Справа № 369/5917/22
Провадження №1-кс/369/998/22
14.07.2022 року м. Київ
Слідчий суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві клопотання заступника начальника управління поліції - начальника слідчого відділу Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_5 , погодженого прокурором Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_3 про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022112200000305 від 14.04.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 438 КК України, -
Слідчим відділом Бучанського РУП ГУНП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42022112200000305, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.04.2022, за підозрою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 КК України.
24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН входять Україна, Російська Федерація (далі - РФ) та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями: № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН;
№ 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави, застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня
2004 року), територія Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим), м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Статтею 73 Конституції України закріплено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 2 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни» від 03.07.1954, ця Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив.
Згідно ч. 1 ст. 4 зазначеної Конвенції, особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 6 зазначеної Конвенції, вона повинна застосовуватися з самого початку будь-якого конфлікту або окупації, зазначених у статті 2-й цієї Конвенції. На території сторін конфлікту застосування Конвенції припиняється після загального припинення бойових дій. На окупованій території застосування цієї Конвенції припиняється через рік після загального припинення бойових дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 зазначеної Конвенції, поранені та хворі, а також інваліди та вагітні жінки перебувають під особливим захистом і користуються особливим шануванням.
Відповідно до ст. ст. 31-33 вказаної Конвенції забороняється, зокрема: пограбування; жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей; застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей. Жодну особу, що перебуває під захистом, не може бути покарано за правопорушення, якого вона не вчинила особисто. Колективні покарання, так само як і будь-які залякування чи терор, забороняються.
Статтею 6 Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року Україна підтверджує свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України.
Упродовж 2013 року у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва Збройних Сил Російської Федерації (далі - ЗС РФ), досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в АР Крим та м. Севастополі.
Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв'язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та РФ, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.
При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі - ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов'язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС РФ серед інших територій України, які були об'єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської Федерації (далі - ЧФ РФ), це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.
Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців ЗС РФ, співробітників інших силових відомств РФ, представників влади, інших громадян РФ та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади РФ створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і ЗС РФ.
Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і АДРЕСА_1 , здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.
У подальшому військовослужбовцями ЗС РФ здійснено захоплення будівель центральних органів влади АР Крим та встановлено контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для РФ рішень. Крім того здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, військових частин ЗС України, пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.
Відтак всупереч міжнародному правопорядку, з нехтуванням державного суверенітету та територіальної цілісності України, починаючи з 20 лютого 2014 року, представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, та військової окупації території АР Крим і м. Севастополя.
Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на іншій території України.
Так, вказаними особами у березні - квітні 2014 року організовувалися та проводилися антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких - у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях з метою поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією - здійснення терористичної діяльності, створювали враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.
Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ, 07 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування, які функціонують і по теперішній час.
Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ.
Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів - здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров'я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.
Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.
Оскільки окупація АР Крим і м. Севастополя, частини Донецької і Луганської областей України не принесла бажаних результатів у вигляді встановлення впливу над політичними та економічними процесами в Україні, відмови України від співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації, та відмови від євроінтеграційного курсу розвитку країни, вищим політичним і військовим керівництвом РФ вирішено перейти до наступного етапу збройної агресії проти України, розв'язаної ще з лютого 2014 року, а саме до повномасштабного вторгнення на територію України із застосуванням ЗС та інших військових формувань РФ.
З листопада 2021 року представники влади та ЗС РФ, з метою підготовки до повномасштабного нападу на Україну, організували перекидання підрозділів ЗС та інших військових формувань РФ до кордонів України, що пояснювалося запланованими спільними російсько-білоруськими навчаннями «Союзна рішучість-2022», які розпочалися 10 лютого 2022 року.
Станом на 8 лютого 2022 року вздовж усього кордону з Україною з боку РФ, Республіки Білорусь та тимчасово окупованих територій України зосереджено 140 тис. військових РФ, включаючи повітряний та морський компонент.
З метою створення приводів для ескалації воєнного конфлікту і здійснення спроби виправдання своєї агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою, представниками влади та ЗС РФ розроблено окремий план, який передбачав вчинення дій, спрямованих на введення в оману і залякування громадян РФ та мешканців тимчасово окупованих територій України, а також вчинення провокацій, які полягали у імітації нападів і вогневих ударів, вчинених нібито підрозділами ЗС України по території РФ та тимчасово окупованим територіям України.
Одночасно із зазначеним передбачалося визнання керівництвом РФ «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» незалежними державами та отримання від них звернення з запитом про надання військової підтримки, яка викликана нібито агресією Збройних Сил України.
На виконання зазначених намірів, 15 лютого 2022 року Державна дума Російської Федерації звернулася до Президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність «самопроголошених Донецької та Луганської народних республік».
18 лютого 2022 року керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей повідомлено про проведення евакуації місцевого населення тимчасово окупованих територій України до Ростовської області, що пояснювалося вигаданими застереженнями про те, що Збройні Сили України мають намір атакувати тимчасово окуповані території та здійснити їх силове повернення під контроль України.
19 лютого 2022 року вказаними особами було оголошено так звану загальну мобілізацію жителів тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.
21 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік.
В цей же день, Президент Російської Федерації скликав позачергове засідання Ради безпеки Російської Федерації, де обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності Донецької та Луганської народних республік.
Службові особи з числа вищого керівництва РФ, які входять до складу Ради безпеки РФ, публічно підтримали звернення Державної думи РФ та заявили про необхідність визнання Президентом РФ незалежності «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки».
Цього ж дня Президент Російської Федерації підписав указ про визнання незалежності Донецької народної республіки та Луганської народної республіки.
22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день ратифіковані Державною думою та Радою Федерації РФ.
В цей же день Президент Російської Федерацію, реалізуючи злочинний план, з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну, направив до Ради Федерації РФ звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
23 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента Російської Федерації з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих Донецької та Луганської народних республік.
24 лютого 2022 року о 5 годині Президент Російської Федерації оголосив рішення про початок військової операцію в Україні.
У подальшому цього ж дня Збройними Силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, віроломно здійснено пуски крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України та цивільним об'єктам, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.
У період із 5 години 24 лютого 2022 року та до цього часу підрозділи ЗС та інших військових формувань РФ здійснювали спроби окупації українських міст, які супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об'єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призводять до тяжких наслідків у вигляді загибелі та поранення цивільних осіб та пошкодження сотень цивільних об'єктів.
Статті 3, 28 Конституції України передбачають, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
У свою чергу громадянин Російської Федерації старший лейтенант ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді командира роти НОМЕР_1 окремої мотострілкової бригади, діючи умисно, з метою насильницької зміни меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, з невстановлених мотивів, за попередньою змовою групою осіб з іншими особами, усвідомлюючи, що агресія проти України та її жителів організована і здійснюється представниками влади РФ та ЗС РФ, які діють в порушення вищевказаних нормативних правових актів, виконуючи злочинні накази, у складі підрозділу у якому він проходив військову службу здійснив незаконний перетин державного кордону та приймав безпосередню участь у актах збройної агресії на території села Липівка Бучанського району Київської області.
У період часу з 27.02.2022 по 30.03.2022 старший лейтенант ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи військовослужбовцем ЗС РФ, перебуваючи на посаді командира роти НОМЕР_1 окремої мотострілкової бригади, перебуваючи на території окупованого представниками підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації села Липівка Бучанського району Київської області, користуючись своїми владними повноваженнями, віддавав злочинні накази підлеглим військовослужбовцям ЗС РФ щодо жорстокого поводження з цивільним населенням, зокрема наказував знищувати житлові будинки цивільного населення, здійснювати вбивства цивільного населення с. Липівка Бучанського району Київської області.
У вказаний період часу, внаслідок виконання наданих ОСОБА_6 наказів, військовослужбовці ЗС РФ спричиняли поранення та вбивство, та розкрадали, знищували майно цивільного населення села Липівки Бучанського району Київської області.
При цьому, громадянин РФ ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді командира роти НОМЕР_1 окремої мотострілкової бригади ЗС РФ, з військовим званням старший лейтенант, був обізнаний із законами та звичаями війни, передбаченими та закріпленими в положеннях міжнародного законодавства, тобто надаючи вказані накази, останній чітко усвідомлював їх злочинність.
Так, 27.02.2022, маючи прямий умисел направлений на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , невстановлені досудовим розслідуванням військовослужбовці НОМЕР_1 окремої мотострілкової бригади ЗС РФ в присутності командира роти ОСОБА_6 , за його наказом здійснили постріли з автоматичної вогнепальної стрілецької зброї в ОСОБА_7 , який перебував на подвір'ї власного домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 . Отримавши поранення в черевну порожнину, ОСОБА_7 був позбавлений можливості звернутись до медичних установ чи медичних працівників з метою отримання медичної допомоги, оскільки військовослужбовці ЗС РФ окупували с. Липівка, Бучанського району Київської області, обмеживши вільне пересування цивільного населення.
Від отриманих ушкоджень ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в будинку за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
В подальшому, 02.03.2022 невстановлені досудовим розслідуванням військовослужбовці НОМЕР_1 окремої мотострілкової бригади ЗС РФ, які перебували в підпорядкуванні командира роти ОСОБА_6 , з танка здійснили обстріл житлового будинку ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 , в результаті вказаний будинок та труп ОСОБА_7 , що знаходився в будинку, згоріли.
Відповідно до повідомлення Макарівського відділення Київського обласного бюро судово-медичної експертизи від 04.05.2022 причини смерті ОСОБА_7 не встановлені із-за обвуглення тіла.
20.05.2022 у зв'язку з викладеними обставинами, встановивши наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні злочину, у порядку визначеному ч. 1 ст. 278, ч. 3 ст. 111, ч. 1 ст. 135 КПК України, повідомлено про підозру ОСОБА_6 (російською - ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ключі Ключевського району Алтайського краю Російської Федерації, росіянину, громадянину Російської Федерації, зареєстрованому: АДРЕСА_3 , проживаючого: АДРЕСА_4 , перебуваючого на посаді командира роти НОМЕР_1 окремої мотострілкової бригади, старшого лейтенанта, -
про те, що він підозрюється у вчиненні злочину:
-у жорстокому поводженні з цивільним населенням та інших порушеннях законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, поєднане з умисним вбивством, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 КК України.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушення повністю підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами, копії яких надаються суду, а саме:
-протоколом допиту свідка ОСОБА_8 ,;
-протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками зі свідком ОСОБА_8 ;
-протоколом додаткового допиту свідка ОСОБА_8 ;
-протоколом допиту свідка ОСОБА_9 ;
-протоколом пред'явлення особи для впізнання особи за фотознімками зі свідком ОСОБА_9 ;
-протоколом допиту свідка ОСОБА_10 ;
-протоколом додаткового допиту свідка ОСОБА_10 ;
-протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками зі свідком ОСОБА_10 ;
-протоколом допиту свідка ОСОБА_11 ;
-протоколом додаткового допиту свідка ОСОБА_11 ;
-протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками зі свідком ОСОБА_11 ;
-протоколом допиту свідка ОСОБА_12 ;
-протоколом допиту свідка ОСОБА_13 ;
-протоколом допиту свідка ОСОБА_14 ;
-протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками зі свідком ОСОБА_14 ;
-протоколом допиту потерілого ОСОБА_15 ;
-протоколом проведення слідчого експерименту із потерпілим ОСОБА_15 ;
-протоколом огляду місця події від 04.05.2022 року;
-протоколом допиту свідка ОСОБА_16 ;
-протоколом додаткового допиту свідка ОСОБА_16 ;
-протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками зі свідком ОСОБА_16 ;
-іншими доказами в їх сукупності.
Відповідно до рапорту працівника ДЗІСД НП України, підозрюваний ОСОБА_6 державний кордон України та лінію розмежування з тимчасово окупованими територіями Донецької, Луганської областей та тимчасово окупованою територією АР Крим не перетинав. Таким чином, підозрюваний ОСОБА_6 переховується від органів досудового розслідування та суду на території держави-агресора РФ з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
23.06.2022 підозрюваного ОСОБА_6 оголошено в розшук.
Докази, зібрані в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42022112200000305, є достатніми для складання обвинувального акту, однак завершити досудове розслідування не є можливим, оскільки підозрюваний ОСОБА_6 переховується від органів слідства та суду.
Враховуюче викладене, повідомлення про виклик ОСОБА_6 для проведення слідчих (розшукових) та процесуальних дій до старшого слідчого слідчої групи на 12 год. 00 хв. 09.06.2022, на 12 год. 00 хв. 10.06.2022, на 12 год. 00 хв. 11.06.2022, опубліковано у газеті «Урядовий кур'єр у випуску № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) від ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 окрім цього опубліковано на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, проте ОСОБА_6 не з'явився для допиту у визначений слідчим час, причини неявки не повідомив.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КПК України, ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, є підставою для здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження.
Беручи до уваги викладене, зважаючи на наявність достатніх доказів вчинення ОСОБА_6 інкримінованого йому злочину, а також враховуючи той факт, що останній переховується від органів досудового розслідування з метою ухилення від кримінальної відповідальності, оголошений у розшук, необхідно звернутись до слідчого судді з клопотанням про застосування процедури спеціального досудового розслідування відносно підозрюваного у кримінальному провадженні ОСОБА_6 .
Відповідно до ч. 2 ст. 1 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Згідно з ст. 297-1 КПК України, спеціальне досудове розслідування (in absentia) здійснюється згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченим цим Кодексом, з урахуванням положень глави «Особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень».
Частина 2 статті 297-1 КПК України передбачає, що спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтею 258-5 КК України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.
На підставі викладеного, слідчий просив суд надати дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42022112200000305, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.04.2022, за підозрою ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 КК України.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 доводи клопотання підтримала, просила задовольнити з наведених у ньому підстав.
Захисник підозрюваного ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_4 посилався на розсуд суду.
Дослідивши зміст клопотання та матеріали, якими воно обґрунтоване, заслухавши пояснення сторін кримінального провадження, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Слідчим суддею встановлено, що СВ Бучанського РУП ГУНП в Київській області здійснюють досудове розслідування №42022112200000305, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.04.2022, за підозрою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 КК України.
У рамках даного кримінального провадження органом досудового розслідування встановлені обставини, які можуть свідчити про вчинення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 КК України.
20.05.2022 у порядку визначеному ст. ст. 111, 112, 276, 277, 278 КПК України, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлено про підозру.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушення повністю підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами, копії яких надаються суду, а саме: протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення; протоколом допиту потерпілого ОСОБА_15 ; протоколами пред'явлення особи для впізнання за фотознімками із потерпілим; протоколами огляду; протоколом проведення слідчого експерименту за участю потерпілого, іншими доказами в своїй сукупності.
Відповідно до рапорту працівника ДЗІСД НП України, підозрюваний ОСОБА_6 державний кордон України та лінію розмежування з тимчасово окупованими територіями Донецької, Луганської областей та тимчасово окупованою територією АР Крим не перетинав. Таким чином, підозрюваний ОСОБА_6 переховується від органів досудового розслідування та суду на території держави-агресора РФ з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
23.06.2022 підозрюваного ОСОБА_6 оголошено в розшук.
Особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень врегульовані главою 24-1 КПК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 297-1 КПК України, спеціальне досудове розслідування (in absentia) здійснюється стосовно одного чи декількох підозрюваних згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави. Спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 111-1, 112, 113, 114, 114-1, 114-2, 115, 116, 118, частиною другою статті 121, частиною другою статті 127, частинами другою і третьою статті 146, статтями 146-1, 147, частинами другою - п'ятою статті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 255-258, 258-1, 258-2, 258-3, 258-4, 258-5, 348, 364, 364-1, 365, 365-2, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370, 379, 400, 408, 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 445, 446, 447 Кримінального кодексу України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук. Водночас здійснення спеціального досудового розслідування щодо інших злочинів не допускається, крім випадків, коли злочини вчинені особами, які переховуються від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошені у міжнародний розшук, та розслідуються в одному кримінальному провадженні із злочинами, зазначеними у цій частині, а виділення матеріалів щодо них може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду.
Згідно з положеннями ч. 1, 2 ст. 297-4 КПК України, слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування, якщо прокурор, слідчий не доведе, що підозрюваний переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук. Під час вирішення питання про здійснення спеціального досудового розслідування слідчий суддя зобов'язаний врахувати наявність достатніх доказів для підозри особи щодо якої подано клопотання у вчиненні кримінального правопорушення.
З огляду на зазначені положення закону, слідчому судді під час розгляду клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022112200000305, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.04.2022 з метою визначення, чи є законні підстави для здійснення у вказаному кримінальному провадженні спеціального досудового розслідування стосовно підозрюваного ОСОБА_6 , необхідно в межах доводів відповідного клопотання розкрити: 1) кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа; 2) чи передбачає КПК України здійснення спеціального досудового розслідування щодо злочину, який розслідується в межах кримінального провадження, в якому подане клопотання; 3) факт набуття особою статусу підозрюваного в цьому кримінальному провадженні; 4) наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення; 5) чи переховується підозрюваний від органів досудового розслідування та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором з метою ухилення від кримінальної відповідальності та якими доказами це підтверджується та/або чи оголошений підозрюваний у міжнародний розшук та якими доказами це підтверджується.
Кримінальні правопорушення, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_6 .
Відповідно до клопотання ОСОБА_5 та копій повідомлень про підозру від 20.05.2022 у кримінальному провадженні №42022112200000305, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.04.2022, ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні злочину: порушення законів та звичаїв війни, тобто у жорстокому поводженні з цивільним населенням на окупованій території, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України. Детальні обставини можливого вчинення цього злочину викладені в повідомленій ОСОБА_6 підозрі від 20.05.2022.
Щодо того, чи передбачає КПК України здійснення спеціального досудового розслідування щодо злочинів, які розслідуються в межах кримінального провадження, в якому подане клопотання.
Згідно із витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань досудове розслідування у кримінальному провадженні №42022112200000305, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.04.2022 здійснюється за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 438 КК України.
Частиною другою ст. 297-1 КПК України прямо передбачено можливість здійснення спеціального досудового розслідування щодо злочинів, передбачених ч. 1 ст. 438 КК України.
Відповідно до рапорту працівника ДЗІСД НП України, підозрюваний ОСОБА_6 державний кордон України та лінію розмежування з тимчасово окупованими територіями Донецької, Луганської областей та тимчасово окупованою територією АР Крим не перетинав. Таким чином, підозрюваний ОСОБА_6 переховується від органів досудового розслідування та суду на території держави-агресора РФ з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Щодо наявності в ОСОБА_6 процесуального статусу підозрюваного у кримінальному провадженні №42022112200000305, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.04.2022.
Частиною 1 статті 276 КПК України передбачено, що повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Відповідно до ч. 1 ст. 278 КПК України, письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Частиною 1 та 3 ст. 111 КПК України визначено, що повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію. Повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.
Статтею 135 Глави 11 Розділу ІІ КПК України передбачено порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Глави 11 КПК України, особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.
У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи (ч. 2 ст. 135 КПК України).
Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022112200000305, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.04.2022 складено 20.05.2022 повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 438 КК України.
Враховуюче викладене, повідомлення про виклик ОСОБА_6 для проведення слідчих (розшукових) та процесуальних дій до старшого слідчого слідчої групи на 12 год. 00 хв. 09.06.2022, на 12 год. 00 хв. 10.06.2022, на 12 год. 00 хв. 11.06.2022, опубліковано у газеті «Урядовий кур'єр у випуску № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) від ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 окрім цього опубліковано на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, проте ОСОБА_6 не з'явився для допиту у визначений слідчим час, причини неявки не повідомив.
Вказане дає підстави для висновку, що орган досудового розслідування вжив усіх можливих заходів для вручення ОСОБА_6 повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.
Враховуючи, що станом на день складання повідомлень про підозру ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №№42022112200000305, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.04.2022 складену 20.05.2022 його місцезнаходження органу досудового розслідування було невідоме, органом досудового розслідування вжито заходів для вручення таких повідомлень про підозру ОСОБА_6 у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень, то, за змістом ч. 1 ст. 42 КПК України, він набув статусу підозрюваного у вказаних кримінальних провадженнях та, відповідно, у даному кримінальному провадженні №42022112200000305, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.04.2022.
Зважаючи на приписи ч. 1 ст. 42 та ст. 135 КПК України, можна дійти до висновку, що дотримання прав особи при врученні їй складеного щодо неї повідомлення про підозру, у разі тимчасової відсутності такої особи за місцем її проживання та за відсутності відомостей про її місце перебування, полягає не у фактичному врученні такого повідомлення (процесуального документа), а у вжитті органом досудового розслідування усіх можливих заходів для того, щоб така особа могла дізнатися про факт складання такого повідомлення про підозру щодо неї та суть викладених у ньому обставин з усіх доступних для неї джерел. Крім того, Кримінальний процесуальний кодексу України не передбачає обов'язку і права детектива відкласти вручення повідомлення про підозру та чекати настання сприятливих обставин для його вручення особі, яка тимчасово відсутня за місцем проживання. У свою чергу, органом досудового розслідування було вчинено всі можливі, передбачені законом дії для того, щоб особа, якій повідомляється про підозру, була обізнана про це.
Наведені обставини у сукупності дають підстави для висновку, що ОСОБА_6 має у кримінальному провадженні №42022112200000305, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.04.2022 процесуальний статус підозрюваного, а тому, слідчий суддя може вирішувати питання про здійснення щодо нього у даному кримінальному провадженні спеціального досудового розслідування.
Щодо наявності достатніх доказів для підозри ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінальних правопорушень.
Положення кримінального процесуального законодавства не розкривають суті поняття «наявність достатніх доказів для підозри особи», який передбачений у ч. 2 ст. 297-4 КПК України.
Такий стандарт «достатні докази для підозри», окрім правил щодо спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень, передбачений законодавцем при визначенні випадків повідомлення про підозру, тобто підлягає застосуванню слідчим і прокурором на стадії прийняття рішення про складення та вручення особі повідомлення про підозру (п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК). Такий стандарт доказування на стадії досудового розслідування є нижчим за стандарт «обґрунтованої підозри», який передбачений при зверненні сторони обвинувачення із клопотанням про застосування до особи запобіжного заходу (п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК) та вимагає оцінки наявних доказів з точки зору їх вагомості для підтвердження вірогідності вчинення підозрюваним кримінального правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 178 КПК), у той час як при повідомленні про підозру та вирішенні питання про спеціальне досудове розслідування зібрані докази оцінюються з огляду на те, чи містять вони такі достовірні та належні відомості, які на даний момент розслідування в своїй сукупності та взаємозв'язку об'єктивно і переконливо пов'язують конкретну особу із вчиненням певного кримінального правопорушення.
Під час розгляду клопотання ОСОБА_6 обґрунтував на основі наданих слідчому судді копій матеріалів кримінального провадження (протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення; протоколом допиту потерпілого ОСОБА_15 ; протоколами пред'явлення особи для впізнання за фотознімками із потерпілим; протоколами огляду; протоколом проведення слідчого експерименту за участю потерпілого, іншими доказами в своїй сукупності) наявність достатніх доказів для підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 438 КК України, тобто досліджені в судовому засіданні докази у своїй сукупності та взаємозв'язку об'єктивно підтверджують, що існують достатні факти та інформація, які переконують у тому, що ОСОБА_6 пов'язаний із вчиненням кримінальних правопорушень за наведених вище обставин.
Отже, не вирішуючи питання про доведеність вини та остаточної кваліфікації дій ОСОБА_6 , зважаючи на надані матеріали кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку про наявність такої сукупності доказів, якої достатньо для підозри ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, зазначених у клопотанні заступника начальника УП - начальника СВ Бучанського РУП ГУ НП в Київській області ОСОБА_5 .
Щодо переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності, то слідчий суддя, зважаючи на положення ст. 297-1 КПК України, не вбачає підстав для перевірки існування таких обставин, враховуючи, що заступник начальника УП - начальника СВ Бучанського РУП ГУ НП в Київській області ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді із клопотанням про здійснення спеціального досудового розслідування щодо ОСОБА_6 з підстав оголошення його в міжнародний розшук.
Щодо оголошення міжнародного розшуку підозрюваного ОСОБА_6 .
Згідно ч. 1 ст. 281 КПК України (поточна редакція), якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або він виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України та не з'являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, слідчий, прокурор оголошує розшук такого підозрюваного. У первісній редакції цієї частини ст. 281 КПК України так само було передбачено оголошення слідчим, прокурором розшуку підозрюваного, якщо під час досудового розслідування його місцезнаходження невідоме (діяла до 14.04.2017).
Постановою заступника начальника управління поліції - начальника слідчого відділу Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_5 , погодженою прокурором Києво-Святошинскої окружної прокуратури Київської області ОСОБА_17 від 29.06.2022 у кримінальному провадженні №42022112200000305, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.04.2022 оголошено розшук підозрюваного ОСОБА_6 у зв'язку з тим, що місцезнаходження останнього невідоме.
Як вбачається із матеріалів клопотання, органом досудового розслідування та прокурорами неодноразово вживалися заходи для виклику ОСОБА_6 до органу досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022112200000305, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.04.2022 для проведення слідчих та процесуальних дій шляхом направлення повідомлення про виклик ОСОБА_6 для проведення слідчих (розшукових) та процесуальних дій до старшого слідчого слідчої групи на 12 год. 00 хв. 09.06.2022, на 12 год. 00 хв. 10.06.2022, на 12 год. 00 хв. 11.06.2022, опубліковано у газеті «Урядовий кур'єр у випуску № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) від ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 окрім цього опубліковано на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, проте ОСОБА_6 не з'явився для допиту у визначений слідчим час, причини неявки не повідомив.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 297-4 КПК України, під час вирішення питання про здійснення спеціального досудового розслідування відносно особи прокурор/слідчий зобов'язаний довести, що підозрюваний переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.
Отже, положення чинного КПК України покладають на прокурора/слідчого обов'язок надати докази на підтвердження оголошення підозрюваного, зокрема, у міжнародний розшук, та не зобов'язують прокурора/слідчого доводити факт перебування такої особи в розшуку.
При цьому, чинний Кримінальний процесуальний кодекс України не визначає, якими саме доказами має бути доведено, що особа перебуває у розшуку, однак регламентує, що про оголошення розшуку (державного, міждержавного, міжнародного) органом досудового розслідування має бути винесена відповідна постанова (ч. 2 ст. 281 КПК України), що в даному випадку вже в кримінальному провадженні і було здійснено заступником начальника управління поліції - начальника слідчого відділу Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_5 шляхом винесення постанови від 29.06.2022 про оголошення у міжнародний розшук підозрюваного ОСОБА_6 .
Фактично, дата винесення органом досудового розслідування постанови про оголошення міжнародного розшуку підозрюваного є датою оголошення підозрюваного у міжнародний розшук, а саме з цим фактом частина 2 статті 297-1 КПК України пов'язує можливість здійснення спеціального досудового розслідування.
Подальше скерування зазначеної постанови до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України для організації міжнародного розшуку підозрюваної є організаційним етапом такого розшуку і є наслідком виникнення такого юридичного факту як оголошення особи у міжнародний розшук.
Вказану правову позицію підтверджує зміст ст. 281 КПК України, яка визначає загальні правила оголошення у розшук і здійснення розшуку.
Так, за змістом вказаної статті, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме, слідчий, прокурор оголошує розшук такого підозрюваного. Про оголошення розшуку виноситься окрема постанова.
Таким чином, факт оголошення особи у розшук (міжнародний розшук як один із різновидів розшуку) підтверджується окремою постановою слідчого (детектива). Вказана умова в даному випадку була дотримана.
Частина 3 ст. 281 КПК України передбачає, що у подальшому оголошений розшук може здійснюватися за відповідним дорученням оперативними підрозділами, але поняття «здійснення розшуку» не є тотожним поняттю «оголошення розшуку» за змістом статті 281 КПК України. Розшук здійснюється після його оголошення, при чому здійснення розшуку стосується вирішення організаційних питань, які вирішуються після його оголошення.
Постанова про оголошення особи в міжнародний розшук є єдиним доказом існування юридичного факту оголошення такої особи в міжнародний розшук в розумінні вимог ст. 281 КПК України. При цьому скерування даної постанови до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України є одним із можливих шляхів організації міжнародного розшуку, тобто є лише засобом здійснення такого розшуку (ч. 3 ст. 281) КПК України.
З огляду на наявність у матеріалах клопотання доказів оголошення міжнародного розшуку підозрюваного ОСОБА_6 - відповідної постанови від 29.06.2022 - слідчий суддя дійшов висновку, що заступником начальника управління поліції - начальника слідчого відділу Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_5 доведено факт оголошення міжнародного розшуку ОСОБА_6 .
Так, КПК України не передбачає особливостей оголошення особи у міжнародний розшук і не делегує нікому можливість встановлювати такі особливості підзаконними актами.
У свою чергу, слідчий (детектив) вправі здійснювати дії з розшуку підозрюваних осіб як в системі організації Інтерпол, так і поза нею.
Положення «Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол», затвердженої Наказом № 613/380/93/228/414/510/2801/5 від 17.08.2020 Міністерства внутрішніх справ України, Офісу Генерального прокурора, Національного антикорупційного бюро України, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України, визначають, що однією з цілей міжнародного співробітництва з використанням інформаційної системи Інтерполу є установлення місцезнаходження осіб, які розшукуються. При цьому не зазначається, що виключно вказана Інструкція регулює питання встановлення місцезнаходження осіб, які розшукуються, зокрема оголошено їх міжнародний розшук. Крім того, КПК України не обмежує поняття міжнародного розшуку тільки міжнародним розшуком з використанням інформаційної системи Інтерполу.
Так, за змістом статті 2 Статуту Міжнародної організації кримінальної поліції Інтерполу, вказана організація здійснює взаємодію всіх органів кримінальної поліції. Тобто, наявність або відсутність у вказаній організації відомостей про розшук певної особи, ще не свідчить, що особа не оголошена у міжнародний розшук, а може свідчити, що такий розшук не здійснюється цією організацією, але у цьому випадку компетентні органи відповідної країни для здійснення розшуку мають можливість звертатись напряму до інших країн відповідно до міжнародних угод.
Міжнародна організація кримінальної поліції - Інтерпол лише дає змогу ефективно супроводжувати процес міжнародного розшуку та здійснювати криміналістичне, інформаційне, аналітичне, організаційне, методичне забезпечення такої діяльності.
Відсутність інформації в організації Інтерпол про розшук певної особи не свідчить про не оголошення особи у міжнародний розшук, оскільки з наявністю/відсутністю такої інформації КПК України не пов'язує можливість/неможливість оголошення особи у розшук (міжнародний розшук).
На підставі наведеного вище, враховуючи, що КПК України передбачає спеціальне досудове розслідування щодо кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 438 КК України, які розслідуються у межах кримінального провадження № 42022112320001194, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.04.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 438 КК України, враховуючи, що підозрюваний ОСОБА_6 оголошений у міжнародний розшук, зважаючи, що стороною обвинувачення обґрунтовано клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування щодо підозрюваного саме фактом перебування останнього в такому розшуку, слідчий суддя дійшов висновку про задоволення клопотання у зв'язку із доведеністю всіх обставин, які обумовлюють застосування спеціального досудового розслідування щодо ОСОБА_6 в цьому кримінальному провадженні.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 297-1, 297-3, 297-4, 309, 369-372, 376 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання - задовольнити.
Надати дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022112200000305, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.04.2022, за підозрою ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 КК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Якщо підстави для проведення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022112200000305 від 14.04.2022 відносно підозрюваного ОСОБА_6 , перестануть існувати, органу досудового розслідування звернутися до суду із клопотанням про припинення здійснення спеціального досудового розслідування та здійснення подальшого досудового розслідування згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України.
Повний текст ухвали суду оголошено 14.07.2022 року о 14:00 годині.
Слідчий суддя ОСОБА_1