються за період з 01.01.2020 р. по 10.03.2021 р. включно, в розмірі 6314,52 грн.
Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.
У випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у договорі такої складової грошового зобов'язання, як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.
Таким чином, умовами укладеного між сторонами договору позики передбачено сплату позичальником процентів від суми позики, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача на підставі ст.536 та ч.1 ст.1048 ЦК України процентів за користування коштами в сумі 4433,00 грн, нарахованих позивачем за період з 01.01.2020 р. по 05.03.2021 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційніх втрат за період з 01.01.2020 по 10.03.2021 включно в розмірі 6134,52 грн, суд зазначає наступне:
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
За приписами статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частинами першою, другою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Разом з тим, як передбачено нормами Закону від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, яка і була предметом договору.
Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з 01.01.2020 по 10.03.2021 включно в розмірі 6314,52 грн, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу за договором позики від 04.09.2019 в розмірі 25000 грн, 3% річних - 891,39 грн, інфляційних витрат - 6314,52 грн, подвійної облікової ставки НБУ - 4433 грн.
Що стосується стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу, то слід зазначити наступне.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Встановлено, що 01.12.2019 між адвокатом Крикуновим Олександром Володимировичем та ОСОБА_1 був укладений договір про надання правової допомоги.
На підтвердження своїх повноважень представником позивача надано суду ордер серії КС №513679 від 30.12.2019.
Згідно акту виконаних робіт (наданих послуг з правової допомоги) від 10.03.2021, вбачається, що адвокатом виконано робіт: підготовка та подача позовної заяви до суду (6000,00 грн.); надання правової консультації (1000 грн); підготовка заяви про збільшення позовних вимог (2000 грн); участь адвоката в судовому засіданні (1500 грн).
Згідно квитанції прибуткового касового ордеру № 2/10/3/21 від 10.03.2021 позивачем ОСОБА_1 сплачено адвокату Крикунову О.В. 10500 грн.
Згідно з частинами 4-6 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з п.47 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).
В постанові від 01 жовтня 2002 року по справі № 30/63 Верховний Суд України звернув увагу, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Разом з тим, у пункті 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ від 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зазначено, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 799 статтями 84, 88, 89 ЦПК України. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягується лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із надання правової допомоги у конкретній справі (наприклад: складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтвердженні та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Крім того, відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналізуючи викладені вище норми права, слід зазначити, що підставою для відшкодування відповідних судових витрат є детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також відповідні докази на підтвердження таких витрат. Ці розрахунки повинні бути надані суду до закінчення судових дебатів.
Виходячи з вищевикладених обставин, з огляду на те, що вимога про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10500 грн з відповідача на користь позивача підлягає частковому задоволенню, оскільки суд вважає за доцільне та співмірне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн, виходячи з конкретних обставин та критерію розумності їхнього розміру.
Питання витрат сплати судового збору, суд вирішує в порядку ст.141 ЦПК України. Виходячи з цього, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст.ст.11, 202, 207, 509, 524, 525, 526, 530, 533, 610, 629, 631, 638, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст.10, 12, 13, 76-81, 133, 137, 141, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) заборгованість за розпискою від 04.09.2019 в сумі 25000 грн, 3% річних в сумі 891,39 грн, інфляційні витрати на суму 6314,52 грн, подвійну облікову ставку НБУ на суму 4433 грн, а всього - 36638,91 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) суму судового збору 840,80 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя - Г.О. Козленко