Справа № 752/22327/17
Провадження № 2/752/186/22
іменем України
08 червня 2022 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м.Києва» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Корпорації «Нуберт Менеджмент» про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій,-
у жовтні 2017 року позивач КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Корпорації «Нуберт Менеджмент» заборгованість послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми.
В обґрунтування позову зазначило, що будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі та обслуговуванні у КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва».
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровані у вказаній квартирі, проте, обов'язку по оплаті витрат на утримання будинку й прибудинкової території не виконують належним чином, внаслідок чого за період з 01.05.2015 року по 01.08.2017 року виникла заборгованість, що становить 4 614,39 грн.
Оскільки у добровільному порядку заборгованість не погашена, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» звернулось до суду за захистом права, яке вважає порушеним, та просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за надані послуги з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних, а також судові витрати.
Ухвалою від 03.11.2017 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання (т. 1 а.с. 20-21).
Ухвалою від 26.10.2018 року справу прийнято до провадження суддею Хоменко В.С. проведенням розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін на 05.12.2018 року (т. 1 а.с. 240-241).
Ухвалою від 05.12.2018 року розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання (т. 2 а.с. 52-53).
Ухвалою від 20.05.2019 року задоволено клопотання представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_9 про витребування доказів та витребувано від КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м.Києва»: належним чином завірену копію рішення про передачу будинку до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (або інші докази на підтвердження даного факту); докази, що підтверджують: отриманні відповідачами послуг з утримання будинків і прибудинкової території; наявності позадоговірних відносин між позивачем та відповідачами; факту споживання відповідачами житлово-комунальних послуг з утримання будинку та прибудинкової території; докази направлення відповідачам проекту договору про надання житлово-комунальних послуг; належним чином завірені копії мостобудівної та землевпорядної документації на житловий будинок АДРЕСА_3 або державний акт про право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_3 ;копію витягу з Державного земельного кадастру (у разі неможливості - відомості про кадастровий номер земельної ділянки);належним чином завірену копію рішення співвласників будинку про призначення з 01.05.2015 року позивача балансоутримувачем будинку АДРЕСА_3 (т. 2 а.с. 141-142, 143-147).
Протокольною ухвалою від 03.12.2019 року до участі справі у якості співвідповідача залучено Корпорацію «Нуберт Менеджмент» (т. 3 а.с. 69-71).
Ухвалою від 27.01.2022 року підготовче провадження у справі закрито, призначено судовий розгляд на 08.06.2022 року (т. 4 а.с. 98).
Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Хомича І.О. подали відзив на позов, в якому проти заявлених вимог заперечили за їх безпідставністю та необґрунтованістю й просили суд відмовити у їх задоволенні. В мотивування свої позиції вказали про те, що дійсно ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_4 , проте, не він, не ОСОБА_2 не є належними відповідачами з огляду на те, що вказана квартира за договором позички житла (квартири) від 01.09.2014 року, згідно якого остання була безоплатно передана Корпорації «Нуберт Менеджмент» для користування з метою проживання у ній фізичних осіб та без мети одержання доходів. Вказали, що за умовами вказаного договору обов'язок по оплаті житлово-комунальних послуг покладено саме на користувача - Корпорацію «Нуберт Менеджмент». Крім того, вказали, що відповідачі ніколи не проживали у квартирі, не були споживачами послуг, через що вимоги до них безпідставні.
Окрім того, зазначили, що позивач у справі також є неналежним з огляду а недоведеність його прав балансоутримувача та повноважень щодо надання послуг (т. 1 а.с. 31-43).
В поданих в ході розгляду заявах по суті спору відповідачі підтримали свою позицію, викладену у відзиві (т. 2а.с. 16-22).
Відповідач - Корпорація «Нуберт Менеджмент» у відзиві на позов проти вимог останнього заперечив, посилаючись на те, що не є належним відповідачем та на необґрунтованість вимог позивача (т. 3 а.с. 167-203).
Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відзиви на позов не подали.
Позивач подав відповідь на відзив відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у якій заперечив проти доводів відповідачів за їх безпідставністю, просив позов задовольнити в повному обсязі (т. 1 а.с. 91-102).
В поданих в ході розгляду заявах по суті спору та поясненнях позивач підтримав свою позицію, викладену у позові (т. 2 а.с. 159-177, т. 3 а.с. 81-93, т. 4 а.с. 1-6).
В судове засідання позивач не з'явився, від представника останнього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та проханням позов задовольнити в повному обсязі.
Від представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України.
Відповідачі ОСОБА_3 , КараманХюсеїн, Корпорація «Нуберт Менеджмент», які в установленому повідомлялись про дату, час та місце судового розгляду, в судове засідання не з'явились, про причини неявки не повідомили, із клопотаннями з процесуальних питань до суду не звертались.
За змістом ст. ст. 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що, реалізуючи пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ч. ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідачі в судове засідання не з'явились.
Обставин, які б давали підстави для визнання причин такої неявки поважними, судом не встановлено.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги тривалий час перебування справи у провадженні суду (з 2017 року), предмет позову, з огляду на подання учасниками справи заяв по суті спору, виходячи з положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснюється за відсутності відповідачів, належним чином повідомлених про дату, час і місце цього засідання, і чия неявка у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Будинок АДРЕСА_3 був віднесений до комунальної власності територіальної громади міста Києва та переданий до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.
Рішенням Київської міської ради від 09.09.2010 року № 7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві» вирішено не утворювати районні у місті Києві ради, припинити з 31.10.2010 року шляхом ліквідації районні в місті Києві ради та їх виконавчі органи.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.09.2010 року № 787 «Про організаційно-правові заходи, пов'язані з виконанням рішення Київської міської ради від 09.09.2010 року № 7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві» з 31.10.2010 року у районах міста Києва утворено районні в місті Києві державні адміністрації, підпорядковані Київській міській державній адміністрації та припинено шляхом ліквідації виконавчі органи районних в місті Києві рад.
Рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» було затверджено переліки об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1-10 до цього рішення, та визнано такими, що втратили чинність, додатки 2-12 до рішення Київради від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва».
Згідно з переліком, наведеним в додатку 1 до рішення Київської міської ради від 02.12.2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» до об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва віднесено будівлі і споруди, а відповідно до розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві», із змінами та доповненнями, передано до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, в тому числі будинок АДРЕСА_3 .
Рішенням Голосіївського районної в місті Києві ради 41 сесії V скликання від 19.10.2010 року № 41/10 передано майно територіальної громади Голосіївського району м. Києва з балансу Голосіївської районної в м. Києві ради на баланс КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району» 31.10.2010 року (т. 1 а.с. 103-105).
Рішенням Київської міської ради від 09.10.2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району» перейменовано в КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва».
Судом встановлено та не заперечено сторонами у справі, квартира АДРЕСА_4 перебуває у приватній власності відповідача ОСОБА_1 , в останній зареєстровані відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
У розділі 2 статуту КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.01.2015 року, визначено, що підприємство створене з метою забезпечення ефективного управління, належного утримання житлового і нежитлового фонду, утримання прибудинкових територій, об'єктів благоустрою та отримання прибутку, метою і предметом діяльності якого, зокрема, є: утримання житлового і нежитлового фонду, що належить до комунальної власності та його обслуговування на договірних засадах у встановленому порядку, надання послуг з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій та інших житлово-комунальних послуг, виконання функцій балансоутримувача житлового та нежитлового фонду, укладання договорів на надання житлово-комунальних послуг (т. 1 а.с. 106-110).
Позивач надає послуги з обслуговування житлового будинку та прилеглої прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до розрахунків за комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_5 за період з 01.05.2015 року по 01.08.2017 року рахується заборгованість, розмір якої станом 4 614,39 грн. (т. 1 а.с. 10-11).
Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до положень ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 151 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.
Статтею 179 ЖК Української РСР визначено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюються з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08.10.1992 року зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України № 45 від 24.01.2006 року, власники квартир зобов'язані оплачувати надані житлово-комунальні послуги.
Отже, власник житлового приміщення несе також обов'язок з витрат на утримання будинку та прибудинкової території.
Так, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією продовжують цивільні права та обов'язки.
Виходячи зі змісту ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до положень ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Хоч у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у ст. 162 ЖК Української РСР.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20.04.2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у ч. 1 ст. 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.09.2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2019 року у справі № 642/2858/16).
Наявність договірних відносин між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 у справі не встановлена, проте, факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Окрім того, відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Представник виконавця повинен з'явитися на виклик споживача не пізніше строку, визначеного договором. Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі. Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій. Спори щодо задоволення претензій споживачів вирішуються в суді. Споживач має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред'явленої претензії.
Разом з тим, відповідач ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не відмовився від надання послуг позивачем, доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, відповідно до порядку, визначеному ст. 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», що б дало підстави для звільнення від їх оплати, відповідачем не надано.
Статтями 20, 21 Закону визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язки виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення зі споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель зобов'язаний забезпечувати експлуатацію будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд та об'єктів благоустрою, розташованих на прибудинкових територіях, згідно з умовами укладених договорів, стандартами, нормативами, нормами і правилами; вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів.
При зверненні до суду позивач просить стягнути заборгованість за надані житлово-комунальні послуги.
Підставою для стягнення заборгованості є саме доведеність позивачем факту надання житлово-комунальних послуг.
На підтвердження фактичного надання таких послуг за адресою: АДРЕСА_3 , позивачем надано договори з постачальниками послуг, зокрема, матеріали справи містять: договір про постачання електричної енергії № 17195 від 31.08.2004 року, укладений між ПАТ «Київенерго» та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» (т. 1 а.с. 117-122); договір № 03/08Д від 03.08.2015 року щодо проведення профілактичних дезінфекційних робіт (дератизація та дезінсекція), укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та ТОВ «Укрбіоекологія» (т. 1 а.с. 123-125);договір про надання послуг з вивезення побутових відходів № 406 від 04.06.2015 року, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» (т. 1 а.с. 126-128); договір № D2 4М 0200 від 31.07.2015 року, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та ПрАТ «Отіс» про надання послуг з повного технічного обслуговування та ремонту ліфтів (т. 1 а.с. 129-136); договір № 253 про надання послуг операційно-диспетчерського обслуговування ОДС від14.07.2016 року (т. 1 а.с. 137-145); договір про надання послуг з вивезення побутових відходів № 10 від 25.01.2016 року, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» (т. 1 а.с. 146-149); договір № 427/1А від 11.01.2016 року щодо проведення робіт з дератизації та дезінсекції, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та ТОВ «Укрбіоекологія» (т. 1 а.с. 150-154); договір № 263 про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту обладнання об'єднаної диспетчерської системи (ОДС) від 01.08.2016 року (т. 1 а.с. 155-160); договір про надання послуг з вивезення побутових відходів № 13 від 20.01.2017 року, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» (т. 1 а.с. 161-171); договір № 25 про надання послуг з технічного обслуговування ліфтів, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та МП «Промкомплекс», від 01.02.2017 року (т. 1 а.с. 172-185).
Надані документи, на думку суду, є достатніми доказами на підтвердження надання житлово-комунальних послуг позивачем за адресою: АДРЕСА_2 .
Надані позивачем копії договорів, що містяться на а.с. 186-226, судом до уваги не приймаються, оскільки їх укладення, отримання та надання послуг за ними мало місце поза межами періоду, за який просить позивач стягнути заборгованість.
Отже, у даному конкретному випадку між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 склалися фактичні договірні відносини, за якими у належне останньому житло надавалися житлово-комунальні послуги, які він був зобов'язаний оплачувати, оскільки фактично користувався ними як власник квартири.
На підтвердження заявленого розміру боргу позивач надав розрахунок за комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_4 , при дослідженні якого вбачається порядок нарахування щомісячної плати за надані послуги з урахуванням здійснених оплат.
Вказаний розрахунок, який підписаний бухгалтером КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та засвідчені печаткою підприємства, відповідачами не спростовані, хоча це є їх процесуальним обов'язком згідно вимог ЦПК України.
Таким чином, суд вважає доведеним позивачем розрахунок суми заборгованості за надання послуг, останній ґрунтується на наявних в матеріалах справи доказах та вимогах закону.
Факт реєстрації місця проживання у квартирі не впливає на обов'язок внесення власником квартири плати за житлово-комунальні послуги.
Тобто, не проживання відповідача у квартирі, яка належить йому на праві власності, або факт відсутності його реєстрації у цій квартирі не звільняє його від обов'язку нести витрати з оплати житлово-комунальних послуг.
Посилання сторони відповідачів на те, що позивач не надав доказів надання житлово-комунальних послуг відповідачам і фактичного отримання ним таких послуг, ураховуючи положення ст. ст. 76-80 ЦПК України, є необґрунтованим, оскільки дані послуги були надані позивачем відповідно до вимог чинного законодавства, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачами.
Відсутність відповідного договору між споживачем житлово-комунальних послуг та їх виконавцем не є підставою для відмови у стягненні заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, оскільки згідно зі ст. 11 ЦК цивільні права та обов'язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов'язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачем.
Посилання сторони відповідачів на укладений між ОСОБА_1 та Корпорацією «Нуберт Менеджмент» договір позички житла (квартири) від 01.09.2014 року, згідно якого остання була безоплатно передана для користування з метою проживання у ній фізичних осіб та без мети одержання доходів, не спростовує вищевказаних висновків суду, адже, реалізація ОСОБА_1 своїх правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядженням майном не звільняє його від встановлених законодавством обов'язків щодо утримання належного йому майна. В той же час невиконання чи виконання сторонами договору позички житла (квартири) від 01.09.2014 року його умов не стосується предмету даного позову, тому судом не досліджується. При цьому, указаний договір не породжує жодних наслідків для позивача, стосується лише його сторін, котрі на власний розсуд визначили його умови, в тому числі права й обов'язки, наслідки їх невиконання.
При цьому відповідач від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлявся, доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, останнім не надано.
Відповідач ОСОБА_1 не представив суду доказів на підтвердження того, що він звертався до позивача з приводу непроживання, ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг, складав відповідні акти-претензії чи викликав представників позивача для перевірки кількості та/або якості наданих послуг у порядку, передбаченому законом.
Посилання відповідача ОСОБА_1 на неналежне надання позивачем послуг по утриманню будинку та прибудинкової території не підтверджено жодним належним та допустимим доказом, а тому базується на припущеннях, що заборонено в силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України.
З огляду на вказане, суд надходить до висновку про те, що вимога позивача щодо стягнення заборгованості по оплаті витрат на утримання будинку й прибудинкової території за період з 01.05.2015 року по 01.08.2017 року у розмірі 4 614,39 грн. є доведено та підлягає задоволенню. При цьому, суд вважає, що вказана суму підлягає стягненню саме з відповідача ОСОБА_1 як власника майна, оскільки такого солідарного обов'язку у інших відповідачів не виникло, виходячи з наступного.
Правовідносини між власниками майна як суб'єктами цивільних правовідносин та іншими особами регулюються законами та договорами, укладеними власниками (співвласниками) майна та іншими особами.
Отже, правовідносини власників житлових приміщень з утримання житлового приміщення регулюються нормами ЦК та законодавства, яке регулює користування житловими будинками та прибудинковими територіями.
Згідно ст. ст. 160,162 ЖК УРСР наймач та члени його сім'ї мають нести солідарну відповідальність за сплату комунальних послуг.
Разом з тим, норми стст.160 та 162 ЖК УРСР входять до гл.6 цього кодексу, яка регулює правовідносини з користування будинками приватного житлового фонду, зокрема з наймачами цих житлових приміщень, членами їх сімей та власником житлового фонду, які виникають на підставі договору найму цього приміщення.
При цьому ст. 160 ЖК УРСР визначає рівні права та обов'язки наймача та членів його сім'ї між собою та перед третіми особами, зокрема щодо солідарної майнової відповідальності членів сім'ї разом з наймачем за зобов'язаннями, що випливають з договору найму житлового приміщення, яке належить до приватного житлового фонду.
Положеннями ст.162 ЖК УРСР регулюється порядок визначення та внесення плати за користування житловим приміщенням, яке належить громадянину на праві приватної власності та право на користування яким мають інші особи, зокрема наймачі та члени їх сімей на підставі договору найму(ст.759 ЦК України).
Отже, правове регулювання правовідносин власників житлового приміщення належного їм на праві приватної власності, здійснюється на підставі норм ЦК, які регулюють правовідносини з права власності.
Положення ст. ст.160 та 162 ЖК УРСР поряд з положеннями гл.58 ЦК регулюють правовідносини з найму житлового приміщення, тобто речові права на чуже майно, а тому зазначені норми права не підлягають застосуванню до правовідносин з утримання власниками належного їм на праві приватної власності майна, зокрема щодо сплати комунальних послуг.
Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Закріплена в п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у ч. 2 ст. 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 року у справі №401/710/15-ц.
Зі складеного позивачем розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги по АДРЕСА_2 , вбачається, що по оплаті витрат на утримання будинку й прибудинкової території за період з 01.05.2015 року по 01.08.2017 року виникла заборгованість, що становить 4 614,39 грн., 209,04 грн. - 3% річних.
При дослідженні наданого позивачем розрахунку заборгованості з усіма його складовими, суд прийшов до висновку про те, що зазначений розрахунок зроблено вірно та у повній відповідності до інших наявних у справі доказів, та стверджує порушення відповідачем обов'язків щодо своєчасного та повного сплати отриманих послуг.
Відповідачем останній не спростований доказами в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України.
Отже, підлягають задоволенню позовні вимоги КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» про стягнення трьох відсотків річних, оскільки правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України)- вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання. Розрахунок відповідачем також не спростований.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18.07.2006 року).
Понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню відповідно до правил ст. 141 ЦПК України.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 352, 354 ЦПК України, суд, -
позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м.Києва» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Корпорації «Нуберт Менеджмент» про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 01.05.2015 року по 01.08.2017 року в розмірі 4 614,39 грн. (чотири тисячі шістсот чотирнадцять гривень 39 копійок), 3% річних у розмірі 209,04 грн. (двісті дев'ять гривень 04 копійки), а всього - 4 823,43 грн. (чотири тисячі вісімсот двадцять три гривні 43 копійки).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» в рівних частинах судовий збір у розмірі 1 600,00 грн. (одна тисяча шістсот гривень 00 копійок).
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», адреса: 03039, м. Київ, пр. Голосіївський, буд. 17-Б, код ЄДРПОУ 32375554.
Відповідач: - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_6 .
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко