вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
06.07.2022м. ДніпроСправа № 904/2780/19
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. за участю секретаря судового засідання за участю секретаря судового засідання Лєшукової Н.М., розглянув спір
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕРКУРІЙ ІНТЕР СЕРВІС", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГТРАНС", м. Дніпро
про стягнення заборгованості в розмірі 400 662, 36 грн
Представники:
від позивача не з'явився
від відповідача Чуміна К.Г.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Меркурій Інтер Сервіс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" і просить суд стягнути заборгованість у розмірі 400 662,36 грн., з яких: 93 855,06 грн. сума боргу, 5 676,92 грн. пеня, 946,18 грн. 3% річних,300 184,20 грн. неустойка.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору орендного користування від 28.04.2016 № 28/04-16 в частині повного і своєчасного внесення орендної плати за вагон № 52903127 та повернення вказаного вагону на вимогу позивача.
Позивач зазначив, що на момент звернення із цим позовом до суду відповідач вагон № 52903127 позивачу не повернув, після 26.08.2018 відповідач продовжує не сплачувати орендну плату за вказаний вагон.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2019 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій Інтер Сервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" про стягнення заборгованості у розмірі 400 662,36 грн. - відмовлено повністю.
Судовий збір у розмірі 6 009,94 грн. покладено на позивача.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій Інтер Сервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" судові витрати у розмірі 10 000,00 грн.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2021 вказане вище рішення господарського суду залишено без змін.
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.12.2021 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2021 у справі №904/2780/19 скасовано.
Справу направлено до Господарського суду Дніпропетровської області на новий розгляд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2021 розгляд справи № 904/2780/19 доручено судді Мельниченко І.Ф.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.01.2022 прийнято справу № 904/2780/19 до свого провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.01.2022, з наступним його відкладенням до 09.03.2022.
04.02.2022 від відповідача через канцелярію суду поштовим засобом зв'язку надійшов відзив на позов, в якому останній зазначає наступне.
На дату передання спірного вагону відповідачеві, цей вагон не був власністю позивача, а перебував у його користуванні (оренді/суборенді), тобто, спірний договір за соєю юридичною природою є договором суборенди.
Відповідач зазначає про те, що враховуючи відсутність у позивача права власності на спірний вагон, при поданні позову, що виникає з правовідносин суборенди, останній зобов'язаний довести, що його право порушено.
З матеріалів справи вбачається, що спірний вагон є власністю ТОВ «Продовольча компанія АМ», проте, відповідач звертає увагу суду на те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності договірних відносин ТОВ «Вагонремпостачсервіс» чи позивача з власником вагону - ТОВ «Продовольча компанія АМ», а також строків дії таких договорів, наявність/відсутність права на передачу в суборенду вагону, позивачем не надано.
Таким чином, відповідач вважає, що позивачем не доведено наявність у останнього права користування спірним вагоном, та, як наслідок, не доведено порушення його прав.
Крім того, відповідач вказує про те, що спірний вагон не перереєстровано та виключено з інвентарного парку, тобто, по залежним від позивача обставинам вагоном заборонено користуватися, що підтверджується додатками № 2,3 до відповіді Філії «ГІЩЦ» АТ «Укрзалізниця», з яких вбачається, що вагон № 52903127 знятий з обліку (виключений), дата виключення - 13.01.2019, причина виключення: «не перереєстрований», у зв'язку з чим його не можливо повернути через заборону користування залізницями України в силу п. 3.2 розділу І Правил.
Отже, на думку відповідача, останній не зміг би повернути спірний вагон позивачу, навіть у разі скасування нормативно-правових актів щодо заборони переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.
14.03.2022 від відповідача через канцелярію суду надійшли пояснення, в яких останній зазначає про те, що оскільки вагон не використовувався Товариством з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" через обставини, за які воно не відповідає, нарахування орендної плати є безпідставним та протиправним.
Відповідач звертає увагу суду на те, що неможливість використання вагона останнім пов'язана із прийняттям державними органами та ПАТ «Укрзалізниця» нормативних актів, якими з 15.03.2017 року заборонено курсування вагонів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.
З початку тимчасової окупації АКР, частин територій Донецької та Луганської областей, проведення антитерористичної операції і до 15.03.2017 не вводилися заборони на переміщення вантажів залізничним транспортом, таким чином, укладаючи спірний договір та здійснюючи направлення вагона 28.02.2017 з вантажем (антрацит) із станції відправлення «Довжанська» на станцію призначення «Огородний», відповідач не міг передбачити раптове введення 15.03.2017 заборони на переміщення вантажів та порожніх вагонів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей шляхами залізничного і автомобільного сполучення.
Таким чином, посилаючись на частину 6 статті 762 Цивільного кодексу України відповідач вказує про те, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, тобто, вказана норма передбачає випадки для звільнення від виконання обов'язку оплачувати орендну плату.
З огляду на викладене, відповідач вважає, що умови п. 6.3.10 договору не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки в даній ситуації інші обставини, ніж ті, які передбачені вказаним пунктом договору.
Крім того, відповідачем повторно наведені аргументи щодо безпідставності позову в частині нарахування неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
В поясненнях відповідач наполягає на тому, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки, відповідно до обставин справи останній визнав спірний вагон втраченим, отже вимога про стягнення орендної плати та неустойки не є належним способом захисту.
На думку відповідача, ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме відшкодування шкоди.
Таким чином, з огляду на те, що АТ «Укрзалізниця» несе відповідальність за збереження вагону, залученого до перевезення вантажів, то саме до неї має бути пред'явлено позов про відшкодування збитків - вартості втраченого вагону.
Також відповідач повторно наводить свою правову позицію, яка викладена у відзиві на позов.
Ухвалою суду від 15.03.2022 визнано поважними причини, що унеможливили проведення підготовчого засідання у справі, яке було призначено на 09.03.2022.
Ухвалою суду від 04.05.2022 призначено підготовче засідання на 31.05.2022.
У підготовче засідання, яке відбулося 31.05.2022 представник позивача не з'явився, надіславши на електронну адресу заяву про проведення підготовчого засідання без його участі.
Під час підготовчого провадження господарським судом вирішені питання, визначені частиною 2 статті 182 ГПК України, у зв'язку з чим господарський суд завершив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 21.06.2022, про що постановив ухвалу.
Ухвалою суду від 21.06.2022 розгляд справи відкладався до 06.07.2022.
Представник позивача в судове засідання, що відбулось 06.07.2022 не з'явився, надіславши до суду заяву про розгляд справи без його участі.
06.07.2022 у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (стаття 240 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд, -
Предметом доказування у даній справі є обставини щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів за неналежне виконання умов договору орендного користування №28\04-2016.
28.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Меркурій Інтер Сервіс" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" (орендар) укладено договір орендного користування №28\04-2016 (далі - договір).
За цим договором Орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування на умовах оренди рухомий склад - залізничні напіввагони моделі 12-783. типу 5600 (п. 1.1. договору).
Згідно п. 1.2. договору модель, реєстраційні номери, дата наступного планового ремонту одиниць РС і їх кількість визначаються в Актах прийому-передачі, які є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно п.п. 6.1., 6.1.1. договору орендодавець зобов'язується своєчасно передати орендарю РС технічно справний та комерційно придатний, промитий, пропарений, очищений від залишків вантажу, що відповідає умовам даного договору.
Згідно з пунктом 4.7 договору орендна плата нараховується з дати підписання сторонами акту прийому-передачі РС в орендне користування і до дати підписання сторонами Акту прийому-передачі РС з орендного користування.
Відповідно до пункту 5.3 договору кожна зі сторін має право в односторонньому порядку, шляхом направлення відповідного повідомлення (вимоги) іншій стороні, достроково вивести (повернути/відкликати) з орендного користування РС в цілому або його частину (окремі одиниці). У випадку дострокового виведення (повернення/відкликання) РС з орендного користування за вимогою однієї зі сторін, про своє рішення сторона, що вирішила достроково вивести (повернути/відкликати) РС з орендного користування, письмово повідомляє іншу сторону за 30 (тридцять) діб до запланованої дати виведення (повернення/відкликання) РС.
У пункті 7.2 договору визначено, що після закінчення терміну дії договору або у разі дострокового виведення (відкликання/повернення РС) з орендного користування, орендар повинен повернути орендодавцю за Актом прийому-передачі орендований РС на станції повернення РС з орендного користування не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів від встановленої дати закінчення строку дії договору або дати отримання повідомлення про виведення (відкликання/повернення РС) з орендного користування.
Пунктом 6.3.10 договору встановлено, що у випадку обрання шляху слідування РС:
- по/через територію, на якій проводяться антитерористичні операції, будь-які інші бойові дії;
- по/через тимчасово окуповану територію України - територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя;
- по/через тимчасово окуповані території України, які визнані такими чинним законодавством України, Орендар відповідає за збереження РС в повному обсязі та не має права посилатись на форс-мажорні обставини, що випливають або пов'язані із зазначеними в цьому пункті подіями. У разі направлення РС на території, визначені цим пунктом, орендар не має права вимагати зменшення орендної плати, якщо через такі обставини змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об'єкта оренди.
На виконання умов договору позивач передав відповідачу в оренду залізничні вантажні вагони на підставі акту прийому-передачі № 1 від 04.05.2016.
Відповідачем 22.02.2017 повернуто позивачу вагон № 2353 згідно з актом прийому-передачі № 2; згідно з актом прийому-передачі № 3 від 20.03.2017 повернуто вагон № 2350; згідно з актом прийому-передачі № 4 від 27.03.2017 повернуто вагон № 2351; згідно з актом прийому-передачі № 5 від 02.04.2017 повернуто вагон № 2352 (вказані заводські номери).
Сторонами 01.08.2016 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору №28\04-2016 від 28.04.2016, у відповідності до якої сторони дійшли згоди викласти пункт 4.1 договору в такій редакції: "З 01 серпня 2016 року (включно) орендна плата за користування одиницею рухомого складу за добу становить 258,35 грн, крім того ПДВ 20 % 51,67 грн, всього з ПДВ - 310,02 грн".
Сторонами 24.10.2016 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору №28/04-2016 від 28.04.2016, у відповідності до якої сторони дійшли згоди викласти пункт 4.1 договору в такій редакції: "З 01 листопада 2016 року орендна плата за користування одиницею рухомого складу за добу становить 316,65 грн, крім того ПДВ 20 % - 63,33 грн, всього з ПДВ - 379,98 грн".
Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2018 у справі № 904/4034/18, залишеним в силі постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.02.2019, яким стягнуто з ТОВ "Металургтранс" на користь ТОВ "Меркурій Інтер Сервіс" 109 814,02 грн основного боргу, 14 331,66 грн пені, 1 400,19 грн 3% річних та 1 900,66 грн витрат зі сплати судового збору за договором орендного користування № 28/04-2016 від 28.04.2016.
Станом на час розгляду справи № 904/4034/18 відповідачем не повернуто із оренди один вагон - заводський № 2349.
Додатковою угодою № 2 від 24.10.2016 до договору сторони погодили продовжити строк дії договору до 31.03.2018.
Рада національної безпеки і оборони України 15.03.2017 прийняла рішення "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України", за яким тимчасово вирішено припинити переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.
Указом Президента України від 15.03.2017 № 62/2017 зазначене рішення Ради національної безпеки і оборони України введено в дію.
Розпорядженням АТ "Укрзалізниця" від 15.03.2017 № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/156 запроваджено заборону на залізничні перевезення (всіх вантажів та порожніх вагонів) з усіх станцій України на станції призначення, які знаходяться на території, на якій органами державної влади тимчасово не здійснюються або здійснюються не в повному обсязі їх повноваження.
Починаючи з 28.02.2017 вагон № 52903127 з вантажем (антрацит) із станції відправлення "Довжанська" рухався на станцію призначення "Городній", але був зупинений на станції "Дебальцево-Сортове" у зв'язку з введенням заборони руху вантажу залізничним транспортом, що підтверджується листом АТ “Українська залізниця” філії “Головний інформаційно-обчислювальний центр” №72/3570 від 21.10.2019 та довідкою ГІВЦ УЗ "Інформація про вагонні операції" від 21.10.2019.
Листом вих. № 7964 від 21.03.2017 ТОВ "Металургтранс" звернулось до ПАТ “Укрзалізниця”, в якому просило звернутись до РНБО, СБУ та інших органів влади для отримання дозволу на переміщення у порожньому стані залізничних вагонів оператора ТОВ "Металургтранс" на територію України та забезпечити переміщення у порожньому стані залізничних вагонів оператора ТОВ "Металургтранс" на територію України.
Листом вих. № 7976 від 21.03.2017 ТОВ "Металургтранс" звернулось до Ради національної безпеки і оборони України, в якому просило надати офіційне роз'яснення чи не протирічить інтересам держави переміщення зазначених вагонів оператора ТОВ "Металургтранс" у порожньому стані з непідконтрольних територій на територію України та надати дозвіл на здійснення такого переміщення.
Листом вих. №ЦЦО-13/256 від 21.04.2017 ПАТ “Укрзалізниця” повідомило ТОВ "Металургтранс", що залізничні перевезення вагонів зі станцій, які знаходяться на територіях окремих районів Донецької та Луганської областей України, на територію, яка контролюється державною владою, можливе тільки за умови прийняття відповідного рішення РНБО.
Листом вих. № 519/14-05/2-17 від 31.03.2017 РНБО повідомило ТОВ "Металургтранс", що звернення від 21.03.2017 № 7976 було перенаправлено за належністю до об'єднаного штабу ЦУ СБУ в районі проведення АТО із проханням його розглянути та про результати повідомити ТОВ "Металургтранс".
ТОВ "Металургтранс" 24.10.2017 звернулось із заявою № 31899 про повернення транспортних засобів до керівника Координаційного центру з питань режиму та економічної діяльності на територіях, прилеглих до смуги безпеки вздовж лінії розмежування.
Протокольним рішенням Координаційного центру з питань режиму та економічної діяльності при штабі АТО №12 від 24.11.2017 про надання дозволу ТОВ "Металургтранс" на повернення транспортних засобів, останньому було надано дозвіл на повернення 486 транспортних засобів з території окремих районів Донецької та Луганської областей, зокрема, вагону № 52903127.
Але реалізувати вказане протокольне рішення Координаційного центру з питань режиму та економічної діяльності при штабі АТО відповідач не зміг.
АТ "Українська залізниця" листом вих. №ЦЦО-13/700 від 29.07.2019 (після розгляду адвокатського запиту від 16.07.2019 № 160719/3, пов'язаного із наданням правової допомоги ТОВ "Металургтранс") повідомило Адвокатське об'єднання “СОТА”, що ним не здійснюється надання послуг з доступу до інфраструктури залізничного транспорту та інших послуг, пов'язаних з використанням об'єктів інфраструктури, що розташовані на території Донецької та Луганської областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Міністерство інфраструктури України (після розгляду адвокатського запиту від 16.07.2019 №160719/2) листом вих. № 8651/47/10-19 від 26.07.2019 повідомило Адвокатське об'єднання “СОТА”, що переміщення вантажів та порожніх вагонів через лінію зіткнення не територіях Донецької та Луганської областей припинено і наразі не відбувається.
Філія “Головний інформаційно-обчислювальний центр” АТ “Укрзалізниця” на запит ТОВ "Металургтранс" листом від 21.10.2019 № 72/3570 повідомила інформацію про дислокацію вагону № 52903127.
Звертаючись з даним позовом позивач вказує про те, що на момент звернення із цим позовом до суду відповідач вагон № 52903127 позивачу не повернув, після 26.08.2018 відповідач продовжує не сплачувати орендну плату за вказаний вагон, у зв'язку із чим, останній просить суд стягнути з відповідача заборгованість з оренди у розмірі 93 855,06 грн за період з 27.08.2018 по 30.04.2019. У зв'язку із простроченням сплати відповідачем орендних платежів, нарахував відповідачу пеню у розмірі 5 676,92 грн та 3% річних у сумі 946,18 грн.
Також позивач просить стягнути з відповідача неустойку за неповернення вагону з оренди.
Позивач ґрунтує свої вимоги на нормах статей 525-526, 530, 610-612, 625, 629, 785 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
З огляду на наявний в матеріалах справи договір та обставини справи, між сторонами склались правовідносини оренди.
Господарський суд зазначає, що свобода договору, відповідно до статті 3 ЦК України, є однією із засад цивільного законодавства.
Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.
Положеннями статті 615 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
За змістом положень статей 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої та третьої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Частинами 1, 2 статті 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.
Договір між сторонами було укладено 28.04.2016.
Відповідно до пункту 5.1 договору, останній набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.03.2017.
Додатковою угодою № 2 від 24.10.2016 до договору сторони погодили продовжити строк дії договору до 31.03.2018.
Посилання позивача на лист № 66 від 15.12.2017 як на доказ про повідомлення відповідача про одностороннє розірвання спірного договору, господарським судом до уваги не приймається, у звязку з тим, що у вказаному листі не міститься жодних посилань щодо розірвання договору в односторонньому порядку.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що вказаний лист надсилався позивачем на адресу відповідача.
З огляду на те, що позивач не повідомив відповідача про розірвання договору в односторонньому порядку, у суду відсутні підстави вважати, що договір орендного користування № 28/04-2016 від 28.04.2016 був розірваний позивачем в односторонньому порядку до 15.12.2017.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача орендних платежів за користування вагоном № 52903127 за період з 27.08.2018 по 30.04.2019, господарський суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Статтею 286 Господарського кодексу України унормовано, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (частина 1 статті 286). Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (частина 4 статті 286).
Відповідно до пункту 4.7 договору, орендна плата нараховується з дати підписання сторонами акту прийому-передачі РС в орендне користування і до дати підписання сторонами Акту прийому-передачі РС з орендного користування.
Орендна плата може бути змінена лише за взаємною згодою сторін, шляхом укладання додаткової угоди до цього Договору (пункт 4.8 договору).
Сторонами 01.08.2016 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору №28\04-2016 від 28.04.2016, у відповідності до якої сторони дійшли згоди викласти пункт 4.1 договору в такій редакції: "З 01 серпня 2016 року (включно) орендна плата за користування одиницею рухомого складу за добу становить 258,35 грн, крім того ПДВ 20 % 51,67 грн, всього з ПДВ - 310,02 грн".
Сторонами 24.10.2016 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору №28/04-2016 від 28.04.2016, у відповідності до якої сторони дійшли згоди викласти пункт 4.1 договору в такій редакції: "З 01 листопада 2016 року орендна плата за користування одиницею рухомого складу за добу становить 316,65 грн, крім того ПДВ 20 % - 63,33 грн, всього з ПДВ - 379,98 грн".
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 525, 526 цього Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що спірний договорі припинив свою дію 31.03.2018, у зв'язку з чим у позивача відсутні правові підстави для нарахування орендної плати поза межами строку дії договору, таким чином відсутні правові підстави для стягнення з відповідача орендної плати за вагон № 52903127 за період з 27.08.2018 по 30.04.2019.
З огляду на викладене, господарський суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача орендної плати за вагон № 52903127 у розмірі 93 855,06 грн за період з 27.08.2018 по 30.04.2019.
Крім того господарський суд зазначає щодо можливості одночасного стягнення за період користування майном після припинення договору орендної плати та неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, слід враховувати таке.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина перша статті 762 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Зі змісту наведених норм вбачається, що договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку його дії зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення такого договору є підставою виникнення обов'язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає його умовам та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Відтак, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).
Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору оренди не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Наведений підхід у регулюванні орендних правовідносин, вочевидь, не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
З викладеного вбачається, що обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.
Тому, яким би способом у договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільний кодекс України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов'язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
Оскільки господарський суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення орендної плати задоволенню не підлягають, відповідно немає підстав для стягнення з відповідача суми пені та 3% річних, тому що ці вимоги є похідними від вимоги про стягнення заборгованості з орендних платежів.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки, нарахованої на підставі статті 785 Цивільного кодексу України.
Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Згідно з частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Отже, виходячи із змісту частини першої статті 759 та частини першої статті 785 Цивільного кодексу України, договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов'язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.
Доказів повернення вагону № 50923127 в порядку, визначеному пунктом 7.2 договору, відповідач суду не надав.
Неповернення спірного вагону за договором у період після закінчення строку дії договору відбулося виключно з вини самого орендаря (відповідача), а тому існують усі правові підстави для застосування до відповідача відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України неустойки.
Позивач, просить стягнути з відповідача неустойку за період квітень 2018 - квітень 2019 у сумі 300 184,20 грн.
Перевіркою розрахунку неустойки на загальну суму 300 184.20 грн. судом виявлено, що позивачем не враховано вимоги пункту 7.2 спірного договору щодо обов'язку орендаря повернути РС з орендного користування не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів від встановленої дати закінчення строку дії договору.
З огляду на викладене та зважаючи на те, що спірний договорі припинив свою дію 31.03.2018 до стягнення підлягає неустойка у розмірі 277 385,40 грн. за період з травня 2018 року по квітень 2019 року.
Посилання відповідача, як на підставу своїх заперечень щодо стягнення орендної плати, на частину 6 статті 762 Цивільного кодексу України, згідно з якою наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, господарським судом до уваги не приймаються з огляду на таке.
Згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно через обставини, за які орендар не відповідає.
При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили, тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати.
Крім того, обставини, зазначені у частині шостій статті 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто, обставини згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.
Відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засоби їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Так, уклавши спірний договір оренди, сторони погодилися з передбаченими у ньому умовами щодо відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором і кожна зі сторін цього договору беззаперечно взяла на себе певні обов'язки, які відображені в його умовах.
Відповідно до підпункті 6.3.10 пункту 6.3 договору сторони погодили, що у випадку обрання шляху слідування РС:
- по/через територію, на якій проводиться антитерористична операція, будь-які інші бойові дії;
- по/через тимчасово окуповану територію України - територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя;
- по/через тимчасово окуповану територію України, які визнані такими чинним законодавством України, Орендар відповідає за збереження РС в повному обсязі та не має право посилатися на форс-мажорні обставини, що випливають або пов'язані із зазначеними в цьому пункті подіями. Уразі направлення РС та території, визначені цим пунктом, Орендар не має права вимагати зменшення орендної плати, якщо через такі обставини, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об'єкта оренди.
Господарський суд вважає необхідним також зазначити, що у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).
З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що орендар несе повну відповідальність за не повернення орендованого майна у разі, якщо орендоване майно знаходиться або ж потрапило на непідконтрольні державним органам України території, у зв'язку з тим, що договір оренди укладений між сторонами вже після початку АТО і відповідач добровільно відправив вагон № 52903127 з вантажем (антрацит) із станції відправлення "Довжанська" на станцію призначення "Городній".
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням вказаного, суд зазначає, що інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" (49000, м. Дніпро, площа Героїв Майдану, буд. 1, кімната 524; ідентифікаційний код 33074226) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій Інтер Сервіс" (02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 931; ідентифікаційний код 40194557) 277 385,40 грн. - неустойку та 4 160,78 грн. - судового збору.
В решті заявлених вимог - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повне рішення складено 15.07.2022 .
Суддя І.Ф. Мельниченко