Справа № 420/2639/22
14 липня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправною та скасувати Вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 14.06.2021 року №Ф-69017-13 на загальну суму 3114,70 гривні.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що станом на 01.01.2021 року є особою, яка визнана інвалідом з дитинства, та відповідно до ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнодержавне соціальне страхування» позивач звільнений від сплати за себе єдиного внеску, оскільки він є особою з інвалідністю.
08.04.2022 року до суду від відповідача - Головного управління ДПС в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву (вхід.ЕС№1037/22), в якому зазначено, що згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 14.06.2021 року, загальна сума заборгованості позивача становила 3114,07 грн., яка виникла згідно зобов'язання зі сплати єдиного внеску, самостійно визначеного позивачем у звіті про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2020 рік. Отже, на підставі цих даних ГУ ДПС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.06.2021 року № Ф-69017-13, відповідно до вимог чинного законодавства.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/2639/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги.
Ухвалою суду від 18 квітня 2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, - залишено без руху, відповідно до приписів ч.13 ст.171 КАС України.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року продовжено позивачеві - ОСОБА_1 , строк для усунення недоліків. Повідомлено позивача - ОСОБА_1 , про необхідність протягом п'яти днів, з дня отримання даного судового рішення, усунути недоліки позовної заяви. Роз'яснено позивачеві - ОСОБА_1 , що у разі не усунення у визначений судом термін недоліків, що у разі не усунення у визначений судом термін недоліків, позов буде залишено без розгляду, відповідно до приписів ч.15 ст.171 КАС України.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14.07.2022 р. продовжено розгляд справи №420/2773/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, відповідно до ч.14 ст. 171 КАС України.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю з дитинства 1 групи, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою серії МСЕ №129263.
З 10.01. 2008 року позивач отримує соціальну допомогу, на підтвердження чого до суду надано посвідчення Серії НОМЕР_1 , видане Управлінням праці та соціального захисту населення Білгород - Дністровської районної державної адміністрації Одеської області.
Судом встановлено, та зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, що ОСОБА_1 14.01.2021 р. до податкового органу подано Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб, та суми нарахованого єдиного внеску Форми № Д5 (річна) за 2020 р. у розмірі 12712,48 грн.
У зв'язку з чим, 14.06.2021 року ГУ ДПС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-69017-13, згідно якої відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», та на підставі даних інформаційної системи податкових органів, позивач має сплатити заборгованість (недоїмку, штраф, пеню) у сумі 3114,70 гривні.
Вищеозначена позиція суб'єкта владних повноважень послугувала підставою для звернення ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, є обґрунтованими, а отже, такими, що підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", який набрав чинності з 01.01.2011 року зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2464-VI) визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до частин другої - четвертої статті 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI містить застереження, що особи, зазначені у пунктах 4, та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до підпунктів 14.1.153 і 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу; податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Отже, податкова вимога і вимога про сплату недоїмки з ЄСВ не є тотожними документами, підстави їх формування є різними. Більш того, відповідно до пункту 1.3 статті 1 ПК України цей Кодекс не регулює, зокрема, питання погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій. Тобто спеціальним законом у цих правовідносинах є саме Закон № 2464-VI.
Подання позивачем звітів фізичної особи-підприємця не є самостійним визначенням грошових зобов'язань в розумінні пункту 57.1 статті 57 ПК України, відповідно, ці суми неможливо ототожнити з узгодженими грошовими зобов'язаннями, а тому несплата сум, зазначених у них, не свідчить про виникнення податкового боргу.
Отже, з фактом подання звітів з ЄСВ не виникає обов'язок здійснювати його сплату, відповідно, несплата цих сум не призводить до виникнення недоїмки.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Статтею 10 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначається порядок добровільної сплата єдиного внеску.
Згідно з ч. ч. 1, 2, 3 ст. 10 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є: члени особистого селянського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню; особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Особи, зазначені в частині першій цієї статті, беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування протягом строку, визначеного в договорі про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, але не менше одного року (крім договорів про одноразову сплату).
Особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості.
З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, з огляду на наведені приписи ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», особа може бути платником єдиного внеску, як фізична особа-підприємець, лише у тому випадку, якщо бере добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування протягом строку, визначеного в договорі про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, укладеного з органом доходів і зборів на підставі особисто поданої заяви.
Водночас, суд акцентує, що матеріали справи не містять відповідних належних доказів на підтвердження укладення між позивачем та відповідачем договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, натомість подання ОСОБА_1 вищевказаних звітів, у жодному разі не свідчить про його добровільну участь у системі страхування.
Згідно з п. 2 розділу І Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 14.04.2015 № 435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905 страхувальники - платники єдиного внеску, зазначені в пункті 1 частини першої статті 4 Закону, на яких покладено обов'язки нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, а також платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини першої статті 4 Закону.
Згідно з п. 16 розділу ІІ Порядку № 435, відповідальним за правильність та достовірність заповнення Звіту є страхувальник.
Відповідно до п. 3 розділу ІІІ Порядку № 435, ФО - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, та члени фермерського господарства звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Звіт зазначеними особами не подається.
У разі самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску ФО - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, члени фермерських господарств, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе відповідно до пунктів 10, 11 розділу IV цього Порядку один раз на рік у терміни, визначені пунктами 2, 5 цього розділу.
Звітним періодом є календарний рік.
Між тим, суд зазначає, що дійсно приписами Порядку № 435 передбачено, що відповідальність за правильність та достовірність Звіту несе страхувальник. Проте, на думку суду, в розумінні ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Порядку № 435, ОСОБА_1 не є страхувальником, оскільки він є особою, яка звільнена від обов'язку сплачувати єдиний внесок та не виявив бажання щодо добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування шляхом подання відповідної заяви та укладання з органом доходів і зборів відповідного договору.
Відтак, зважаючи на викладене, суд дійшов висновків, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною та скасування Вимоги Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 14.06.2021 року №Ф-69017-13 на загальну суму 3114,70 гривні.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, є обґрунтовані, документально підтверджені, а отже такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.72-77, 139, ч.9 ст.205, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, - задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати Вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 14.06.2021 року №Ф-69017-13 на загальну суму 3114,70 гривні.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Харченко Ю.В.