м. Вінниця
18 липня 2022 р. Справа № 120/661/22-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фермерського господарства "ОЛЬВІЯ-С" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,
До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось Фермерське господарство "ОЛЬВІЯ-С" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області про застосування фінансових санкцій № 11018/02-32-09-04/35322725 від 30.11.2021 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі наказу Головного управління ДПС у Вінницькій області №3603 від 25.10.2021 року "Про проведення фактичної перевірки ФГ "ОЛЬВІЯ-С" відповідачем мала бути проведена фактична перевірка ФГ "ОЛЬВІЯ-С" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань виробництва, зберігання та обігу пального. При цьому, зазначає, що з аналізу наказу неможливо встановити, що саме необхідно перевірити в межах фактичної перевірки, що слугувало підставою для призначення такої перевірки. На переконання позивача, зазначений наказ не може бути підставою фактичної перевірки, оскільки в ньому не визначені підстави такої перевірки. Разом з тим, позивач вважає, що вказаний наказ суперечить абз. 1 п. 52-2 розділу ХХ ПК України, яким установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок. Як зазначає позивач, перевірка ФГ "ОЛЬВІЯ-С" з 27.10.2021 року по 04.11.2021 року фактично не проводилася, оскільки посадові особи контролюючого органу лише обмежились пред'явленням наказу про проведення фактичної перевірки, направлення на перевірку, здійсненням запису в журналі реєстрації перевірок та врученням запиту про надання документів (копій документів) від 27.10.2021 року. Вищезазначене, на думку позивача, свідчить про порушення порядку проведення фактичної перевірки, що нівелює її наслідки та є підставою для скасування спірного рішення відповідача.
Ухвалою суду від 24.01.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
15.02.2022 року до суду від Головного управління ДПС у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач позовні вимоги не визнає, просить у їх задоволенні відмовити та зазначає, що спірне рішення прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства.
25.02.2022 року від позивача на електронну адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначає, що відзив на адміністративний позов не спростовує позовних вимог, а лише наводить норми чинного законодавства які визначені в позовній заяві, не спростовуючи їх відповідними доказами. При цьому, представник позивача зазначає, що відповідачем подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, однак, враховуючи всі обставини, зазначені у відзиві на позовну заяву, просить розглянути справу за правилами загального позовного провадження.
20.04.2022 року вищевказана відповідь на відзив надійшла до суду засобами поштового зв'язку.
Ухвалою суду від 18.07.2022 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи з викликом учасників справи, яке додане ним до відзиву на позовну заяву.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом на позов, відповіддю на відзив, дослідивши обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, та перевіривши їх наданими доказами, судом встановлено наступне.
27.10.2021 року на підставі наказу ГУ ДПС у Вінницькій області на проведення фактичної перевірки від 25.10.2021 року №3603к та направлень на проведення фактичної перевірки від 26.10.2021 року №4306 та №4307 працівниками ГУ ДПС у Вінницькій області проведено фактичну перевірку ФГ "ОЛЬВІЯ-С", (ЄДРПОУ 35322725) за адресою: Вінницька область, Погребищенський район, с.Сопин, вул. Центральна, 1-Б, з питань обігу пального за період з 01.01.2020 року по 04.11.2021 року.
Перевіркою виявленні порушення: ФГ "ОЛЬВІЯ-С", встановлено факт зберігання дизельного пального ФГ ОЛЬВІЯ-С у період 01.04.2020 року по 20.09.2021 р. без відповідних дозвільних документів, а саме ліцензії на право зберігання пального. У періоді з 01.01.2020 р. по 20.09.2021 р. ФГ "ОЛЬВІЯ-С" зберігало дизельне пальне в наявних стаціонарних резервуарах в кількості дві одиниці (РГС-10, РГС-10).
За результатами перевірки ФГ «ОЛЬВІЯ-С», складено акт фактичної перевірки №9947/02-32-09-04/35322725 від 04.11.2021 року, від підпису та отримання якого керівництво підприємства відмовилось, тому працівниками ГУ ДПС у Вінницькій області було складено акт відмови від підпису та отримання акта фактичної перевірки від 04.11.2021 року №923/02-32-09-04/35322725. Примірники складених актів направлено поштою на юридичну адресу ФГ «ОЛЬВІЯ-С», які отримані ним 15.11.2021 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення.
На підставі висновків, викладених у Акті перевірки, Головним управлінням ДПС у Вінницькій області прийнято рішення про застосування фінансових санкцій від 30.11.2021 року № 11018/02-32-09-04/35322725, яким зобов'язано позивача сплатити в установленому законодавством порядку штраф в розмірі 500000 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, з метою його скасування, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
В силу вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України (далі ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.
Податкове законодавство України відповідно до п.3.1 ст. 3 ПК України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до ст. 20.1.1 ПК України відповідачу надано право запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків).
Згідно пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Приписи пп. 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Відповідно до п.80.1 ст.80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Відповідно до п.80.2 ст. 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:
80.2.1. у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів;
80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;
80.2.3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;
80.2.4. неподання суб'єктом господарювання в установлений законом строк обов'язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;
80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального;
80.2.6. у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3;
80.2.7. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.
Умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок визначені статтею 81 Податкового кодексу України. Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Судом встановлено, що наказ на проведення фактичної перевірки у позивача виданий на підставі статей 20, 61, 62, підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 та підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI , Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального".
Суд зазначає, що до функцій контролюючих органів, відповідно до ст. 19 ПК України віднесено здійснення контролю у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечення міжгалузевої координації у цій сфері (п.п.19-1.1.14.); здійснення заходів щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального (п.п. 19-1.1.16.); проведення роботи щодо боротьби з незаконним виробництвом, переміщенням, обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального (п.п.19-1.1.17) та ін.
Отже з урахуванням наведених норм законодавства, пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України фактично визначає дві підстави для проведення перевірки: 1) у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства та 2) здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Тому здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов'язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб'єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.
Аналогічна правова позиція, відображена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 серпня 2021 року у справі № 140/14625/20, від 22 квітня 2021 року у справі № 805/3809/16-а.
Наведене вказує на безпідставність доводів позивача про відсутність підстав для проведення фактичної перевірки на підставі виданого Головним управлінням ДПС у Вінницькій області 25.10.2021 наказу №3603к про проведення фактичної перевірки, оскільки, видача наказу і проведенні перевірки обумовлені здійсненням відповідачем функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального і це є самостійною обставиною, з якою законодавець пов'язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб'єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.
Згідно з пунктом 80.5 статті 80 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Пунктом 42.1 статті 42 Податкового кодексу України встановлено, що податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.
Згідно з пунктом 42.2 цієї є статі Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Податкове законодавство надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення фактичної перевірки за умови виконання вимог законодавства щодо ознайомлення платника податків в особі його керівника або уповноваженого представника, або особи, яка фактично проводить розрахункові операції, у встановлений законом спосіб з наказом про перевірку та направленнями на проведення перевірку до початку проведення перевірки.
Судом з наданих відповідачем направлень на перевірку від 26.10.2021 №4306 та №4307 встановлено, що у таких міститься підпис посадової особи позивача ОСОБА_1 (голови ФГ "ОЛЬВІЯ-С") про отримання як зазначених наказів від 26.10.2021 року, так і про пред'явлення службових посвідчень та направлень на проведення фактичної перевірки.
При огляді і дослідженні наказу на перевірку та направлень на перевірку, судом встановлено їх повну відповідність вимогам ПК України, у тому числі і стосовно скріплення таких печаткою.
Відтак доводи позивача про не ознайомлення з наказом на перевірку, ненаданням направлень на перевірку суд вважає безпідставними.
Суд зазначає, що позивач як платник податків, який вважав порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, зокрема фактичної, мав захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Оскільки допуск позивачем посадових осіб контролюючого органу до перевірки відбувся, у спірних правовідносинах актом, що має певні правові наслідки, породжує права та обов'язки для платника податків є податкове повідомлення-рішення податкового органу (акт індивідуальної дії), прийняте за результатами проведеної перевірки.
Вказана позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 21.02.2019 року по справі № 820/5481/17 (адміністративне провадження № К/9901/49448/18).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 826/2679/14, від 13.03.2018 у справі № 804/1113/16, від 30.11.2018 у справі № 808/1641/15, від 07.11.2018 р. у справі № 811/824/17, від 24.01.2019 у справі № 826/13963/16, від 18.12.2018 у справі № 826/3014/16, від 15.01.2019 у справі № 822/28/15, від 05.03.2020 року у справі № 825/1110/17 та інших.
Разом з тим, в позовній заяві представником позивача не заперечується факт допуску уповноважених працівників відповідача до перевірки, так як він сам зазначає, що посадові особи контролюючого органу пред'явили наказ про проведення фактичної перевірки та направлення на перевірку, здійснили запис в журналі реєстрації перевірок та вручили запит про надання документів (копій документів) від 27.10.2021 року, що в свою чергу, свідчить про необґрунтованість доводів позивача про те, що вказана перевірка фактично не проводилася.
Позивач також покликається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21.02.2020 р. у справі № 826/17123/18 (провадження № К/9901/25669/19) про те, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Суд зазначає, що в постанові ВП ВС від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14), згідно з яким невиконання вимог п. 78.1 ст. 78 та п.79.2 ст. 79 Податкового кодексу щодо підстав та умов здійснення документальної позапланової перевірки призводить до визнання такої перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Велика Палата ВС виходила з того, що в разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.
Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні та проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставою позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
З урахуванням вказаного правового висновку ВП ВС суд констатує, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази протиправності призначення та проведення перевірки позивача та докази допущення відповідачем порушень, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки.
Проте, в даному випадку, як вбачається з матеріалів справи, перевіркою отримання пального, згідно з Єдиним реєстром акцизних накладних та наданих до перевірки бухгалтерської довідки про рух дизельного пального по складу паливно-мастильних матеріалів за період 01.01.2020-01.10.2021 рр., видаткових накладних, товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів та оборотно-сальдових відомостей по бухгалтерському рахунку 203 "Паливо" встановлено, що ФГ "ОЛЬВІЯ-С" у період 01.01.2020-01.10.2021 рр. отримувало пальне (дизельне паливо код УКТЗЕД 2710194300) через мережу АЗС та пересувні акцизні склади в загальній кількості 170341 л.
Протягом періоду, що перевірявся, ФГ "ОЛЬВІЯ-С" отримувало дизельне паливо від ТОВ "БЕСТ ОЙЛ ТРЕЙД" (код СДРПОУ 39894284) та ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Найбільша партія отриманого дизельного пального у періоді, охопленому перевіркою, становить 25000 л (постачальник ТОВ "БЕСТ ОЙЛ ТРЕЙД") згідно з ТТН на відпуск нафтопродуктів № РН-003199 від 28.10.2020 року.
Вищенаведені встановлені судом фактичні обставини справи підтверджують викладені в акті перевірки висновки про зберігання пального позивачем протягом періоду 01.01.2020-01.10.2021 рр. без ліцензії.
Як зазначено в акті перевірки, отримане дизельне пальне використовувалося ФГ "ОЛЬВІЯ-С" виключно для власних потреб, заправки транспортних засобів, сільськогосподарської техніки та механізмів для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до статті 1 Закону №481/95-ВР:
ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку;
місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування;
зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;
єдиний державний реєстр суб'єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним (далі - Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального) - перелік суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним у розрізі суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які здійснюють діяльність на таких місцях на підставі виданих ліцензій.
Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, та розміщується у вільному доступі.
Статтею 15 Закону №481/95-ВР регламентовано, що ліцензії на право провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону №481/95-ВР контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України.
Відповідно до ст. 15 Закону № 481/95-ВР для отримання ліцензії на право зберігання пального суб'єктом господарювання разом із заявою додатково подаються завірені копії таких документів, а саме:
документ, що засвідчує право власності або право користування земельною ділянкою, на якому розташований об'єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, які діють на дату подання заяви, або введення в дію такого об'єкта в експлуатацію;
акт введення в експлуатацію об'єкта або сертифікат про приймання в експлуатацію завершених будівництвом об'єктів, або інші документи, що підтверджують їх приймання в експлуатацію у відповідності до законодавства.
При цьому законодавством визначено, що до 01.01.2022 року суб'єкти господарювання можуть отримати ліцензію на право зберігання пального без надання акта введення в експлуатацію об'єкта або акта готовності об'єкта до експлуатації, або сертифіката, за умови надання копій документів, що підтверджують право власності на такі об'єкти нерухомого майна, які видані в установленому законодавством порядку до 01.01.2014 року.
У разі якщо суб'єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізується іншим особам і використовується виключно для власних потреб, або промислової обробки, вищевказані документи не подаються. Такі суб'єкти мають вказати в заяві про використання пального для власного споживання або переробку, загальну об'ємність резервуарів для зберігання пального і їх фактичне місцезнаходження.
Річна плата за ліцензію на право зберігання пального становить 780 грн і зараховується до місцевих бюджетів за місцем здійснення діяльності. Крім того, ліцензія має бути видана на кожне місце зберігання пального.
Однак, позивачем отримано ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) 20.09.2021 року, реєстраційний №02170414202100218.
Позивач також стверджує, що наказ на проведення перевірки суперечить абзацу першому пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, яким установлено мораторій на проведення документальних і фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, адже фактична перевірка призначена щодо дотримання вимог Законів України, а не в частині виключень, встановлених в цьому пункті.
Проте, такі твердження не заслуговують на увагу суду виходячи з наступного.
Відповідно до абз. 8 ст. 17 Закону № 481/95-ВР до суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500 000 гривень.
При цьому, згідно із абз. 20 ст. 18 Заключних положень Закону № 481/95-ВР до суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) не застосовується фінансова санкція у вигляді штрафу, передбачена статтею 17 цього Закону, у разі зберігання пального до 31 березня 2020 року без наявності відповідної ліцензії.
За приписами абз. 1 п. 52-2 підрозділу 10 розділу XX ПК України «установити мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (СОVID-19), крім: документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків; документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.7 та 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу;
фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині; обліку, ліцензування, виробництва, зберігання, транспортування та обігу пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу».
Отже, на підставі зазначених вище норм, мораторій на перевірки та застосування штрафних санкцій в період дії карантину не розповсюджується на фактичні перевірки з питань ліцензування та зберігання пального.
Оскільки, впровадження діяльності зі зберігання пального підлягає ліцензуванню згідно із Законом №481/95-ВР, для того, щоб усі суб'єкти господарювання мали змогу отримати ліцензію протягом розумних строків, застосування штрафів за зберігання пального без ліцензії було відтерміновано до 31.03.2020 р. (ст. 18 Закону №481/95-ВР).
Позивач як на одну з підстав визнання протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій посилається на те, що в останньому, як і в акті перевірки, наявні лише посилання на статті 15 та 17 Закону №481/95-ВР без зазначення конкретних частин, пунктів чи абзаців вказаних статей, що не дає можливості встановити чітку норму законодавства, порушення якої зафіксовано відповідачем та чітку норму законодавства, яка стала підставою для застосування штрафних (фінансових санкцій).
Проте, з таким твердженням суд не погоджується, оскільки як в акті перевірки, так і в розрахунку фінансових санкцій до акта перевірки і в рішенні про застосування фінансових санкцій чітко зазначено про те, що до позивача застосовуються фінансові санкції в розмірі 500 000,00 грн за здійснення господарської діяльності із зберігання пального без відповідної ліцензії.
В даному контексті суд вважає за необхідне звернути увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 11.09.2018 р. у справі №826/11623/16, що полягає в такому: "...посилання позивача на окремі недоліки оскаржуваної вимоги колегія суддів не бере до уваги та погоджується з судами апеляційної інстанції, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення. Вказані позивачем недоліки оформлення оскаржуваної вимоги не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог податкового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган. При розгляді податкових спорів перевага надається змісту документа порівняно з його формою".
Таким чином, за розглядом акта фактичної перевірки ГУ ДПС у Вінницькій області рішенням про застосування фінансових санкцій від 30.11.2021 року №11018/02- 32-09-04/35322725 до ФГ "ОЛЬВІЯ-С" застосовано фінансові санкції у розмірі 500 000 грн. за здійснення господарської діяльності із зберігання пального без ліцензії. Згідно відмітки про вручення у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (Форма №119) ФГ "ОЛЬВІЯ-С" отримало рішення про застосування фінансових санкцій від 30.11.2021 року №11018/02-32-09-04/35322725 - 27.12.2021 року.
Доводи позивача про необхідність розгляду справи в порядку загального позовного провадження для виклику свідків, суд до уваги не бере з підстав, зазначених в ухвалі від 18.07.2022 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд даної справи з викликом сторін.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
На підставі вищезазначеного, суд приходить до висновку що спірне рішення відповідача, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 500000 грн., прийнято правомірно, а тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оскільки у даній справі оскаржується рішення та дії відповідача, суб'єкта владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Чернюк Алла Юріївна