28 квітня 2022 року м. ТернопільСправа № 921/847/21
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Боровця Я.Я.
за участю секретаря судового засідання Сиротюк К.В.
Розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС", вул. Новокостянтинівська, 13/10, оф. 201, м. Київ
до відповідача Державного навчального закладу "Підгаєцький професійний аграрний ліцей", майдан Незалежності, 31, м. Підгайці, Підгаєцький район, Тернопільська область
про cтягнення заборгованості у розмірі 50 000,28 грн.
В судове засідання представники сторін не з'явились.
Судові процедури
Відповідно до частини 3 статті 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.
Суть справи.
28.12.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Державного навчального закладу "Підгаєцький професійний аграрний ліцей" про стягнення заборгованості у розмірі 50 000,28 грн, з яких: 40 434,15 грн - основний борг, 3218,55 грн - інфляційні втрати, 1033,56 грн - 3% річних та 5314,02 грн - пеня.
Відкриття провадження у справі.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 28.12.2021, для розгляду справи №921/847/21 визначено суддю Боровця Я.Я.
Ухвалою суду від 29.12.2021 відкрито провадження у справі №921/847/21 за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 27.01.2022.
Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Розгляд справи по суті.
Ухвалами суду від 27.01.2022 та від 01.03.2022 судове засідання відкладалося відповідно на 01.03.2022 та на 28.04.2022 з підстав, викладених в них.
Згідно частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
При розгляді справи по суті, суд з'ясував обставини справи, дослідив докази у справі.
Аргументи сторін
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням ДНЗ "Підгаєцький професійний аграрний ліцей" умов договору про закупівлю (постачання природного газу" за №05.03.20 від 05.03.2022 в частині щодо оплати за поставлений природний газ.
В якості правових підстав позову позивач зазначає, зокрема статті Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України. Закон України "Про ринок природного газу".
Заперечення відповідача.
Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, на підставі статей 120, 121 ГПК України - ухвалами суду, які надсилалися рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення з позначкою "Судова повістка", про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (містяться в матеріалах справи).
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно з частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи, положення статті 13 ГПК України, якою в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, беручи до уваги, що явка представника відповідача не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається без їх участі, за наявними у ній матеріалами.
Також, беручи до уваги, що учасники справи, зокрема відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами на подання відзиву, суд дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті.
Фактичні обставини, встановлені судом.
05.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" (Постачальник/позивач) та Державним навчальним закладом "Підгаєцький професійний аграрний ліцей" (Споживач/відповідач ) укладено Договір про закупівлю (постачання) природного газу №05.03.20, за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Споживачу природний газ та надавати послуги із замовлення (бронювання) потужності щодо кожного періоду в обсягах і порядку, передбачених Договором, а Споживач зобов"язується прийняти та оплатити Постачальнику вартість газу і наданих послуг із замовлення (бронювання) потужності у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених Договором. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується для власних потреб, які є кінцевими споживачами газу. Найменування (номенклатура, асортимент): код ДК 021:2015 (СРV): 09120000-6 - Газове паливо (п.1.1 Договору).
Згідно п. 2.2 Договору, облік обсягів газу, що постачається на умовах договору, здійснюється згідно з Законом України "Про ринок природного газу" , Правилами постачання природного газу, Правилами обліку природного газу, Кодексом газотранспортної системи, Кодексом газорозподільних систем.
Відповідно до п. 2.3 Договору, обсяг спожитого (протранспортованого) газу за розрахунковий період, що підлягає оплаті Споживачем, визначається за підсумками розрахункового періоду на межі балансової належності об'єктів споживача за даними ЕІС-коду точки/точок комерційного обліку.
За підсумками розрахункового періоду Споживач протягом двох робочих днів погоджує з оператором ГРМ акт про фактичний обсяг спожитого (протранспортованого) газу за розрахунковий період, який є підставою для оформлення актів приймання-передачі газу між відповідними суб'єктами ринку природного газу (п. 2.4 Договору).
У п. 3.1 Договору зазначено, що договірні обсяги постачання газу Споживачеві: Постачальник здійснює протягом 2020 року постачання природного газу Споживачеві як кінцевому Споживачеві в обсязі до 90 000 куб. м. за адресою: 48000, Україна, Тернопільська область, місто Підгайці, майдан Незалежності, 31.
Постачання газу підтверджуються підписаним Постачальником та Споживачем актом приймання-передачі газу, що оформлюється на підставі акта про фактичний обсяг спожитого (протранспортованого) газу за розрахунковий період, складеного Споживачем та Оператором ГРМ/ГТС відповідно до пункту 2.4 розділу ІІ Договору (п. 3.6 Договору).
Згідно п. 3.7 Договору, за підсумками розрахункового періоду Споживач, до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати Постачальнику копію відповідного акта про фактичний об'єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) природного газу Споживачу за розрахунковий період, що складений між Оператором ГРМ/ГТС та Споживачем, відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи/Кодексу газорозподільних систем, який є підставою для оформлення актів приймання-передачі газу між відповідними суб"єктами ринку природного газу. На підставі отриманих від Споживача даних та/або даних оператора ГРМ/ГТС Постачальник протягом трьох робочих днів готує, та надає Споживачу два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписані уповноваженим представником Постачальника. Взаємовідносини між Постачальником і оператором ГТС щодо обміну інформацією про фактичні обсяги споживання природного газу споживачем регулюються Кодексом газотранспортної системи та окремим договором транспортування природного газу, укладеним між постачальником та оператором ГТС.
Відповідно до п. 3.8 Договору вказано, що Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акта приймання - передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу. У випадку відмови від підписання акта приймання-передачі природного газу розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом вартість поставленого природного газу встановлюється відповідно до даних Постачальника.
Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків Споживача з Постачальником (п. 3.9 Договору).
Пунктом 4.1 Договору зазначено, що ціна на газ визначається відповідно до Закону України "Про ринок природного газу". Ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 4312,00 грн, в т.ч. ПДВ - 20%.
Розрахунковий період за договором становить один календарний місяць. Загальну сума Договору становить 388 080,00 грн, у тому числі ПДВ (п. 4.2 Договору).
Згідно п. 4.3 Договору, оплата вартості використаного природного газу за розрахунковий період Споживач здійснює до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, за фактично спожитий природний газ згідно рахунку, на підставі акту приймання - передачі природного газу, підписаного сторонами.
Відповідно до п. 5.1.Договору, Постачальник має право отримувати від Споживача своєчасну оплату за природний газ відповідно до умов договору.
Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений природний газ на умовах, визначених цим договором ( п.5.4 Договору) .
За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з договором і чинним законодавством (п. 6.1 Договору).
У п. 6.2 Договору сторонами обумовлено, що у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених умовами договору, із Споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Цей договір набирає чинності з дати його підписання, та укладається на строк до 31 грудня 2020 року, а в частині виконання зобов"язань щодо проведення розрахунків - до їх повного виконання (п. 11.1 Договору).
Також , 29.12.2020 та 29.01.2021 сторонами укладено та підписано додаткові угоди відповідно №6 та № 7 до договору, якими внесли зміни, в тому числі: п.1 "Керуючись п.8 ч.4 та ч.5 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі", ст. ст. 651, 653 та 654 Цивільного кодексу України, положеннями Договору на постачання природного газу №05.03.20 від 05.03.2020, сторони прийшли до згоди продовжити строк дії Договору для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної в Договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджені в установленому порядку". П.3 "Дана Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та діє відповідно до 31.01.2021 та до 28.02.2021".
На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач отримав природний газ в тому числі в обсязі 19,69 тис. куб. м. на загальну суму 160 079,81 грн, про що свідчать акти прийому-передачі природного газу, зокрема:
газ спожитий у серпні місяці 2020 року, обсягом 0,022000 тис. куб. м, оформлений актом прийому-передачі №УГР00001858 від 31 серпня 2020 року на суму 104,35 грн;
газ спожитий у вересні місяці 2020 року, обсягом 0,028000 тис. куб. м, оформлений актом прийому-передачі №УГР00002091 від 30 вересня 2020 року на суму 132,80 грн;
газ спожитий у січні місяці 2021 року, обсягом 19,642000 тис. куб. м, оформлений актом прийому-передачі №УГР00000212 від 31 січня 2021 року на суму 159 842,66 грн.
Згідно відповіді ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" на запит адвоката ТОВ "УКР ГАЗ РЕСУРС", обсяг природного газу, використаний споживачем з ЕІС-кодом 56ХТ00002F7EQ00N становить : у період з 01.08.2020 по 31.08.2020 - 22,00 куб.м., у період з 01.09.2020 по 30.09.2020 - 28,00 куб.м., у період з 01.01.2021 по 31.01.2021 - 19 642,00 куб.м.
Споживачем здійснено частково оплату за отриманий природний газ.
Як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору щодо оплати вартості спожитого природного газу, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 40 434,15 грн (на момент звернення з даним позовом до суду), про що свідчить обґрунтований розрахунок ціни позову.
У зв"язку з порушенням строків оплати, відповідно до умов Договору, позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 5314,02 грн.
Також, згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 1033,56 грн та інфляційні втрати в розмірі 3218,55 грн .
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв"язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.
Враховуючи правову природу укладеного між сторонами Договору про закупівлю (постачання) природного газу №05.03.20 від 05.03.2020, кореспондуючи права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини договору поставки та які підпадають під правове регулювання Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Норми права, які застосував суд.
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).
У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Господарського кодексу України).
У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Як визначено статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Як визначено статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України (за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Нормами статті 599 Цивільного кодексу України вказано, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
В силу вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до положень частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Стаття 343 Господарського кодексу України зазначає, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Закон України "Про ринок природного газу" визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.
Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, Правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором (частина 1 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу").
Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Мотивована оцінка судом .
Всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.
Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як визначено статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Стаття 627 Цивільного кодексу України закріплює свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Закон України "Про ринок природного газу" визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.
Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, Правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором (частина 1 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу").
Правовідносини сторін виникли на підставі договору про закупівлю та постачання природного газу №05.03.20 від 05.03.2020, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у власність Споживачу природний газ та надавати послуги із замовлення (бронювання) потужності щодо кожного періоду в обсягах і порядку, передбачених Договором, а Споживач зобов"язується прийняти та оплатити Постачальнику вартість газу і наданих послуг із замовлення (бронювання) потужності у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених Договором. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується для власних потреб, які є кінцевими споживачами газу. Найменування (номенклатура, асортимент): код ДК 021:2015 (СРV): 09120000-6 - Газове паливо (п.1.1 Договору).
Предметом спору у справі є матеріально-правова вимога ТОВ "УКР ГАЗ РЕСУРС" до ДНЗ "Підгаєцький професійний аграрний ліцей" про стягнення вартості спожитого природного газу, а також пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих у зв'язку з невиконанням умов договору в частині проведення розрахунків за спожитий (використаний) природний газ ДНЗ "Підгаєцький професійний аграрний ліцей".
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.
Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами ( стаття 629 Цивільного кодексу України).
Згідно п. 2.2 Договору, облік обсягів газу, що постачається на умовах договору, здійснюється згідно з Законом України "Про ринок природного газу" , Правилами постачання природного газу, Правилами обліку природного газу, Кодексом газотранспортної системи, Кодексом газорозподільних систем.
Відповідно до п. 2.3 Договору, обсяг спожитого (протранспортованого) газу за розрахунковий період, що підлягає оплаті Споживачем, визначається за підсумками розрахункового періоду на межі балансової належності об'єктів споживача за даними ЕІС-коду точки/точок комерційного обліку.
За підсумками розрахункового періоду Споживач протягом двох робочих днів погоджує з оператором ГРМ акт про фактичний обсяг спожитого (протранспортованого) газу за розрахунковий період, який є підставою для оформлення актів приймання-передачі газу між відповідними суб'єктами ринку природного газу (п. 2.4 Договору).
У п. 3.1 Договору зазначено, що договірні обсяги постачання газу Споживачеві: Постачальник здійснює протягом 2020 року постачання природного газу Споживачеві як кінцевому Споживачеві в обсязі до 90 000 куб. м. за адресою: 48000, Україна, Тернопільська область, місто Підгайці, майдан Незалежності, 31.
Постачання газу підтверджуються підписаним Постачальником та Споживачем актом приймання-передачі газу, що оформлюється на підставі акта про фактичний обсяг спожитого (протранспортованого) газу за розрахунковий період, складеного Споживачем та Оператором ГРМ/ГТС відповідно до пункту 2.4 розділу ІІ Договору (п. 3.6 Договору).
Згідно п. 3.7 Договору, за підсумками розрахункового періоду Споживач, до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати Постачальнику копію відповідного акта про фактичний об'єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) природного газу Споживачу за розрахунковий період, що складений між Оператором ГРМ/ГТС та Споживачем, відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи/Кодексу газорозподільних систем, який є підставою для оформлення актів приймання-передачі газу між відповідними суб"єктами ринку природного газу. На підставі отриманих від Споживача даних та/або даних оператора ГРМ/ГТС Постачальник протягом трьох робочих днів готує, та надає Споживачу два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписані уповноваженим представником Постачальника. Взаємовідносини між Постачальником і оператором ГТС щодо обміну інформацією про фактичні обсяги споживання природного газу споживачем регулюються Кодексом газотранспортної системи та окремим договором транспортування природного газу, укладеним між постачальником та оператором ГТС.
Відповідно до п. 3.8 Договору вказано, що Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акта приймання - передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу. У випадку відмови від підписання акта приймання-передачі природного газу розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом вартість поставленого природного газу встановлюється відповідно до даних Постачальника.
Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків Споживача з Постачальником (п. 3.9 Договору).
Факт виконання умов договору №05.03.20 від 05.03.2020 позивачем щодо поставки природного газу, а відповідачем прийняття в обсязі 19,69 тис. куб. м. на суму 160 079,81 грн, підтверджується актами прийому-передачі природного газу, зокрема: №УГР00001858 від 31 серпня 2020 року на суму 104,35 грн; №УГР00002091 від 30 вересня 2020 року на суму 132,80 грн; №УГР00000212 від 31 січня 2021 року на суму 159 842,66 грн.
Окрім того, ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" у відповідь на запит адвоката ТОВ "УКР ГАЗ РЕСУРС" повідомило останнього, що обсяг природного газу, використаний споживачем з ЕІС-кодом 56ХТ00002F7EQ00N становить : у період з 01.08.2020 по 31.08.2020 - 22,00 куб.м., у період з 01.09.2020 по 30.09.2020 - 28,00 куб.м., у період з 01.01.2021 по 31.01.2021 - 19 642,00 куб.м.
Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.
Згідно пункту 2 частини 2 статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" Споживач зобов'язаний, зокрема: забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
Згідно п. 4.3 Договору, оплата вартості використаного природного газу за розрахунковий період Споживач здійснює до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, за фактично спожитий природний газ згідно рахунку, на підставі акту приймання - передачі природного газу, підписаного сторонами.
Відповідно до п. 5.1.Договору, Постачальник має право отримувати від Споживача своєчасну оплату за природний газ відповідно до умов договору.
Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений природний газ на умовах, визначених цим договором ( п.5.4 Договору) .
Згідно зі статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Отже, однією із основних умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Враховуючи умови Договору, строк оплати відповідачем спожитого природного газу є таким, що настав.
Однак Споживачем не оплачено.
Таким чином, матеріалами справи підтверджуються доводи позивача стосовно того, що відповідачем у встановлені договором строки вартість спожитого природного газу не сплачена, що є порушенням умов договору, ст.527 ЦК України та ст.193 ГК України.
Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202 - 205 ГК України, ст.ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, спір між сторонами виник внаслідок неналежного виконання відповідачем, як Споживачем, своїх договірних зобов'язань в частині несвоєчасної оплати за спожитий природний газ.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем станом на дату прийняття рішення становить 40 434,15 грн.
Доказів, які б підтверджували сплату відповідачем заборгованості, яка виникла на підставі договору про закупівлю (постачання) електричної енергії, матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги в частині щодо стягнення заборгованості у розмірі 40 434,15 грн, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи.
Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 5 314,02 грн, суд зазначає таке.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як зазначено в пункті 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (чинна на даний час), відповідно до якого роз'яснено - даним приписом (частиною 6 статті 232 ГК України) передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Проте, наведене позивачем при нарахуванні пені враховано не було.
При цьому, суд звертає увагу на те, що розмір пені законодавством обмежений.
Так, згідно з частини 2 статті 343 Господарського кодексу та статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник коштів сплачує на користь отримувача таких коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, установленому за угодою сторін (тобто в договорі). При цьому пеня обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в певний період (період прострочення).
Отже, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута у передбачених в письмовому договорі випадках (встановлено за згодою сторін).
У п. 6.2 Договору сторонами обумовлено, що у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених умовами договору, із Споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Оскільки відповідачем не оплачено вартість природного газу, на підставі положень ст.ст. 546-551 ЦК України, ст. ст. 217-230 ГК України та умов договору від 05.03.2020, позивачем нараховано пеню у розмірі 5 314,02 грн на суму боргу - 40 434,00 грн ( зазначена в розрахунку позивачем) за період з 15.02.2021 по 22.12.2021.
Згідно із усталеною судовою практикою застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.
Судом, здійснено перевірку розрахунку пені та встановлено, що під час його проведення позивачем, вірно визначено суми заборгованості, але періоди нарахування пені зазначені невірно, а саме на суму боргу визначено період з 15.02.2021 по 22.12.2021, що перевищує шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, чим порушено вимоги частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Отже, розрахунок пені в цій частині визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Слід зазначити, що сума боргу є 40 434,15 грн, заявлена позивачем та підтверджена матеріалами справи.
Однак, позивачем здійснюється нарахування пені, 3% річних та інфляційних витрат на суму боргу 40 434,00 грн , тобто, є меншою ніж зазначено у позовній заяві, про що відображено у відповідних розрахунках.
Зважаючи на те, що заяв/клопотань про вихід за межі позовних вимог від позивача до суду не надходило, а тому суд вважає здійснювати перевірку розрахунків, виходячи з суми боргу - 40 434,00 грн.
Суд здійснивши власний розрахунок пені в цій частині, зокрема на суму боргу 40 434,00 грн ( зазначена в розрахунку позивачем) за період з 15.02.2021 по 15.08.2021, який складає 2897,95 грн.
Отже, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині щодо стягнення пені підлягають до задоволення у розмірі 2897,95 грн.
В частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 2416,07 грн, не підлягають до задоволення, як заявлені неправомірно.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 1033,56 грн, суд встановив таке.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен на вимогу кредитора сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати, у зв'язку з чим позивачем за неналежне виконання умов Договору нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 1033,56 грн, відповідно до вимог статті 625 ЦК України.
Судом, перевірено розрахунок 3% річних, за калькулятора програми "Ліга" та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 1033,56 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.
Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 3218,55 грн, суд встановив таке.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.
У зв"язку з порушенням відповідачем строків оплати вартості послуг з постачання природного газу, позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 3218,55 грн.
Судом, перевірено розрахунок інфляційних втрат та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 3218,55 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.
Щодо додатків долучених позивачем до позовної заяви, зокрема Додаткових угод №1 від 20.08.2020, №2 від 16.11.2020, №3 від 17.11.2020, №4 від 10.12.2020, №5 від 11.12.2020 суд зазначає, що останні судом не оцінювалися в якості доказів, оскільки вказані додаткові угоди укладені до договору на постачання природного газу №33/20 від 24.01.2020, який не відноситься до правовідносин сторін у даній справі.
З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.
Враховуючи викладене, суд позовні вимоги визнає обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.
Висновок суду.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Судові витрати.
Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Щодо судового збору у розмірі 2270,00 грн.
Згідно частини 9 статті 129 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Суд, вважає, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.
Отже, в силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 2270,00 грн покладається на відповідача.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11 250,00 грн.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов"язаних з розглядом справи (частина 1 статті 123 ГПК України).
Відповідно до частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Положення частин 1, 2, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України):
- подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи;
- зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Наведений правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як визначено статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Судом встановлено, що Невструєв Леонід Борисович є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю №4409/10 від 23.12.2010.
Статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Так, 20.05.2019 між адвокатом Невструєв Леонідом Борисовичем (Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" (Клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги .
01.10.2021 між адвокатом Невструєв Леонідом Борисовичем (Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" (Клієнт) укладено додаткову угоду №10/21 до договору про надання правничої допомоги.
Факт надання адвокатських послуг підтверджується Актом приймання - передачі надання послуг №1/10/21 від 22.02.2021 та детальним описом наданої професійної правничої допомоги.
Отже, Договір про надання правничої допомоги від 20.05.2019, Додаткова угода №10/21 від 01.10.2021 до договору про надання правничої допомоги, Акт приймання - передачі надання послуг №1/10/21 від 22.02.2022 є належними доказами понесених позивачем витрат на правову допомогу, під час розгляду даної справи.
Витрати, пов"язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави ( частина 1 статті 126 ГПК України).
Як визначено частиною 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 3, 4 статті 126 ГПК України).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Отже, витрати, які поніс позивач згідно договору про надання правничої допомоги є витратами на професійну правничу допомогу.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час
Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою (постанова ОП КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Правова позиція викладена в додатковій постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2020 у справі №904/1038/19.
За приписами частин 5 та 6 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Однак, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Статтею 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи - витрати на професійну правничу допомогу, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно частини 9 статті 129 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Як вже зазначалося, спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність заперечень відповідача, оцінюючи докази понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також беручи до уваги часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11 250,00 грн та покласти на відповідача повністю на підставі частини 9 статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 2270,00 грн та у складі витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11 250,00 грн покласти на відповідача.
3. Стягнути з Державного навчального закладу "Підгаєцький професійний агарний ліцей", майдан Незалежності, 31, м. Підгайці, Підгаєцький район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 02547530 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС", вул. Новокостянтинівська, 13/10, оф. 201, м. Київ, код ЄДРПОУ 41427817 - 40 434,15 грн заборгованості, 2 897,95 грн пені, 1 033,56 грн 3% річних, 3 218,55 грн інфляційні втрати , 2 270,00 грн судового збору та 11 250,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
4. У решті частин позовних вимог, відмовити.
6. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.
Стягувач/Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС", вул. Новокостянтинівська, 13/10, оф. 201, м. Київ, код ЄДРПОУ 41427817.
Боржник/Відповідач: Державний навчальний заклад "Підгаєцький професійний агарний ліцей", майдан Незалежності, 31, м. Підгайці, Підгаєцький район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 02547530.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Примірник рішення надіслати учасникам справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:
Товариство з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС", вул. Новокостянтинівська, 13/10, оф. 201, м. Київ .
Державному навчальному закладу "Підгаєцький професійний агарний ліцей", майдан Незалежності, 31, м. Підгайці, Підгаєцький район, Тернопільська область.
Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Повне рішення складено та підписано "15" липня 2022 року.
Суддя Я.Я. Боровець