вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" липня 2022 р. Справа№ 920/1194/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Кропивної Л.В.
Гаврилюка О.М.
при секретарі Реуцькій Т.О.
За участю представників:
від позивача: Сорока В.К. (в режимі відеоконференції );
від відповідача: Холод О.А. (ордер серія ВІ №1090079 від 31.05.2022),
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення господарського суду Сумської області від 14.01.2022
у справі №920/1194/21 (суддя Соп'яненко О.Ю.)
за позовом ОСОБА_1
до фізичної особи-підприємця Руденко Наталії Сергіївни
про стягнення 144 000,00 грн.,
Позов заявлено про стягнення з відповідача неустойки в сумі 144 000,00 грн. нарахованої за період з 03.11.2020 по 03.11.2021 включно у відповідності до положень ч. 2 ст. 785 ЦК України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем невиконаний обов'язок щодо повернення позивачу за актом приймання-передачі приміщення загальною площею 39,9 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та було об'єктом оренди за укладеним між сторонами договором оренди приміщення від 22.03.2019 після його розірвання рішенням господарського суду Сумської області від 10.02.2020 по справі №920/1136/19.
У позовній заяві позивач послався на те, що факт невиконання відповідачем обов'язку по поверненню позивачу спірного приміщення за актом приймання-передачі встановлений рішенням господарського суду Сумської області від 30.08.2021 по справі №920/336/21 за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця Руденко Наталії Сергіївни про зобов'язання повернути нерухоме майно яким позов задоволено та зобов'язано відповідача повернути позивачу спірне нерухоме майно шляхом підписання акту приймання-передачі нерухомого майна.
Відповідач проти задоволення позову заперечив пославшись на те, що:
- спірним приміщенням він не користується з 01.11.2019 і саме з цієї дати відповідач жодним чином не перешкоджає позивачу у доступі до вказаного приміщення;
- ним неодноразово вчинялись дії щодо поверненні вказаного приміщення позивачу що, зокрема, встановлено рішеннями господарського суду Сумської області від 10.02.2020 по справі №920/1136/19, від 30.09.2020 по справі №920/1136/19 та від 30.08.2021 по справі №920/336/21;
- для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України, а відтак судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав;
- обставини вчинення відповідачем дій з повернення орендованого майна та відсутність умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди виключають можливість застосування позивачем до відповідача відповідальності у вигляді неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України.
Рішенням господарського суду Сумської області від 14.01.2022 по справі №920/1194/21 в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що:
- за змістом положень чинного законодавства для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України, в свою чергу обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України;
- відповідачем спростовано належними та достатніми доказами відсутність його вини у простроченні повернення орендованого майна позивачу-орендодавцю за наслідком розірвання договору оренди приміщення, що виключає покладення на відповідача відповідальності за прострочення повернення орендованого майна у вигляді сплати позивачу подвійної орендної плати за час прострочення з 03.11.2020 по 03.11.2021 з урахування норм ч. 1 ст. 614 ЦК України, яка виключає можливість відповідальності боржника у разі недоведення його вини у простроченні виконання зобов'язання на користь кредитора.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення господарського суду Сумської області від 14.01.2022 по справі №920/1194/21 та ухвалити нове рішення згідно якого стягнути з відповідача на користь позивача неустойку у розмірі 144 000,00 грн.
У апеляційній скарзі позивач зазначив про те, що має місце неповнота та неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного їх дослідження та оцінки,
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:
- суд першої інстанції не надав правової оцінки рішенню господарського суду Сумської області від 30.08.2021 по справі №920/336/21, яким, серед іншого, встановлено, що відповідач не надав доказів виконання свого зобов'язання по передачі позивачу спірного приміщення за актом приймання-передачі;
- відповідачем, в порушення положень ч. 5 ст. 165 ГПК України, суду першої інстанції не було надано належних доказів направлення позивачу відзиву на позовну заяву чим порушено принцип змагальності сторін, оскільки сторони мають рівні процесуальні права, а, внаслідок того, що відповідач не виконав вимоги ч. 5 ст. 165 ГПК України, позивач не зміг реалізувати своє право подати відповідь на відзив;
- надані відповідачем на підтвердження факту звернення до позивача з пропозиціями щодо повернення спірного майна листи-повідомлення від 20.09.2019 та від 07.10.2021 не є належними доказами такого звернення так як: відсутній опис вкладення щодо направлення листа-повідомлення від 20.09.2019, а наданий фіскальний чек свідчить про направлення кореспонденції 07.12.2021; відсутній фіскальний чек та накладна щодо направлення листа-повідомлення від 07.10.2021, а опис вкладення є недопустимим доказом на підтвердження факту направлення кореспонденції, наданий відповідачем опис вкладення також не містить номеру поштового відправлення; відсутні докази отримання позивачем вказаних листів;
- висновок суду першої інстанції щодо вжиття відповідачем заходів щодо повернення спірного майна, а також відсутності його вини у неповерненні такого майна ґрунтується на припущеннях, в той час як недобросовісна поведінка відповідача встановлена рішенням господарського суду Сумської області від 30.08.2021 по справі №920/336/21 а також тим, що вказане рішення було виконано в примусовому порядку, що підтверджується актом державного виконавця від 22.11.2021 та постановою про закінчення виконавчого провадження від 22.11.2021.
Крім того у апеляційній скарзі апелянт звернувся до суду з клопотанням про дослідження доказів, які не були досліджені судом першої інстанції, у якому просив суд дослідити та надати належну правову оцінку акту державного виконавця від 22.11.2021 та постанові про закінчення виконавчого провадження від 22.11.2021 у виконавчому провадженні ВП №67170399, додавши належним чином засвідчені копії вказаних доказів до апеляційної скарги.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2022 справу №920/1194/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А., судді Кропивна Л.В., Гаврилюк О.М.
З огляду на те, що вказана апеляційна скарга була подана 28.01.2022 безпосередньо до суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування у суду першої інстанції матеріалів справи №920/1194/21 та відкладення вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою до надходження матеріалів даної справи з суду першої інстанції.
Листом Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 витребувано з господарського суду Сумської області матеріали справи №920/1194/21.
17.02.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №920/1194/21.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Сумської області від 14.01.2022 у справі №920/1194/21 та призначено до розгляду на 21.06.2022 о 12 год. 30 хв.
31.05.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач, з посиланням на те, що:
- твердження позивача про те, що рішення господарського суду Сумської області від 30.08.2021 по справі №920/336/21 не було виконано не відповідає дійсності так як відповідач надіслав позивачу лист-повідомлення вих.№ 07.10-20 від 07.10.2021 до якого були додані два підписаних примірники акту приймання-передачі нерухомого майна до спірного договору, проте, незважаючи на вказане, позивач звернуся до державної виконавчої служби для примусового виконання цього рішення;
- під час примусового виконання рішення господарського суду Сумської області від 30.08.2021 по справі №920/336/21 винесено постанову про стягнення з відповідача виконавчого збору яку останнім оскаржено до Сумського адміністративного суду рішенням якого від 19.01.2022 у справі №480/13412/21 вказану постанову визнано протиправною та скасовано;
- під час розгляду справи №480/13412/21 судом встановлено, що твердження фізичної особи-підприємця Руденко Наталії Сергіївни про те, що усі можливі дії, направлені на виконання рішення суду, були нею вчинені до відкриття виконавчого провадження, а рішення суду не було виконане у повному обсязі з незалежних від неї причин, є обґрунтованими;
- те, що відповідач намагався добросовісно виконати зобов'язання за спірним договором щодо повернення позивачу спірного приміщення встановлено і рішеннями господарського суду Сумської області від 10.02.2020 по справі №920/1136/19 та від 30.08.2021 по справі №920/336/21;
- факт направлення відповідачу відзиву разом з додатками підтверджується описом вкладення щодо поштового відправлення № 4001400978566 від 07.12.2021 та інформаційною довідкою з сайту Укрпошти;
- факт надсилання позивачу листа №01.09-19 від 20.09.2019 підтверджується квитанцією та накладною, описом вкладення від 20.09.2019 та інформаційною довідкою з сайту Укрпошти щодо поштового відправлення. Крім того, копія вказаного листа була додана до листа-повідомлення №02.09-19 від 28.09.2019 та листа до листа-пропозиції №01.10-19 від 07.10.2019 які, разом з доказами їх направлення містяться у матеріалах справи;
- факт надсилання позивачу листа-повідомлення №07.10-21 від 07.10.2021 встановлений рішенням Сумського адміністративного суду від 19.01.2022 у справі №480/13412/21,
Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
До відзиву на апеляційну скаргу відповідачем додані належним чином засвідчені копії:
- рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.01.2022 у справі №480/13412/21;
- опис вкладення та інформаційної довідки з сайту Укрпошти щодо поштового відправлення №4001400978566 (на підтвердження направлення позивачу відзиву на позов та доданих до нього документів - примітка суду);
- фіскального чеку, опису вкладення, накладної, конверту та інформаційної довідки з сайту Укрпошти щодо поштового відправлення №4003402969494 (на підтвердження направлення позивачу листа-повідомлення №01.09-19 від 20.09.2019 - примітка суду).
07.06.2022 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції забезпечення проведення якої позивач просить доручити Зарічному районному суду м. Суми за адресою: 40011, м. Суми, вул. Академічна, 13, яку задоволено ухвалою суду від 13.06.2022.
Аналогічна за змістом заява надійшла суду 17.06.2022. (а.с. 159)
Крім того, 17.06.2022 до суду від представника позивача - адвоката Чоботарьова Олександра Петровича надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в якій він просить забезпечити його участь в судовому засіданні, яке відбудеться 21.06.2022 о 12:30 по справі №920/1194/21 шляхом проведення відео конференції із Зарічним районним судом м. Суми за адресою: 40011, м. Суми, вул. Академічна, 13. (а.с.151-158)
21.06.2022 до суду від представника позивача - адвоката Чоботарьова Олександра Петровича надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача в якій представник позивача (а.с. 161), з посиланням на необхідність прибуття до Сумського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки для проходження військово-лікарської 21.06.2022 о 09:00, що може унеможливити прибуття в судове засідання 21.06.2022 о 12:30 та з метою дотримання розумних строків розгляду, просить у випадку неприбуття його у вказане судове засідання, провести судове засідання без його участі.
В судовому засіданні 21.06.2022 протокольною ухвалою відмовлено у задоволенні викладеного позивачем у апеляційній скарзі клопотання про дослідження доказів, які не були досліджені судом першої інстанції, у якому просив суд дослідити та надати належну правову оцінку акту державного виконавця від 22.11.2021 та постанові про закінчення виконавчого провадження від 22.11.2021 у виконавчому провадженні ВП №67170399.
Ухвалою суду від 21.06.2022 судове засідання по справі №920/1194/21 в режимі відеоконференції відкладено на 11.07.2022 о 15:00, проведення відеоконференції доручено Зарічному районному суду м. Суми за адресою: 40011, м. Суми, вул. Академічна, 13.
29.06.2022 до суду від позивача надійшла заява про видачу копії ухвали в якій позивач просить направити на його електронну адресу копію ухвали, яка була прийнята судом за результатами розгляду його клопотання про дослідження доказів, які не були досліджені судом першої інстанції, а саме: акту державного виконавця від 22.11.2021 та постанові про закінчення виконавчого провадження від 22.11.2021 у виконавчому провадженні ВП №67170399.
Щодо вказаної заяви колегія суддів зазначає про наступне.
За змістом положень ч. 1 ст. 232 ГПК України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
Процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (ч. 2 ст. 232 ГПК України).
В свою чергу за змістом положень ст. 233 та ст. 240 ГПК України судом можуть бути постановлені ухвали, які оформляються окремим документом та ухвали, які заносяться до протоколу судового засідання (протокольна ухвала).
Так, ч. 4 ст. 233 ГПК України встановлено, що ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
В свою чергу за змістом положень ч. 5 вказаної статті ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання.
Колегія суддів зауважує позивачу на тому, що в судовому засіданні 21.06.2022 у задоволенні його клопотання про дослідження доказів, які не були досліджені судом першої інстанції, відмовлено саме протокольною ухвалою, тобто ухвалою яка заноситься до протоколу судового засідання та не оформлюється окремим процесуальним документом, що виключає можливість видачу йому копії такої ухвали.
В свою чергу мотиви з яких у задоволенні вказаного клопотання відмовлено викладені у цій постанові.
За таких обставин у задоволенні заяви позивача про видачу копії ухвали колегією суддів відмовляється.
Щодо доданих позивачем та відповідачем під час апеляційного перегляду додаткових доказів слід зазначити наступне.
Інформація щодо судових рішень є загальновідомою, їх тексти містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, факти та обставини, які встановлені судовими рішеннями не можна вважати додатковими доказами по справі, а відтак додана відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу копія рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.01.2022 у справі №480/13412/21 не є додатковим доказом по справі.
При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що частина з наданих відповідачем доказів, а саме: опис вкладення щодо поштового відправлення №4001400978566; копії фіскального чеку, опису вкладення, накладної та інформаційної довідки з сайту Укрпошти щодо поштового відправлення №4003402969494, наявні в матеріалах справи, а відтак не можуть вважатися додатковим доказами.
Крім того, колегія суддів зазначає про те, що інформація щодо відстеження поштових пересилань є відкритою та міститься на офіційному сайті Укрпошти в мережі Інтернет, а відтак не може вважатися додатковим доказом і надана відповідачем інформаційна довідка з сайту Укрпошти щодо поштового відправлення №4001400978566 (на підтвердження направлення позивачу відзиву на позов та доданих до нього документів - примітка суду).
Щодо решти доказів, а саме наданих позивачем копій акту державного виконавця від 22.11.2021 та постанови про закінчення виконавчого провадження від 22.11.2021 у виконавчому провадженні ВП №67170399 та наданої відповідачем копії конверту щодо поштового відправлення №4003402969494, колегія суддів зазначає про таке.
Враховуючи, що позивач та відповідач додали ці документальні докази під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оспорюваного рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядженні не мав.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
У апеляційній скарзі апелянт зазначає про те, що копії акту державного виконавця від 22.11.2021 та постанови про закінчення виконавчого провадження від 22.11.2021 у виконавчому провадженні ВП №67170399 ним надані не були так як станом на дату подачі позову їх ще не існувало, а апелянт би додав такий доказ до відповіді на відзив, проте, у зв'язку з тим, що відповідач не надіслав йому копію відзиву, а суд першої інстанції порушив вимоги п.п. 4, 5 ч. 4 ст. 13 ГПК України, позивач не використав свої процесуальне право надання відповіді на відзив.
Отже, як на підставу неподання суду першої інстанції вказаних доказів, позивач фактично посилається на порушення відповідачем свого обов'язку по направленню позивачу відзиву на позов та неврахування вказаного судом першої інстанції, проте вказані твердження спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, а саме доданими відповідачем до відзиву на позов фіскальним чеком, накладною та описом вкладення щодо поштового відправлення №4001400978566, які свідчать про направлення копій відзиву та доданих до нього документів за вказаною позивачем у позові адресою.
В свою чергу з наявної в мережі Інтернет інформації щодо відстеження поштових пересилань слідує, що поштове відправлення №4001400978566 не було позивачу вручено та повернуто відправнику за закінченням терміну зберігання, проте неотримання позивачем відзиву на позов не може свідчити про невиконання відповідачем свого обов'язку по направленню його позивачу.
Також колегія суддів зауважує апелянтові на тому, що будучи обізнаним про розгляд цієї справи, він не був позбавлений можливості ознайомитись з матеріалами справи та, відповідно, з відзивом на позов.
Вказане спростовує посилання позивача на неможливість подання до суду першої інстанції копій акту державного виконавця від 22.11.2021 та постанови про закінчення виконавчого провадження від 22.11.2021 у виконавчому провадженні ВП №67170399 з причин, що об'єктивно не залежали від позивача.
В свою чергу відповідачем не наведено жодних обґрунтувань щодо неможливості подати до суду першої інстанції копії конверту щодо поштового відправлення №4003402969494, зокрема, але не виключно, через об'єктивну неможливість його отримання протягом строку розгляду цієї справи в суді першої інстанції.
Таким, чином позивач та відповідач не дотримались чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, а отже не вчинили відповідної процесуальної дії, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки додатковим доказам.
Колегія суддів зауважує учасникам судового процесу на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від учасників судового процесу.
Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.
Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному з учасників судового процесу більш сприятливі, аніж іншим умови в розгляді конкретної справи.
При цьому колегія суддів звертається до висновку щодо застосування приписів ст.ст. 80, 269 ГПК України, який викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 згідно з яким єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - апелянта).
За імперативним приписом ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
За таких обставин, надані позивачем під час апеляційного перегляду копії акту державного виконавця від 22.11.2021 та постанови про закінчення виконавчого провадження від 22.11.2021 у виконавчому провадженні ВП №67170399 та надана відповідачем копія конверту щодо поштового відправлення №4003402969494, як додаткові докази колегією суддів не приймається.
11.07.2022 до суду від представника позивача - адвоката Чоботарьова Олександра Петровича надійшла заява про відкладення розгляду справи в якій представник позивача, з посиланням на зайнятість його в іншому судовому засіданні, просить відкласти розгляд справи та повідомити його про наступну дату та час розгляду справи.
Позивач в судовому засіданні 11.07.2022 наполягав на розгляді апеляційної скарги, без участі його представника.
Колегія суддів заслухавши явку інших учасників судового розгляду, враховуючи позицію позивача, ухвалила розглядати справу без участі представника позивача, який належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду.
У судовому засіданні 11.07.2022 позивач підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача, заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст.ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 22.03.2019 фізична особа-підприємець Сорока Володимир Карпович як орендодавець (далі позивач) та відповідач як орендар уклали договір оренди приміщення (далі договір) (а.с. 9-11) в п. 1.1 якого сторони погодили, що, в порядку та на умовах визначених договором, позивач зобов'язується передати відповідачу, а відповідач - прийняти у тимчасове користування (оренду) приміщення, визначене у договорі, за плату та на обумовлений строк для здійснення господарської діяльності (перукарські послуги).
Згідно з п.п. 1.2, 1.4 договору в оренду передається приміщення загальною площею 39,9 м.кв., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; приміщення надається відповідачу для використання його у господарській діяльності шляхом надання перукарських послуг та під салон краси.
Приміщення передається орендодавцем і приймається орендарем на умовах сплати останнім орендодавцю плати за користування приміщенням шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок, або готівкою. Орендна плата підлягає сплаті до п'ятого числа поточного місяця за поточний місяць, із розрахунку 6 000,00 грн. (п.п. 2.1. та 2.2. договору).
Відповідно до п. 3.2.1 договору позивач зобов'язується надати приміщення відповідачу та ключі від нього в п'ятиденний строк з моменту укладення цього Договору у справному стані, належному для використання за його призначенням, за актом здачі-приймання, в якому зазначається технічний стан приміщення і інженерного устаткування на момент передачі в оренду з фото фіксацією стану приміщення.
Пунктом 5.1 договору визначено, що передача орендодавцем та прийняття орендарем приміщення у оренду засвідчується актом здачі-приймання приміщення в оренду. Повернення приміщення орендодавцеві здійснюється за актом здачі-приймання. Обов'язок по складанню акта здачі-приймання покладається на сторону, яка передає приміщення іншій стороні договору. Орендар/орендодавець зобов'язаний здійснити огляд приміщення під час підписання акту здачі-приймання. На момент передачі приміщення орендодавцем орендарю сторони проводять фотофіксацію приміщення. Фотографії зовнішнього і внутрішнього стану приміщення друкуються в двох примірниках кожна. На роздрукованих фотографіях сторони ставлять свої підписи/печатки із зазначенням дати фотофіксації. Вказані фотографії є невід'ємною частиною цього Договору оренди.
Відповідно до п. 5.2 договору приміщення та інше майно вважається фактично переданим орендодавцеві/орендареві з моменту підписання акта здачі-приймання. У момент підписання цього акта орендар/орендодавець передає орендодавцеві/орендареві ключі від приміщення.
Згідно з п. 7.1 договору цей договір укладається з 25.03.2019 по 25.03.2021.
З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що спірне приміщення позивачем відповідачу було передано у орендне користування про що 28.03.2019 сторонами підписано відповідний акт приймання-передачі приміщення за Договором. (а.с. 11)
У листопаді 2019 року відповідач звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до позивача у якому просив розірвати Договір з моменту звільнення приміщення, а саме з 01.11.2019 (справа №920/1136/19).
Рішенням господарського суду Сумської області від 10.02.2020 у справі №920/1136/19 позовні вимоги задоволено частково: договір розірвано з дня набрання чинності даним рішенням, в частині позовних вимог про розірвання Договору з моменту звільнення приміщення орендарем, а саме з 01.11.2019, відмовлено. (а.с. 17-19)
У липні 2020 року позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до відповідача у якому просив стягнути з відповідача орендну плату в сумі 31 935,50 грн., пеню в сумі 16 200,00 грн. та експлуатаційні витрати в сумі 1 617,54 грн. (справа №920/710/20)
Рішенням господарського суду Сумської області від 30.09.2020 у справі №920/710/20 у задоволенні позову відмовлено. (відомості є загальнодоступними в ЄДРСР)
Також, у квітні 2021 року позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до відповідача у якому просив зобов'язати відповідача повернути позивачу спірне нерухоме майно з користування з підписанням акта передачі (справа №920/336/21).
Рішенням господарського суду Сумської області від 30.08.2021 у справі №920/336/21 позов задоволено: відповідача зобов'язано повернути позивачу нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Прокоф'єва, 16, корп. 1, кв. 44, шляхом підписання акту приймання-передачі нерухомого майна. (а.с. 12-15)
Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає про те, що відповідач не виконав свій обов'язок по поверненню спірного приміщення позивачу шляхом підписання акту приймання-передачі нерухомого майна, а відтак, у відповідно до положень ч. 2 ст. 785 ЦК України, позивач має право на стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за час прострочення та просить стягнути з відповідача неустойку в сумі 144 000,00 грн., нараховану за період з 03.11.2020 по 03.11.2021 включно.
Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди), до яких відноситься спірний Договір, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 1 ст. 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Частина 1 ст. 763 ЦК України встановлює, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Частиною 5 ст. 188 ГК України передбачено, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
У відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Як встановлено вище, рішенням господарського суду Сумської області від 10.02.2020 у справі №920/1136/19 договір розірвано з дня набрання чинності даним рішенням. (а.с. 17-19)
Згідно із ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Виходячи з умов Договору, які були сторонами визначені вільно та є обов'язковими для них, повернення спірного приміщення з орендного користування позивачу здійснюється за актом здачі-приймання обов'язок щодо складення якого покладається на відповідача і саме з моменту підписання якого приміщення та інше майно вважається фактично переданим орендодавцеві (п.п. 5.1, 5.2 Договору).
Отже, враховуючи розірвання Договору в судовому порядку, відповідач був зобов'язаний повернути позивачу спірне приміщення за актом приймання-передачі, проте відповідний акт здачі-приймання у період з 03.11.2020 по 03.11.2021 сторонами підписаний не був, що ними не заперечується.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом зокрема сплата неустойки.
За змістом положень ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами ст. 610 ЦК України та ст. 216 ГК України.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, що зумовлює вимогу щодо сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків та здійсненні своїх суб'єктивних прав. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18 (пункти 137-139) та у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.
Відповідно до ст. 614 ЦК України для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини в особи, яка порушила зобов'язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
Аналогічні за змістом правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі №910/16362/18 (пункт 51), від 13.12.2019 у справі №910/20370/17, від 06.07.2021 у справі №906/562/20.
Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі №908/3592/19.
Як встановлено вище правовідносини сторін щодо виконання Договору були предметом розгляду у справах №920/1136/19, №920/710/20 та №920/336/21 судовими рішеннями у яких, серед іншого, встановлено, що:
- 01.11.2019 відповідач направив позивачу лист (а.с. 51-52), в якому зазначив про неможливість використання орендованого приміщення та просив надати можливість передати відповідачу дублікати ключів. До листа відповідач додав акт звільнення приміщення від 01.11.2019, підписаний відповідачем. Проте позивачем вказаний лист отриманий не був (рішення господарського суду Сумської області від 10.02.2020 у справі №920/1136/19); (а.с. 17-19)
- позивачем не спростовано доводів відповідача, в тому числі про те, що з 01.11.2019 відповідач не користується орендованим приміщенням та звільнив його. Тому вказані вище обставини є такими, що встановлені судом (рішення господарського суду Сумської області від 10.02.2020 у справі №920/1136/19);
- відповідачем орендна плата вносилась своєчасно і в повному об'ємі, останній платіж був внесений відповідачем 28.08.2019 у сумі 6 000,00 грн. за користування приміщенням у вересні 2019 року, а завдаток сплачений 28.04.2019 був врахований платою за користування приміщенням у жовтні 2019 року (рішення господарського суду Сумської області від 30.09.2020 у справі №920/710/20);
- відповідач не користується орендованим приміщенням з 01.11.2019 (рішення господарського суду Сумської області від 30.09.2020 у справі №920/710/20);
- 10.04.2020 відповідач надіслав позивачу лист-повідомлення (а.с. 57-58), відповідно до якого відповідач зазначив, що 01.11.2019 він повністю звільнив приміщення від особистих речей, провів фотофіксацію зовнішнього і внутрішнього стану об'єкта оренди, зафіксував показники лічильників, здійснив опломбування приміщення та надіслав позивачу лист-повідомлення вих №01.11-19 від 01.11.2019. Крім того, у даному листі визначено, що залишається невирішеним питання сплати орендної плати та сплати коштів за фактично отримані комунальні послуги за період з 01.09.2019 по 01.11.2019. З огляду на зазначене відповідач, серед іншого, просив: надати дозвіл передати позивачу свої дублікати ключів від приміщення, користуючись послугами товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» чи іншим способом. До листа від 10.04.2020 №10.04-20 відповідач додав копію листа-повідомлення №01.11-19 від 01.11.2019 (а.с.51-52 ) та копію акту від 01.11.2019 (а.с.53 ).
Засобами поштового зв'язку зазначений лист з доданими документами направлений відповідачем позивачу 11.04.2020, що підтверджується поштовим описом вкладення в цінний лист від 11.04.2020, накладною від 11.04.2020 №4003403096117, та фіскальним чеком від 11.04.2020 №00695120061384, копії яких додані представником відповідача до його додаткових пояснень (вх№7598/21 від 30.08.2021). Факт отримання зазначеного листа з доданими документами позивач заперечував, в той час як дане заперечення спростовується відповіддю позивача від 22.04.2020 на лист №10.04-20 від 10.04.2020 (а.с. 57-58), копія якої додавалась позивачем до його позовної заяви від 08.12.2020 про стягнення з відповідача неустойки у сумі подвійної плати за користування приміщенням. Зі змісту наведеної відповіді позивача від 22.04.2020 слідує, що позивач ознайомився з листом відповідача від 10.04.2020 №10.04.-20, в т.ч. зазначивши щодо надсилання ключів від приміщення, що: 1)треба оглянути стан приміщення; 2) у випадку належного стану приміщення, можливо, позивач прийме та підпише акт приймання-передачі; (а.с. 12-15)
Отже, судом при дослідженні доказів встановлено факт отримання позивачем листа-повідомлення відповідача від 10.04.2020 №10.04-20 з доданими до даного листа документами, та фактом встановлення вищезазначених обставин спростовуються заперечення позивача щодо не отримання листа-повідомлення відповідача від 10.04.2020 (рішення господарського суду Сумської області від 30.08.2021 у справі № 920/336/21); (а.с. 12-15)
- відповідач намагався добросовісно виконувати зобов'язання за спірним договором оренди з моменту виникнення спірних правовідносин, позивач передав в оренду приміщення з інженерним устаткуванням, якість якого не відповідала умовам спірного договору та його призначенню, не здійснив за свій рахунок і своїми силами ліквідації недоліків та порушень, відповідач намагався повернути орендоване майно та не користується орендованим приміщенням з 01.11.2019, що встановлено рішеннями господарського суду Сумської області від 10.02.2020 у справі №920/1136/19 та від 30.09.2020 у справі №920/710/20 (рішення господарського суду Сумської області від 30.08.2021 у справі №920/336/21). (а.с. 12-15)
Отже, вказаними вище судовими рішеннями встановлено, що відповідач не користується орендованим приміщенням з 01.11.2019 та те, що він намагався повернути орендоване майно позивачу.
За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008).
Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справах №920/1136/19, №920/710/20 та №920/336/21 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, №920/1194/21, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справ №920/1136/19, №920/710/20 та №920/336/21, зокрема те, що відповідач не користується орендованим приміщенням з 01.11.2019, а також те, що він намагався повернути орендоване майно позивачу, є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі.
Крім того до матеріалів цієї справи №920/1194/21 відповідачем також додані відповідні докази на підтвердження того, що він вчиняв дії щодо повернення спірного приміщення позивачу, зокрема, вищезгадані лист-повідомлення вих. №01.11-19 від 01.11.2019 та лист-повідомлення вих. №10.04.-20 від 10.04.2020 оцінку яким надано під час розгляду справ №920/1136/19, №920/710/20 та №920/336/21.
Слід зазначити і про те, що після ухвалення господарським судом Сумської області рішення від 30.08.2021 у справі №920/336/21, яким відповідача зобов'язано повернути позивачу спірне нерухоме майно шляхом підписання акту приймання-передачі нерухомого майна, відповідач направив позивачу лист-повідомлення вих. №07.10-21 від 07.10.2021(а.с.67-68 ) в якому:
- зазначив про те, що ним з 01.11.2019 повністю звільнено приміщення від особистих речей, проведено фотофіксацію зовнішнього і внутрішнього стану об'єкта оренди, зафіксовано показники лічильників, здійснено опломбування приміщення;
- погодився із обставинами викладеними у судовому рішенні від 30.08.2021 по справі №920/336/21, а тому, діючи добросовісно, повідомив про свою готовність до виконання цього рішення;
- просив підписати акти приймання-передачі нерухомого майна б/н від 07.10.2021 та повернути один підписаний примірник відповідача, а також надати дозвіл передати позивачу свої дублікати ключів від спірного приміщення користуючись послугами товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» чи іншим способом.
До вказано листа додано два підписаних примірника Акту приймання-передачі нерухомого майна від 07.10.2021 (а.с.70 ).
На доказ направлення цього листа до матеріалів справи відповідачем долучено належним чином засвідчену опис вкладення з відміткою відділення пошти про прийняття кореспонденції до пересилання.
Щодо наведених у апеляційній скарзі посилань позивача на те, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено факту відправлення позивачу вказаного листа, так як: відсутні фіскальний чек та накладна щодо направлення вказаного листа, а сам лише опис вкладення є недопустимим доказом на підтвердження факту направлення кореспонденції; наданий відповідачем опис вкладення не містить номеру поштового відправлення, що суперечить порядку його заповнення, колегія суддів зазначає про наступне.
Згідно з п. 8 Правил надання послуг поштового зв'язку затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03 2009 №270 оператори поштового зв'язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів. До внутрішніх поштових відправлень належать, зокрема листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю.
Внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою (п. 19 Правил надання послуг поштового зв'язку).
У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися (п. 61 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Отже, при прийнятті внутрішнього поштового відправлення з оголошеною цінністю до пересилання працівник поштового зв'язку перевіряє відповідність вкладення опису та засвідчує вказану відповідність розписавшись на описі вкладення та проставляє відбиток календарного штемпеля.
Вказане спростовує послання позивача на те, що сам лише опис вкладення за відсутності фіскального чеку та накладної є недопустимим доказом на підтвердження факту направлення кореспонденції.
В свою чергу колегія суддів вважає вірними доводи позивача про те, наданий відповідачем опис вкладення не містить не містить номеру поштового відправлення, якій працівник пошти повинен зазначити на тому примірнику опису вкладення який надається відправнику, проте вказана відсутність свідчить лише про неналежне виконання своїх обов'язків відповідним працівником пошти та не може свідчити про не направлення відповідного поштового відправлення, так як за змістом положень п. 61 Правил надання послуг поштового зв'язку відправник отримує примірник опису з підписом працівника пошти та відбитком календарного штемпеля після прийняття поштового відправлення до пересилання.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції:
- відповідач діяв добросовісно, жодним чином не перешкоджав позивачу користуватися спірним приміщення та вживав заходи щодо його повернення позивачу.
- відповідачем належними та достатніми доказами спростовано відсутність його вини у простроченні повернення орендованого майна позивачу-орендодавцю за наслідком розірвання Договору, що, з урахування норм ч. 1 ст. 614 ЦК України яка виключає можливість відповідальності боржника у разі недоведення його вини у простроченні виконання зобов'язання на користь кредитора, виключає покладення на відповідача відповідальності за прострочення повернення орендованого майна у вигляді сплати позивачу подвійної орендної плати за час прострочення з 03.11.2020 по 03.11.2021.
Щодо посилань позивача на те, що висновок суду першої інстанції щодо вжиття відповідачем заходів відносно повернення спірного майна, а також відсутності його вини у неповерненні такого майна ґрунтується на припущеннях, в той час як недобросовісна поведінка відповідача встановлена рішенням господарського суду Сумської області від 30.08.2021 по справі №920/336/21 яким, серед іншого, встановлено, що відповідач не надав доказів виконання свого зобов'язання по передачі позивачу спірного приміщення за актом приймання-передачі та якому (рішенню) судом першої інстанції не надано правової оцінки, колегія суддів зазначає про те, що вказані твердження відповідача спростовуються змістом вказаного рішення господарського суду Сумської області від 30.08.2021 по справі №920/336/21 у якому встановлено, що відповідач намагався добросовісно виконувати зобов'язання за Договором з моменту виникнення спірних правовідносин та що відповідач намагався повернути орендоване майно та не користується орендованим приміщенням з 01.11.2019.
При цьому, колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що ним невірно тлумачаться положення ч. 2 ст. 785 ЦК України у взаємозв'язку їх з іншими положеннями чинного законодавства.
Так, позивач вважає, що для застосування визначеної ч. 2 ст. 785 ЦК України відповідальності у вигляді стягнення неустойки за невиконання наймачем обов'язку щодо повернення речі необхідним є лише встановлення того факту, що відповідна річ не була повернута наймодавцю.
При цьому позивач не враховує те, що за змістом положень ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності).
В свою чергу той факт, що спірне приміщення не було повернуто позивачу за актом приймання-передачі, тобто відсутність підписаного сторонами такого акту, що власне і встановлено рішенням господарського суду Сумської області від 30.08.2021 у справі №920/336/21, не може бути єдиною та безумовною підставою для стягнення з відповідача визначеної ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки, так як для застосування такої відповідальності необхідно встановити те, що саме внаслідок дій відповідача приміщення не було повернуто позивачу адже підписання позивачем актів не залежить від волевиявлення відповідача та, відповідно, не може бути ним вчинено одноособово.
При цьому, як встановлено вище, як судовими рішеннями у справах №920/1136/19, №920/710/20 та №920/336/21, так і наявними у цій справі №920/1194/21 документальними доказами, підтверджується те, що неповернення спірного приміщення шляхом підписання відповідно акту було наслідком дії саме позивача, а не відповідача, що виключає можливість застосування до останнього відповідальності у вигляді стягнення, визначеної ч. 2 ст. 785 ЦК України, неустойки.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної орендної плати в сумі 144 000,00 грн., нарахованої за період з 03.11.2020 по 03.11.2021 включно за невиконання обов'язку щодо повернення за актом приймання-передачі приміщення загальною площею 39,9 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та було об'єктом оренди за укладеним між сторонами договором оренди приміщення від 22.03.2019.
Інших підстав для скасування рішення у апеляційній скарзі не наведено.
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суд не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду Сумської області від 14.01.2022 у справі №920/1194/21, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Сумської області від 14.01.2022 у справі №920/1194/21 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Сумської області від 14.01.2022 у справі №920/1194/21 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №920/1194/21 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 13.07.2022.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Л.В. Кропивна
О.М. Гаврилюк