04 лютого 2022 року Справа № 160/15247/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому проваджені) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про:
- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач) щодо не призначення пенсії за віком;
- зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу роботи зазначеного у трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії, починаючи з дати звернення - 29.07.2020 року та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29.07.2020 року представник позивача за довіреністю звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , проте, відповідач листом №14739-15606/Н-02/8-0400/20 від 03.08.2020 року повідомив про відмову у призначенні пенсії за віком, оскільки заяву подано не особисто позивачем та не надано оригінали документів, які підтверджують вік та постійне місце проживання (реєстрації) в Україні. Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху на підставі ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України, зі встановленням строку для усунення виявлених недоліків.
На виконання ухвали суду, позивачем усунуті виявлені недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 08.12.2021р. позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що згідно з Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1), заява про призначення, поновлення виплати пенсії подається заявником особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Особа, яка звертається за пенсією, повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або інший документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого врядування. За наданими документами для призначення пенсії, позивач постійно мешкає в Ізраїлі, оскільки останній не звернувся до сервісного центру особисто та не надав оригінали документів, які засвідчують особу, громадянство та місце проживання, тому прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 29.07.2020 року представник позивача за довіреністю звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 .
Листом №14739-15606/Н-02/8-0400/20 від 03.08.2020 року відповідач повідомив про відмову у призначенні пенсії за віком, оскільки заяву подано не особисто позивачем та не надано оригінали документів, які підтверджують вік та постійне місце проживання (реєстрації) в Україні.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач через свого представника звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За правилами ч.1 ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року №1382-IV (далі - Закон №1382-IV) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону №1058-ІV визначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Однак, положення пункту 2 частини 1 статті 49 та положення другого речення статті 51 вказаного Закону визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону від 09 липня 2003 року №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Так, позивач проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, які проживають на її території, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмежень прав на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання.
Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в Дніпропетровскій області щодо не призначення пенсії за віком, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до п.1.1 Порядку №22-1 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно п.2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:
1) документ, що підтверджує реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637;
3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення);
4) документи про місце проживання (реєстрації) особи;
5) документи, які засвідчують особливий статус особи.
Пунктом 2.9. Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Відповідно до п.2.22 Порядку №22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт громадянина України (для громадян, які мають паспорт громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій,- довідка про реєстрацію місця проживання особи, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру»), тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - посвідка на постійне проживання, посвідчення на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист).
Представник позивача за довіреністю звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою від 29.07.2020 про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 .
Згідно із ст.13 Закону України “Про міжнародне приватне право” документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Для вчинення будь-яких нотаріальних дій, у тому числі, і для засвідчення вірності перекладу та вірності копій, документи, які складено за кордоном, повинні прийматися нотаріусами за умови їх легалізації або проставляння апостилю, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
Легалізація документів та/або проставлення апостилю - це процес підтвердження походження документів. Як апостиль, так і легалізація підтверджують справжність підпису особи, що засвідчила документ.
Апостиль ставиться для використання документів в країнах, які підписали Гаазьку конвенцію, яка була прийнята в 1961 році, згода на обов'язковість якої надана Законом України від 10.01.2002 року “Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів” та вступила в силу в Україні в 2003 році.
Згідно із статтею 1 Гаазької конвенції ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Статтею 3 цієї Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Відповідно до статті 4 Конвенції передбачений в частині 1 статті 3 цієї Конвенції апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.
Таким чином, для цілей прийняття документа, складеного в Державі Ізраїль та звільнення його від процедури консульської легалізації, цей документ повинен містити апостиль або бути скріпленим з апостилем.
Пунктом 13 Правил проставлення апостилю на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затверджених наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України від 5 грудня 2003 року №237/803/151/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2003 року за №1151/8472 визначено, що апостиль проставляється у формі відбитка штампа, візуалізації на папері апостилю, сформованого за допомогою програмних засобів ведення Реєстру у формі електронного документа, або візуалізації на папері апостилю, сформованого за допомогою інформаційної системи. Розмноження та копіювання (фотокопіювання) апостилю не дозволяється.
В матеріалах справи міститься копія доручення від 03.09.2020 року, складена в м. Рішон ле Ціон, Ізраїль, із засвідченням справжності підпису апостилем від 07.07.2020року (вчиненим відповідно до Гаазької Конвенції 5 жовтня 1961 року).
Однак, суд звертає увагу, що пунктом 13 Правил чітко визначено, що не дозволяється розмноження та копіювання (фотокопіювання) апостиля.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено та матеріали справи не містять доказів надання до ГУ ПФУ в Дніпропетровскій області оригіналу довіреності та апостилю, як того вимагає міжнародне законодавство.
З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі (ст.9 КАС України), положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч.2 ст.77 КАС України), але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч.1 ст.77 КАС України).
При розгляді позовної вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в Дніпропетровській області відносно не призначення пенсії за віком, суд виходить з наступного.
Бездіяльність визнається невиконання дій або неприйняття рішення, що вимагається від суб'єкта владних повноважень відповідно до законодавства.
Дія - здійснення суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм.
З матеріалів справи вбачається, що представник позивача звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 .
На вказану заяву відповідачем надано відповідь №14739-15606/Н-02/8-0400/20 від 03.08.2020 року. Отже, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області вчинено дію стосовно розгляду заяви представника позивача з наданням відповіді.
При цьому, вбачається незгода представника позивача від імені ОСОБА_1 з наданою відповіддю (розглядом звернення).
З урахуванням наведеного не вбачається протиправної бездіяльності відповідача. ГУ ПФУ в Дніпропетровській області діяв в межах повноважень та відповідно до норм чинного законодавства України, відтак у заявленій вимозі належить відмовити.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу роботи зазначеного у трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії, починаючи з дати звернення - 29.07.2020 року та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок, суд виходить з наступного.
Статтею 58 Закону України №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій, перерахунку пенсій громадянам та на свій розгляд розраховувати пенсію позивача, оскільки прийняття рішень про призначення пенсії відноситься до компетенції відповідача, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч.4 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути по суті заяву про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 від 29.07.2020 року та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Враховуючи часткове задоволення адміністративного позову, в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудження на користь позивача судових витрат пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме: судового збору у розмірі 420,40 грн.
Керуючись ст.ст.9, 72-77, 90, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути по суті заяву про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 від 29.07.2020 року та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; адреса останньої реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса представника позивача: АДРЕСА_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати у розмірі 420грн. 40коп. (чотириста двадцять грн. 40коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Г. В.Кадникова