пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
11 липня 2022 року справа № 903/197/22
Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича
та за присутності представників:
від позивача: не з'явились
від відповідача: Якимчук О.М. - начальник відділу юридичного забезпечення, організаційної роботи, документообігу та управління комунальним майном Берестечківської міської ради (довіреність від 29.03.2022р. №141, розпорядження від 23.11.2020р. №14-к, посадова інструкція)
від третьої особи: не з'явились
в судовому засіданні взяла участь прокурор відділу Волинської обласної прокуратури: Костюк Н.В. (службове посвідчення №065570 від 23.10.2021р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації (Волинської обласної державної адміністрації), м. Луцьк
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство "Горохівське лісомисливське господарство" м. Горохів
до відповідача: Берестечківської міської ради, м. Берестечко
про витребування земельної ділянки з незаконного володіння
встановив: 18 березня 2022 року заступник керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом про витребування у власність держави в особі позивача з незаконного володіння Берестечківської міської ради земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 4,7 га з кадастровим номером 0720883800:00:001:1207, яка знаходиться за межами населеного пункту міської ради на території колишньої Мервинської сільської ради.
В обґрунтування позовних вимог прокурор засвідчує, що землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій. Волинською обласною державною адміністрацією, як розпорядником земель лісового фонду, не приймались будь-які рішення щодо передачі землі у комунальну власність, спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення площею вибула з володіння та без правових підстав зареєстрована на праві комунальної власності за Берестечківською міською радою поза волею власника.
Ухвалою від 22.03.2022р. було підтверджено підстави представництва заступника керівника Луцької окружної прокуратури інтересів держави в особі Волинської ОДА за позовною заявою, прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 04.05.2022р., залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Державне підприємство "Горохівське лісомисливське господарство", запропоновано прокурору, сторонам та третій особі вчинити ряд дій та надати суду відповідні додаткові матеріали.
Відзив Берестечківської міської ради від 30.03.2022р. №143 на позовну заяву надійшов до суду електронною поштою 31.03.2022р. та повторно поштовим зв'язком 06.04.2022р. До матеріалів відзиву долучено рішення Волинської обласної ради №13/2 від 18.08.2000р. "Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств" з додатком №2 Перелік підприємств, яким передаються землі лісового фонду по Горохівському району, а також розпорядження Горохівської районної державної адміністрації №52 від 18.02.2008р. "Про передачу під охорону ДП "Горохівське лісомисливське господарство" земельних ділянок вкритих лісом та заліснених ділянок еродованих земель запасу та резервного фонду на яких проведено заліснення у 2006-2007 роках".
У зазначеному відзиві відповідач засвідчує на наявності підстав для залишення позову без руху, зокрема, з огляду на те, що сплачений прокурором судовий збір не відповідає реальній вартості предмету спору, зазначає, що законодавством не передбачено можливості проведення розрахунку середнього значення нормативної грошової оцінки земельних ділянок лісогосподарського призначення, просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити та одночасно засвідчує, що позов підлягає залишенню без розгляду, оскільки позовна заява підписана особою, яка не має права її підписувати.
Відповідь Луцької окружної прокуратури від 13.04.2022р. №53-1811вих-22 на відзив відповідача до суду надійшов 15.04.2022р. У відповіді прокурор просить позовні вимоги задоволити та зауважує, що земельна ділянка лісогосподарського призначення з кадастровим номером 0720883800:00:001:1207 площею 4,7 га, яка знаходиться за межами населеного пункту міської ради на території колишньої Мервинської сільської ради, віднесена до земель державної форми власності та не могла бути передана до комунальної власності.
Згідно п. 24 Перехідних положень ЗК України з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021р.) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема, природно-заповідного та іншого природоохоронного лісогосподарського призначення (підпункт "в"), визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади, з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським підприємствам та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті (підпункт "е").
Такий дозвіл надано ДП "Горохівське ЛМГ" розпорядженням Волинської ОДА від 12.03.2011р. №109 "Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок". Земельна ділянка, яка сформована та на підставі проекту землеустрою зареєстрована в Державному земельному кадастрі 20.08.2021р., її державна реєстрація не оскаржена та не скасована. Про таку реєстрацію відповідач був обізнаний і без неї не міг зареєструвати право комунальної власності.
Спірна земельна ділянка відносилась та відноситься до земель лісового фонду. Згідно Плану лісонасаджень Лобачівського лісництва ДП "Горохівське ЛМГ", який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Горохівське ЛМГ", земельна ділянка з кадастровим номером 0720883800:00:001:1207 площею 4,7 га належить до земель лісового фонду (згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010р. №548, землі лісогосподарського призначення (секція Н, розділ 09) - землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів, а також земель, зайнятих окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. Дана категорія включає в себе підрозділи: для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг (09.01), для іншого лісогосподарського призначення (09.02), для цілей підрозділів 09.01-09.02 та для збереження і використання земель природно-заповідного фонду (09.03).
Листами ДП "Горохівське ЛМГ" від 31.01.2022р. №05-19/14-22 та ВО "Укрдержліспроект" від 09.02.2022р. №114 підтверджується, що означена земельна ділянка розташована в межах кварталу 238 Лобачівського лісництва ДП "Горохівське ЛМГ".
Також прокурор засвідчує, що право на представництво інтересів держави було належним чином підтверджене, оскільки уповноважений орган - Волинська облдержадміністрація, незважаючи на очевидний характер порушення, не здійснила належним чином захист інтересів держави та самостійно до суду з позовом не звернулася.
З метою визначення вартості спірної земельної ділянки Луцькою місцевою прокуратурою витребувалась інформація з ГУ Держгеокадастру у Волинській області щодо надання витягів з нормативної грошової оцінки землі. Оскільки спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту Мервинської сільської ради і не належить до земель сільськогосподарського призначення - нормативна грошова оцінка земель не проводилась, тому не можливо було отримати відповідні витяги. За основу було взято нормативну грошову оцінку площі ріллі по Волинській області із врахуванням індексації станом на 01.01.2022р., яка становить 21 806 грн. за 1 га (додаток 15 до Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2021р. №1147), а судовий збір по справі 2 481 грн.
Нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки, проведена згідно Методики, затвердженої постановою від 03.11.2021р. №1147, становить 15 110,91 грн. а судовий збір по справі 2 481 грн. Відтак, сплачена сума судового збору відповідає визначеним Законом України "Про судовий збір" ставкам.
Берестечківська міська рада у поясненнях від 19.04.2022р. №210 (надійшли до суду 21.04.2022р.) на відповідь прокурора на відзив позовні вимоги заперечила, засвідчивши, що питання представництва інтересів держави в особі ДП "Горохівське лісомисливське господарство" стосовно порушених прав, Луцькою окружною прокуратурою не вивчалося. Вказана прокурором на обчислення ставки судового збору формула є неприпустимою та не відповідає законодавству, у останній не враховано вартості насаджень, наявних на спірній земельній ділянці.
Відповідь Волинської обласної державної адміністрації від 29.04.2022р. на відзив Берестечківської міської ради на позовну заяву надійшли до суду 02.05.2022р. У зазначеній відповіді третя особа позовні вимоги вважає обґрунтованими та підставними. Зазначає, що адміністрацією, як розпорядником земель лісового фонду, не приймались рішення щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність Берестечківської міської ради. Факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду підтверджено відповідачем, яким здійснено реєстрацію прав комунальної власності земельної ділянки, як земель лісового фонду.
Ухвалою, постановленою за результатами проведеного 04.05.2022р. за участю прокурора та представника відповідача підготовчого судового засідання (відображена в протоколі засідання суду), було:
- відмовлено у задоволенні клопотання Берестечківської міської ради про залишення позовної заяви заступника керівника Луцької окружної прокуратури без розгляду з підстав відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави за позовом. В даній частині судом було враховані та повторно засвідчені обставини, викладені в ухвалі суду від 22.03.2022р. про відкриття провадження у даній справі, зокрема, те, що згідно ст. 53 ГПК України, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Статтею 121 Конституції України визначено, що прокуратура становить єдину систему на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, передбачених законом.
Пунктом 3 статті 131 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Також ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
В даному випадку, в обґрунтування заявлених позовних вимог та підтвердження підстав представництва інтересів держави в особі Волинської ОДА прокурор зазначав, що відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
На даний час Волинська ОДА є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в т.ч. і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії.
Таким чином, відповідно до ч. 3 ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 53 ГПК України у прокурора виникло законне право на звернення з позовною заявою до суду на захист державних інтересів з метою усунення допущених порушень.
Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень. Судом встановлено, що в даному випадку вимога щодо повідомлення позивача про намір звернутися до суду за захистом інтересів держави виконана прокурором шляхом інформування позивача про наявні порушення вимог законодавства листом від 07.02.2022р. №53-1010вих-22. При цьому Волинська ОДА щодо подання прокурором позову в її інтересах не заперечила (лист від 10.02.2022р. №927/54/2-22), про наміри самостійно звернутись з відповідним позовом до суду чи ініціювання проведення перевірки щодо виявлених прокуратурою фактів не заявила, тверджень прокурора щодо виявлених порушень земельного законодавства не спростувала, інформувала прокурора про обмеженість у виділенні коштів на сплату судового збору, що виключає можливість самостійного звернення до суду.
Враховуючи наведені прокурором обґрунтування позову та положення чинного законодавства, судом при постановленні ухвали від 22.03.2022р. про відкриття провадження у справі було підтверджено підстави представництва заступника керівника Луцької окружної прокуратури інтересів держави в особі Волинської обласної державної адміністрації за позовною заявою у справі та визнано подані матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду.
- відмовлено в задоволенні клопотання Берестечківської міської ради про залишення позовної заяви заступника керівника Луцької окружної прокуратури без руху з підстав невірного визначення розміру судового збору при зверненні з позовом до суду, вирішення питання стосовно повноти/неповноти сплати прокурором судового збору, повернення надмірно сплаченої суми відкладено на стадію судового розгляду справи по суті;
- продовжено (за ініціативою суду) на 30 днів до 22.06.2022р. строк проведення підготовчого провадження у даній справі;
- відкладено розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 02.06.2022р.;
- запропоновано сторонам/учасникам вчинити ряд дій та подати суду додаткові матеріали (заперечення, письмові пояснення);
- постановлено здійснювати подальший розгляд справи з врахуванням утворення відповідно до Указу Президента України №68/2022 від 24.02.2022р. Волинської обласної військової адміністрації.
Також в судовому засіданні 04.05.2022р. прокурором було заявлене клопотання про долучення до матеріалів справи кольорової паперової копії фрагменту з Публічної кадастрової карти України, яка є додатком до листа Укрдержліспроекту від 09.02.2022р. №114. Клопотання було задоволене судом.
Про процесуальні дії, вчинені в підготовчому судовому засіданні 04.05.2022р., позивача та третю особу було повідомлено ухвалою від 04.05.2022р.
Заперечуючи викладені Волинською ОДА у відповіді на відзив обставини, Берестечківська міська рада 12.05.2022р. електронною поштою направила до суду письмові пояснення від 11.05.2022р. №270.
Ухвалою, постановленою за результатами проведеного 02.06.2022р. за участю прокурора підготовчого судового засідання (відображена в протоколі засідання суду), було:
- долучено до матеріалів справи заперечення Берестечківської міської ради на відповідь Волинської обласної державної адміністрації на відзив;
- відхилено клопотання Берестечківської міської ради про відкладення підготовчого судового засідання;
- підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.06.2022р.
Про визначену процесуальну дію позивача, відповідача та третю особу було повідомлено ухвалою від 02.06.2022р.
В проведеному 15.06.2022р. за присутності прокурора судовому засіданні, з огляду на визнання судом поважними причин неявки в засідання суду представника Берестечківської міської ради було постановлено відображену в протоколі судового засідання ухвалу про відкладення розгляду справи на 11.07.2022р. При цьому явку уповноважених представників сторін в судове засідання визнано не обов'язковою. Про постановлену ухвалу сторін та третю особу було повідомлено ухвалою від 15.06.2022р.
У визначений день та час в судове засідання по розгляду справи по суті з'явився прокурор та представник відповідача, позивач і третя особа в засідання суду своїх уповноважених представників не направили.
Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає судову справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку. В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст. 3 ГПК України.
Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї №№2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що позивач та третя особа належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, приймаючи до уваги обставину за котрої явка представників сторін в судове засідання обов'язковою судом не визнавалась, а також обставину наявності в матеріалах справи письмових пояснень позивача (відповіді на відзив) стосовно позовних вимог, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити по суті в даному судовому засіданні у відсутності представників позивача та третьої особи за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права, а також з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи.
Присутнім в судовому засіданні прокурором, з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, відповіді на відзив, а також на докази, долучені до справи, пред'явлені позовні вимоги було підтримано. Засвідчено на наявності визначених процесуальним законодавством підстав для відшкодування прокуратурі за рахунок відповідача понесених у зв'язку із господарським спором судових витрат (сплата судового збору на суму 2 481 грн.).
Присутній в засіданні суду представник відповідача, посилаючись на обставини, викладені у відзиві Берестечківської міської ради на позовну заяву, запереченнях на відповіді на відзив, з огляду на докази, долучені до справи, щодо позову заперечив, засвідчивши на безпідставності вимог та наявності підстав для відмови у їх задоволенні.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні прокурора та представника відповідача, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про підставність пред'явлених позовних вимог.
При цьому, оцінюючи позицію сторін/учасників, викладену останніми у наданих суду заявах та поясненнях, досліджуючи матеріали справи, надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, спростовуючи та відхиляючи, а також підтримуючи ту чи іншу позицію сторін/учасників, викладену в обґрунтування пред'явленого позову та у заперечення позовних вимог, суд засвідчує наступне:
В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Стаття 14 Конституції України визначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 1 Лісового кодексу України визначається, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Статтею 5 Лісового кодексу України унормовано, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Відповідно до ст. 7 Лісового кодексу України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (ст. 8 Лісового кодексу України).
Статтею 9 ЗК України визначається, що у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.
У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку.
Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
Пунктом 5 Розділу VІІІ "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, в редакції, чинній до 16.01.2020р., визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.
Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.
За змістом п. 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986р., плани лісонасаджень відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 Розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018р. у справі №707/2192/15-ц, від 13.06.2018р. у справі №278/1735/15-ц.
Розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації №109 від 12.03.2011р. "Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" із Додатком №1 Перелік державних лісогосподарських і лісомисливських підприємств обласного управління лісового та лісомисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, яким надаються дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування для ведення лісового господарства, було надано дозвіл державним лісогосподарським підприємствам обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування для ведення лісового господарства, в тому числі, ДП Горохівське ЛМГ" на території Мервинської сільської ради площею 420 га.
15.03.2019р. між ДП "Горохівське ЛМГ" та ТОВ "Західземлепроект" було укладено договір №047/19 про розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг.
04.08.2021р. на підставі проекту землеустрою було здійснено державну реєстрацію земельних ділянок, в тому числі з кадастровим номером 0720883800:00:001:1207 (площею 4,7 га) в Державному земельному кадастрі, цільове призначення: для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг.
Спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту Берестечківської міської ради на території колишньої Мервинської сільської ради.
Технічна документація на земельну ділянку була затверджена розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації №775 від 06.12.2021р. "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у постійне користування", Додатком №1 Перелік проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 266,0604 га для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг ДП "Горохівське лісомисливське господарство" та Додатком №2 Перелік земельних ділянок загальною площею 266,0604 га які надаються ДП "Горохівське лісомисливське господарство" у постійне користування за рахунок земель лісогосподарського призначення державної власності для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг.
З метою здійснення державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0720883800:00:001:1207 площею 4,7 га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ДП "Горохівське лісомисливське господарство" звернулось до державного реєстратора Устилузької міської ради Володимир-Волинського району.
Однак, згідно рішення державного реєстратора від 17.01.2022р. в проведенні державної реєстрації земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ДП "Горохівське ЛМГ" було відмовлено з посиланнями на ту обставину, що на означену земельну ділянку зареєстровано право комунальної власності.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 03.09.2021р. за Берестечківською міською радою було зареєстровано право комунальної власності на спірну земельну ділянку площею 4,7 га з цільовим призначенням: для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг, підстава для державної реєстрації: Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин".
В той же час, згідно Плану лісонасаджень Лобачівського лісництва Державного підприємства "Горохівське лісомисливське господарство", який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Горохівське лісомисливське господарство", земельна ділянка з кадастровим номером 0720883800:00:001:1207 (площею 4,7 га) належить до земель лісового фонду.
Вказаний Проект схвалено за результатами базового лісовпорядкування, проведеного Львівською державною лісовпорядною експедицією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання "Укрдержліспроект" у 2013 році.
Згідно листів Державного підприємства "Горохівське лісомисливське господарство" від 31.01.2022р. №05-19/14-22 та Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання "Укрдержліспроект" від 09.02.2022 №114, спірна земельна ділянка розташована в межах кварталу 238 Лобачівського лісництва ДП "Горохівське ЛМГ".
Згідно таксаційного опису, який є складовою Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Горохівське ЛМГ", у вказаних кварталах, зокрема, кварталі 238 Лобачівського лісництва ростуть дерева віком в середньому від 45-50 років, висотою понад 20 м.
Факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду підтверджено також і Берестечківською міською радою, котрою було здійснено реєстрацію права комунальної власності земельної ділянки як земель лісового фонду.
Згідно ст. 17 Лісового кодексу України, у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства (ч. 4 ст. 18 Лісового кодексу України).
Судом, з огляду на встановлене та означене вище, здійснено висновок, що в силу положень ст.ст. 19, 57 Земельного кодексу України, ст. 5 Лісового кодексу України, земельна ділянка з кадастровим номером 0720883800:00:001:1207 площею 4,7 га відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна використовуватись не інакше, як для ведення лісового господарства в порядку, визначеному положеннями Лісового кодексу України.
Також визначена земельна ділянка, в порушення приписів ст.ст. 17, 31 ЛК України, ст.ст. 20, 122 ЗК України, без погодження із розпорядником земельних ділянок - Волинською обласною державною адміністрацією, як земельна ділянка лісогосподарського призначення, яка на праві постійного користування належить Державному підприємству "Горохівське лісомисливське господарство", була передана з державної власності у комунальну власність, в той час, коли передача земель для ведення лісового господарства із державної в комунальну власність відбувається не інакше, як за рішенням відповідної обласної державної адміністрації.
Земельна ділянка з кадастровим номером 0720883800:00:001:1207 площею 4,7 га знаходиться в межах земель Державного підприємства "Горохівського лісомисливського господарство", у зв'язку з чим, на переконання суду, передача останньої у комунальну власність є незаконною, суперечить матеріалам лісовпорядкування, не відповідає ст. 20 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).
Приписами ч. 2 ст. 373 ЦК України унормовано, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.
Згідно з ч. 1 ст.153 ЗК України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
За приписами ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.
Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст.ст. 387, 388 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019р. у справі №522/7636/14-ц.
Отже, власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (такий правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018р. у справі №916/3727/15).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.
Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пунктах 95-99 постанови від 07.11.2018р. у справі №488/5027/14-ц.
Судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Даний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.04.2020р. у справі №504/2457/15-ц.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд засвідчує, що земельна ділянка з кадастровим номером 0720883800:00:001:1207 площею 4,7 га, охоплена матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, може перебувати лише у державній власності, реєстрація ділянки, як землі комунальної власності є неправомірною.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі, у зв'язку з чим вимога про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Берестечківської міської ради є правомірною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.
При цьому, твердження відповідача про те, що розпорядження Волинської ОДА №109 від 12.03.2011р. "Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" втратило чинність, відхиляється судом. При цьому враховується, що саме на підставі означеного розпорядження було розроблено проект землеустрою на замовлення ДП "Горохівське ЛМГ" та, в подальшому, здійснено державну реєстрацію земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, яка є чинною на даний час.
Обов'язок повідомлення відповідача про наявність такого розпорядження матеріалами справи не встановлений. Відсутність такого повідомлення, на переконання суду, не може бути підставою для відмови в позові.
При цьому, докази визнання нечинним розпорядження Волинської ОДА яким затверджено проект землеустрою спірної земельної ділянки, в матеріалах справи відсутні.
Судом враховано, що згідно додатку №2 до рішення Волинської ОДА від 18.08.2000р. №13/2 "Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств", землі лісового фонду по Мервинській сільській раді площею 439,0 га передано Сільськогосподарському приватно-орендному підприємству "Колос" у тимчасове користування строком на три роки, що, в свою чергу, спростовує твердження відповідача про передачу таких земель на безстроковий термін.
Власник, з дотриманням положень ст. 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387, 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі №183/1617/16, від 21.08.2019р. у справі №911/3681/17, від 22.01.2020р. у справі №910/1809/18, від 22.06.2021р. у справі №200/606/18, від 21.11.2021р. у справі №359/3373/16.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.)
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58) відповідно до котрої згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Суд також приймає до уваги положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачами не спростовано доводів позовної заяви, хоч їм було створено усі можливості для надання заперечень та доказів в обґрунтування останніх, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве та вирішальне значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення пред'явлених прокурором позовних вимог.
Інші доводи та заперечення відповідача судом розглянуті та відхилені, зокрема, як такі, що на результат вирішення спору - задоволення позовних вимог з наведених вище підстав, впливу не мають.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Здійснюючи розподіл судових витрат суд засвідчує, з платіжного доручення №243 від 23.02.2022р., долученого Луцькою окружною прокуратурою в підтвердження сплати судового збору до позовних матеріалів, вбачається сплата судового збору на суму 2481 грн.
З метою визначення вартості спірної земельної ділянки Луцькою окружною прокуратурою витребувалась відповідна інформація з Головного управління Держгеокадастру у Волинській області щодо надання витягів з нормативної грошової оцінки землі.
З наданих на стадії підготовчого провадження у справі прокурором пояснень, у зв'язку з тим, що земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту Мервинської сільської ради (Берестечківська ОТГ) і не належить до земель сільськогосподарського призначення, неможливо було отримати такі витяги, оскільки нормативна грошова оцінка земель не проводилась.
Відтак, за основу було взято нормативно грошову оцінку площі ріллі по Волинській області із врахуванням індексації станом на 01.01.2022р., яка становить 21 806 грн за 1 га (додаток 15 до Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2021р. №1147), та визначено суму судового збору в розмірі 2481 грн.
В той же час, постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2021р. №1147 було затверджено Методику нормативної грошової оцінки земельних ділянок. Відповідно до п-п 1-3 Методики , остання встановлює методологічні засади проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка застосовується у випадках, визначених Законом України "Про оцінку земель".
Об'єктом нормативної грошової оцінки є земельні ділянки усіх категорій та форм власності в межах території територіальної громади (або її частини).
Межі території територіальної громади, а також межі населених пунктів (сіл, селищ, міст), що входять до складу територій територіальних громад, використовуються на підставі відомостей Державного земельного кадастру, а у разі, коли відомості про такі межі не внесені до Державного земельного кадастру, - на підставі проектів формування території і встановлення меж сільських, селищних рад або інших матеріалів, за якими відповідно до законодавства, яке діяло на момент їх затвердження, здійснювалося встановлення (зміна) їх меж. У разі відсутності таких матеріалів і до моменту внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі сіл, селищ, міст відомостями про такі межі, а також межі території територіальної громади (сільської, селищної, міської) ради вважаються дані, що збігаються з межами, відображеними на індексних кадастрових картах (планах) сіл, селищ, міст, районів згідно з відомостями Державного земельного кадастру, а межами територіальної громади вважаються дані згідно із зовнішніми межами юрисдикції ради територіальної громади (населених пунктів), що увійшли до її складу.
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки (Цн) визначається за такою формулою:
Цн = Пд х Нрд х Кмі х Км2 х КмЗ х Км4 х Кцп х Кмц х Кні, де Пд - площа земельної ділянки, квадратних метрів;
Нрд - норматив капіталізованого рентного доходу за одиницю площі згідно з додатком 1;
Кмі - коефіцієнт, який враховує розташування територіальної громади в межах зони впливу великих міст;
Км2 - коефіцієнт, який враховує курортно-рекреаційне значення населених пунктів;
Км3 - коефіцієнт, який враховує розташування територіальної громади в межах зон радіаційного забруднення;
Км4 - коефіцієнт, який характеризує зональні фактори місця розташування земельної ділянки;
Кцп - коефіцієнт, який враховує цільове призначення земельної ділянки відповідно до відомостей Державного земельного кадастру;
Кмц - коефіцієнт, який враховує особливості використання земельної ділянки в межах категорії земель за основним цільовим призначенням;
Кні - добуток коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель за період від затвердження нормативу капіталізованого рентного доходу до дати проведення оцінки.
У зв'язку з викладеним прокуратурою здійснено розрахунок розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, а відтак і суму судового збору, яка підлягала сплаті за подання позовної заяви.
Для визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, кадастровий номер 0720883800:00:001:1207, застосовувались наступні показники: Пд - 4,7 га; Нрд - 5976 (абз. 3 п. 5, додаток 2 Методики,); Кмі - 1 (п. 6 Методики); Км2 - 1 (п. 7 Методики); Км3 - 1 (п. 8 Методики); Км4 - 1 ( абз. 7 п. 10 Методики); Кцп - 1 (п. 11, додаток 8 Секція Н 09.01 Методики); Кмц - 0,538 (Клк) (додаток 13 Методики, категорія лісів вказана у проекті організації та розвитку лісового господарства "Горохівський лісгосп" 2013 року, що додані до матеріалів позову) * 1,4 (Клс) = 0,7532 (п. 16 Методики); Кні - 1 (лист Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про надання інформації про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2021 рік від 11 січня 2022 року №6-28-0.222-275/2-22).
Враховуючи наведену формулу, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0720883800:00:001:1207 становить: 4,7х 5976 х 1 х 1 х 1 х 1 х1 х 0,538*1 = 15 110,91 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 163, ч. 2 ст. 163 ГПК України, ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи.
Отже, враховуючи предмет спору - витребування земельної ділянки, за результатами розгляду справи по суті суд може або стягнути недоплачений судовий збір, або повернути переплачений судовий збір відповідно до ціни позову.
За визначених обставин, суд, погоджуючись із поясненнями прокурора, засвідчує, що сума судового збору, яка підлягала б до сплати, складає 2 481 грн.
Відтак, враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати Луцької окружної прокуратури, пов'язані із поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору на суму 2 481 грн.), слід відшкодувати останній у відповідності до ст. 129 ГПК України в повному об'ємі за рахунок Берестечківської міської ради.
На підставі викладеного, керуючись ст. 7 Закону України "Про судовий збір", ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної військової адміністрації (Волинської обласної державної адміністрації) (м. Луцьк, Київський майдан, 9, код ЄДРПОУ 13366926) з незаконного володіння Берестечківської міської ради (м. Берестечко, вул. Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 04051262) земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 4,7 га з кадастровим номером 0720883800:00:001:1207, яка знаходиться за межами населеного пункту міської ради на території колишньої Мервинської сільської ради.
3. Стягнути з Берестечківської міської ради (м. Берестечко, вул. Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 04051262) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 2481 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.
4. Накази на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З врахуванням положень ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення
складено 18.07.2022р.
Суддя В. А. Войціховський
Рішення суду направити:
- Луцькій окружній прокуратурі (lutsk_prok@pvo.gov.ua);
- Волинській обласній прокуратурі (infocourt@pvo.gov.ua; office@pvo.gov.ua);
- Волинській обласній державній адміністрації (post@voladm.gov.ua);
- Державному підприємству "Горохівське лісомисливське господарство" (Gorlis@ukr.net);
- Берестечківській міській раді (berestechko.rada@gmail.com).