14 липня 2022 року Справа № 480/10890/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Осіпової О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/10890/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якій просить;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 з 17.05.2021 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Свої вимоги мотивує тим, що 15 липня 2021 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області через територіальний підрозділ в м. Буринь Сумської області з заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсії забезпечення», як працівник освіти. Екстериторіально заяву позивача направлено для вирішення по суті до Головною управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області. Рішенням відповідача позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років. Позивач вважає, що посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на положення пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ щодо поетапного збільшення спеціального стажу безпідставними. Зазначає, що єдиною умовою для набуття позивачем, як працівником охорони здоров'я, права на призначення пенсії за вислугу років є наявність у неї станом на момент звернення з заявою про призначенням пенсії (17.05.2021) більше 25 років спеціального стажу роботи. За змістом положень статті 62 Закону № 1788-ХП, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Пунктами 1. 2 Порядку №637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909, установлено заклади охорони здоров'я, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, зокрема, у лікарняних закладах: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад). Таким чином, позивач вважає, що період її роботи на посаді медичної сестри у Буринській ЦРЛ належить до спеціального стажу, наявність якого є основною умовою для призначення пенсії за вислугу років. Відповідно до частини першої статті 38 ЗУ "Про професійну (професійно-технічну) освіту від 10.02.1998 № 103/98-ВР час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховуються до трудового стажу здобувана освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на побої- ;а набутою професією не перевищує трьох місяців. Таким чином, позивач вважає, що період навчання в Конотопському медичному училищі з 01.09.1991 по 04.07.1994 - 2 роки 10 місяців 4 дні підлягає включенню в спеціальний стаж для пенсії за вислугу років. Позивач зазначає, що станом на день звернення позивача з заявою про призначення пенсії - 17.05.2021, спеціальний стаж позивача становив понад 26 років 6 місяців, що, відповідно до пункту "е" частини першої стані 55 Закону № 1788 у первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911 -VIII, є достатнім для призначення позивачу пенсії за вислугу років. Позивач зазначає, що після 11.10.2017 вона продовжувала працювати на тій самій посаді сестри медичної дитячого стаціонару палати новонароджених акушер-гінекологічного відділення в Буринській ЦРЛ, а отже період роботи з 11.10.2017 по 07.10.2019 підлягає зарахуванню до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту частини першої статті 55 Закону № 1788.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Від відповідача надійшов відзив, в якому зазначає, що права на пенсію за вислугу років позивач не має, оскільки відсутній спеціальний стаж роботи станом на 01.04.2015 - не менше 25 років, на 01.01.2016 - не менше 25 років 6 місяців та на 11.10.2017 року - не менше 26 років 6 місяців. Стосовно зарахування до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоду роботи з 11.10.2017 по 31.12.2020, а також періоду навчання з 01.09.1991 по 04.07.1994 варто врахувати наступне. З 11.10.2017 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148- VII до пенсійного законодавства внесено зміни стосовно призначення пенсій за вислугу років, зокрема - пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі- Закон № 1058) передбачено право на пенсію за вислугу років працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення за умови, якщо вони на день набуття чинності закону, тобто станом на 11 жовтня 2017 року, мають вислугу років, необхідну для призначення такої пенсії. Перелік посад і закладів, робота в яких зараховується до спеціального стажу для призначення пенсій за вислугу років зазначеній вище категорії працівників по 10.10.2017 року включно, визначені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі - Перелік № 909). Згідно вказаного Переліку, до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, не зараховуються періоди роботи на відповідних посадах після 11.10.2017. При визначенні права на зарахування до спеціального стажу певного періоду роботи, перевіряється на відповідність вказаному Переліку як сама посада, так і заклад, де працює особа. Водночас допускається підсумування стажу за періоди роботи в закладах і установах як освіти, так і охорони здоров'я та соціального захисту. Форма власності закладу та його відомча належність не мають значення при визначенні права на зарахування до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років. Спеціальний стаж роботи визначається лише за основним місцем роботи, відповідно до записів у трудовій книжці. Час навчання за спеціальністю до такого стажу не зараховується. Таким чином, відповідач вважає, що дії Головного управління щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за наявними документами є правомірними.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що 17.05.2021 р. позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області через територіальний підрозділ в м. Буринь Сумської області з заявою про призначення пенсії за вислугу років (а.с.9). Екстериторіально заяву позивача направлено для вирішення по суті до Головною управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Рішенням Головною управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років.
В рішенні зазначено, що пунктом 2-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що особам, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення”.
Право на пенсію за вислугу років мають працівники закладів охорони здоров'я незалежно від віку, за наявності вислуги років у період:
до 01.04.2015 - не менше 25 років;
до 01.01.2016 - не менше 25 років 6 місяців;
до 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців.
Згідно з пунктом “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники охорони здоров'я за наявності спеціального стажу роботи.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909. Цим Переліком передбачені, зокрема, посади лікарів та середнього медичного персоналу в закладах охорони здоров'я.
Страховий стаж особи становить 29 років 3 місяці 4 дні, стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років станом на 10.10.2017 складає 23 роки 2 місяці 10 днів (а.с.8).
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулася із позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За нормами частини першої статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Закон № 2148-VIII набрав чинності 11.10.2017.
Таким чином, пенсії за вислугу років згідно із нормами Закону № 1788-XII призначаються за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом № 1788-XII страхового і спеціального стажу.
Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII, за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно зі статтею 7 Закону № 1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
За змістом статті 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Статтею 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII (в редакції, що діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII та «;Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
В подальшому, з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII (далі - Закон № 213-VIII) підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону № 1788, а з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII (далі - Закон №911-VIII) встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону №1788) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно з пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції Закону № 911-VIII), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Проте 04.06.2019р. Конституційним Судом України ухвалено рішення №2-р/2019, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII.
Конституційний Суд України, ухвалюючи вищезазначене рішення №2-р/2019, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Позиція Конституційного Суду України, викладена в цьому Ррішенні, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов'язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що для запровадження юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, законодавець не мав об'єктивних підстав.
Згідно зі статтею 51 Закону №1788-XII, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З аналізу наведених правових норм Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону №1788-XII, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону 1788-XII, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом № 213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-XII щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788-XII, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-XII.
Відтак Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону №1788-XII Законом №213-VIII та Законом №911-VIII - неконституційними.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019р.
Отже, починаючи з 05.06.2019р., положення пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII, яка передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Таким чином, суд погоджується з твердженням позивача, що посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області в оскаржуваному рішенні на положення пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ щодо поетапного збільшення спеціального стажу є безпідставними.
З аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що єдиною умовою для набуття позивачем, як працівником охорони здоров'я, права на призначення пенсії за вислугу років є наявність у неї станом на 11.10.2017 (дату набрання чинності Законом № 2148-VIII) не менше 25 років спеціального стажу роботи.
За змістом положень статті 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Судом досліджено записи трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.10), з яких вбачається, що позивач:
- з 01.08.1994р. до 10.11.1994р. на посаді м/с (медичної сестри) поліклінічного відділення;
- з 11.11.1994р. до 01.01.2008р. на посаді м/с (медичної сестри) палати новонароджених пологового відділення;
- з 02.01.2008р. до 07.10.2019р. на посаді сестри медичної дитячої стаціонару палати новонароджених акушер-гінекологічного відділення.
Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993р. № 909, установлено заклади охорони здоров'я, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, зокрема, у лікарняних закладах: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).
Таким чином, період роботи позивача на посаді медсестри в Буринській ЦРЛ (з 25.03.2019р. - комунальне некомерційне підприємство Буринської районної ради «Буринська центральна районна лікарня ім.проф. М.П. Новаченка») належить до спеціального стажу, наявність якого є основною умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Як слідує з оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (а.с.8), спеціальний стаж роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугу років, станом на 10.10.2017р. складає 23 роки 2 місяці 10 днів.
Тобто у ОСОБА_1 станом 11.10.2017 (дату набрання чинності Законом № 2148-VIII) відсутнє не менше 25 років спеціального стажу роботи спеціального стажу роботи, який дає право на право на пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Щодо спірного періоду навчання позивача в Конотопському медичному училищі з 01.09.1991р. до 04.07.1994р. під час вирішення питання про наявність підстав для зарахування до спеціального стажу позивача вказаного періоду, суд враховує таке.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У Законі № 1788-XII йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «стаж страховий», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Водночас згідно з частиною третьою цієї ж статті до стажу роботи, що дає право на призначення трудових пенсій, зараховуються, зокрема, періоди, коли особа не працювала, у зв'язку з навчанням у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
У той же час, згідно з положеннями пенсійного законодавства України, під спеціальним стажем необхідно розуміти період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов'язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення.
Отже, вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред'являють особливі вікові, освітні, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.
Позивач посилається на норми статті 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» від 10.02.1998 №103/98-ВР (далі - Закон №103/98-ВР), як на правову підставу для зарахування спірного періоду навчання до спеціального стажу.
Так, частиною першою статті 38 цього Закону №103/98-ВР передбачено, що час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Судом встановлено, що позивач у період з 01.09.1991р. до 04.07.1994р. проходила навчання у Конотопському медичному училищі та здобула кваліфікацію «медична сестра», що підтверджується копією диплома молодшого спеціаліста серії НОМЕР_1 , виданого 05.07.1994р., та додатку до диплома молодшого спеціаліста №6062 (а.с.13-14).
Відповідно до запису у трудовій книжці ОСОБА_1 01.08.1994р. її прийнято на посаду м/с (медичної сестри) поліклінічного відділення.
Крім того, у трудовій книжці позивача вказано, що до прийняття в Буринську ЦРБ трудового стажу вона не мала.
При цьому позивач вважає, що вищезгадані обставини вказують на дотримання нею умов для зарахування періоду її навчання до спеціального стажу, оскільки перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Однак суд не погоджується з такими твердженнями позивача з огляду на таке.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходила навчання у Конотопському медичному училищі з 01.09.1991р. до 04.07.1994р.
Отже, статус цього навчального закладу слід визначати з огляду на законодавство, що діяло на той час.
Відповідно до статті 25 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про освіту» від 23.05.1991р. №1060-XII, який був чинним у період проходження позивачем навчання у Конотопському медичному училищі (далі Закон - №1060-XII, у редакції, що діяла на час проходження позивачем навчання), структура системи освіти включає: дошкільне виховання; загальну середню освіту; професійну освіту; вищу освіту; післядипломну підготовку (стажування, клінічна ординатура тощо); аспірантуру; докторантуру; підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів; позашкільне навчання і виховання; самоосвіту.
За нормами статті 32 Закону №1060-XII професійними навчально-виховними закладами є: професійно-технічне училище; професійні училища різних рівнів.
Випускникам професійно-технічного училища та інших професійних училищ різних рівнів присвоюється робітнича професія певної кваліфікації відповідно до набутої освіти, кваліфікаційних умінь і навичок.
Статтею 34 Закону №1060-XII передбачено, що вищими навчальними закладами є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.
Як вбачається з положень статті 36 Закону №1060-XII, кваліфікацію спеціаліста з вищою освітою певного професійного спрямування або спеціальності за рівнем «молодший спеціаліст» забезпечують технікуми, училища, інші навчальні заклади еквівалентного рівня.
З наведених норм законодавства суд дійшов висновку, що медичне училище не було закладом професійної (професійно-технічної) освіти, а належало до вищих навчальних закладів.
Відтак, оскільки позивач у спірний період часу навчалася у вищому навчальному закладі, а можливість зарахування часу навчання до трудового стажу, що дає право на пільги, передбачена лише щодо професійно-технічних навчальних закладів відповідно до статті 38 Закону №103/98-ВР, то відповідач правомірно не зарахував до спеціального стажу ОСОБА_1 періоду навчання у Конотопському медичному училищі з 01.09.1991р. до 04.07.1994р. Час навчання позивачки у вищому навчальному закладі (медучилищі) можливо зарахувати виключно до її загального трудового стажу.
Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією, яку висловив Верховний Суд в постановах від 20.02.2019 у справі № 643/11758/16-а та від 10.10.2019 у справі № 676/5212/17.
Таким чином, суд констатує, що станом на 11.10.2017 (дату набрання чинності Законом № 2148-VIII) спеціальний стаж роботи (вислуга років) позивача становив 23 роки 2 місяці 10 днів та включав період роботи з 01.08.1994 до 10.10.2017 в Буринській центральній районній лікарні, відтак ОСОБА_1 не набула права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ у зв'язку з відсутністю спеціального стажу, який повинен становити не менше 25 років.
Отже, підстави для визнання протиправним і скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області , яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, відсутні.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач довів правомірність свого рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, тому у задоволенні позову належить відмовити.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Осіпова