Номер провадження 2/754/958/22
Справа №754/13243/21
Іменем України
13 липня 2022 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Таран Н.Г.
секретаря судового засідання: Довгань Г.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» про захист прав споживачів, визнання договору позики недійсним, -
У серпні 2021 року позивач звернулася з означеним позовом до Деснянського районного суду м. Києва, в якому просить визнати недійсним договір позики № 3992231 від 27.12.2020, що був укладений нею з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ознайомившись зі змістом вказаного договору, вважає, що укладений договір є недійсним. Відповідачем було надано фінансову послугу шляхом обрання форми укладеного договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, проте позивач вказаний договір не підписував, оскільки застосований відповідачем порядок акцептування пропозиції укласти договір в електронній формі не відповідає положенням абз. 3 ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електрону комерцію». Позивач стверджує, що їй, як споживачу, не була надана інформація щодо умов договору та відсутнє будь-яке письмове підтвердження ознайомлення його з усіма умовами договору. Проте позивачу як позичальнику бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору, вона була введена в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів», не виконав встановлені імперативні вимоги вказаного Закону та не надав позивачу відомості, які потрібні при укладені кредитного договору.
Також позивач вказує на те, що в оспорюваному договорі не була вказана ціна та сукупна вартість отриманого кредиту, представниками відповідача не було надано розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом, тобто витрат, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту. У зв'язку з цим реально нарахований позивачу відсоток за користування кредитними коштами є значно вищим, ніж зазначений працівниками фінансової установи при укладенні договору.
Позивач вважає, що вищенаведені дії відповідача є нечесною підприємницькою практикою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а тому, за нормами ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», спірний правочин є недійсним.
Ухвалою судді від 02.09.2021 року відкрито провадження в справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, надано відповідачу строк для надання відзиву на позов.
У встановлений судом строк відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що договір позики було укладено згідно з ч.2. ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до ст. 12 Закону «Про електронну комерцію». Підписанням оферти від 27.12.2020 одноразовим ідентифікатором позивач засвідчив, що погоджується з усіма умовами оферти та підтвердив, що вивчив умови договору та Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, які розміщені на веб-сайті товариства https://mycredit.ua/ru/, а їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору йому зрозумілі. Позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов позики та, в подальшому, прийняв надані відповідачем грошові кошти. В договорі зазначено про всі суттєві умови надання позики, в тому числі, сума позики - 6 000,00 грн., строк, на який надається позика - 30 днів, дата повернення позики (останній день) - 26.01.2021 року, розмір процентів акційних в день - 0,49%, базова процентна ставка у день - 1,99%, процентна ставка за кожний день прострочення в день - 2,70% і жодних змін до договору не вносилось. Відповідач надав позивачу всю необхідну інформацію стосовно умов позики та загальних витрат за споживчим кредитом, а отже виконав всі вимоги для надання споживчого кредиту у відповідності до Закону України «Про споживче кредитування». Жодних додаткових витрат, які пов'язані із отриманням, обслуговуванням та поверненням позики, відповідачем відносно позивача не нараховувалось та не застосовувалось. Крім того, відповідач зазначає, що договором позики не передбачено стягнення неустойки (штрафу, пені) за невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань, тому твердження позивача про нарахування відповідачем непропорційно великої суми компенсації за невиконання зобов'язань не відповідає дійсності. Нараховані позивачу проценти за користування позикою за своєю правовою природою не є компенсацією, розмір процентів було узгоджено сторонами у договорі, тому твердження позивача про їх неправомірне нарахування є безпідставними. З огляду на зазначене, відповідач вважає позовну заяву безпідставною, наведені в ній обставини такими, що не відповідають дійсності, а сам факт звернення позивача до суду - спробою уникнути виконання своїх зобов'язань за договором.
У судове засідання позивач не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, разом з позовом подав заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, подав заяву, в якій просить розглянути справу без його участі та відмовити у задоволенні позовних вимог.
З огляду на наведене, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності сторін за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв'язку з неявкою учасників справи.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 3992231 від 27.12.2020 року, відповідно до умов якого відповідач, як позикодавець, надав позивачу, як позичальнику, позику в сумі 6 000,00 грн., строк, на який надається позика - 30 днів, дата повернення позики (останній день) - 26.01.2021 року, розмір процентів акційних в день - 0,49%, базова процентна ставка у день - 1,99%, процентна ставка за кожний день прострочення в день - 2,70%
За приписами пункту 5 договору, він укладений дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписано накладенням електронного підпису одноразовим (ідентифікатором). Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.
Пунктом 1, 2 договору визначено, що позика надана у день підписання договору (27.12.2020) шляхом перерахування на банківський картковий рахунок позичальнику та передбачено спосіб та порядок внесення позичальником платежів за договором (через особистий кабінет на сайті MyCredit або через термінали самообслуговування).
Згідно з пунктом 4.1 договору, позичальник ознайомився на сайті відповідача з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачені ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Пунктом 6 сторони підтвердили, що договір укладений в результаті зваженого рішення сторін, на взаємовигідних умовах, на принципах ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, згідно з якими сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахування вимог розумності та справедливості.
Суд вбачає, що невід'ємною частиною цього договору є Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, що разом складають єдиний договір, та визначають усі істотні умови надання позики. Уклавши договір, позичальник підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє всі умови, зобов'язується та погоджується неухильно дотримуватись цього договору та Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, текст яких розміщено на сайті позикодавця за посиланням https://mycredit.ua/ru/documents-license/, що зазначено у пункті 4.2. договору. Отже, Правила є у загальному доступі для ознайомлення всіх зацікавлених осіб і є публічною офертою Позикодавця до укладення договору.
Відповідач є фінансовою установою, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи серії ІК № 146 від 20.10.2015 року та має ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг від 19.11.2015 року, яка є безстроковою та оформлена в бездокументарній формі на офіційному сайті НБУ за посиланням https://kis.bank.gov.ua.
До відносин за договором позики застосовуються положення параграфа 1 Глави 71 ЦК України.
Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позивач, звертаючись до суду із вимогами про визнання укладеного договору недійсним, свої вимоги обґрунтовує тим, що не було дотримано письмової форми його укладення та не підписано сторонами, відповідачем не було надано позивачу необхідної інформації про умови надання позики, ціни та сукупної вартості позики.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Так, стаття 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 Цивільного кодексу України)
Відповідно до положень ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої, третьої ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинено у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Використання при вчинені правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразок відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Як вбачається з договору позики № 3992231 від 27.12.2020 року, позивачем було підписано (акцептовано) оферту, але відповідачем не надано доказів, що саме підписав позивач та був належним чином ознайомлений з умовами оферти.
Отже, договір позики укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, внаслідок чого, відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» у сторін такого договору виникли цивільні права та обов'язки майнового характеру. Договір було укладено згідно з частиною другою ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в порядку, передбаченому Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до вищезазначеного порядку, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Договір підписувався з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої ст. 3 цього Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор для укладення договору надсилається засобами зв'язку, зазначеними заявником в інформаційно-телекомунікаційній системі.
Згідно з Правилами надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», отримання коштів у позику можливе шляхом подання заявки в особистому кабінеті на веб-сайті товариства за умовами, які позичальник вважає зручними для себе, та підтверджує умови отримання кредиту шляхом натискання кнопки «Погоджуюсь», після чого формується одноразовий ідентифікатор, який використовується для підтвердження підписання договору. Договір містить персональні дані позичальника, зокрема його ПІБ, номер картки платника податків, контактний номер телефону. Без використання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету договір між позичальником та товариством неможливий.
За таких обставин укладення договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, який в свою чергу вчинив певну сукупність дій, спрямованих на отримання позики за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи.
Матеріалами справи не підтверджено, що волевиявлення сторін договору на його укладення було вільним та відповідало їх внутрішній волі.
Крім того, ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено додаткові підстави визнання договору (чи його умов) недійсним.
Так, за приписами ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (ч. 1). Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (ч. 2). Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором (п. 5 ч. 3). Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. (ч. 5).
За приписами ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється, зокрема, у формі будь-якої діяльності (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Для кваліфікації умов договору, як «несправедливі» необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності, закріплений законодавцем у пункті 6 частини першої ст. 3 Цивільного кодексу України та частині третій ст. 509 Цивільного кодексу України; умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.
Варто зауважити, що принцип добросовісності є одним із засобів обмеження принципу свободи договору сторін, способом утримання сторін від зловживання своїми правами при виконанні договору. Зміст цього принципу полягає в тому, що умови правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту.
Позивач стверджує, що відповідач не надав для ознайомлення з умовами надання позики, такі дії не відповідають засадам справедливості, добросовісності, розумності і є надмірним тягарем для споживача.
Також, позивач зазначає, що відповідач вдався до нечесної підприємницької практики, ввівши позивача в оману з приводу відсоткової ставки за позикою та не повідомивши про непомірно велику відсоткову ставку у випадку порушення зобов'язання, а також не надавши інформацію про інші істотні умови договору.
Суд зауважує, що ні спірним договором, ні Правилами надання грошових коштів у позику не передбачено нарахування та стягнення з позичальника неустойки у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Пунктом 2 Договору встановлена підвищена ставка процентів за користування позикою, повернення якої прострочено, у розмірі 2,7 % від суми позики за кожен день прострочення повернення, що не становить понад 50 % суми позики.
Тобто положення договору, яким передбачена підвищена процентна ставка за період користування позикою понад узгоджений сторонами строк, само по собі не є несправедливою умовою, адже відсоткова ставка була відома позивачеві до моменту укладення договору та при належному виконанні договірних умов проценти за прострочену позику не нараховуються.
Твердження позивача про те, що на момент укладення договору йому не було повідомлено всю необхідну інформацію про умови договору, зокрема про підвищену проценту ставку у разі неналежного виконання договору позики, суд приймає до уваги, оскільки відповідачем дана твердження не спростовується ні яким належним доказом.
Згідно 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Як визначено у частині першій, другій ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частинами першою, шостою ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про обґрунтованість позову щодо визнання недійсним договору позики, у зв'язку з чим позовні вимоги слід задовольнити.
Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, суд виходить із того, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Керуючись ст.ст. 4,12, 81, 141, 229, 263-265, 268, 289, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» про захист прав споживачів, визнання договору позики недійсним - задовольнити.
Визнати недійсним договір позики № 3992231 від 27 грудня 2020 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (код ЄДРПОУ - 39861924) та ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ).
Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (код ЄДРПОУ - 39861924), адреса місцезнаходження: м.Київ, пр-т.Степана Бандери, буд.8) на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд міста Києва. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Н.Г. Таран