15 липня 2022 року Справа № 160/6871/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Жукової Є.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління державної податкової служби в Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005) про визнання протиправною та скасування вимоги, -
12.05.2022 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління державної податкової служби в Дніпропетровській області (вул. Сімферопольска, 17-А, м. Дніпро, 49005), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу від 24.09.2021 року № Ф-16704-53-У, Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 21078,31 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2022 р., після залишення ухвалою суду від 16.05.2022 р. даної позовної заяви без руху, було відкрито провадження у справі №160/6871/22. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.
ОСОБА_1 25.01.2022 р. під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження отримав оскаржувану вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 24.09.2021 р. №Ф-16704-53-У в сумі 21078,31 грн.
Позивач зазначає, що останній підприємницьку діяльність не здійснював, та не подавав до контролюючого органу звітів та інших документів.
В підтвердження відсутності підприємницької діяльності та отримання доходу як ФОП, позивачем надано індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-7.
На підставі викладеного, позивач не погоджується із оскаржуваною податковою вимогою, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
17.06.2022 р. представником відповідача, на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду було направлено відзив на позовну заяву від 17.06.2022 р., в тексті якого останній заперечує проти пред'явлених позовних вимог, та зазначає, що ОСОБА_1 зобов'язаний був сплачувати єдиний соціальний внесок в якості фізичної особи-підприємця, не дивлячись на сплату за нього такого внеску роботодавцем в період нарахування.
На підставі викладеного вище, представник відповідача просить суд у задоволенні пред'явлених позовних вимог відмовити.
На підставі викладеного вище, суд розглянув справу відповідно до ст. 262 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, враховуючи строк розгляду справи, передбачений ст.258 КАС України.
Дослідивши в сукупності письмові докази, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , копія якого міститься в матеріалах справи.
В матеріалах справи міститься копія трудової книжки ОСОБА_1 Серії НОМЕР_2 , в тексті якої визначено трудовий шлях останнього.
В матеріалах справи містяться відомості, що контролюючим органом було сформовано відносно ОСОБА_1 податкову вимогу, а саме: про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 24.09.2021 р. №Ф-16704-53-У в сумі 21078,31 грн.
Відповідно до Витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, копія якого міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності з 26.07.2006 р. При цьому, в означеному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, стосовно ОСОБА_1 міститься запис про припинення державної реєстрації підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця саме - 16.04.2019 р., та в графі «спосіб припинення» міститься відмітка «припинення за принципом мовчазної згоди».
Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , копія якої міститься в матеріалах справи, визначено трудовий шлях останнього.
Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу Форми ОК - 7 - ОСОБА_1 , які містяться в матеріалах справи, судом встановлено, що в тексті останніх зазначені суми нарахованого доходу та суми нарахованого ЄСВ за 2016-2022 р.р.
Так, за період з жовтня 2016 р. по березень 2022 р.: сума нарахованого доходу визначена у розмірі, а саме: 2016 р. - 28929,35 грн.; 2017 р. - 153815,13 грн.; 2018 р. - 211319,13 грн.; 2019 р. - 257311,97 грн.; 2020 р. - 211200,81 грн.; 2021 р. - 195986,29 грн.; 2022 р. - 38214,48 грн.
Правовідносини сторін, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо визначення вичерпного переліку податків і зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час здійснення податковою контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються нормами Конституції України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», тощо.
Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтями 61, 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до ст. ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до п.п.14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до п. 36.1 ст. 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Контролюючими органами вищого рівня є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, - для контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць; контролюючі органи в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональні територіальні органи - для державних податкових інспекцій, які їм підпорядковуються. (п.55.2 ст.55 ПК України).
Порядок оскарження рішень контролюючих органів визначений у ст.56 ПК України, п. 56.1 якої визначає, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення (п.56.2 ст.56 ПК України).
Згідно з п. 56.18. ст.56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.
Відповідно до п.58.1 ст. 58 Податкового кодексу України, у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до абзацу 7 пункту 1 часини 1 статті 4 платниками єдиного внеску є підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами; осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, усиновленні дитини;
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до абзацу третього пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI, нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є, зокрема, фізичні особи-підприємці.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску.
Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем, у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Здійснивши системний аналіз зазначених вище норм чинного податкового законодавства, суд зазначає наступне.
За період з жовтня 2016 р. по березень 2022 р.: сума нарахованого доходу визначена у розмірі, а саме: 2016 р. - 28929,35 грн.; 2017 р. - 153815,13 грн.; 2018 р. - 211319,13 грн.; 2019 р. - 257311,97 грн.; 2020 р. - 211200,81 грн.; 2021 р. - 195986,29 грн.; 2022 р. - 38214,48 грн., що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу Форми ОК-7, які міститься в матеріалах справи.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному стахуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток розміру мінімальної заробітної плати і розміру єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, встановлене законом, на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків менша мінімального страхового внеску, цей період зараховується до страхового стажу пропорційно сумі сплаченого ЄСВ.
Суд зазначає, що позивачу зараховувався страховий стаж, а отже, ним сплачувались страхові внески, а саме ЄСВ.
На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що вказана вище юридична особа як роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачувала за неї, як страхувальник, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Доказів отримання позивачем у спірний період доходів від провадження господарської діяльності відповідачем не надано.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов'язок по сплаті у цей період внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19; від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18; від 03.04.2020 року у справі № 140/642/19.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, встановивши та підтвердивши доказами, наявними в матеріалах справи, факт прийняття оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 24.09.2021 р. №Ф-16704-53-У в сумі 21078,31 грн., необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття зазначених рішень; недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення, що мають наслідком порушення прав та законних інтересів позивача в публічно-правових відносинах з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, суд вважає, що належним засобом щодо поновлення такого порушеного права буде визнання протиправними та скасування вимоги від 24.09.2021 р. за №Ф-16704-53-У.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до квитанції від 12.05.2022 р. за подання позовної заяви позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві грн. 40 коп.), який у повному розмірі зараховано до Державного бюджету України.
Враховуючи задоволення позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління державної податкової служби в Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005) про визнання протиправною та скасування вимоги, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудженні здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області, а саме, судового збору у розмірі 992,40 грн. (дев'ятосот дев'яносто дві грн.) 40 коп.
Керуючись ст. ст. 242-244, 246, 250, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління державної податкової служби в Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005) про визнання протиправною та скасування вимоги, - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу від 24.09.2021 року № Ф-16704-53-У, Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 21078,31 грн.
Стягнути судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 з оплати судового збору у розмірі 992,40 грн. (дев'ятосот дев'яносто дві грн.) 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Є.О. Жукова