печерський районний суд міста києва
Справа № 757/5790/22-к
26 травня 2022 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві провадження за скаргою адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ТОВ «УКР - ОІЛ ТРЕЙД», на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, -
03.02.2022 у провадження Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ТОВ «УКР - ОІЛ ТРЕЙД», на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого, в ході проведення обшуку від 16.04.2021, майна у кримінальному провадженні № 42021040000000227 від 19.03.2021.
В обґрунтування доводів та вимог скарги зазначено, що 16.04.2021 здійснено обшук офісного приміщення за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кам'янське, вул. Республіканська, буд.41, на підставі ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у справі №202/1922/21, під час виконання якого вилучено речі, на які не накладено арешт, разом з тим кримінальному провадженні закрито, а тому заявник вважає за доцільне зобов'язати прокурора повернути тимчасово вилучене майно.
Представник власника майна в судове засідання не з'явився, до суду подав заяву в якій вимоги скарги підтримав та просив розглядати справу у його відсутність.
Представник органу досудового розслідування у судове засідання не з'явився, про розгляд скарги повідомлявся належним чином, заяви, клопотання або письмові заперечення не були подані, про причини неявки до суду не повідомлено.
Вивчивши скаргу, дослідивши письмові докази, слідчий суддя приходить наступного висновку.
За своїм змістом подана скарга направлена на повернення вилученого майна у ході проведеного обшуку, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.
Судовим розглядом встановлено, що у провадженні СУ ГУНП в Дніпропетровській області перебували матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021040000000227 від 19 березня 2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 204, ч.4 ст. 358 КК України.
Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2021 частково задоволено клопотання прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_4 про накладення арешту на майно.
Разом з тим, вбачається, що матеріали кримінального провадження № 42021040000000227 об'єднано з матеріалами кримінального провадження № 12020000000000907 від 22.09.2020.
Так, наразі Головним слідчим управлінням Національної поліції здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020000000000907 від 22.09.2020, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 204, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 272, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 364, ч. 3 ст. 368 КК України.
З постанови прокурора від 29.12.2021 вбачається, що кримінальне провадження закрито лише в частині зареєстрованих фактів, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 204, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 272 КК України, у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Згідно положень ч.ч. 8, 9 ст. 236 КПК України, особи, у присутності яких здійснюється обшук, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку. Другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей (за наявності) вручається особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсутності - повнолітньому членові її сім'ї або його представникові.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною 5 статті 9 КПК України, передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» (<...>) [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Згідно зі ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.
Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.
Виходячи з матеріалів скарги, встановлено, що ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2021 накладено арешт на майно, вилучене в ході обшуку 16 квітня 2021 року офісного приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на 9 (дев'ять) пластикових пляшок з рідиною жовтого кольору зі специфічним запахом бензину, шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування майном.
В іншій частині клопотання - відмовлено. Відмова вмотивована тим, що прокурором не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження вимог клопотання в частині накладення арешту на вилучені в ході обшуку грошові кошти, зокрема не доведено, що вилучені 16.04.2021 під час проведення обшуку офісного приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , грошові кошти у розмірі 134 000 (сто тридцять чотири тисячі) гривень стосуються обставин, за фактом яких проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42021040000000227.
З прохальної частини скарги вбачається, що адвокат наполягає на повернені майна у кількості 440 найменувань (за виключенням грошових коштів), разом з тим, вказаний перелік не конкретизований.
Поряд з цим, слідчому судді не надано належного підтвердження про наявність чи відсутність ухвали суду про накладення арешту на це майно.
В свою чергу, вказані вище обставини позбавляють слідчого суддю можливості пересвідчитись у якому правовому статусі перебуває на даний час майно, одночасно слідчий суддя звертає увагу що майно є неконкретизованим, а отже вимоги щодо повернення майна та документів, які зазначені в протоколі обшуку «440 найменувань» мають абстрактний характер.
На підставі викладеного, враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить висновку про безпідставність вимог скарги, а відтак у задоволенні вимог скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,
Скаргу адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ТОВ «УКР - ОІЛ ТРЕЙД», на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна - залишити без задоволення.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1