Справа № 177/1509/21
Провадження № 2/177/161/22
Іменем України
11 липня 2022 року Криворізький районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Строгової Г. Г.
за участі
секретаря судового засідання Короновської Д. І.,
позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Лозуватська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області, орган опіки та піклування Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом визнання осіб, такими що втратили право користування житловим приміщенням, -
Позивач звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, в обґрунтування якої зазначив, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . На сьогоднішній день у зазначеній квартирі, окрім нього зареєстровані його колишня дружина ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_2 та малолітній онук ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відповідачі по справі, які за вказаною адресою не проживають з серпня 2017 року.
Позивач вказує, що відповідачі не є членами його сім'ї, оскільки він та відповідач ОСОБА_4 рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 04.07.2017 року розлучені та однією сім'єю проживали до 2016 року.
Зазначає, що відповідачі за місцем своєї реєстрації не з'являються та добровільно не бажають її відмінити. Будь-яких домовленостей з відповідачами щодо збереження за ними житлової площі на час не проживання в його квартирі, не існує. Він вимушений самостійно сплачувати комунальні платежі за відповідачів, що негативно впливає на його матеріальний стан та не дозволяє розпоряджатися нерухомим майном на власний розсуд, значно обмежуються його законні права користування та розпорядження власністю.
Тому, просить суд усунути йому перешкоди у користуванні житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 , визнавши відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 . Стягнути солідарно з відповідачів на його користь судовий збір у розмірі 908,00 грн, сплачений ним при подані позовної заяви.
Ухвалою судді від 25 жовтня 2021 року відкрито провадження у вказаній справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін та до участі у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, залучено Лозуватську сільську раду Криворізького району Дніпропетровської області та орган опіки та піклування Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, справу призначено до розгляду по суті та відповідачу роз'яснено право на надання відзиву (а.с. 26-27).
03.02.2022 представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надав відзив на позовну заяву, в якому вказував на те, що спірне нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 являється спільною сумісною власністю позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_4 , оскільки спірна квартира придбана позивачем під час перебування у шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 , який розірваний рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області 04 липня 2017 року. Відповідач ОСОБА_2 є донькою позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживала разом з батьками та набула право користування спірною квартирою як член сім'ї.
Крім того, вказував, що рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 28.01.2018 за відповідачем ОСОБА_4 визнано право власності на 1/2 частину спірної квартири. Отже, відповідач ОСОБА_4 є співвласником спірної квартири, тому визнати її такою, що втратила право користування спірною квартирою не можливо.
Також, вказував, що позивач є власником 1/2 частини вказаної квартири та не має законних прав одноособово, без згоди іншого співвласника вирішувати питання про визнання втратившими право користування дочки та онука. У задоволені позовних вимог просив відмовити (а.с. 57).
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі, вказуючи, що відповідачі чинять йому перешкоди у користуванні вказаною квартирою.
Відповідач ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_5 , в судове засідання не з'явилася. Її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини зазначені у відзиві на позовну заяву (а.с. 57), також вказував, що відповідач ОСОБА_2 не чиніть позивачу перешкоди у користуванні спірною квартирою, а навпаки позивач привівши до квартири свою нову дружину порушує її права на користування спірною квартирою.
Відповідач ОСОБА_4 до суду не з'явилася, про причини неявки суду не повідомила, про час та місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку (а.с. 70, 85), заяв про розгляд справи за її відсутності до суду не надходило, відзиву не подано.
Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області та Органу опіки та піклування Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, в судове засідання не з'явилися, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності. При вирішені спірного питання покладаються на розсуд суду (а.с.87,88).
Справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження за правилами глави 10 розділу ІІІ ЦПК України.
Суд, вислухавши позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , вивчивши письмові матеріали справи, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (стаття 15 ЦК України).
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 7395912 від 01.06.2005, позивачу по справі - ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 20.05.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Андрух І.В., зареєстрованого в реєстрі за № 576 (а.с. 9) належить квартира АДРЕСА_1 .
З довідок Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (а.с. 13, 23, 24, 25) видно, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_1 - позивач по справі, та відповідачі по справі: колишня дружина позивача - ОСОБА_4 , донька позивача - ОСОБА_2 та онук позивача малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З акту складеного старостою Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області та мешканцями АДРЕСА_3 , вбачається, що відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 не проживають з серпня 2017 року, а малолітній ОСОБА_5 з листопада 2020 року (а.с. 16).
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано (а.с. 11-12);
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2022 року спільне майно подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 поділено, виділено ОСОБА_4 та ОСОБА_1 по 1/2 ідеальній частці двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , та визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину вказаної квартири (а.с. 90-96).
За ОСОБА_4 зареєстровано право власності на 1/2 частину спірної квартири, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 145645329 від 16.11.2018 (а.с. 64).
Таким чином, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_4 є співвласниками кватири АДРЕСА_1 та кожному з них на праві власності належить по 1/2 частині зазначеної квартири.
Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно ч. 1 ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
На підставі ч.2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною першою та другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
За змістом статей 383 ЦК України, 150 ЖК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Згідно з частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Таким чином, ОСОБА_4 , будучи співвласником спірної квартири, має право бути зареєстрованою у вказаній квартирі та користуватися нею та не може бути визнана такою, що втратила право користування спірною квартирою, оскільки право власності є непорушним.
Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК України, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідного ч. 1, 2, 4 ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідач ОСОБА_2 , яка змінила прізвище з « ОСОБА_2 » під час реєстрації шлюбу, що не оспорювало ся сторонами, є донькою позивача та відповідача ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про її народження (а.с. 7), проживала разом з батьками та набула право користування спірною квартирою як член сім'ї.
Оскільки, позивач ОСОБА_1 є співвласником, а саме власником 1/2 частини спірної квартири, він не має право одноособово без інших власників нерухомого майна вирішувати питання визнання осіб такими, що втратили право користування спірною квартирою.
На думку позивача, відповідач ОСОБА_2 , непроживаючи у спірній квартирі більше року, чинить йому перешкоди у користуванні спірною квартирою.
Суд критично ставиться до тверджень позивача про фактичне непроживання відповідача ОСОБА_2 , оскільки в судовому засіданні встановлено, що дійсно між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 , напружені стосунки, однак остання не проживає у спірній квартирі, оскільки її батько привів до квартири нову дружину, у зв'язку з чим ОСОБА_2 не може проживати у вказаній квартирі.
Як роз'яснено у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду № 2 від 12 квітня 1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо), суд може продовжити пропущений строк.
У відповідності до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оскільки, позивачем не доведений факт відсутності відповідача ОСОБА_2 за місцем своєї реєстрації понад один рік без поважних причин, тому відповідач ОСОБА_2 не може бути визнана такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Що стосується зняття з реєстрації малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , то суд, вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Як вбачається зі змісту ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.
Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для малолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.
Малолітня дитина не є самостійним суб'єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.
Отже, системний аналіз цивільного та житлового законодавства дає підстави вважати, що неповнолітня дитина не може бути самостійним відповідачем за позовом про визнання її такою, що втратила права користування житлом, та зберігає або втрачає таке право автоматично разом з батьками.
Наявне право на користування квартирою малолітньої особи, не може створювати перешкоди власникові в праві володіння, користування, розпорядження своїм майном на власний розсуд.
У даному випадку місцем проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є місце проживання його матері - відповідача ОСОБА_2 , яка не визнана такою, що втратила право користування спірною квартиро, тому і її малолітній син не може бути визнай таким, що втратив право користування спірною квартирою.
Крім того, згідно висновку комісії з питань захисту прав дитини від 07.03.2022, затвердженого рішенням № 37 Виконавчого комітету Лозуватської сільської ради, комісія з питань захисту прав дитини вважає за недоцільне визнати малолітню дитину, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 81-82).
На підстав вищевикладеного, суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити.
Оскільки в задоволені позовних вимог позивачу відмовлено, то з відповідачів на користь позивача не підлягають стягненню судові витрати, відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом визнання осіб, такими що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду.
Повний текст рішення складений 15.07.2022.
Суддя Г.Г. Строгова