15 липня 2022 року Справа № 160/6886/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
11.05.2022р. (згідно відмітки Нова Пошта) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо зменшення розміру пенсії з 77% до 70% грошового забезпечення та обмеження максимального розміру пенсії при проведенні перерахунку пенсії позивачеві з 01.04.2019р. відповідно до довідки №ФД111934 від 27.08.2021р., наданої Дніпропетровським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки;
- зобов'язати відповідача провести з 01.04.2019р. перерахунок та виплату пенсії позивачеві виходячи з розрахунку 77% від грошового забезпечення для обчислення основного розміру пенсії, на підставі наданої Дніпропетровським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки довідки №ФД111934 від 27.08.2021р. про розмір грошового забезпечення з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, без обмеження максимального розміру пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 16.09.2012 року він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262), яка була йому призначена у розмірі 77% від грошового забезпечення. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2021р. у справі №160/20412/21, пенсійний орган провів перерахунок пенсії позивачеві з 01.04.2019р. із застосуванням обмеження її розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, та зменшивши основний розмір пенсії позивача з 77% до 70% сум грошового забезпечення. Позивач звернувся до пенсійного органу із заявою від 17.02.2022р., в якій просив провести перерахунок його пенсії з 01.04.2019р. з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії згідно довідки від 27.08.2021р. №ФД111934, виходячи з розрахунку 77% від грошового забезпечення для обчислення основного розміру пенсії та без обмеження максимального розміру пенсії. Листом №9436-5977/Р-01/8-0400/22 від 01.04.2022р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача, зокрема, про те, що на виконання рішення суду від 25.11.2021р. по справі №160/20412/21 йому проведено перерахунок пенсії з 01.04.2019р. в розмірі 70% від грошового забезпечення 23214,00 грн., яке зазначено у довідці від 27.08.2021р. за №ФД111934, яка видана Дніпропетровським обласним центром комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України та розмір пенсії та доплату на виконання рішення суду обчислено з урахуванням обмеження, передбаченого статтею 43 Закону №2262. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII; при перерахунку його пенсії відповідач повинен розраховувати основний розмір пенсії у відсотках від суми грошового забезпечення, право на які позивач набув на момент виходу на пенсію, а саме: в розмірі 77% від грошового забезпечення. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Європейського Суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 16.05.2022р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано, зокрема, відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.26).
Відповідач на виконання вимог ухвали суду від 16.05.2022р. відзиву на позов та доказів в обґрунтування відзиву у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 16.05.2022р. про відкриття провадження у справі та позов з додатками відповідач отримав 19.05.2022р. відповідно до вимог ст.ст. 124, 126, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується розпискою представника відповідача, наявною в матеріалах справи (а.с.29).
У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 15.07.2022р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
З 08.03.2014 року ОСОБА_2 була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" у розмірі 77% грошового забезпечення, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 26.10.2012р. та змістом рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2021р. у справі №160/7691/21, наявними у справі (а.с.11,31-32).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2021р. у справі №160/20412/21, яке набрало законної сили 29.12.2021р., було частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 та, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 на підставі довідки Дніпропетровського обласного територіального центра комплектування та соціальної підтримки від 27.08.2021 № ФД111934, з урахуванням проведених платежів (а.с.15).
На виконання наведеного рішення суду, пенсія позивачеві була перерахована з 01.04.2019р., виходячи з 70% грошового забезпечення із застосуванням обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, що підтверджується копією листа відповідача №9436-5977/Р-01/8-0400/22 від 01.04.2022р. та роздруківкою даних з пенсійної справи (а.с.16-17,20-21).
Позивач звернувся до пенсійного органу із заявою від 17.02.2022р., в якій просив провести перерахунок його пенсії з 01.04.2019р. з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії згідно довідки від 27.08.2021р. №ФД111934, виходячи з розрахунку 77% від грошового забезпечення для обчислення основного розміру пенсії та без обмеження максимального розміру пенсії (а.с.18-19).
Листом №9436-5977/Р-01/8-0400/22 від 01.04.2022р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача, зокрема, про те, що на виконання рішення суду від 25.11.2021р. по справі №160/20412/21 йому проведено перерахунок пенсії з 01.04.2019р. в розмірі 70% від грошового забезпечення 23214,00 грн., яке зазначено у довідці від 27.08.2021р. за №ФД111934, яка видана Дніпропетровським обласним центром комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України та розмір пенсії та доплату на виконання рішення суду обчислено з урахуванням обмеження, передбаченого статтею 43 Закону №2262, що підтверджується змістом копії вказаного листа, наявної в матеріалах справи (а.с.20-21).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з діями відповідача щодо зменшення розміру пенсії з 77% до 70% грошового забезпечення та обмеження максимального розміру пенсії при проведенні перерахунку пенсії позивачеві з 01.04.2019р. відповідно до довідки №ФД111934 від 27.08.2021р., наданої Дніпропетровським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, у зв'язку з чим позивач просить відновити його права шляхом визнання таких дій відповідача протиправними та зобов'язання відповідача провести з 01.04.2019р. перерахунок та виплату пенсії позивачеві виходячи з розрахунку 77% від грошового забезпечення для обчислення основного розміру пенсії, на підставі наданої Дніпропетровським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки довідки №ФД111934 від 27.08.2021р. про розмір грошового забезпечення з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, без обмеження максимального розміру пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262).
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до ст. 13 Закону №2262 (у редакції, чинній на момент призначення позивачеві пенсії) було визначено, що пенсії за вислугу років призначаються у таких розмірах, а саме: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
При цьому, згідно ст.13 Закону №2262 визначено, що загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
Згідно з ч.4 ст.63 Закону №2262 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
При цьому, ч.2 ст.13 Закону №2262 в редакції Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 № 1166-VII, що набрали чинності з 01.05.2014р., визначено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
За приписами ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Аналізуючи вищевказані норми законодавства, можна дійти висновку, що лише з 01.05.2014р. при реалізації права громадян на призначення пенсії за наведеним Законом №2262, розмір пенсії не повинен перевищувати 70 відсотків сум грошового забезпечення та наведеними нормами не врегульовується питання проведення перерахунку уже призначених до 01.05.2014р. пенсій, при цьому, перерахунок уже призначених пенсій врегульований ч.4 ст.63 Закону №2262.
Таким чином, призначення пенсії вперше та перерахунок уже призначеної пенсії є різними за змістом та механізмом їх проведення, а прийняті нормативно-правові акти та Закони не мають зворотної дії в часі за нормами Конституції України.
Отже, із наведеного можна дійти висновку, що при перерахунку пенсії позивачеві застосуванню підлягає відсотковий розмір грошового забезпечення, з якого відбулося призначення йому пенсії, тобто 77% грошового забезпечення, що також узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.06.2018р. у справі №583/2264/17.
Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що відповідач при перерахунку пенсії позивача з 01.04.2019р. не мав правових підстав застосовувати зворотню дію Закону в часі та зменшувати позивачеві відсотковий розмір уже призначеної пенсії з 77% сум грошового забезпечення до 70% за нормами ч.2 ст.13 Закону №2262, оскільки вказані норми набули чинності лише з 01.05.2014р. та стосувалися призначення пенсій вперше, а не перерахунку уже призначеної пенсії до 01.05.2014р.
Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, при проведенні перерахунку пенсії позивача з 01.04.2019р. на виконання рішення суду, відповідачем вказаний перерахунок проведено із розміру 70% сум грошового забезпечення, тобто зменшено відсотковий розмір, з якого розраховується пенсія, що підтверджується копією листа відповідача №9436-5977/Р-01/8-0400/22 від 01.04.2022р. та роздруківкою даних з пенсійної справи (а.с.16-17,20-21).
Таким чином, проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач, провівши перерахунок пенсії позивача з 01.04.2019р. у розмірі 70% сум грошового забезпечення, протиправно зменшив загальний розмір відсотку грошового забезпечення, з якого розрахована пенсія позивачеві з 77% до 70%, застосувавши норми законодавства України чинні на момент проведення такого перерахунку, що суперечить вищенаведеним вимогам та ст.58 Конституції України.
Окрім того, слід зазначити, що згідно до ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні №5-рп/2005 від 22.09.2005р. прийшов до висновків, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена. Отже положення ч.3 ст.22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.
Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд у своєму рішенні від 04.02.2019р. у зразковій справі №240/5401/18, що набрало законної сили 16.10.2019р.
Дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, що визначені у пункті 35 рішення Верховного Суду у справі №240/5401/18.
Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Окрім того, за приписами ч.7 ст.43 Закону №2262, встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011р.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону №2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262 та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262.
При цьому, положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому, суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд приходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З аналізу наведеного, суд приходить до висновку, що у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI, тому обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262, є протиправним.
Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, при проведенні перерахунку та виплати пенсії позивача з 01.04.2019р., відповідачем вказаний перерахунок проведено із застосуванням обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, що підтверджується копією листа відповідача №9436-5977/Р-01/8-0400/22 від 01.04.2022р. та роздруківкою даних з пенсійної справи (а.с.16-17,20-21).
Таким чином, проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо застосування обмеження максимального розміру пенсії при проведенні з 01.04.2019р. перерахунку та виплати пенсії позивачеві, є протиправними.
Зазначена правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 16.12.2021р. у справі №400/2085/19 та від 17.02.2022р. у справі №640/11168/20, яка підлягає обов'язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду ані відзиву на позов, ані жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність дій пенсійного органу щодо зменшення розміру пенсії з 77% до 70% грошового забезпечення та обмеження максимального розміру пенсії при проведенні перерахунку пенсії позивачеві з 01.04.2019р. відповідно до довідки №ФД111934 від 27.08.2021р., наданої Дніпропетровським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, з урахуванням норм вищенаведеного пенсійного законодавства, обставин справи, встановлених судом та позиції Верховного Суду, яка наведена вище та не спростована відповідачем.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши дії відповідача щодо зменшення розміру пенсії з 77% до 70% грошового забезпечення та обмеження максимального розміру пенсії при проведенні перерахунку пенсії позивачеві з 01.04.2019р. відповідно до довідки №ФД111934 від 27.08.2021р., наданої Дніпропетровським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, суд приходить до висновку, що відповідач, провівши перерахунок пенсії позивача з 01.04.2019р. із розрахунку 70% від грошового забезпечення та із застосуванням обмеження максимального розміру, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що, провівши вищезазначений перерахунок пенсії позивача з 01.04.2019р. із розрахунку 70% від грошового забезпечення та із застосуванням обмеження максимального розміру пенсії, відповідач порушив права та інтереси позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо зменшення розміру пенсії з 77% до 70% грошового забезпечення та обмеження максимального розміру пенсії при проведенні перерахунку пенсії позивачеві з 01.04.2019р. відповідно до довідки №ФД111934 від 27.08.2021р., наданої Дніпропетровським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Також і підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивачеві виходячи з розрахунку 77% від грошового забезпечення для обчислення основного розміру пенсії, на підставі наданої Дніпропетровським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки довідки №ФД111934 від 27.08.2021р. про розмір грошового забезпечення з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, без обмеження максимального розміру пенсії, з 01.04.2019р. та з урахуванням раніше виплачених сум, виходячи з того, що судом встановлено протиправність дій пенсійного органу щодо застосування обмеження максимального розміру пенсії при проведенні такого перерахунку та щодо зниження розміру пенсії з 77% до 70% грошового забезпечення, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст. Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивачеві виходячи з розрахунку 77% від грошового забезпечення для обчислення основного розміру пенсії, на підставі наданої Дніпропетровським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки довідки №ФД111934 від 27.08.2021р. про розмір грошового забезпечення з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, без обмеження максимального розміру пенсії, з 01.04.2019р. та з урахуванням раніше виплачених сум, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору за п.8 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зменшення розміру пенсії з 77% до 70% грошового забезпечення та обмеження максимального розміру пенсії при проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019р. відповідно до довідки №ФД111934 від 27.08.2021р., наданої Дніпропетровським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) виходячи з розрахунку 77% від грошового забезпечення для обчислення основного розміру пенсії, на підставі наданої Дніпропетровським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки довідки №ФД111934 від 27.08.2021р. про розмір грошового забезпечення з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, без обмеження максимального розміру пенсії, з 01.04.2019р. та з урахуванням раніше виплачених сум.
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва