"13" липня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/748/22
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Чернюк С.В.,
розглянувши справу № 916/748/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 13/10, офіс 201; код ЄДРПОУ 41427817)
до відповідача: Одеського національного технологічного університету (65039, Одеська обл., м. Одеса, вул. Канатна, буд. 112; код ЄДРПОУ 02071062)
про стягнення 219 380,25 грн;
представники сторін:
від позивача - Невструєв Л.Б.,
від відповідача - Шевченко А.О.,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС", звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської національної академії харчових технологій про стягнення 219 380,25 грн.
В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором про постачання електричної енергії споживачу №244/05-МТП-20 від 31.12.2020р. (далі - Договір).
Вказує, що на виконання Договору у жовтні 2021 р. поставив відповідачу електричну енергію на загальну суму 252 406,16 грн, за яку відповідач розрахувався частково, перерахувавши позивачу лише 33 025,90 грн. В результаті часткової сплати спожитої електроенергії у відповідача наявна заборгованість у розмірі 219 380,26 грн, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду.
Окрім позовної вимоги, також просив стягнути з відповідача судові витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 750,00 грн.
Ухвалою від 10.05.2022 прийнято позовну заяву (вх. №776/22 від 03.05.2022) до розгляду, відкрито провадження у справі №916/748/22, яку постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 08.06.2022, встановлено сторонам строки для надання заяв по суті спору.
27.05.2022 за вх. №9013/22 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, посилаючись на положення ст. 191 ГПК України, зазначив, що визнає заборгованість в розмірі 219 380,26 грн за поставлену в жовтні 2021 р. електричну енергію.
Також відповідач повідомив, що змінив назву на «Одеський національний технологічний університет».
07.06.2022 до суду надійшла заява представника позивача (вх. №9950/22) про заміну неналежного відповідача. У заяві представник також повідомив про зміну Одеською національною академією харчових технологій назви на «Одеський національний технологічний університет».
08.06.2022р. судове засідання не відбулося у зв'язку з нестабільним інтернет з'єднанням учасників справи та технічними проблемами зі зв'язком у представників сторін при спробі їх підключення та проведення судового засідання в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку, про що складено відповідний акт.
Ухвалою від 08.06.2022 сторін повідомлено, що розгляд справи відбудеться 15.06.2022.
15.06.2022 відповідач надав до суду клопотання (вх. №10477/22), яким просив змінити своє найменування у даній справі на Одеський національний технологічний університет, а також долучити до матеріалів справи документи, що свідчать про зміну найменування.
У судовому засіданні, яке відбулось 15.06.2022, суд прийняв до уваги клопотання про зміну найменування відповідача та задовольнив його, а також відклав розгляд справи на 27.06.2022.
21.06.2022 до суду надійшло клопотання відповідача (вх. №11079/22) про зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу.
27.06.2022 розгляд справи відкладено на 13.07.2022.
05.07.2022 та 07.07.2022 відповідач надсилав до суду клопотання, якими просив долучити до матеріалів справи докази надсилання позивачу примірника проєкта мирової угоди та клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.
13.07.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд встановив наступне.
Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
31.12.2020 між позивачем та відповідачем було укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №244/05-МТП-20, згідно з п. 2.1. якого Позивач (постачальник) продає електричну енергію «код ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» - 09310000-5 - електрична енергія (Електрична енергія)» Відповідачу (споживачу) для забезпечення потреб електроустановок споживача, включно з тарифом на послуги з передачі електричної енергії, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Згідно зі ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 1.2.1. ПРРЕЕ (Правила роздрібного ринку електричної енергії, затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 14.03.2018 № 312) передбачено, що на роздрібному ринку електричної енергії споживання та використання електричної енергії для потреб електроустановки споживача здійснюється за умови забезпечення розподілу/передачі та продажу (постачання) електричної енергії на підставі договорів про розподіл/передачу, постачання електричної енергії, надання послуг комерційного обліку, які укладаються відповідно до цих Правил, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу та Кодексу комерційного обліку.
Пунктом 1.1.2 ПРРЕЕ передбачено, що електрична енергія (активна) - енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу.
Згідно п. 4.21 ПРРЕЕ, оплата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію має здійснюватись згідно із строками, встановленими договором та сформованим відповідним учасником роздрібного ринку платіжним документом.
Відповідно до п. 5.2.1 ПРРЕЕ, електропостачальник має право на своєчасне та в повному отримання коштів за продану електричну енергію відповідно до укладених договорів. Пунктом 5.5.5 ПРРЕЕ передбачено, що споживач електричної енергії зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Додатковою угодою №4 від 20.09.2021р. до Договору сторони з 01.08.2021р. встановили ціну електричної енергії на рівні 2,05863 грн. без ПДВ за 1 кВт/год.
Відповідно до п.5.7. Договору остаточний розрахунок по оплаті фактичної спожитої електричної енергії здійснюється протягом 5 робочих днів з дня отримання рахунку та акту прийняття-передавання електричної енергії.
Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.10.2021р. по 06.10.2021р (включно) позивачем на об'єкти відповідача було поставлено електричну енергію обсягом 102 174,000 кВт/год на загальну суму 252 406,16 грн.
Пунктом 4.12 ПРРЕЕ передбачено, що розрахунки між споживачем та електропостачальником здійснюються за даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку.
Обсяг спожитої відповідачем електричної енергії підтверджується листом АТ "ДТЕК Одеські електромережі" №21/104 від 22.04.2022р., згідно з яким відповідачем у період з 01.10.2021р. по 06.10.2021 було спожито 102 174,000 кВт/год електричної енергії, що була поставлена Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС".
У матеріалах справи наявні акти приймання-передачі електричної енергії, які підписані позивачем, а саме: Акт №УГР00003955 від 06.10.2021 на суму 219 380,26 грн з ПДВ; Акт №УГР00003447 від 06.10.2021 на суму 33 025,90 грн з ПДВ.
Крім того, матеріали справи містять виставлені відповідачу рахунки на оплату електричної енергії за жовтень 2021 р.: №4184 від 06.10.2021 на суму 219 380,26 грн; №3670 від 06.10.2021 р. на суму 33 025,90 грн.
Як пояснив позивач та не заперечував відповідач, вказані акти з рахунками були надіслані на адресу відповідача. Обсяг та вартість спожитої відповідачем у жовтні 2021 р. електричної енергії останнім також не заперечувались.
Також судом встановлено, що відповідач частково сплатив заборгованість за електричну енергію, спожиту в жовтні 2021 р., на загальну суму 33 025,90 грн.
Докази сплати відповідачем іншої частини заборгованості в сумі 219 380,25 грн за спожиту у жовтні 2021р. електричну енергію у матеріалах справи відсутні, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Разом з тим судом враховується, що відповідач у відзиві фактично визнав позовні вимоги (Т. 1, а.с. 80).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Аналогічна за змістом норма щодо наявності у відповідача права визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві, закріплена у ч. 1 ст. 191 ГПК України.
Частина 4 вказаної статті також зазначає, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України передбачено, шо доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, а також враховуючи визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 1 ст. 130 ГПК України та частиною 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Крім того, за загальним правилом, встановленим ст. 129 ГПК України, у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.
Так, до початку розгляду справи по суті відповідач визнав позовні вимоги, у зв'язку з чим суд вважає можливим повернути позивачу 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову. Решта 50 % підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Згідно з платіжним дорученням №7806 від 28.04.2022 позивач сплатив 3 290,72 грн судового збору. Однак, за подання даного позову позивач мав сплатити 3 290,70 грн судового збору (219 380,25 * 1,5 / 100), й 50 % судового збору має розраховуватися саме з цієї суми.
Так, позивачу підлягає поверненню з державного бюджету 1 645,35 грн судового збору. Інших 50% судового збору у розмірі 1 645,35 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ст.124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У позовній заяві позивач повідомив, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу на суму 18 750,00 грн. Вказану суму просив стягнути з відповідача на свою користь.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ч. ч. 3 - 6 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”. Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Положення ч. 1 ст. 19 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” передбачають, що видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Згідно ч.1 ст.26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю, водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява № 19336/04).
Згідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зазначені положення кореспондуються з європейськими стандартами, зокрема п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
В підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивач до позовної заяви надав в копіях: Договір про надання правничої допомоги від 20.05.2019, підписаний між адвокатом Невструєвим Л.Б. та позивачем (далі - Договір про надання правничої допомоги), Додаткову угоду №5/22 від 10.02.2022 до вказаного договору, Детальний опис наданої професійної правничої допомоги, Акт №1/5/22 від 02.05.2022, Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №4409/10, Довіреність від 13.01.2022.
Згідно з п. 1.1. Додаткової угоди №5/22 до Договору про надання правничої допомоги адвокат бере на себе зобов'язання надавати необхідну правничу допомогу позивачу у господарському провадженні у справі по стягненню заборгованості з Одеської національної академії харчових технологій перед позивачем, яка утворилась на дату укладення цієї Додаткової угоди.
Пунктом 2.1. Додаткової угоди сторони погодили розмір погодинної ставки адвоката за надання будь-яких видів професійної правничої допомоги на рівні 2 500,00 грн за 1 годину.
Факт наданої правової допомоги підтверджується актом наданих послуг (п. 2.4. Додаткової угоди).
Позивачем та адвокатом підписано детальний опис наданої професійної правничої допомоги:
1) ознайомлення адвокатом із документами щодо несплати відповідачем заборгованості за поставлену електричну енергію (кількість годин - 2; загальна сума - 5 000,00 грн);
2) підготовка та направлення адвокатського запиту (кількість годин - 1; загальна сума - 2 500,00 грн);
3) підготовка та направлення адвокатом претензії (кількість годин - 1; загальна сума - 2 500,00 грн);
4) ознайомлення відповіддю на адвокатський запит (кількість годин - 0,5; загальна сума - 1 250,00 грн);
5) підготовка позовної заяви, що включає визначення правових норм, які регулюють відносини, судової практики, складання, підписання позову та оформлення усіх додатків до позову (кількість годин - 3; загальна сума - 7 500,00 грн).
Згідно з Актом приймання-передачі наданих послуг №1/5/22 від 02.05.2022 адвокат надав позивачу правничу допомогу на загальну вартість 18 750,00 грн.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст.126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.
У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки “суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони” та “суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання” не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що “під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи”.
За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Відтак, суд дійшов висновку, що перш за все суд має визначити, чи є обґрунтованим визначений розмір і чи є підстави для відмови стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Слід зазначити, що кожна справа має свою специфіку, а тому, враховуючи всі аспекти даної справи, суд вважає, що для належного представлення інтересів позивача у цій справі заявлені витрати не відповідають критеріям реальності та розумності, враховуючи не тільки характер спірних відносин, обсяг фактично виконаних адвокатським об'єднанням послуг та їх вартісну оцінку, а також необхідність всіх вказаних в акті прийняття-передачі наданих послуг витрат.
Необхідність дотримання співмірності, обґрунтованості та розумного розміру гонорару адвоката, який покладається на іншу сторону, підтримано позицією Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеною в постанові від 01.08.2019 року у справі № 915/237/18.
Крім того, в постанові Верховного Суду від 13.02.2020 року у справі № 911/2686/18 зазначено, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд погоджується з доводами відповідача, викладеними у поданих письмових запереченнях про те, що: дана справа не є складною; з боку відповідача визнано заборгованість, що свідчить про безспірність заявлених позивачем вимог.
Крім того, справа не потребувала опрацювання значного обсягу судової практики, яка в позовній заяві не наводиться, а до детального опису та акту наданої допомоги включена. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду викладені лише щодо судової практики про стягнення витрат на правничу допомогу. До акту про надання правової допомоги включено також складання претензії, однак підготовка претензії не охоплюється рамками цієї справи, так як досудовий порядок вирішення спору не є обов'язковим.
Відтак, з огляду на положення ст. ст. 123, 129 ГПК України, оцінивши подані докази у підтвердження понесених позивачем витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, а також з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, господарський суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 10 000,00 грн на професійну правничу допомогу.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 86, 91, 123, 126, 129, 130, 191, 232, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 13/10, офіс 201; код ЄДРПОУ 41427817) до Одеського національного технологічного університету (65039, Одеська обл., м. Одеса, вул. Канатна, буд. 112; код ЄДРПОУ 02071062) про стягнення 219 380,25 грн - задовольнити.
2. Стягнути з Одеського національного технологічного університету (65039, Одеська обл., м. Одеса, вул. Канатна, буд. 112; код ЄДРПОУ 02071062) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 13/10, офіс 201; код ЄДРПОУ 41427817) 219 380,25 грн заборгованості, 1 645,35 грн витрат зі сплати судового збору.
3. Стягнути з Одеського національного технологічного університету (65039, Одеська обл., м. Одеса, вул. Канатна, буд. 112; код ЄДРПОУ 02071062) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 13/10, офіс 201; код ЄДРПОУ 41427817) 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 13/10, офіс 201; код ЄДРПОУ 41427817) з Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області (65009, м. Одеса, вул. Черняховського, 6, код ЄДРПОУ 38016923) 50% сплаченого судового збору у розмірі 1645,35 грн., який сплачено згідно з платіжним дорученням №7806 від 28.04.2022.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 13 липня 2022 р. Повний текст рішення складено та підписано 18 липня 2022 р.
Суддя Р.В. Волков