Номер провадження 2/754/2476/22
Справа №754/7168/20
Іменем України
14 липня 2022 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого судді - Галась І.А.
при секретарі - Париста А.
за участі позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання сина,
Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 )про визначення місця проживання дітей. До участі в справі в якості третьої особи позивачем залучено Службу у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (м. Київ, пр.. Маяковського, 27Г)
Вимоги позову обґрунтовує тим, що 27 квітня 2007 року між позивачем та відповідачкою було укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу народилась моя донька ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_2 від шлюбу народився син ОСОБА_5 . Весь цей час, вони Відповідачкою та дітьми проживали в чотирикімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Нажаль, відповідачка зараз перебуває у нестабільному психо-емоціональному стані, і замість врахування інтересів сторін, інтересів дітей та спроби врегулювання непорозумінь, які мають місце, намагається, за незрозумілими обставинами, керуючись хибними імпульсивними емоціями зруйнувати сімейні відносини. Відповідачка заявила, що має намір змінити фактичне місце проживання дітей. Діти не мають жодного бажання змінювати своє місце проживання та переїзжати з Відповідачкою до іншого району м. Києва на постійне проживання. Діти навчаються в спеціалізованій школі 1-3 ступенів № 264, яка перебуває поряд з будинком в якому вони проживають та обслуговуються в поліклініці за місцем проживання. Майже всі їх друзі, соціальні зв'язки пов'язані з їх теперішнім місцем проживання. За таких обставин, зміна місця проживання призведе до повної руйнації соціального спілкування дітей, може негативно позначитись на їх навчанні та розвитку, погіршити умови проживання та психологічний стан. Позивач зазначає, що не вживає алкогольних напоїв чи наркотичних речовин, не має шкідливих звичок, не веде аморального способу життя, має вищу медичну освіту та працює за фахом, забезпечує сім'ї належне матеріальне забезпечення, майже весь свій вільний час намагається проводити з дітьми та присвячує їх вихованню та розвитку. Він не створює, та немає наміру створювати, жодних перешкод у спілкуванні Відповідачки з дітьми та участі у їх вихованні. Діти, на даний момент, зростають в атмосфері любові і розуміння. За місцем проживання для дітей створені належні умови для їх матеріального забезпечення, належного розвитку та комфортного існування. При цьому, враховуючі психо-емоційну лабільність Відповідачки та певну схильність до вживання алкогольних напоїв - він має певні сумніви що остання належним чином зможе забезпечити та врахувати інтереси дітей.
Посилаючись на викладені обставини справи, Позивач просить суд: визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком - ОСОБА_1 .
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 19 червня 2020 року відкрито провадження по справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
21 липня 2020 року в порядку ст. 178 ЦПК України, до суду відповідачем у справі було подано відзив, відповідно до якого ОСОБА_3 просила відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Так, 27.04.2007 року між нею та ОСОБА_6 було укладено шлюб, який зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 223 та видано Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 27.04.2007 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_5 . Оскільки сімейне життя з ОСОБА_6 не склалося, про що він чудово обізнаний, у квітні 2020 року вона подала позов про розірвання шлюбу. Оскільки нервова напруга і юридична невизначеність стосунків негативно відзначається і на подружжі, і на дітях, то наведене змусило її прийняти рішення про її проживання з дітьми окремо від відповідача, за адресою: АДРЕСА_3 , де і зареєстровані діти та створені належні умови для їх проживання. 23.06.2020 року вона звернулася до Служби у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації з заявою про «отримання акта обстеження житлово-побутових умов проживання дитини або одного з батьків». Службою у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації було обстежено житлово-побутові умови та, наразі, готується відповідний акт. Щодо викладених позивачем у позові обурливих звинувачень у певній схильності до вживання алкогольних напоїв та психо-емоційній лабільності то вона вважає зазначити таке. Вказані позивачем відомості є не чим іншим як введенням суду в оману, вона не вживає алкогольних напоїв, є урівноваженою та не страждає на розлади, що підтверджується такими доказами: Довідка з «Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотерапія» в якій зазначено, що у мене не виявлено ознак наркологічного захворювання; Показання ОСОБА_7 (від 30.06.2020), яка працює консьєржем у будинку 6 років, відповідно до яких ОСОБА_7 підтверджує, що ніколи не бачила її у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, крім того, підтверджує, що вона проводить час з своїми дітьми, завжди привітна, дружелюбна та готова до спілкування; Показання тренера ОСОБА_8 (від 01.07.2020), який працює тренером у фітнес-клубі «ZebraSport» (м. Київ, вул. Бальзака, 4а) впродовж 5 років, відповідно до яких ОСОБА_8 підтверджує, що вона дотримується активного та здорового способу життя, завжди старанна, цілеспрямована, привітна, урівноважена, дружелюбна та комунікабельна, крім того, підтверджує, що вона залучила до занять спортом та здорового способу життя доньку ОСОБА_4 , яка також займалася з ним персонально; Довідка з фітнес-клубу « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ( АДРЕСА_4 ), відповідно до якої підтверджено, що вона дійсно відвідую вказаний спортивний клуб та персонально займаюся з тренером впродовж 5 років; Показання ОСОБА_10 яка є сусідкою, відповідно до яких вона підтверджує, що знає відповідача впродовж 7 років, і що за час знайомства вона зарекомендувала себе як чуйна, порядна, врівноважена людина без шкідливих звичок, турботлива та відповідальна мама; Показання Голови батьківського комітету ОСОБА_11 про те, що вони спілкуються впродовж 6 років з приводу дітей, відповідно до яких вона підтверджує, що відповідач переймаюся шкільним життям дітей, до ніколи не бачила її у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, що вона привітна, завжди відкрита до спілкування. Відповідач зазначає, що вона працює на посаді лікаря стоматолога - ортодонта в Австралійському Ортодонтичному Центрі (основне місце роботи), Стоматологічній клініці «OxiDan» (за сумісництвом), Стоматологічній клініці «Стоматологія для всієї родини» (за сумісництвом), має постійний стабільний дохід, що забезпечить належне виховання дітей, їх утримання і проживання в комфортних умовах.
18 серпня 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей.
Вимоги позову обґрунтовує тим, що 27.04.2007 року ОСОБА_3 (після одруження змінила прізвище на ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 , було укладено шлюб, який зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 223 та видано Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 27.04.2007. ІНФОРМАЦІЯ_8 народилася донька ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_9 народився син ОСОБА_5 . Сімейне життя з відповідачем (за зустрічним позовом) не склалося. Шлюбні відносини припинені три останніх роки. 27 квітня 2020 року вона звернулася до Деснянського районного суду міста Києва з позовом про розірвання шлюбу. 10 серпня 2020 року рішенням Деснянського районного суду міста Києва шлюб було розірвано. Оскільки нервова напруга і юридична невизначеність стосунків негативно відзначається і на них, і на дітях, то вона була змушена обговорити з відповідачем (за зустрічним позовом) рішення про її проживання з дітьми окремо від нього. Вона погодила це питання з свою матір'ю ОСОБА_15 , яка є власницею квартири за адресою: АДРЕСА_3 , де і зареєстровані діти, де створені належні умови для їх проживання: дітям відведена окрема кімната, в якій розміщено два спальних місця, два письмових столи, шафа для одягу та тумби для власних речей дочки ОСОБА_4 та сина ОСОБА_5 . Вона звернулася до Служби у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації з заявою про «отримання акта обстеження житлово-побутових умов проживання дитини або одного з батьків», який був отриманий. Домовленості, щодо того з ким будуть проживати діти вони з чоловіком не досягли. Прагнучи завдати їй душевного болю та психологічної травми, відповідач вирішив використати дітей у спорі і несподівано, навіть не порадившись попередньо з нею заявив, що волів би аби діти залишились із ним. Вона не можу з цим погодитись, оскільки вважає таке рішення хибним і таким, що суперечить інтересам дітей. Вона постійно дбає про своїх дітей, турбується про їх добробут, виховую, підтримує у навчанні і підтримує розвиток дитини, готує їх до самостійного життя та праці. Вона, як мама здатна виховати своїх дітей у найкращому та найсприятливішому для них середовищі.
Посилаючись на викладені обставини справи, позивач за зустрічний позовом просить суд: визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір'ю - ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 12 жовтня 2020 року зустрічний позов було прийнято до спільного розгляду з первинним.
26 серпня 2020 року ОСОБА_1 подано заперечення на відзив, відповідно до яких позивач за первинним позовом просив задовольнити його позовні вимоги.
27 жовтня 2020 року в порядку ст. 178 ЦПК України ОСОБА_1 подано відзив на зустрічний позов, відповідно до якого позивач за первинним позовом просив відмовити у задоволенні зустрічного позову.
19 листопада 2020 року ОСОБА_3 подала до суду заперечення на відзив ОСОБА_1 , відповідно до яких просила задовольнити зустрічний позов.
23.11.2020 року ОСОБА_1 подано заперечення на заперечення , відповідно до яких позивач за первинним позовом просив задовольнити його позовні вимоги, в задоволенні зустрічного позову відмовити.
Представником Служби у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації надано суду висновок щодо визначення місця проживання малолітніх дітей № 102/02/38-1909 від 26 березня 2021 та № 102/02/31-1910 від 26 березня 2021 року.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 07 квітня 2021 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей. Призначено справу до судового розгляду по суті.
Під час розгляду справи позивач, представник позивача вимоги позову підтримали в повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову заперечували. Позивач зауважив про безпідставність та необґрунтованість зустрічного позову.
Відповідач, її представник проти задоволення первинного позову заперечували, підтримали вимоги зустрічного позову. Додатково зауважили про вчинення матеріального та психологічного насилля позивача щодо відповідача протягом всього часу перебування сторін у шлюбі, приниження гідності.
Представник 3-ї особи - Служби у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, просив рішення ухвали з врахуванням інтересів дітей, підтримав подані висновки.
14 липня 2022 року позивач за зустрічним позовом подала до суду клопотання про відмову від позовної вимоги про визначення місця проживання ОСОБА_4 , оскільки та досягла чотирнадцятирічного віку. Відмова була прийнята судом.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції встановлене право на ефективний спосіб захисту прав, що означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Право на суд не є абсолютним, а судового розгляду потребують ті справи, в яких є «спір» про «право», реальний і серйозний, який може стосуватися як самого існування права, так і сфери його дії (справа Аллан Якобсон проти Щвеції). Результат проваджень має бути значущим для відповідного права (наприклад, Ulyanov v. Ukraine (dec.) (Ул'янов проти України)).
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі "Голден проти Сполученого королівства" та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Заслухавши Вступне слово сторін, дослідивши наявні у справі докази, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, суд приходить до наступних висновків.
27.04.2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було укладено шлюб, який зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 223 та видано Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 27.04.2007. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_3 ».
ІНФОРМАЦІЯ_8 у подружжя народилася донька ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_9 у подружжя народився син ОСОБА_5 .
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року шлюб було розірвано.
ОСОБА_4 , 2007 року народження та ОСОБА_5 , 2011 року народження зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 , проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Дані обставини сторонами не оспорювались.
Службою у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації надано суду висновок щодо визначення місця проживання малолітніх дітей № 102/02/38-1909 від 26 березня 2021 року, відповідно до якого Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація вважає за доцільне визначити місце проживання дітей разом з батьком.
Службою у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації надано суду висновок щодо визначення місця проживання малолітніх дітей № 102/02/31-1910 від 26 березня 2021 року, відповідно до якого Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація вважає за недоцільне зміну місця проживання та визначення місце проживання дітей разом з матір'ю.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Батьки дитини мають рівні права на участь у спілкуванні та вихованні дитини, незалежно від того, з ким із батьків мешкає дитина. Той з батьків, з ким мешкає дитина не може створювати безпідставні перешкоди чи обмежувати право іншого з батьків на вільне спілкування з дитиною на свій розсуд. Виключенням може бути лише такі форми та зміст спілкування, що шкодять інтересам дитини. Те, що дозволено одному з батьків, повинно бути дозволено й іншому, з огляду на рівність прав батьків.
Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. 2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
У випадку наявності спору між батьками про місце проживання дитини він вирішується органами опіки та піклування або судом.
Одним із завдань Сімейного Кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (ст.1). Виховання у колі сім'ї, як раз передбачає у повній сім'ї, тобто при участі усіх членів родини, як молодших, так і старших, і баби з дідом у тому числі.
Згідно зі ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Принцип 2 Декларації прав дитини 1959 року та Конвенції про права дитини 1989 року визначають, що дитина повинна перебувати під особливим захистом, їй повинні бути надані всі можливості та умови для фізичного, психічного та соціального розвитку.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За приписом ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистостей дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.
Відповідно до ст. 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Крім того, Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1959 року, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. ст.2,8 ЦПК України, проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відтак, будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За приписами ч.ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
При цьому згідно ч. 2 ст. 161 СК України орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Таким чином, на рівні національного законодавства встановлено перелік обставин, за наявності яких малолітню дитину не можуть передати для проживання разом з матір'ю. Такими є: відсутність у матері самостійного доходу; зловживання матір'ю спиртними напоями або наркотичними речовинами; аморальна поведінка матері, яка може зашкодити розвиткові дитини.
Місце проживання - це житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ч.1ст.29 ЦК). Кожна особа має право на вільний вибір місця проживання (ч.1ст.33 Конституції).
Однак визначення місця проживання дітей має свою специфіку, оскільки діти, як правило, в силу своєї психічної та фізичної незрілості, фактичної нездатності проживати самостійно мають проживати разом зі своїми батьками або з особами, які їх заміняють.
Отже, чинне законодавство, встановлює особисте немайнове право батьків визначати місце проживання дитини.
Згідно вимог ч.1, 2 ст.155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Слід зауважити, що відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
З наведених положень закону та встановлених обставин справи вбачається, що визначення місця проживання дітей з батьком відповідає першочерговому врахування інтересів дітей.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до положень ст. 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Згідно з вимогами ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Ухвалюючи саме таке рішення по справі, суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
На час вирішення справи по суті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 досягла чотирнадцятирічного віку.
Отже, відповідно до вимог ч.3 ст. 160 СК України, відсутні підстав для судового втручання в питання визначення її місця проживання.
Суд, також, вважає необхідним роз'яснити сторонам, що побудова сімейних відносин має здійснюватись на паритетних засадах, на почуттях любові і поваги, взаємодопомоги і підтримки. Сторони не повинні поглиблювати конфліктну ситуацію, захищаючи свої власні інтереси, а намагатись проявити справжню турботу, реалізувати свої права шляхом домовленості і забезпечити належні умови для розвитку дітей.
Відповідно до вимог ст.. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ст.51 Конституції України, Декларації прав дитини, ст.ст. 9,18 Конвенції про права дитини, ст.ст.12, 15 Закону України «Про охорону дитинства»,ст. ст. 19, 153, 157, 158, 159 257, 263 Сімейного кодексу України та керуючись ст. ст. 4, 7, 8, 11, 12, 13, 141, 247, 258, 259, 263, 265 ЦПК України суд , -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітейзадовольнити частково.
Визначити місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_11 разом з батьком ОСОБА_1 (громадянин України, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання сина залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 420 гривень 40 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлено 18 липня 2022 року.
Суддя: