вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" липня 2022 р. Справа№ 910/19748/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2022
у справі №910/19748/21 (суддя Васильченко Т.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 5474,09 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 5474,09 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2022 у справі №910/19748/21 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 5474,09 грн задоволено повністю. Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" грошові кошти у розмірі 5474 грн 09 коп., судовий збір у розмірі 2270 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн 00 коп.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку здійснити відшкодування суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Моторне (транспортне) страхове бюро України 17.02.2022 в установлений процесуальний строк засобами поштового зв'язку подало апеляційну скаргу, в якій просило суд прийняти до розгляду дану апеляційну скаргу та відкрити апеляційне провадження у справі. Розгляд апеляційної скарги проводити з викликом сторін. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2022 у справі №910/19748/21. Відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Розподілити судові витрати. В обґрунтування своєї скарги відповідач зазначав, що зобов'язання за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу з урахуванням положення підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону України № 1961- IV та на підставі ст. З, ст. 5 Закону України № 1961-IV та 509, 979 Цивільного кодексу України - є відшкодування шкоди нанесеної потерпілій особі у разі настання страхового випадку. Після ліквідації Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" та затвердження ліквідаційного балансу до МТСБУ перейшли зобов'язання страховика, а саме виплата страхового відшкодування за договорами обов'язкового страхування Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" за шкоду нанесену унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а відповідальність за порушення грошового зобов'язання не входить у зобов'язання страховика, що визнаний банкрутом (Пр. "ґ" п. 41.1. ст. 41 Закону України № 1961-IV) та не може бути покладено на Моторне (транспортне) страхове бюро України, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2022 апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України у справі №910/19748/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2022 у справі №910/19748/21 залишено без руху на підставі ст. ст. 174, 260 ГПК України, у зв'язку із відсутністю доказів, що підтверджують сплату судового збору в установлених порядку і розмірі, доказів надсилання копії апеляційної скарги позивачу та надано скаржнику строк на усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії даної ухвали.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №910/19748/21 за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Установлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" строк для подання відзиву на апеляційну скаргу впродовж 15 днів з дня отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 263 ГПК України, учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, установленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу просив суд у задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити, рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2022 залишити без змін.
В обґрунтування свого відзиву позивач зазначав, що спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх у межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 Цивільного кодексу України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду.
На думку позивача у даному випадку, на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" має місце перехід обов'язків до МТСБУ за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика. При цьому, МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України та пункт 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування. Аналогічна правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19.
В обґрунтування свого відзиву позивач зазначав, що МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом ( ч. 2 ст. 625 ЦК України та пункт 36.5 ст. ст. 36 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованих страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
26.07.2015 близько 16 години 45 хвилин по проспекту Оболонському, 12 в м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля марки "Cherry QQ", державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , а саме: гр. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки "Cherry QQ", державний номерний знак НОМЕР_1 , в порушення вимог п. 10.3 Правил дорожнього руху України, під час перестроювання не надала дорогу автомобілю, який рухався у попутньому напрямку по тій смузі, на яку вона мала намір перестроїтись, в результаті чого водій автомобіля "Ford Fiesta", державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_2 намагаючись уникнути зіткнення також повернув вліво на паркувальний майданчик, де зачепив стовпчик, а в подальшому сталось зіткнення автомобіля "Ford Fiesta", державний номерний знак НОМЕР_2 з припаркованим автомобілем марки "Skoda Fabia", державний номерний знак НОМЕР_3 , право керування яким належить громадянці ОСОБА_3 , що призвело до пошкодження транспортних засобів.
Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 02.10.2015 у справі №756/11241/15-п водія автомобіля марки "Cherry QQ", державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення штрафу.
Згідно з договором (полісом) серії №АІ/4136451 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля марки "Cherry QQ", державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна" із встановленим розміром франшизи - 500,00 грн та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 50000,00 грн.
Відповідно до звіту Товариства з обмеженою відповідальністю "Експертно-асистуюча компанія "Довіра" №11991 від 28.07.2015 про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу було проведено огляд пошкодженого автомобіля марки "Ford Fiesta", державний номерний знак НОМЕР_2 , та визначено вартість матеріального збитку, завданого в результаті ДТП.
26.10.2015 року власник пошкодженого автомобіля марки "Ford Fiesta", державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_4 подав до страховика винної у ДТП особи - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" заяву про страхове відшкодування, втім відшкодування не отримав.
25.11.2015 року між ОСОБА_4 та Фізичною особою-підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем було укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, за умовами та на підставі якого власник пошкодженого автомобіля марки "Ford Fiesta", державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_4 відступив цесіонарію - Фізичній особі-підприємцю Шияну Денису Сергійовичу всі права вимоги, які виникли у цедента, у зв'язку із фактом настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля "Cherry QQ", державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , відповідальність якої застрахована згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 24.09.2014, номер полісу АІ/4136451, у страховій компанії ПрАТ "СК "Україна".
Пунктом 1.2 договору цесії передбачено, що внаслідок укладення цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі права одержання грошового відшкодування понесеної шкоди майну цедента від винної особи, страхової компанії або від Моторного (транспортного) страхового бюро України, у передбачених законом випадках.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).
30.11.2015 року між Фізичною особою-підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (фактор) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №5/30-11/2015 (далі - договір факторингу), за умовами пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку № 1 до цього Договору, зокрема, з договору відступлення права вимоги від 25.11.2015 року (позиція №35 додатку №1).
В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору, відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (пункт 1.2 договору факторингу).
За умовами пункту 1.4 Договору факторингу зобов'язаною особою (боржником) є Гончарова Олена Вікторівна (позиція №35 додатку №1 до договору факторингу); страхова компанія Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна"; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За умовами частини 1 статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Отже, починаючи з 30.11.2015 кредитором у договірному зобов'язанні за страховою подією (дорожньо-транспортною пригодою, що відбулася 26.07.2015) є Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал".
Позивач зазначає, що в порушення умов договору страхування (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АІ/4136451, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" не здійснило виплату страхового відшкодування у передбачений законом строк (протягом 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування), тобто до 25.01.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".
30.03.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", у тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі страхової події від 26.07.2015 року за договором (полісом) АІ/4136451.
24.04.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" у справі №910/842/18, у тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі страхової події від 26.07.2015 року за договором (полісом) АІ/4136451. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал".
Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" у заяві про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" просило визнати відповідні грошові вимоги та включити їх до реєстру вимог кредиторів у загальному розмірі 14268524,30 грн, у тому числі за страховою подією від 26.07.2015 на суму 26766,69 грн, з яких завданий збиток у розмірі 17033,43 грн, 3% річних у розмірі 1073,81 грн, інфляційні втрати у розмірі 4401,09 грн та пеня у розмірі 4258,36 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 року в справі №910/842/18 позивача визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" першої черги на суму 9547674,57 грн, четвертої черги на суму 3916198,78 грн та шостої черги на суму 1835120,95 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 року в справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна", у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, а також встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, які підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
Враховуючи ліквідацію Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", листом від 22.08.2019 позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату відшкодування в сумі, зокрема, 26766,69 грн, з яких 17033,43 грн розмір завданого збитку, 4258,36 грн пеня, 1073,81 грн 3 % річних та 4401,09 інфляційні втрати.
Листом №3.1-05/29424 від 11.09.2019 відповідач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" про прийняте ним рішення за результатами розгляду вищенаведеної заяви позивача, а також зазначив про виплату 10.09.2019 Товариству з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" страхового відшкодування за спірною ДТП в розмірі завданого збитку.
Зважаючи на часткове задоволення відповідачем вимог позивача, викладених у заяві від 22.08.2019, та сплату останнім лише основної суми страхового відшкодування, позивач звернувся до суду позовом про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України 3% річних у розмірі 1073,81 грн та інфляційних втрат у розмірі 4401,09 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі. При цьому судом враховано наступне.
Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже розмір грошової вимоги в сумі 26766,69 грн та обґрунтованість такої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (як нового кредитора) до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" встановлені судовим рішенням у справі №910/842/18, яким затверджене реєстр вимог кредиторів, мають преюдиційне значення і не підлягають повторному доказуванню.
За приписами частин першої-третьої статті 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 в справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" та закрито провадження у справі.
Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
Таким чином, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду, його визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" - банкрута із грошовими вимогами, в тому числі, у розмірі 26766,69 грн, з яких 17033,43 грн - розмір завданого збитку, 1073,81 грн -3% річних, 4401,09 грн - інфляційні втрати та 4258,36 грн - пені. Проте, під час провадження у справі про банкрутство у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" не виявлено майна або інших активів, за рахунок яких могли бути задоволені означені вимоги позивача.
На думку апелянта, зі змісту ухвали від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 , а саме п. 1 п. 3 резолютивної частини рішення у відповідності до ч. 5 ст. 45 Закону України « Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вважаються погашеними у зв'язку з недостатністю майнових активів боржника, вимоги позивача, а тому не підлягають стягненню в судовому порядку 3 % річних та інфляційні втрати.
Варто зазначити, що підпунктом "г" пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
У зв'язку з цим, на підставі вказаної правової норми, Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулося до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою від 22.08.2019 року про виплату відшкодування в сумі 26766,69 грн, з яких завданий збиток у розмірі 17033,43 грн, 3% річних у розмірі 1073,81 грн, інфляційні втрати у розмірі 4401,09 грн та пеня у розмірі 4258,36 грн.
Як стверджує відповідач та вбачається з матеріалів справи, 10.09.2019 відповідач виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі основної суми страхування про що свідчить банківська виписка по рахунку позивача.
Отже, у даному випадку діє спеціальна норма передбачена законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і відповідач частково виконав зобов'язання перед позивачем.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Згідно зі статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 та статті 29 вказаного Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.
З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
За змістом викладених норм правовідношення, в якому страховик, у разі настання страхового випадку, зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, на суму якого у разі прострочення його виконання страховиком нараховуються суми, передбачені Законом і договором страхування, зокрема, 3 % річних, інфляційні втрати.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №910/14293/19, від 20.07.2020 у справі №910/14293/19 та від 30.01.2018 у справі №910/17993/15.
В свою чергу, правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законами України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Норми статті 87 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 зазначеного Закону встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика, через недостатність майна страховика.
Так, відповідно до пункту 20.3 статті 20 цього Закону, у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе Моторне (транспортне) страхове бюро України. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду Моторного (транспортного) страхового бюро України на умовах, визначених цим законом.
Підпунктом "ґ" пункту 41.1 статті 41 вказаного Закону передбачено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до Моторного (транспортного) страхового бюро України обов'язків за договором страхування, Моторне (транспортне) страхове бюро України виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому, преамбула статті 41 Закону щодо відшкодування Моторним (транспортним) страховим бюро України шкоди на умовах, визначених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1 цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 цього Закону, пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування".
Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, не підлягають застосуванню норми статті 1166 ЦК України, яка регулює позадоговірну (деліктну) відповідальність за завдану майнову шкоду.
В даному випадку, на підставі норм пункту 20.3 статті 20 та статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" має місце перехід обов'язків до Моторного (транспортного) страхового бюро України за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика.
При цьому, Моторне (транспортне) страхове бюро України не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Враховуючи наведене, для вирішення спору про покладення на Моторне (транспортне) страхове бюро України (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону) обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3 % річних та інфляційні втрати, нарахованих в силу Закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення Моторним (транспортним) страховим бюро України виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету доказування та не підлягають оцінці.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №910/14293/19.
Апелянт звертає увагу, що судом першої інстанції було порушено норми ГПК України та належним чином не повідомлено про відкриття провадження по справі внаслідок чого відповідач не зміг подати відзив на позовну заву та заявити строк позовної давності у даній справі.
Перевіривши матеріали справи суд апеляційної інстанції з'ясував, що указані твердження не відповідають дійсності, оскільки в матеріалах справи міститься відзив Моторного (транспортного) страхового бюро України, також в рішенні суду першої інстанції надано оцінку питанню порушення позовної давності.
Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Тому, в контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов'язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку у МТСБУ щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика.
Аналіз положень пунктів 2, 3 статті 20 та пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" свідчить, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ.
З урахуванням положень підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", обов'язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування судами обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв'язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №910/14293/19.
Відтак право вимоги позивача до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події, як зазначає у відзиві на позовну заяву та відповідно апеляційній скарзі відповідач.
Ліквідація Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" відбулась за постановленою ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, що стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" з позовом у даній справі.
Відтак, початком перебігу строку позовної давності у даній справі є постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", а саме 17.07.2019, тому звернення позивача щодо стягнення компенсаційних втрат, які складаються із 3% річних та інфляційних втрат здійснено в межах строку загальної позовної давності, так як позов подано до суду 29.11.2021.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, а доводи викладені у апеляційній скарзі спростовуються вищевикладеним.
Щодо розподілу судових витрат.
В суді першої інстанції позивач просив суд стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6600, 00 грн, з яких задоволено судом 2500, 00 грн.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розміру витрат на правничу допомогу і зазначає наступне.
Частиною 2 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 статті 126 ГПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копії договору про надання правової допомоги №96 від 01.06.2020, укладеного між адвокатським об'єднанням "Дефендерс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал", додаткової угоди №1 від 01.06.2020, додатку №1 від 01.06.2020 до додаткової угоди №1 від 01.06.2020, акту приймання-передачі наданої правової допомоги №301 від 29.11.2021, акту приймання-передачі наданої правової допомоги №287 від 28.12.2021, ордер серії АІ №1059663 виданого адвокатським об'єднанням "Дефендерс" на ім'я адвоката Більчука О.О. та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №5461/10.
Згідно пунктів 1.1 та 1.3 укладеного договору про надання правової допомоги, клієнт доручає, без обмеження повноважень, а адвокатське об'єднання зобов'язане надати клієнту правову допомогу спрямовану на захист, забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також їх відновлення у разі порушення. Надання правової допомоги передбаченої пунктом 1.2 даного договору, а також її деталізація може визначатися сторонами у додаткових угодах до даного договору.
Умовами пункту 3.2 укладеного договору визначено, що розмір гонорару за надання адвокатським об'єднання правової допомоги визначеної у пункті 1.2 даного договору та порядок його сплати визначається сторонами в додаткових угодах.
Пунктом 1 додаткової угоди №1 від 01.06.2020 до договору про надання правової допомоги від 01.06.2020 визначено, що на підставі пункту 1.3 договору клієнт доручає, без обмеження повноважень, а адвокатське об'єднання зобов'язується надати правову допомогу, що полягає у вивченні, опрацюванні, підготовці, поданні/відправленні від імені клієнта процесуальних документів, позовних заяв, консультацій, правових висновків, договорів, угод необхідних для представництва та захисту інтересів клієнта в судових справах цивільної, господарської та адміністративної юрисдикції.
Гонорар за надання адвокатським об'єднанням правової допомоги сплачується клієнтом у формі фіксованої оплати, відповідно до цін (тарифів) визначених у додатку №1 до даної додаткової угоди "Тарифи за надання окремих видів правової допомоги".
Так, додатком №1 від 01.06.2020 "Тарифи за надання окремих видів правової допомоги" визначено вид правової допомоги та її вартість.
29.11.2021 між адвокатським об'єднанням та клієнтом складено та підписано акт прийому-передачі наданої правової допомоги №301 вартістю 4600,00 грн, згідно якого була надана адвокатським об'єднанням правова допомога під час стягнення заборгованості за страховим полісом АІ/4136451 з Моторного (транспортного) страхового бюро України, а саме: ознайомлення з матеріалами справи вартістю 600,00 грн: підготовка та подання позовної заяви до суду вартістю 4000,00 грн.
28.12.2021 між адвокатським об'єднанням та клієнтом складено та підписано акт прийому-передачі наданої правової допомоги №287 вартістю 2000,00 грн, згідно якого була надана адвокатським об'єднанням правова допомога під час стягнення заборгованості за страховим полісом АІ/4136451 з Моторного (транспортного) страхового бюро України, а саме: підготовка та подання відповіді на відзив вартістю 2000,00 грн.
Судом встановлено, що Більчук Олександр Олександрович є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову (п.2 ч.5 ст. 129 ГПК України).
При цьому, судом враховано, що адвокатське об'єднання перебуває у договірних відносинах з позивачем, предметом яких є надання професійної правничої допомоги, з червня 2020 року (тобто, станом на дату подання даного позову - понад 1 рік), при цьому згідно з інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень адвокатом Більчуком О.О. було здійснено представництво позивача в більш ніж 10-ти тотожних з даною справ про стягнення 3% річних та інфляційних втрат з Моторного (транспортного) страхового бюро України за зобов'язаннями ліквідованого ПрАТ "СК Україна", наприклад, у справах №910/8587/21, №910/17212/21, №910/14685/21, №910/14686/21, №910/14687/21, №910/14532/21, № 910/8884/21, №910/8885/21, №910/9238/21, №910/9248/21, №910/8881/21, №910/17039/21, а тому у суду наявні обґрунтовані підстави вважати, що адвокатом не було затраченого значного часу на ознайомлення з матеріалами справи та підготовку позовної заяви, оскільки ним вже здійснювалося ознайомлення з матеріалами тотожних справ і здійснювалася підготовка тотожних позовних заяв.
Отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягом робіт (наданих послуг), виконаних за договором правової допомоги №96 від 01.06.2020.
Щодо доводів Моторного (транспортного) страхового бюро України, наведених у апеляційній скарзі, про невмотивованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, слід зазначити наступне.
Європейський суд з прав людини у справах "Руїс Торіха проти Іспанії", "Суомінен проти Фінляндії", "Гірвісаарі проти Фінляндії" неодноразово наголошував на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Зміст оскаржуваного судового рішення містить підстави та нормативне обґрунтування, з яких виходив суд, дійшовши висновків про задоволення позову, тому твердження скаржника про їх невмотивованість є безпідставними.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2022 у справі №910/19748/21 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.
Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покласти на Моторне (транспортне) страхове бюро України.
Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2022 у справі №910/19748/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2022 у справі №910/19748/21 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Моторне (транспортне) страхове бюро України.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В.Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран