79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
30.06.2022 Справа № 914/127/20
Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Акціонерного товариства "ПроКредит Банк"
про стягнення збитків в розмірі 3320191,28 грн.
за участю представників:
від позивача Горбань М.Ю., Посікіра Р.Р.
від відповідача Грішина Н.О.
Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом ОСОБА_1 до відповідача Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" про стягнення збитків в розмірі різниці між вартістю об'єкту нерухомого майна - нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 (за реєстраційним номером 92749346101), визначеної станом на 25.03.2016р. та заборгованістю позивача перед відповідачем за кредитними договорами, що станом на 25.03.2016р. становила 4798180,72 грн.
Крім того, у прохальній частині позовної заяви позивач також просив призначити оціночно-будівельну експертизу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 для визначення вартості нерухомого майна методом проведення ретроспективного оцінювання станом на 25.03.2016р. (дату набуття нерухомого майна у власність).
Ухвало Господарського суду Львівської області від 20.01.2020р. справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.03.2020р. справу №914/127/20 передано за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2020р. справу №914/127/20 прийнято до свого провадження та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2020р. у справі №914/127/20 призначено судову оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інститут судових експертиз та винесено на вирішення судового експерта наступне питання:
- яка ринкова вартість об'єкту нерухомого майна - нежитлового приміщення з реєстраційним номером 92749346101 загальною площею 83,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на момент набуття Акціонерним товариством "ПроКредит Банк" права власності на цей об'єкт (25.03.2016р.)?
Вказаною ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2020р. на час проведення судової експертизи було зупинено провадження у справі, а матеріали справи №914/127/20 надіслано до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020р. апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2020р. у справі №914/127/20 залишено без змін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2020р. поновлено провадження у справі №914/127/20, задоволено клопотання судового експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України та зобов'язано ОСОБА_1 і Акціонерне товариство "ПроКредит Банк" надати суду для проведення експертного дослідження такі документи:
- технічний паспорт на нежитлове приміщення загальною площею 83,1 кв.м по АДРЕСА_1 ;
- відомості про технічний стан нежитлового приміщення станом на 25.03.2016р. у відповідності до зазначеної експертом таблиці.
На час проведення судової експертизи відповідно до вказаної ухвали Господарського суду міста Києва від 04.11.2020р. провадження у справі №914/127/20 зупинено.
09.03.2021р. на адресу Господарського суду міста Києва надійшов висновок експерта за результатами оціночно-будівельної експертизи від 26.02.2021р. №4383 разом із матеріалами справи №914/127/20.
Як зазначено у висновку експерта від 26.02.2021р. №4383, ринкова вартість нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 станом на 25.03.2016р., з заокругленням до цілого, могла становити 8118372,00 (вісім мільйонів сто вісімнадцять тисяч триста сімдесят дві грн. 00 коп.) гривень.
З огляду на вказане ОСОБА_1 подано заяву про уточнення позовних вимог від 13.04.2021р., в якій позивачем заявлено до стягнення з Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" збитків в розмірі 3320191,28 грн., що становить різницю між вартістю об'єкту нерухомого майна - нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 (за реєстраційним номером 92749346101), яка станом на 25.03.2016р. становила 8118372,00 грн. та заборгованістю позивача перед відповідачем за кредитними договорами, що станом на 25.03.2016р. становила 4798180,72 грн.
В подальшому ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2021р. справу №914/127/20 ОСОБА_1 до відповідача Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" про стягнення збитків передано до Господарського суду Львівської області.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.07.2021р. справу №914/127/20 прийнято до розгляду та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
В судовому засіданні 10.05.2022р. Господарський суд Львівської області ухвалив закрити підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.
Представники позивача в судовому засіданні 30.06.2022р. позовні вимоги підтримали повністю, позов просили задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві та з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 13.04.2021р., а також з підстав що зазначені у відповіді на відзив та письмових поясненнях.
Представник відповідача проти позову заперечив, у задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав, що наведені у відзиві на позовну заяву, запереченні щодо відповіді на відзив та поясненнях щодо висновку експерта від 26.02.2021р. №4383.
Крім того представник відповідача підтримав подану заяву (вх.№68901/20 від 10.02.2020р.) про застосування трирічного строку позовної давності.
Представники позивача в судовому засіданні 30.06.2022р. проти застосування трирічного строку позовної давності заперечили з підстав, що наведені у поданих письмових поясненнях (вх.№9636/22 від 10.05.2022р.).
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, суд встановив таке.
03.03.2014р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позичальник) та Публічним акціонерним товариством "ПроКредит Банк" (кредитор) укладено рамкову угоду №FW302.905, відповідно до умов якої кредитор зобов'язується здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів умов кредитування в порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник зобов'язується належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов'язань, а також належно виконувати усі інші зобов'язання, передбачені угодою та кредитними договорами.
Також 03.03.2014р. між ОСОБА_1 (позичальник) та Публічним акціонерним товариством "ПроКредит Банк" (кредитор) укладено рамкову угоду №FW302.906, відповідно до умов якої кредитор зобов'язується здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів умов кредитування в порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник зобов'язується належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов'язань, а також належно виконувати усі інші зобов'язання, передбачені угодою та кредитними договорами.
Відповідно до розділу 1 рамкових угод №FW302.905 та №FW302.906 від 03.03.2014р. "Визначення термінів" кредитні договори - це усі договори про надання кредиту, які укладені та/або будуть укладені у майбутньому на підставі угоди як її невід'ємні частини, з врахуванням усіх діючих та майбутніх змін та доповнень до них.
03.03.2014р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позичальник) та Публічним акціонерним товариством "ПроКредит Банк" (кредитор) було укладено договір про надання траншу №302.44258/FW302.905, відповідно до умов якого кредитор на підставі та на умовах рамкової угоди №FW302.905 від 03.03.2014р. та цього договору зобов'язується надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується належно виконати усі умови, необхідні для його отримання, належно здійснювати погашення грошових зобов'язань та виконання усіх інших зобов'язань, передбачених рамковою угодою та цим договором.
Умови, на яких надається кредит передбачено пунктом 2 договору про надання траншу. Загальні умови та порядок надання кредиту передбачено розділом 3 рамкової угоди №FW302.905 від 03.03.2014р. Погашення грошових зобов'язань передбачено у розділі 7 рамкової угоди №FW302.905 від 03.03.2014р. Відповідальність за порушення зобов'язань викладено у розділі 10 рамкової угоди №FW302.905 від 03.03.2014р.
В забезпечення виконання зобов'язань за рамковими угодами №FW302.905 та №FW302.906 від 03.03.2014р. та за договором про надання траншу №302.44258/FW302.905 від 03.03.2014р. між громадянином ОСОБА_1 (іпотекодавець) та Акціонерним товариством "ПроКредит Банк" (іпотекодержатель) укладено договір іпотеки №296091-ІД1 від 03.03.2014р., що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Магировською О.В., зареєстрований у реєстрі за №885, відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю нежитлове приміщення першого поверху від 9 "а" - 1 по 9 "а" - 7, позначене в поверхневому плані літерою "А-3" загальною площею 83,1 кв.м (реєстраційний номер 92749346101), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно із пунктами 2.2. та 2.3. договору іпотеки №296091-ІД1 від 03.03.2014р., заставна вартість переданого в іпотеку майна становить 1851760,00 грн., яка встановлена станом на дату укладення договору та визначена за погодженням сторін на підставі акту оцінки від 03.03.2014р. Сторони погоджуються, що протягом дії договору заставна вартість може бути змінена, про що складається новий акт оцінки, де визначається та відображається нова заставна вартість предмета іпотеки.
Відповідно до підпункту 7.1.1. пункту 7.1. договору іпотеки №296091-ІД1 від 03.03.2014р., сторони домовились, що іпотекодержатель у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки вправі на власний вибір задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Право власності переходить до іпотекодержателя на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, яким є дане застереження, з моменту виконання іпотекодержателем усіх, передбачених законодавством дій, необхідних для звернення стягнення у такий спосіб, без необхідності вчинення іпотекодавцем будь-яких додаткових дій чи документів.
Іпотекодержатель вправі самостійно визначити суб'єкта оціночної діяльності та укласти з ним відповідний договір для встановлення вартості предмета іпотеки, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя.
Іпотекодержатель протягом 30 календарних днів з моменту отримання вимоги іпотекодавця зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя за умови, що право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки буде зареєстроване в установленому законом порядку.
Акціонерне товариство "ПроКредит Банк" у зв'язку із невиконанням позичальником своїх зобов'язань, що випливають з умов рамкової угоди №FW302.905 від 03.03.2014р., договору про надання траншу №302.44258/FW302.905 від 03.03.2014р., виконання яких забезпечено договором іпотеки №296091-ІД1 від 03.03.2014р., виставило ОСОБА_1 вимогу вих.№44/16 від 12.02.2016р. про усунення порушення кредитних зобов'язань та про попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання даної вимоги.
Як вказано у вимозі, керуючись статтею 35 Закону України "Про іпотеку" Акціонерне товариство "ПроКредит Банк" вимагає у ОСОБА_1 повністю погасити заборгованість по рамковій угоді №FW302.905 від 03.03.2014р. та договору про надання траншу №302.44258/FW302.905 від 03.03.2014р. у загальному розмірі 4798180,72 грн., а у випадку якщо вказана заборгованість не буде погашена, банк повідомляє ОСОБА_1 про те, що він буде змушений звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.
Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.03.2016р. (індексний номер 28932870) приватний нотаріус Юрченко Василь Васильович зареєстрував право власності на предмет іпотеки - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на нового власника, а саме за Акціонерним товариством "ПроКредит Банк", що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстром прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна станом на 06.04.2016р. (номер інформаційної довідки 56778513), а саме: номер запису про право власності 13867229 від 25.03.2016р., підстава виникнення права власності: договір іпотеки №296091-ІД1, серія та номер: 885, виданий 03.03.2014р., видавник: ПН Львівського міського нотаріального округу Магировська О.В.
Як вказано у позовній заяві, позивач проти такого способу виконання зобов'язання не заперечив, рішення про реєстрацію права власності не оскаржував.
Відповідно до звіту про оцінку майна №ПКБ-38-16 від 31.03.2016р., складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська оціночна компанія» на замовлення Акціонерного товариства "ПроКредит Банк", предмет іпотеки оцінено на суму 3099500,00 грн.
З огляду на викладене, зважаючи на те, що відповідно до вимоги вих№44/16 від 12.02.2016р. загальний розмір заборгованості по кредиту становив 4798180,72 грн., а згідно із звітом про оцінку вартості майна №ПКБ-38-16 від 31.03.2016р. вартість предмету іпотеки оцінено на суму 3099500,00 грн., Акціонерним товариством "ПроКредит Банк" подано позов до позичальника - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення залишку непокритої предметом іпотеки заборгованості, заборгованості по відсоткам, процентам за неправомірне користування кредитом, а також нарахованої пені.
Так, у провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа №914/1321/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк" до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 1839805,92 грн. заборгованості за невиконання умов рамкової угоди №FW302.905 від 03.03.2014р. та договору про надання траншу №302.44258/FW302.905 від 03.03.2014р., з яких 1410126,95 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 303993,87 грн. - заборгованість по відсоткам, 16780,92 грн. - заборгованість по процентам за неправомірне користування кредитом та 108904,18 грн. - пеня.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.07.2016р. у справі №914/1321/16 у задоволенні позову відмовлено, оскільки іпотекодержатель (позивач) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки зареєструвавши за собою право власності на предмет іпотеки до подання позову у вказаній справі №914/1321/16.
Тобто як вказано у рішенні від 26.07.2016р. у справі №914/1321/16, після звернення стягнення на предмет іпотеки у такий спосіб як набуття права власності на предмет іпотеки, кредитні відносини між позивачем та відповідачем припинилися, з огляду на що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2016р. рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2016р. у справі №914/1321/16 залишено без змін, а апеляційну скаргу банку залишено без задоволення.
В подальшому з огляду на те, що на думку позивача банк занизив дійсну ринкову вартість предмета іпотеки станом на дату набуття у власність нерухомості, в листопаді 2018р. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ПроКредитБанк" про стягнення з нього грошових коштів у сумі 3114568,15 грн., що перевищує 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог.
Однак, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2019р. у справі №910/15177/18, за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк" про стягнення 3114568,15 грн. у задоволенні позову про стягнення суми перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог відмовлено повністю.
Зазначене рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2019р. у справі №910/15177/18 станом на дату проголошення вступної та резолютивної частин рішення суду у даній справі 914/127/20 набрало законної сили.
Як вказано у рішенні Господарського суду міста Києва від 22.04.2019р. у справі №910/15177/18, сторони договору зобов'язані дотримуватись, обумовлених ними в договорі умов та не порушувати їх, зокрема і щодо порядку набуття у власність в позасудовому порядку права власності на предмет іпотеки, який передбачає обов'язковість проведення оцінки предмета іпотеки і у разі оформлення іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки. При цьому вказано, що наслідком не виконання зобов'язань за договором може бути в тому числі стягнення збитків.
Отже, як зазначено у рішенні Господарського суду міста Києва від 22.04.2019р. у справі №910/15177/18, іпотекодержатель в разі набуття права власності в договірний спосіб, повинен був реалізувати своє право, оформивши на себе право власності на предмет іпотеки у спосіб, обумовлений сторонами в договорі, та визначений статтею 37 Закону України "Про іпотеку", якими передбачено обов'язкове проведення оцінки предмета іпотеки та погодження сторонами вартості, у разі договірного задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності за ним на предмет іпотеки.
Натомість рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2019р. у справі №910/15177/18 встановлено, що відповідач набув у власність предмет іпотеки за вартістю, яка була визначена на підставі звіту про оцінку вартості майна №ПКБ-38-16 від 31.03.2016р., який був визнаний судом неправомірним.
Посилаючись на рішенням суду у справі №914/1312/16, яким встановлено, що у 2015 році оцінка вартості предмета іпотеки не проводилась, Господарський суд міста Києва у своєму рішенні від 22.04.2019р. у справі №910/15177/18 зазначає, що належних та допустимих доказів проведення іншої оцінки вартості майна станом на набуття предмета іпотеки у власність суду не надано.
Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2019р. у справі №910/15177/18 встановлено, що долучений до матеріалів справи висновок від 13.07.2018 №10-18Д оціночно-будівельного дослідження по заявці громадянина ОСОБА_1 є неналежним та недопустимим доказом в підтвердження вартості предмета іпотеки.
Як зазначає позивач у позовній заяві у даній справі №914/127/20, на його думку вартість нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , які відповідач набув у власність на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.03.2016р. (індексний номер 28932870), є значно вищою від суми заборгованості за кредитними договорами, з огляду на що позивач стверджує, що відповідач зобов'язаний відшкодувати йому збитки в розмірі різниці між вартістю набутого майна та розміром боргу за кредитними договорами.
При цьому, зважаючи на те, що рішенням суду у справі №910/15177/18 встановлено, що висновок від 13.07.2018 №10-18Д оціночно-будівельного дослідження є неналежним та недопустимим доказом в підтвердження вартості предмета іпотеки, позивач у позовній заяві у даній справі №914/127/20 просив призначити оціночно-будівельну експертизу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 для визначення вартості нерухомого майна методом проведення ретроспективного оцінювання станом на 25.03.2016р. (дату набуття нерухомого майна у власність).
Як встановлено судом, відповідно до висновку експерта від 26.02.2021р. №4383 наданого за результатами судової оціночно-будівельної експертизи у даній справі №914/127/20, ринкова вартість нежитлового приміщення станом на 25.03.2016р. могла становити 8118372,00 грн.
Таким чином, з огляду на вказане, ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Львівської області та відповідно до заяви про уточнення позовних вимог від 13.04.2021р. просить стягнути з Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" збитки в розмірі 3320191,28 грн., що становить різницю між вартістю об'єкту нерухомого майна - нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 (за реєстраційним номером 92749346101), яка станом на 25.03.2016р. становила 8118372,00 грн. та заборгованістю позивача перед відповідачем за кредитними договорами, що станом на 25.03.2016р. становила 4798180,72 грн.
Відповідач проти позову заперечив подавши відзив на позовну заяву, в якому Акціонерне товариство "ПроКредит Банк" зазначив, що на його думку позовна заява ОСОБА_1 про стягнення збитків є необгрунтованою, безпідставною, а тому не підлягає задоволенню.
Зокрема як вказано у відзиві на позовну заяву, звіт про оцінку вартості майна №ПКБ-38-16 від 31.03.2016 р. складений суб'єктом оціночної діяльності ТзОВ «Українська оціночна компанія» повністю відповідає вимогам чинного законодавства України і при цьому вимога ОСОБА_1 про необхідність проведення рецензування звіту про оцінку не подавалася, а вказаний звіт не оскаржувався та є чинним.
Також відповідач вважає, що посилання позивача на висновок, викладений у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2016 року у справі №914/1321/16 про те, що оцінка проведена без огляду предмета іпотеки, а отже є протиправною, є недоречним та не може бути прийнятий до уваги, оскільки сам висновок Львівського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2016 року у справі №914/1321/16 не відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №914/881/17, згідно якого звіт про оцінку майна не може визнаватися незаконним (протиправним), а також такий висновок суду суперечить положенням Національного стандарту "Загальні засади оцінки майна і майнових прав», яким не встановлена обов'язковість особистого внутрішнього огляду приміщення, з огляду на що відповідач стверджує, що АТ «Про Кредит Банк» правомірно було використано звіт про оцінку вартості майна №ПКБ-38-16 від 31.03.2016р.
Разом з тим, відповідач зазначає, що висновок експерта за результатами оціночно-будівельної експертизи №4383 від 26.02.2021р. є неналежним, недопустимим та недостовірним доказом відповідно до ст.76, ст.77, ст.78 ГПК України та підлягає відхиленню судом з огляду на те, що в ньому вказано про те, що вартість нежитлового приміщення станом на 25.03.2016, з заокругленням до цілого, могла становити 8118372,00 грн., однак посилаючись на правову позицію, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, відповідач зазначає, що доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Тобто, як зазначено у відзиві на позовну заяву, оскільки висновок експерта №4383 від 26.02.2021 має ймовірний характер, він не є належним та допустимим доказом для обгрунтування вартості нежитлового приміщення загальною площею 83,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 .
Заперечуючи проти позову відповідач також зазначає, що при проведенні оцінки нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 експертом були порушені вимоги ст.3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", пункти 15, 50, 51, 52, 53, 54 Національного стандарту N 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 N 1440, що вплинуло на достовірність результатів оцінки зазначеного майна, у зв'язку з чим, на думку відповідача, вказаний висновок є неналежним, недопустимим та недостовірним доказом відповідно до ст. 76, ст. 77, ст. 78 ГПК України.
Посилаючись на висновок експерта №4383 від 26.02.2021р., відповідач зазначає, що експертом здійснювався тільки зовнішній огляд приміщення, що є порушенням вимог пункту 50, 51 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» та пунктів 1, 6 статті 9 ЗУ"Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а при обранні методичного підходу оцінки майна (дохідний, порівняльний), підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об'єктом оцінки шляхом доступу до нього (відповідач посилається на Постанову Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі N 2033/2-108/11, від 16 грудня 2019 року у справі N 211/2171/15, від 01 жовтня 2020 року у справі N 2-2394/10, від 15 жовтня 2020 року у справі N 917/628/17).
Крім того, у відзиві вказано, що експерт не здійснив огляд нежитлового приміщення всередині, експертом не були проаналізовані показники (функціональне використання, технічного стану тощо) об'єкта на дату оцінки, а також не врахована ситуація на ринку нерухомості станом на дату оцінки об'єкту, адже в умовах кризи реальна вартість угод може значно відрізнятися від вартості пропозицій.
Також у відзиві на позовну заяву вказано, що позивачем у позовній заяві не вказано в чому полягає протиправність поведінки відповідача, а також в чому полягають завдані позивачу збитки.
При цьому відповідач звертає увагу на те, що позивач не поніс додаткових витрат для відновлення нібито свого порушеного права (реальні збитки), а для нарахування збитків у вигляді упущеної вигоди позивачем не обґрунтовано та не доведено підстав для їх нарахування, адже у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які могли бути позивачем реально отримані, тобто пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, на думку відповідача позивачем не доведено його протиправну поведінку, і при цьому твердження позивача про те, що відповідачем занижено ринкову вартість предмета іпотеки на момент набуття нерухомості у власність, на думку відповідача є лише припущенням, тобто позивачем не доведено завдані йому збитки (упущену вигоду) в розумінні ст. 22 ЦК України, ст. 224, ст. 225 ГК України, а також причинний зв'язок між ними та вину відповідача, з огляду на що, за твердженням відповідача, в даному випадку відсутні підстави для задоволення позову.
Крім того відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду, оскільки строк позовної давності для звернення позивачем з вимогою про стягнення збитків закінчився 25.03.2019р., а до суду позивач з вимогою про стягнення збитків звернувся у січні 2020р.
Отже з огляду на те, що на думку відповідача позивач пропустив строк позовної давності, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно із частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Частинами 3 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Згідно із частинами 5 та 6 статті 11 Цивільного кодексу України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 14 Цивільного кодексу України, Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічно відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтями 610 та 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із частиною 1 статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Частиною 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як встановлено судом, 03.03.2014р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позичальник) та Публічним акціонерним товариством "ПроКредит Банк" (кредитор) укладено рамкову угоду №FW302.905, а також договір про надання траншу №302.44258/FW302.905, відповідно до умов якого кредитор на підставі та на умовах рамкової угоди та договору про надання траншу зобов'язується надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується належно виконати усі умови, необхідні для його отримання, належно здійснювати погашення грошових зобов'язань та виконання усіх інших зобов'язань, передбачених рамковою угодою та цим договором.
Крім того, як встановлено судом, в забезпечення виконання зобов'язань за рамковими угодами №FW302.905 та №FW302.906 від 03.03.2014р. та за договором про надання траншу №302.44258/FW302.905 від 03.03.2014р. між громадянином ОСОБА_1 (іпотекодавець) та Акціонерним товариством "ПроКредит Банк" (іпотекодержатель) укладено договір іпотеки №296091-ІД1 від 03.03.2014р., відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю нежитлове приміщення першого поверху від 9 "а" - 1 по 9 "а" - 7, позначене в поверхневому плані літерою "А-3" загальною площею 83,1 кв.м (реєстраційний номер 92749346101), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, як вбачається із матеріалів справи, Акціонерне товариство "ПроКредит Банк" у зв'язку із невиконанням позичальником своїх зобов'язань, що випливають з умов рамкової угоди №FW302.905 від 03.03.2014р., договору про надання траншу №302.44258/FW302.905 від 03.03.2014р., виконання яких забезпечено договором іпотеки №296091-ІД1 від 03.03.2014р., виставило ОСОБА_1 вимогу вих№44/16 від 12.02.2016р. про усунення порушення кредитних зобов'язань на суму 4798180,72 грн. та про попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання даної вимоги.
Як вказано у вимозі, керуючись статтею 35 Закону України "Про іпотеку" Акціонерне товариство "ПроКредит Банк" вимагає у ОСОБА_1 повністю погасити заборгованість по рамковій угоді №FW302.905 від 03.03.2014р. та договору про надання траншу №302.44258/FW302.905 від 03.03.2014р. у загальному розмірі 4798180,72 грн.
Однак, зважаючи на те, що ОСОБА_1 вказана вимога на суму 4798180,72 грн. не була виконана, рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.03.2016р. (індексний номер 28932870) приватний нотаріус Юрченко Василь Васильович зареєстрував право власності на предмет іпотеки - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на нового власника, а саме за відповідачем - Акціонерним товариством "ПроКредит Банк", що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстром прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна станом на 06.04.2016р. (номер інформаційної довідки 56778513), а саме: номер запису про право власності 13867229 від 25.03.2016р., підстава виникнення права власності: договір іпотеки №296091-ІД1, серія та номер: 885, виданий 03.03.2014р., видавник: ПН Львівського міського нотаріального округу Магировська О.В.
Відповідно до ч.4 ст.36 ЗУ “Про іпотеку” (у редакції на час звернення стягнення) після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Статтею 1 ЗУ “Про іпотеку” встановлено, що основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.
Тобто, як вбачається із матеріалів справи, кредитні правовідносини між позивачем та відповідачем по вказаних кредитних договорах припинилися після звернення стягнення на предмет іпотеки у такий спосіб як набуття права власності на предмет іпотеки. Така обставина встановлена також у рішенні Господарського суду Львівської області від 26.07.2016р. у справі №914/1321/16.
Відповідно до частини 1 статті 17 ЗУ "Про іпотеку", іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Як вказано у позовній заяві, позивач проти такого способу виконання зобов'язання як набуття банком права власності на предмет іпотеки не заперечив, суму заборгованості та рішення про реєстрацію права власності не оскаржував.
Відповідно до п. 7.1.1. договору іпотеки, іпотекодержатель вправі самостійно визначити суб'єкта оціночної діяльності та укласти з ним відповідний договір для встановлення вартості предмета іпотеки, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя.
Згідно із частиною 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку" (у редакції на час звернення стягнення), іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Іпотекодержатель протягом 30 календарних днів з моменту отримання вимоги іпотекодавця зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя за умови, що право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки буде зареєстроване в установленому законом порядку (п.7.1.1. договору).
Як встановлено судом, відповідно до звіту про оцінку майна №ПКБ-38-16 від 31.03.2016р., складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська оціночна компанія» на замовлення Акціонерного товариства "ПроКредит Банк", предмет іпотеки оцінено на суму 3099500,00 грн., однак як встановлено постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2016р. у справі №914/1321/16, жодної оцінки предмету іпотеки у 2015 році не проводилось, оскільки такі докази в матеріалах справи відсутні.
Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначаються Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності (стаття 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").
Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Згідно із частиною 3 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", проведення незалежної оцінки майна є обов'язковим у випадках його застави, відчуження державного та комунального майна способами, що не передбачають конкуренцію покупців у процесі продажу, або у разі продажу одному покупцю, визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін.
Частиною 1 статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Постановою КМУ від 10.09.2003р. №1440 "Про затвердження Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", відповідно до статті 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" затверджено Національний стандарт №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" (надалі - Національний стандарт №1).
Відповідно до пункту 1 Національного стандарту №1, Національний стандарт №1 (далі - Стандарт) є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав (далі - майно) суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна.
В пункті 50 Стандарту визначено, що проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється:
- ознайомлення з об'єктом оцінки, характерними умовами угоди, для укладення якої проводиться оцінка;
- визначення бази оцінки;
- подання замовнику пропозицій стосовно істотних умов договору на проведення оцінки.
Відповідно до пункту 51 Стандарту, незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності:
- укладення договору на проведення оцінки;
- ознайомлення з об'єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки;
- ідентифікація об'єкта оцінки та пов'язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів;
- вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування;
- узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів;
- складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки;
- доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об'єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).
Крім того, згідно із статтею 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.
Отже, виходячи з наведених норм, незважаючи на вибір експертом методичного підходу оцінки майна (дохідний, порівняльний) підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об'єктом оцінки шляхом доступу до нього.
Із звіту про оцінку майна №ПКБ-38-16 від 31.03.2016р., який складений ТзОВ "Українська оціночна компанія", яка знаходиться у м.Київ, вбачається, що така оцінка проведена без огляду предмету іпотеки, відтак, оцінка майна є неналежною у зв'язку з чим не може братися до уваги для вирішення даної справи.
Крім того, суд також зазначає, що станом на дату набуття банком права власності на нерухоме майно, звіт про оцінку вартості нерухомого майна відсутній, тобто іпотекодержатель (банк) всупереч статті 37 Закону України "Про іпотеку" станом на дату набуття предмету іпотеки у власність не вжив заходів для проведення оцінки майна, що в свою чергу також свідчить про те, що цей звіт не може братися до уваги для вирішення даної справи.
Однак, як вже зазначалося судом, ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2020р. у даній справі №914/127/20 призначено судову оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інститут судових експертиз та винесено на вирішення судового експерта наступне питання:
- яка ринкова вартість об'єкту нерухомого майна - нежитлового приміщення з реєстраційним номером 92749346101 загальною площею 83,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на момент набуття Акціонерним товариством "ПроКредит Банк" права власності на цей об'єкт (25.03.2016р.)?
09.03.2021р. на адресу суду надійшов висновок експерта за результатами оціночно-будівельної експертизи від 26.02.2021р. №4383, в якому зазначено, що ринкова вартість нежитлового приміщення за адресою: місто Львів, проїзд Крива Липа, будинок 9 станом на 25.03.2016р., з заокругленням до цілого, могла становити 8118372,00 грн.
При цьому, як зазначено у висновку від 26.02.2021р. №4383, при наданні заключної частини висновку експертом враховувалися особливість даного дослідження по визначенні вартості об'єкта оцінки на минулий період (ретроспективна оцінка), тобто оцінювання проводилось на дату, яка є віддаленою в минуле від дати проведення оцінки.
Як вказано у висновку, складність ретроспективного дослідження полягає в тому, що зробити повний моніторинг ринку на минулу дату практично вже неможливо.
Тим не менше, у висновку експерта зазначено, що 22.01.2021 року експерт прибув до місця розташування об'єкту дослідження. Однак, доступ до об'єкту забезпечено не було, тому лише ззовні оглянуто будівлю, в якій розташований об'єкт оцінки, та приміщення вікна-вітрини та скляні двері яких виходять на фасад будинку.
Експерт зазначив, що при зовнішньому огляді приміщень вікна-вітрини та скляні двері яких виходять на фасад будинку встановлено, що приміщення не використовуються.
Водночас експерт зазначив, що при дослідженні матеріалів справи встановлено, що у приміщеннях в період з 31.03.2016 року (том 1 арк. 103-134) по 13.07.2018року (том 1 арк. 58-76) проведено внутрішньо-оздоблювальні ремонтні роботи.
Отже, як зазначив експерт, можна стверджувати, що технічний стан приміщень станом на час огляду відрізняється від технічного стану на дату оцінки, тобто повторне проведення огляду є недоцільним.
Тому, технічний стан приміщень на дату оцінки приймається виходячи з наданих на дослідження матеріалів справи.
З огляду на вищезазначене, враховуючи те, що оцінка майна є ретроспективною та судовим експертом встановлено, що у приміщеннях в період з 31.03.2016 року по 13.07.2018 року проведено внутрішньо-оздоблювальні ремонтні роботи, а відповідно технічний стан приміщень станом на час огляду відрізняється від технічного стану на дату оцінки, беручи до уваги те, що експерт оглядав об'єкт дослідження, а відтак, на думку суду, судовим експертом дотримано вимоги пунктів 50, 51 Національного стандарту № 1 щодо ознайомлення з об'єктом оцінки.
У пункті 3 Національного стандарту № 1 визначено поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах у значенні, встановленому цим Стандартом, зокрема:
Вартість - еквівалент цінності об'єкта оцінки, виражений у ймовірній сумі грошей;
Ймовірна сума грошей - найбільша сума грошей, яку може отримати продавець та може погодитися сплатити покупець;
Ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.
З наведеного вище випливає, як зазначає судовий експерт, що вжите у висновку судової оціночно-будівельної експертизи словосполучення могла становити для визначення ринкової вартості нежитлового приміщення, відповідає поняттю ринкової вартості встановленому в Національному стандарті №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» та дає відповідь на поставлене в ухвалі питання.
З огляду на викладене, дослідивши висновок експерта, беручи до уваги обраний експертом методичний підхід визначення вартості об'єкта нерухомості, суд вважає, що відсутні підстави для відхилення вказаного висновку експерта за результатами оціночно-будівельної експертизи від 26.02.2021р. №4383.
Заявляючи позовну вимогу про стягнення 3320191,28 грн. збитків, позивач визначив їх розмір як різницю між вартістю об'єкту нерухомого майна - нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 (за реєстраційним номером 92749346101), яка станом на 25.03.2016р. становила 8118372,00 грн. та заборгованістю позивача перед відповідачем за кредитними договорами, що станом на 25.03.2016р. становила 4798180,72 грн.
Так, відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
За змістом статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, у тому числі, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Cтягнення збитків вимагає наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Проте, дослідивши обставини справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено, що позивач на обґрунтування своїх вимог послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, які виникли між сторонами.
Так, проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини врегульовані Главою 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави".
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов:
- набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);
- набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не вжив заходів для проведення оцінки майна станом на дату набуття предмету іпотеки у власність, і судом встановлено неналежність оцінки майна відповідно до звіту №ПКБ-38-16 від 31.03.2016р., у зв'язку з чим цей звіт про оцінку майна не може братися до уваги. При цьому, внаслідок відсутності належної оцінки майна позивач був позбавлений можливості відшкодувати перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
В даному випадку немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) позивачу, оскільки заявлені до стягнення грошові кошти слід розглядати як приріст майна (грошових коштів) в набувача без достатніх правових підстав, що визначений як різниця між вартістю об'єкту нерухомого майна - нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 (за реєстраційним номером 92749346101), що встановлена станом на 25.03.2016р. та заборгованістю позивача перед відповідачем за кредитними договорами. При цьому, заявлені до стягнення грошові кошти в розмірі 3320191,28 грн. є поза межами договірних правовідносин, а саме кредитних договорів та договору іпотеки.
З огляду на викладене, відповідач фактично зберіг у себе вказані грошові кошти без достатньої правової підстави за рахунок позивача, у зв'язку з чим він зобов'язаний повернути ці кошти ОСОБА_1 .
Разом з тим, слід зазначити, що для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).
Подібні за змістом висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 629/4628/16-ц (провадження N 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі N 922/3412/17 (провадження N 12-182гс18).
З огляду на викладене, суд зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) відсутні.
Згідно із частиною 1 статті 162 Господарського процесуального кодексу України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
При цьому, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі N 924/1473/15 (провадження N 12-15гс19)).
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі N 761/6144/15-ц (провадження N 61-18064св18)).
Також слід зазначити, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Подібна за своїм змістом правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №917/1739/17.
Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 3320191,28 грн. безпідставно набутих (збережених) коштів є обгрунтована, підтверджена матеріалами справи та не спростована відповідачем.
Щодо заяви відповідача про застосування трирічного строку позовної давності суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Частиною 1 статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду, оскільки на його думку строк позовної давності для звернення позивачем з вимогою про стягнення збитків закінчився 25.03.2019р., а до суду позивач звернувся у січні 2020р.
Отже з огляду на те, що на думку відповідача позивач пропустив строк позовної давності, Акціонерне товариство "ПроКредит Банк" просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до статті 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Згідно із статтею 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як встановлено судом, відповідно до пункту 7.1.1. договору іпотеки №296091-ІД1 від 03.03.2014р., іпотекодержатель протягом 30 календарних днів з дня отримання вимоги іпотекодавця зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя за умови, що право власності іпотекодержателя буде зареєстроване в установленому законом порядку.
При цьому, як встановлено судом, право власності на предмет іпотеки зареєстроване за відповідачем 25.03.2016р.
Як вбачається із матеріалів справи, 30.12.2017р. позивачем було направлено відповідачу вимогу про виконання іпотечного договору в частині сплати суми перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром вимог Акціонерного товариства "ПроКредит Банк". Однак, як зазначив позивач, вказана вимога була залишена Акціонерним товариством "ПроКредит Банк" без відповіді. Докази надання відповіді в матеріалах справи також відсутні.
В подальшому, а саме в листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ПроКредитБанк" про стягнення коштів у сумі 3114568,15 грн., що перевищує 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог.
Рішенням Господарського суду міста Києва 22.04.2019 року у справі №910/15177/18 було відмовлено в задоволені позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк".
Відмовляючи в задоволенні позову у справі №910/15177/18, суд обгрунтував зокрема тим, що відповідач - АТ "ПроКредит Банк" набув право власності на предмет іпотеки без визначення вартості предмета іпотеки на час його набуття у власність, що є порушенням вимог закону та договору.
Виходячи з цього, суд прийшов до висновку, що позивач не вправі вимагати повернення перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог, на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку», водночас, вправі стягнути з відповідача збитки.
Таким чином, суд у даній справі дійшов висновку, що лише після звернення до суду та ухвалення рішення суду у справі №910/15177/18 позивач міг дізнатися про порушення його прав у зв'язку з відсутністю підстав вимагати повернення перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог, однак вправі стягнути з відповідача збитки, як про це зазначено у судовому рішенні, у зв'язку з чим позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною вимогою про стягнення збитків.
Водночас, якщо навіть припустити, що початком перебігу позовної давності є 25.03.2016р., то у даному випадку належало б застосувати положення статті 264 Цивільного кодексу України щодо переривання перебігу позовної давності у зв'язку з пред'явлення позивачем позову у справі №910/15177/18, враховуючи ту обставину, що право на отримання певної різниці між вартістю предмета іпотеки та сумою заборгованості за кредитними договорами незалежно від правової кваліфікації судами відносинам сторін є законним та обгрунтованим.
Крім того, слід також зазначити, що вказана обставина свідчить також про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності у випадку якби цей строк позивачем був пропущений.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заява відповідача про застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню.
Отже, враховуючи вищезазначене суд дійшов висновку позов задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача 3320191,28 грн. безпідставно збережених коштів.
При зверненні до суду із позовною заявою позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 10000,00 грн., однак зважаючи на ціну позову у даній справі (3320191,28 грн.), розмір судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру в даному випадку становить 49802,87 грн.
Таким чином, враховуючи зазначене, беручи до уваги те, що позов слід задовольнити повністю, суд дійшов висновку у відповідності до положень статті 129 ГПК України стягнути з відповідача на користь позивача 10000,00 грн. витрат по сплаті судового збору, а також стягнути з відповідача в дохід державного бюджету України судовий збір в розмірі 39802,87 грн.
Крім того, слід зазначити, що представник позивача до закінчення судових дебатів зробив заяву про те, що ним у відповідності до частини 8 статті 129 Господарського процесуального України протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду у даній справі будуть подані докази щодо розміру понесених ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу.
Так, відповідно до статті 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно із пунктом 5 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.
Таким чином, враховуючи наведене, суд дійшов висновку призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу та встановити позивачу строк для подання доказів щодо розміру таких витрат.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 123, 126, 129, 221, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" (03115, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 107-А, ідентифікаційний код 21677333) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) грошові кошти в розмірі 3320191,28 грн. та 10000,00 витрат по сплаті судового збору.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" (03115, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 107-А, ідентифікаційний код 21677333) в дохід державного бюджету судовий збір в розмірі 39802,87 грн.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.
5. Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу на 14.07.2022р. на 13:45 год.
6. Встановити строк до 06.07.2022р. для подання доказів щодо розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 13.07.2022р.
Суддя Петрашко М.М.