13 липня 2022 р.Справа №160/9748/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м.Дніпрі заяву Завідуючої Першої дніпровської державної нотаріальної контори Водолазської Наталі Володимирівни щодо забезпечення позову до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення моральної шкоди,
08.07.2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, заявник) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про:
- визнання протиправним та скасування наказу начальника Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Легостаєва Івана (далі - відповідач) за №2984-к від 29.06.2022 "Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ";
- визнання протиправним та скасування наказу начальника Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Легостаєва Івана за №2993-к від 29.06.2022 "Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ", дата звільнення у якому змінена наказом №3017-к від 30.06.2022 року "З особового складу";
- стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 250'000грн.00коп.
12.07.2022 року представником позивача подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу начальника Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Легостаєва Івана за №2993-к від 29.06.2022 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 », дата звільнення у якому змінена наказом №3017-к від 30.06.2022 року «З особового складу», до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/9748/22.
В обґрунтування заяви зазначено, що предметом спору є оскарження наказів відповідача №2993-к від 29.06.2022 року та №3017-к від 30.06.2022 року.
Позивача офіційно не ознайомлено з оскаржуваним наказом №2993-к від 29.06.2022 року про її звільнення.
З 30.06.2022 року позивач перебуває та стаціонарному лікуванні у КНП "Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги" ДМР, а тому оспорюваний наказ ще не виконано - позивача не звільнено.
Позивач зазначає, що очевидними є ознаки протиправності оскаржуваних наказів, а тому у разі невжиття зазначеного вище заходу забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась до суду, оскільки ст.17 Закону України "Про нотаріат" визначає здійснення призначення на посаду завідуючого державної нотаріальної контори територіальними органами Міністерства юстиції України і така посада є єдиною, аналогічної до неї немає
З урахуванням приписів ч.1 ст.154 КАС України суд вважає за можливе розглянути заяву про забезпечення позову в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Розглянувши заяву з доданими документами, оцінивши надані докази, аналізуючи норми діючого законодавства, суд виходить з наступного.
Так, відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
При цьому частиною 4 статті 150 КАС України встановлено, що подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Пунктом 1 частини 1 ст.151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта.
Відповідно до ч.2 ст.151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
З аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та спрямоване на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (зупинення оскаржуваного рішення). Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
З огляду на приписи статті 150 КАС України, небезпека істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В силу ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову суд зазначає, що обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, аргументованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень закону, застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
При цьому з аналізу вищенаведених приписів статті 150 КАС України слідує, що цією нормою закону визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
У розумінні наведених норм процесуального закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.
При цьому, інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Згідно ч.3 ст.17 Закону України «Про нотаріат» державна нотаріальна контора є юридичною особою, яка створюється та реєструється у встановленому законом порядку. Очолює державну нотаріальну контору завідуючий, який призначається із числа осіб, які мають свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Згідно ч.4 ст.17 Закону України «Про нотаріат» призначення на посади державного нотаріуса, завідуючого державною нотаріальною конторою та звільнення з таких посад здійснюються територіальними органами Міністерства юстиції України.
Наведене свідчить, що посада позивача є єдиною і аналогічною до неї посади у державній нотаріальній конторі немає, тобто у разі звільнення позивача, у відповідача будуть наявні усі правові підстави для призначення на посаду завідуючої Першої дніпровської нотаріальної контори іншої особи.
Перебування позивача на лікарняному та фактичне неознайомлення з оспорюваними наказами відповідача, рівно як і фактичне невиконання оспорюваного наказу відповідача в частині звільнення позивача, не убезпечує останню від укладення чи унеможливлення виконання рішення суду. Так само і вжиття визначених заходів забезпечення позову не перешкоджає правам та інтересам відповідача.
Отже, враховуючи зазначене, суд вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача і третіх осіб, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
За викладених обставин, вжиття заходів забезпечення позову визначеним шляхом не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з Рекомендацією NR (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
У рішенні Конституційного Суду України від 04.09.2019 року у справі №6-р(ІІ)/2019 наголошено, що зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає різноманітність умов праці, проте сталими (обов'язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь яких умов праці.
Суд також наголошує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Враховуючи наведене, суд вважає, що достатнім, допустимим і належним способом, який дозволить зберегти існуюче становище до вирішення справи по суті позовних вимог, є вжиття заходів забезпечення позову у спосіб зупинення дії наказу начальника Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Легостаєва Івана за №2993-к від 29.06.2022 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 », дата звільнення у якому змінена наказом №3017-к від 30.06.2022 року «З особового складу», до набрання законної сили судовим рішення у справі №160/9748/22, з метою захисту прав та законних інтересів позивача. При цьому вжиті заходи забезпечення є своєчасними, відповідають предмету позову, а також є співрозмірними із заявленими вимогами, необхідними і достатніми для забезпечення в майбутньому виконання судового рішення, а їх невжиття може унеможливити ефективний захист прав заявника та призвести до заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.150-154, 156, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву завідуючої Першої дніпровської державної нотаріальної контори Водолазської Наталі Володимирівни щодо забезпечення її позову до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення моральної шкоди - задовольнити.
Зупинити дію наказу начальника Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Легостаєва Івана за №2993-к від 29.06.2022 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 », дата звільнення у якому змінена наказом №3017-к від 30.06.2022 року «З особового складу», до набрання законної сили судовим рішення у справі №160/9748/22.
Копію ухвали надіслати:
- позивачу за адресою: АДРЕСА_1 (ел. адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 );
- відповідачу за адресою: АДРЕСА_2 ( ел. адреса: info@dp.minjust.gov.ua).
Виконання ухвали з питань забезпечення адміністративного позову здійснюється негайно в порядку, встановленому законом для виконання судових рішень.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя Г. В.Кадникова