Рішення від 04.07.2022 по справі 910/24323/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.07.2022Справа № 910/24323/16 (189/1418/20)

За позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5)

про стягнення заборгованості середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні

В межах справи № 910/24323/16

За заявою Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"

до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд"

про банкрутство

Суддя П.П. Чеберяк

Представники сторін : не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/24323/16 за заявою Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.02.2017.

Позивач звернувся до Покровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням термінів її виплати в розмірі 59 657,89 грн., середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 248 626,84 грн., моральної шкоди в розмірі 139 942,00 грн.

02.07.2021 справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Покровського районного суду Дніпропетровської області від 26.02.2021 цивільну справу № 189/1418/20 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" про стягнення заборгованості середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні передано за підсудністю до Господарського суду м. Києва для розгляду в межах справи № 910/24323/16 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Мостобуд".

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.09.2021 прийнято справу № 189/1418/20 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" про стягнення заборгованості середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні до розгляду в межах справи № 910/24323/16 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" за правилами спрощеного позовного провадження.

19.10.2021 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.10.2021 задоволено клопотання відповідача та залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" про стягнення заборгованості середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

20.12.2021 до Господарського суду м. Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.12.2021 прийнято справу № 189/1418/20 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" про стягнення заборгованості середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні до розгляду в межах справи № 910/24323/16 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" за правилами спрощеного позовного провадження.

29.12.2021 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив відповідача на позов.

25.01.2022 до Господарського суду м. Києва надійшла відповідь позивача на відзив відповідача.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов до висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши обставини справи та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Судовим наказом Покровського районного суду Дніпропетровської області від 16.03.2018 у справі № 189/361/18 стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 нараховану але невиплачену заробітну плату в розмірі 59 645,20 грн.

21.08.2020 старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), при примусовому виконанні судового наказу Покровського районного суду Дніпропетровської області від 16.03.2018 у справі № 189/361/18 про стягнення Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 нараховану але невиплачену заробітну плату в розмірі 59 645,20 грн. встановлено, що рішення суду виконано та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 56402756 з примусового виконання судового наказу Покровського районного суду Дніпропетровської області від 16.03.2018 у справі № 189/361/18.

Зважаючи на те, що відповідачем не здійснено повний розрахунок з позивачем при звільненні, останнім заявлено вимоги, які складають середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2015 по 18.08.2020, який становить 248 626,84 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 зазначеного кодексу).

Тобто, за вказаними приписами закону визначений певний порядок остаточних розрахунків роботодавця з працівником при його звільненні, зокрема, або в день звільнення, або, якщо працівник в день звільнення не працював, то не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі невиконання роботодавцем вказаних вимог законодавцем передбачений певний вид відповідальності у вигляді сплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як убачається з матеріалів справи, позивач був звільнений 16.02.2018.

Відповідач у відзиві на позовну заяву акцентує увагу на тому, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 запроваджено новий порядок розрахунку сум середнього заробітку, зокрема про те, що суд керуючись принципами співмірності, справедливості та пропорційності, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Так Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц вказала, що для оцінки розміру майнових втрат працівника , пов'язаних із затримкою розрахунку про звільненні на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, повинен сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження свого рівня життя.

Отже, як вбачається з відзиву якщо позивач, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, взяв кредит з метою збереження рівня свого життя, то виходячи із середьнозваженої ставки за кредитами в річному обчисленні він повинен був сплатити 48 333,18 грн. В такому випадку, суд погоджується з доводами відповідача, зокрема, що оцінка майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні становить 48 333,18 грн.

Таким чином, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, враховуючи неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із розміром заборгованості по заробітній платі, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення середнього заробітку підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 48 333,18 грн.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати в розмірі 59 657,89 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Розрахунок компенсації частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року "Порядок проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати" (надалі по тексту "Порядок").

Згідно п.2 Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплат проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001року.

Пунктом 3 Порядку визначено, що заробітна плата підлягає компенсації.

Згідно п.4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці за який виплачується дохід по розрахунку не включаються. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Як вбачається з розрахунку суми компенсації заробітної плати, позивач нараховує компенсацію втрати частини доходу на витрати на відрядження.

Згідно з підпунктом 3.15 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004№ 5 не належить до фонду оплати праці витрати на відрядження: добові (у повному обсязі), вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення.

Суд погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов щодо того, що нарахування позивачем компенсації втрати частини доходів на витрати на відрядження у сумі 19 521,91 грн. протирічать ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", п. 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001, оскільки компенсація нараховується на заробітну плату, а витрати на відрядження не входять до заробітної плати.

З огляду на встановлені обставини та наведені норми, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати в розмірі 59 657,89 грн. підлягають частковому задоволенню в розмірі 40 135,98 грн.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 139 942,00 грн.

Частина 1 ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року, зокрема вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно п. 5 наведеної постанови оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

За приписами ст. 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи винятків щодо компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відшкодування шкоди здійснюється у разі, наявності у діях відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення у їх сукупності: неправомірної поведінки особи, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, вини завдавача шкоди.

При цьому, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише через неправомірну поведінку відповідача.

Позивач заявив про стягнення моральної шкоди в сумі 139 942 грн. мотивуючи це тим, що порушення законних прав працівника призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а тому відповідач зобов'язаний відшкодувати працівнику моральну шкоду. Але при цьому не деталізував в чому полягає моральна шкода, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Із матеріалів справи, а саме виписки епікриз Міжобласного центру хірургії кисті від 11.2015 вбачається, що позивач був працевлаштований в ПВП «Техмаш» монтажником відразу після звільнення з Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01.09.2015). Тобто позивач після звільнення з Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" працював, отримував дохід і його життєві зв'язки не були порушені, як він зазначав про те в позовній заяві. Травма позивача, на яку він посилається в позові, була отримана ним після звільнення з Публічного акціонерного товариства і є побутовою, а тому це не може жодним чином впливати на розмір моральної шкоди.

Пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначає, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках і т.д. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Водночас, позивач без належних правових підстав визначає розмір моральної шкоди, виходячи із розміру прожиткового мінімуму працездатної особи за відповідний період, помножений на кількість місяців невиплаченої заробітної плати, тобто нараховує моральну шкоду за період з лютого 2013 року по 18.08.2020. Вказані нарахування позивача протирічать діючому законодавству України, оскільки моральна шкода не є періодичним платежем, а стягується одноразово. Таким чином, позивач не визначив розмір моральної шкоди залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), а тому суд не вбачає правових підстав для задоволення вказаних вимог.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному зверненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Судовий збір від сплати якого позивач звільнений у встановленому законом порядку стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, враховуючи приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача в дохід державного бюджету підлягає стягненню 725,00 грн. судового збору.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за затримку розрахунків при звільненні в розмірі 48 333 (сорок вісім тисяч триста тридцять три) грн. 18 коп., компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в розмірі 40 135 (сорок тисяч сто тридцять п'ять) грн. 98 коп.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 725 (сімсот двадцять п'ять) грн. 00 коп.

4. В іншій частині позовну заяву залишити без задоволення.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

6. Копію рішення направити сторонам та розпоряднику майна боржника.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.П. Чеберяк