ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/13210/19
провадження № 2/753/2408/21
"13" грудня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді - Сирбул О.Ф.
за участю секретаря - Лаптєвої Ю.М.
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Гіневська-Гайдай М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 2" про захист прав споживачів, визнання договорів недійсними, відшкодування шкоди та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Дарницького районного суду м. Києва звернулась ОСОБА_3 з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 2» про захист прав споживачів, визнання договорів недійсними, відшкодування шкоди та зобов'язання вчинити дії, в якому просила суд:
- визнати недійсним Договір № УЖ/Р2-1/12/04/16 на надання житлово-комунальних послуг від 12 квітня 2016 року, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 2» та ОСОБА_3 з моменту його укладення;
- визнати недійсним Договір про надання послуг № К/Р2-2/12/04/16 від 12 квітня 2016 року, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 2» та ОСОБА_3 з моменту його укладення;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» на користь ОСОБА_3 99 583 грн. 00 коп. в якості відшкодування матеріальної шкоди;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» на користь ОСОБА_3 98 927 грн. 00 коп. в якості відшкодування моральної шкоди;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 2» усунути усі порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що виявлені Дарницьким районним управлінням ГУ ДСНС України в м. Києві відповідно до приписів № 381 від 21 червня 2019 року та № 170 від 05 березня 2019 року, а також Управлінням з надзвичайних ситуацій у Дарницькому районі ГУ ДСНС України в м. Києві відповідно до припису № 275 від 30 жовтня 2015 року, привести внутрішні та зовнішні комунікації у працездатний стан, усунити несправності інженерного обладнання, що порушують умови нормальної експлуатації будинку та несуть загрозу життю та майну ОСОБА_3 та інших мешканців;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 2» надати ОСОБА_3 ключі від електролічильника, технічний паспорт на електролічильник ключі від поштової скриньки, ключі від домофону та допоміжних приміщень, перепустки на вхід у будинок та ключі від пристрою пропуску за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 2» надати ОСОБА_3 інформацію щодо структури тарифів, копії актів виконаних робіт по утриманню будинку, копії паспортів, журнали обслуговування та утримування ліфтів, сертифікатів відповідності на ліфти, що експлуатуються у будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 2» демонтувати камери відеоспостереження та рекламні стенди у ліфтах (не передбачених виробником ліфтових кабін), розташованих у будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» на користь ОСОБА_3 фактично понесені судові витрати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 квітня 2016 року між ТОВ «Рада 2» та ОСОБА_3 було укладено Договір № УЖ/Р2-1/12/04/16 на надання житлово-комунальних послуг.
Позивач вважає, що вказаний договір суперечить вимогам чинного законодавства, а тому він має бути визнаний недійсним з моменту його укладення, оскільки зміст укладеного Договору не відповідає типовому договору, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 529 від 20 травня 2009 року, що була чинною на момент його укладення.
Відповідач, зловживаючи своїм становищем, надав позивачу для підписання Договір (фактично змусив його підписати погрозою відкріплення об'єкту інвестування). Такими діями відповідач навмисно поставив позивача у невигідне становище, оскільки збільшив перелік обов'язків та відповідальності позивача, а перелік своїх обов'язків та відповідальності зменшив. Спірний Договір містить додаткові види оплати послуг та штрафи, які не встановлені типовим договором. Більше половини тексту спірного Договору становлять пункти, які не передбачені типовим договором. Спірним Договором відповідач збільшив обсяг відповідальності позивача, однак обсяг своєї відповідальності зменшив. Не відповідає вимогам типового договору і предмет Договору. Договір № УЖ/Р2-1/12/04/16 на надання житлово-комунальних послуг було укладено не з власником квартири.
На момент укладення спірного Договору (12 квітня 2016 рік), позивач не була власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач стала власником квартири лише 05 травня 2016 року.
Разом з тим, в якості додатку до Договору не надано інформацію про структуру тарифу, переліку складових послуг, періодичності та строків надання послуг, про що йде мова в Законі № 1875-ІV та пункті 1.2 спірного Договору.
Структуру тарифу сторона відповідача просила надати згідно акту-претензії про ненадання (неналежне надання) послуг № 10 від 19 серпня 2016 року, актом-претензією № 4 від 27 березня 2017 року про ненадання (неналежне надання) послуг та іншими зверненнями.
Стороною відповідача навмисно не надається позивачу структура тарифу, акти виконаних робіт, усупереч вимог спірного договору, яким передбачено обов'язок надавати інформацію про структуру.
Позивач багато разів просила у відповідача виконати умови Закону та укладеного Договору щодо надання достовірної інформації про перелік складових послуг, об'єм і якість наданих підприємством житлово-комунальних послуг, просила надати акти виконаних робіт по будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , проте відповідач будь-якої інформації не надав.
Усупереч пункту 2 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою КМ України від 01 червня 2011 року № 869 та п.1.2 спірного договору позивачем було надано для підпису Споживачеві договір за відсутності копії рішення КМДА м. Києва з встановленим тарифом, його структури, періодичності та строків надання послуг.
Відповідач систематично порушує розпорядження КМДА № 307 від 09 березня 2011 року «Про впорядкування надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в м. Києві», не надає належним чином та не в повному обсязі послуги з утримання будинку, надає мешканцям будинку недостовірну інформацію щодо виконаних робіт, фальсифікує акти за численними фактами невиконання робіт.
Позивач у зв'язку з невиконанням підприємством своїх зобов'язань за Договором, зверталась із заявою до якої було долучено одинадцять актів-претензій, з підписами інших споживачів в яких було зафіксовано основні порушення Договору.
16 вересня 2016 року ОСОБА_3 в черговий раз зверталась до відповідача із заявами про усунення порушень, та надання Товариством документів на підтвердження виконання своїх обов'язків, однак відповідач замість виконання законних вимог звинуватило позивача в заборгованості перед ним за послуги, які не надавалися і які позивач не отримувала.
Таким чином, через невідповідність укладеного Договору вимогам частини 3 статті 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги», поставові Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», а також враховуючи відсутність додатку до Договору про структуру тарифу та відсутність прав власності на квартиру на момент укладення Договору, вказує на те, що спірним Договором порушено, в тому числі, і частину 1 статті 203 ЦК України, а відтак спірний Договір має бути визнаний недійсним з моменту його укладення.
Позовну вимогу про визнання недійсним Договір про надання послуг № К/Р2-2/12/04/16 від 12 квітня 2016 року, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 2» та ОСОБА_3 з моменту його укладення, позивач мотивує тим, що спірний Договір укладений не з власником квартири, за адресою: АДРЕСА_2 , та під тиском, тобто у зв'язку з відсутністю вільного волевиявлення позивача на укладення зазначеного Договору, та наявність в діях відповідача ознак агресивної підприємницької діяльності, що відповідачем створено умови за яких позивач не мала можливості відмовитися від підписання Договору № К/Р2-2/12/04/16 від 12 квітня 2016 року, відповідач вказував і на те, що в разі неукладення з ним спірного Договору позивач втратить проінвестовані в квартиру гроші.
Зазначені дії відповідача не відповідають вимогам Закону та справедливості.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і виповідати його внутрішній волі.
Проте, що було відсутнє вільне волевиявлення позивача на укладення спірного Договору, вказує і лист-звернення від 19 серпня 2016 року, згідно якого під час підписання договору, який ОСОБА_3 нав'язав забудовник, і вона не мала права вибору іншого, ТОВ «Рада 2» заставила примусово підписати ще один договір - договір контрольно-пропускного режиму.
07 березня 2017 року позивач зверталась до відповідача із заявою про його розірвання. Таким чином, згідно п. 6.1 Договору з 12 квітня 2017 року спірний Договір є припиненим, адже за 30 днів до закінчення його дії (07 березня 2017 року) позивач подала в канцелярію відповідача заяву про його розірвання. Будь-яких відповідей на таку заяву відповідач не надав, тобто погодився з позицією позивача про факт невиконання відповідачем спірного Договору та про його розірвання.
19 серпня 2016 року у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, позивач зверталась із заявою до якої було долучено Акт-претензію № 11, в якому в період з 12 квітня 2016 року по 19 серпня 2016 року було зафіксовано ряд порушень Договору.
Крім вищезазначених порушень умов Договору існують й інші порушення з боку підприємства, такі як встановлено камери відеоспостереження для здійснення зйомки спільного коридору біля вхідної двері у під'їзд в будинку АДРЕСА_1 , без отримання згоди мешканців будинку, що є порушенням статті 2 Закону України «Про захист персональних даних», статті 32 Конституції України та ст. 307 ЦК України.
Відповідач примушує мешканців будинку придбати за власні кошти ключ-перепустку, що не передбачено умовами Договору і згідно з ч. 4 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є агресивною підприємницькою практикою, яка фактично містить елементи примусу.
16 вересня 2016 року позивач зверталась до відповідача про усунення численних порушень та надання записів з камер відеоспостереження і попередила, що у випадку невиконання її вимог протягом семи днів, то вважати Договір з 23 вересня 2016 року - розірваним. Однак, у своєму листі № 02-0546 від 17 жовтня 2016 року відповідач замість виконання законних вимог звинуватило ОСОБА_3 в наявності заборгованості перед ним за послуги, які ОСОБА_3 не надавало і які вона не отримувала.
Позовні вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди мотивовані тим, що 25 травня 2016 року позивач спускалася з 20 поверху, на якому знаходиться її квартира, на 19 поверх з метою перевірки лічильників. Під час спуску, у зв'язку з умисним ухиленням відповідача від взятих на себе укладеним Договором зобов'язань, було відсутнє освітлення у МЗК (місцях загального користування), на підлозі та сходовому майданчику лежали пивні банки, будівельне та інше сміття, що призвело до вивиху ноги позивача. У зв'язку з необхідністю лікування ноги, позивач була вимушена витратити на ліки та на лікарів гроші в загальній сумі 99 583 грн. 00 коп. Зазначена сума має бути стягнута з відповідача на користь позивача, адже саме із-за невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань позивач травмувала ногу.
Також, відповідач, усупереч діючого законодавства, продовжує порушувати Закон України «Про захист персональних даних», шляхом зберігання, накопичення та незаконного розповсюдження особистих персональних даних позивача.
З приводу позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач вказує на те, що шкода була завдана відповідачем незаконними діями, зокрема: - надання відповідачем позивачу для підписання Договору № УЖ/Р2-1/12/04/16 від 12 квітня 2016 року, який суперечить вимогам чинного законодавства; невиконання відповідачем взятих на себе обов'язків згідно з Договором, ненаданням відповідачем ключів від поштової скриньки. Внаслідок описаних вище незаконних дій відповідача, у позивача змінився звичний темп її життя, вона вимушена багато часу витрачати на боротьбу з відповідачем щодо приведення договору у відповідність до норм чинного законодавства, постійно намагається заставити відповідача виконувати взяті на себе зобов'язання.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача усунути загрозу майну та життю позивача та інших мешканців, позивач посилається на те, що ДСНС протягом 2015-2019 років були проведені неодноразові перевірки дотримання вимог у сфері техногенної та пожежної безпеки з боку відповідача. Під час зазначених перевірок були виявленні численні порушення як в 2015 році, так і в 2019 році. Крім того, в 2019 році уповноваженими особами ДСНС було констатовано факти щодо неусунення позивачем недоліків, які були виявленні ще в 2015 році. За результатами проведених перевірок посадових осіб позивача було неодноразово притягнуто до адміністративної відповідальності за недосконалий протипожежний стан.
Відповідно до колективного звернення мешканців та позивача, 21 червня 2019 року Дарницьким районним управлінням ДСНС України в м. Києві було здійснено черговий плановий захід державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки відповідачем. В результаті проведеного заходу складено акт № 623 та черговий припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки № 381 від 21 червня 2019 року. Проте, відповідач багато років ухиляється від усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної безпеки. Такі порушення вказують на те, що позивач не виконує умови договорів, згідно яких судом першої інстанції стягнуто заборгованість.
Щодо зобов'язання відповідача надати позивачу ключі від електролічильника, технічний паспорт на електролічильник, ключі від поштової скриньки, ключі від домофону та допоміжних приміщень, перепустки на вхід у будинок та ключі від пристрою пропуску за адресою: АДРЕСА_1 , позивач посилався на те, що з квітня місяця 2016 року позивач, не зважаючи на багаторазове звернення до відповідача, у тому числі з актами-претензіями щодо блокування доступу до поштової скриньки, так і не отримала від відповідача ключі від поштової скриньки. Крім цього, відповідач не передав ні постачальнику електричної енергії (ПАТ Київенерго), ні власникам квартир (споживачам) паспорта електричних лічильників, що є порушенням вищезазначених правил, так як позбавляє споживачів в подальшому здійснювати повірку та обслуговування електричних лічильників. Блокування відповідачем доступу позивачу до електричного лічильника фіксувалось актом від 13 вересня 2016 року, що складений представником ПАТ «Київенерго» та споживачем ОСОБА_3 .
Щодо зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» демонтувати камери відеоспостереження та рекламні стенди у ліфтах (не передбачених виробником ліфтових кабін), розташованих у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , позивач посилалась на те, що у під'їзді А, В, С, у холі та біля ліфтів, у будинку АДРЕСА_1 , встановлено камери відеоспостереження, для здійснення зйомки спільного коридору біля дверей без отримання згоди на це всіх мешканців будинку, у тому числі ОСОБА_3 , що є прямим порушенням ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних», ст. 32 Конституції України, ст. 307 ЦК України. Встановлені камери відеоспостереження дозволяють відповідачу безперешкодно збирати данні про всіх мешканців будинку та членів їх родин, родичів, друзів, у тому числі збирати данні про особисте життя ОСОБА_3 . Оскільки процес відповідної зйомки може суттєво порушувати певні особисті немайнові права фізичної особи, то ЦК визначає, що фізична особа може бути знята на фото -, кіно -, теле- чи відеоплівку (у тому числі на інші носії - цифрові) лише за її згодою.
Позивач разом з іншими мешканцями будинку, не надавала згоду як на встановлення камер відеоспостереження, так і не надавала так звану «мовчазну згоду» на фото чи відеофіксацію камерами відеоспостереження її особистого приватного життя. Позивач неодноразово вказувала відповідачу, як в усній формі так і в письмовій, про заборону фото чи відеофіксації її чи її представників, що має своє підтвердження у додатках до цього позову. Камери спостереження, встановлені за дверима від пристрою пропуску, тобто це є не публічне місце, а місце з обмеженим допуском, тобто допуском лише для мешканців будинку, отже відповідач повинен був отримати письмову згоду всіх мешканців, чого зроблено ним не було.
Таким чином, вказані обставини стали підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
У судове засідання позивач не з'являлась, у ході судового розгляду її представник позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, надавши пояснення аналогічні позовній заяві, додатковим поясненням та відповіді на відзив.
Представник відповідача надала відзив у вимогах якого просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі вказуючи на не обгрунтованість позовних вимог, які жодним чином не доведені, при цьому просила застосувати позовну давність до позовних вимог про визнання оспорюваних договорів від 12 квітня 2016 року недійсними та відмовити у задоволенні вказаних вимог також і у зв'язку зі спливом позовної давності.
Від представника позивача також надходила відповідь на відзив, та додаткові пояснення на позов з врахуванням заперечень сторони відповідача щодо позовних вимог.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали у справі, приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, з огляду на наступні обставини.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Вимогами ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_3 , та є споживачем житлово-комунальних послуг, згідно ст. 162 ЖК України.
ТОВ «Рада 2» є експлуатуючою організацією, яка обслуговує будинок АДРЕСА_1 .
12 квітня 2016 року між ТОВ «Рада 2» та ОСОБА_3 укладено договір № УЖ/Р2-1/12/04/16 про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно додатку № 1 до Договору № УЖ/Р2-1/12/04/16 встановлені тарифи з утримання та управління будинком, споруд та прибудинкової території за 1 кв.м. загальної площі (тариф після 20-го числа місяця, що слідує за розрахунковим).
Пунктом 1.1. названого вище Договору передбачено, що предметом договору є забезпечення Підприємством надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкових територій, а саме: прибирання прибудинкової території, прибирання сходових кліток, вивезення побутових відходів, прибирання підвалу, технічних поверхів та покрівлі, технічне обслуговування, обслуговування систем диспетчеризації, технічне обслуговування внутрішньобудинкових гарячого водопостачання, холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання, її каналізації, дератизація, дезінсекція, обслуговування димовентиляційних каналів, обслуговування та поточний ремонт систем протипожежної автоматики та димовидалення, а також інших внутрішньобудинкових інженерних систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, централізованого опалення та зливової каналізації і технічних ядастроїв будинків та елементів зовнішнього упорядження, що розміщені на закріпленій в установленому порядку прибудинковій території (в тому числі спортивних, дитячих та інших майданчиків), поливання дворів, клумб і газонів, прибирання і вивезення снігу, посипання частини прибудинкової території, призначеної для проходу та проїзду, протиожеледними сумішами, експлуатація номерних знаків на будинках, освітлення місць загального користування і підвалів та підкачування води, енергопостачання ліфтів, надання інших послуг та здійснення функцій управління будинком АДРЕСА_1 (далі - послуги), при цьому споживач уповноважує Підприємство здійснювати управління будинком та надає йому право укладати необхідні договори з виконавцями та постачальниками послуг на користування відповідними будинковими мережами, і зобов'язується здійснювати своєчасну оплату послуг за встановленими, у порядку визначеному чинним законодавством та договором, тарифами на строк та на умовах, передбачених цим договором.
У пункті 1.2. Договору написано, що Підприємство надає послуги з утримання та управління будинку та прибудинкової території, по утриманню відповідно до встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг, копія якого додається до цього договору; по управлінню відповідно до погодженої сторонами ціни (тарифу) даних послуг. Рішення органу місцевого самоврядування є обов'язковим для Підприємства та Споживача та застосовується з дати набрання ним чинності в порядку, визначеному законодавством, у разі відсутності такого рішення, Підприємство проводить нарахування послуг по утриманню будинків, споруд та прибудинкової території відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку. У випадку відсутності затвердженого органом місцевого самоврядування тарифу, сторони за взаємною згодою застосовують тариф, розрахованим сторонами згідно постанови Кабінету Міністрів України № 869 від 01 червня 2011 року. У випадку затвердження органом місцевого самоврядування тарифу на рівні, меншому за визначений даним договором, Підприємство зобов'язане здійснити відповідний перерахунок та зарахувати переплачену суму грошових коштів в рахунок майбутніх платежів.
12 квітня 2016 року між ТОВ «Рада 2» та ОСОБА_3 укладено договір № К/Р2-2/12/04/16 про надання послуг, за умовами якого підприємство надає власнику послуги з забезпечення пропускного режиму та платне користування і обслуговування переговорного пристрою у під'їзді в будинку АДРЕСА_1 .
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції другою стороною.
Підписи сторін у договорах свідчать про погодження сторонами всіх їх умов.
За правилами ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, що до якої встановлено ці обставини.
Обставини надання комунальних послуг та їх отримання власником квартири АДРЕСА_3 , не здійснення оплати за надані послуги за період з квітня 2016 року по лютий 2018 року відповідачем підтверджується обставинами встановленими заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07.06.2018, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДА 2» про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг.
Постановою Київського апеляційного суду від 11.07.2019 вказане заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07.06.2018 залишено без змін.
Вказаними рішеннями судів встановлено, що у період з квітня 2016 року по лютий 2018 року відповідач надавав позивачу послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що підтверджувалось наявним розрахунком належних до стягнення платежів, який здійснено відповідно до періоду надання послуг та площі житлового приміщення за тарифами, встановленими КМДА.
Статтею 13 ЦПК України передбачено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16 ЦК України, визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
У відзиві на позов представник відповідача заперечуючи проти задоволення позовних вимог, просила серед іншого застосувати строки позовної давності щодо позовних вимог про визнання оспорюваних договорів та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Так, як встановлено вище, оспорюваний Договір № УЖ/Р2-1/12/04/16 на надання житлово-комунальних послуг та договір № К/Р2-2/12/04/16 про надання послуг, укладені 12 квітня 2016 року між ТОВ «Рада 2» та ОСОБА_3 .
Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Статтями 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (відповідний висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справах № 908/296/15-г та № 916/1837/18).
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236 ЦК України).
Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.
Така правова позиція викладена Верховним судом України у справі №6-75 цс15.
На думку сторони позивача ОСОБА_3 довідалась про порушення свого права укладеними договорами саме з моменту отримання інформації про початок примусового виконання заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2018 року по справі № 753/18369/17. Цим рішенням було стягнуто заборгованість з ОСОБА_3 по укладеним договорам. До моменту початку примусового виконання заочного рішення суду спірні договори не виконувалися зі сторони ОСОБА_3 (проживала в м. Маріуполі, комунальні послуги від відповідача в м. Києві не отримувала), відповідно, не було будь-яких майнових порушень прав та інтересів ОСОБА_3 укладеними договорами.
Отже, строк позовної давності на думку позивача слід рахувати з моменту отримання нею інформації про початок примусового виконання заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2018 року, зокрема з моменту отримання відповіді на звернення до Пенсійного фонду України від 15 лютого 2019 року про утримання коштів з пенсійного рахунку на користь Дарницького РВДВС м. Києва (відповідь отримано 22 лютого 2019 року).
Проте, вказані обставини не заслуговують на увагу суду та жодним чином не відповідають обставинам справи, оскільки, по-перше, позивач звертаючись до суду із вказаним позовом просила визнати оспорювані договори з моменту їх укладення; по-друге, сама позивач надавала до матеріалів справи акти-претензії адресовані відповідачу щодо на її думку неналежного виконання відповідачем умов договору з надання житлово-комунальних послуг у період з його укладення (12.04.2016) по день звернення до суду із вказаним позовом, а також надає копію звернення від 12.04.2016 щодо надання відповідей відповідачем на численні запитання з приводу умов наслідків у разі відмовити та підстави укладення спірних Договорів.
Також слід відзначити, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням, а у даному випадку його звернення до виконання, не є тотожними поняттями. Закон не пов'язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.
Тобто вже з 12.04.2016 позивач проявляла невдоволення умовами та підставами укладення оспорюваних договорів, та у подальшому усупереч виконання їх умов, зверталась з численними актами претензіями невиконання умов договорів стороною відповідача.
Крім того, обставини на які позивач посилалась у позові зокрема щодо визнання оспорюваних договорів недійсними, були відомі на момент укладення договору, проте поставила свій підпис, тим самим погодившись на умови, порядок та строки надання послуг ТОВ «Рада 2» продовжувала користуватись послугами з утримання квартири.
У цивільних правовідносинах прийнято вважати, що власник майна, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим, має знати та дбати про свою власність та зобов'язаний нести витрати на її утримання, враховуючи також презумпцію цивільного права про те, що власність зобов'язує. Особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема проявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаним про його стан, тощо.
Станом на час укладення вказаних договорів остання достовірно знала (вважала) своє право порушеним та вже 13.04.2016 могла звернутися із вимогами про його захист.
Доводи сторони позивача у відповіді на відзив про поновлення пропущеного строку на звернення до суду із позовними вимогами щодо оспорювання укладених договорів, суд вважає неспроможними оскільки їх обгрунтування аналогічне змісту позовної заяви та було взято до уваги судом щодо обрахунку строків та підстав звернення позивача із позовними вимогами у цій частині.
Таким чином, саме з 13.04.2016 почався перебіг строку позовної давності, тоді як з вказаним позовом позивач звернулась до суду 29.06.2019 (штемпель відправлення конверту Укрпошти), тобто поза межами строку, встановленого ст. 257 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Згідно з положеннями ч. 3, ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У відповідності до роз'яснень, викладених у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 "Про судове рішення у цивільній справі", установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення рішення.
Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що нею пропущено строк для звернення до суду з позовом з поважних причин.
У зв'язку з цим, суд дійшов висновку, що у задоволенні вимоги позивача про визнання договору № УЖ/Р2-1/12/04/16 на надання житлово-комунальних послуг від 12 квітня 2016 року, договору про надання послуг № К/Р2-2/12/04/16 від 12 квітня 2016 року що укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 2» та ОСОБА_3 з моменту його укладення, слід відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» на користь ОСОБА_3 99 583 грн. 00 коп. в якості відшкодування матеріальної шкоди, судом не вбачається підстав для її задоволення з огляду на наступне.
Позивач в обгрунтування позовних вимог посилалась на те, що їй завдано матеріальної шкоди у ході події, яка мала місце 25 травня 2016 року коли остання спускалася з 20 поверху, на якому знаходиться її квартира, на 19 поверх з метою перевірки лічильників, що сталось через ухиленням відповідача від взятих на себе укладеним Договором зобов'язань, було відсутнє освітлення у МЗК (місцях загального користування), на підлозі та сходовому майданчику лежали пивні банки, будівельне та інше сміття, що призвело до вивиху ноги позивача. У зв'язку з травмуванням ноги та необхідністю її лікування, позивач понесла витрати, які оцінює у сумі 99 583 грн. 00 коп., саме через невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань.
Крім того, позивачем не надано доказів, які б вказували на факт травмування ноги за місцем події яка мала місце саме у місті Києві шляхом виклику невідкладної екстреної медичної або у лікаря за місцем проживання, зокрема у лікувальних закладах м. Києва.
Зокрема суд звертає увагу на ту обставину, що медичне обстеження, видача довідок, а також лікування з часу події відбувалось не в місті Києві за місцем травмування, зокрема медичні документи долучені позивачем до матеріалів справи складені у міській районній лікарні м. Маріуполя, зі змісту яких взагалі неможливо встановити діагноз поставлений лікарем.
Так, з доданих до позову медичних довідок та виписок судом не встановлено причинно-наслідкового зв'язку, що підтверджує факт отримання побутової травми з вини саме відповідача, а відтак суд не знаходить правових підстав щодо задоволення позовної вимоги про стягнення матеріальної шкоди, за недоведенністю.
Позовна вимога щодо відшкодування моральної шкоди завданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 2», яку позивач оцінює у розмірі 98 927 грн. 00 коп., також не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно зі ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діяти чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
У позовній заяві позивач в обґрунтування розміру моральної шкоди посилається незаконні дії відповідачем, зокрема: надання відповідачем позивачу для підписання Договору № УЖ/Р2-1/12/04/16 від 12 квітня 2016 року, який суперечить вимогам чинного законодавства; невиконання відповідачем взятих на себе обов'язків згідно з Договором № УЖ/Р2-1/12/04/16 від 12 квітня 2016 року, що призвело, окрім іншого, до відсутності освітлення на сходових майданчиках, наявності пивних банок, будівельного та іншого сміття, і, за загальним наслідком, до вивиху ноги позивача; ненаданням ключів від поштової скриньки, що призвело до неотримання поштової кореспонденції, квитанцій позивача на оплату комунальних послуг, і, найголовніше, до отримання судових повісток, що перешкодило позивачу захищати свої права та інтереси під час розгляду справи відносно неї у суді.
Відповідно до п.п. 2, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» спори про відшкодування заподіяної фізичній особі моральної шкоди розглядається у випадках, встановлених законом, в т.ч. при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяний фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до ст.ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.
При цьому, матеріали справи не містять доказів завдання позивачу шкоди внаслідок будь-яких неправомірних дій відповідача, а доводи позивача щодо заподіяння моральної шкоди зводяться до її особистих пояснень.
Крім того, позивачем жодним чином не зазначається, з яких міркувань вона виходила, оцінюючи моральну шкоду саме у визначеному розмірі.
А відтак, факт спричинення позивачу моральної шкоди є недоведеним у належний процесуальним законом спосіб, у зв'язку із чим, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги у цій частині.
Позовна вимога щодо зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» усунути усі порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що виявлені Дарницьким районним управлінням ГУ ДСНС України в м. Києві відповідно до приписів № 381 від 21 червня 2019 року та № 170 від 05 березня 2019 року, а також Управлінням з надзвичайних ситуацій у Дарницькому районі ГУ ДСНС України в м. Києві відповідно до припису № 275 від 30 жовтня 2015 року, привести внутрішні та зовнішні комунікації у працездатний стан, усунити несправності інженерного обладнання, що порушують умови нормальної експлуатації будинку та несуть загрозу життю та майну ОСОБА_3 та інших мешканців, не знайшла свого підтвердження для задоволення з огляду на наступне.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Кодексом цивільного захисту України, Законом України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», та іншими нормативно-правовими актами, виданими на їх виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 64 Кодексу цивільного захисту України, центральний орган виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, уповноважений організовувати та здійснювати державний нагляд (контроль) щодо виконання вимог законів та інших нормативно-правових актів з питань техногенної та пожежної безпеки, цивільного захисту і діяльності аварійно-рятувальних служб.
Згідно з п. 2 ч. 3 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 № 1052, основними завданнями Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб.
Згідно з п. 39 ч. 4 цього ж Положення, ДСНС відповідно до покладених на неї завдань організовує і здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законів та інших нормативно-правових актів з питань техногенної та пожежної безпеки, цивільного захисту міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання. ДСНС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи (п. 7 Положення).
Зокрема, згідно Положення про Головне управління ДСНС України у м. Києві, затвердженого наказом ДСНС України від 13 квітня 2016 року № 175, Головне управління ДСНС України у м. Києві є територіальним органом Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, уповноваженим на забезпечення реалізації державної політики у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб.
Головне управління відповідно до покладених на нього завдань на відповідній території організовує і здійснює безпосередньо та через підпорядковані підрозділи нагляд (контроль) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сферах пожежної і техногенної безпеки та цивільного захисту місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання (п. 27 ч. 4 Положення).
До повноважень центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, належить, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) у сфері техногенної та пожежної безпеки, цивільного захисту щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства органами та суб'єктами господарювання, аварійно-рятувальними службами, зазначеними у ст. 65 цього Кодексу; складення актів перевірок, приписів про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки у разі виявлення таких порушень.
Отже, саме ГУ ДСНС у м. Києві, в силу наведених вище законодавчих норм, наділене повноваженнями щодо здійснення державного нагляду у сфері техногенної та пожежної безпеки шляхом проведення планових та позапланових перевірок відповідно до закону.
Відповідно до ст.ст. 66, 67 Кодексу цивільного захисту України, державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, здійснюється шляхом проведення планових та позапланових перевірок відповідно до закону.
На підставі п. 12 ч. 1 ст. 67 Кодексу цивільного захисту України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, серед іншого належить звернення до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, якщо ці порушення створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей.
У відповідності до ч. 2 ст. 68 Кодексу цивільного захисту України, у разі встановлення порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює загрозу життю та здоров'ю людей, посадові особи центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, звертаються до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту у порядку, встановленому законом.
За ч. 1 ст. 70 Кодексу цивільного захисту України, підставою для звернення центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, об'єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, серед іншого є: недотримання вимог пожежної безпеки, визначених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами, стандартами, нормами і правилами; порушення вимог пожежної безпеки, передбачених стандартами, нормами і правилами, під час будівництва приміщень, будівель та споруд виробничого призначення; проведення робіт з будівництва будинків та споруд, розміщення інших небезпечних об'єктів, інженерних і транспортних комунікацій, які порушують встановлений законодавством з питань техногенної безпеки порядок їх проведення або проведення яких створює загрозу безпеці населення, суб'єктам господарювання, обладнанню та майну, що в них перебувають.
У разі застосування санкцій за порушення вимог законодавства, зокрема, якщо законом передбачаються мінімальні та максимальні розміри санкцій, враховується принцип пропорційності порушення і покарання. Санкція, що застосовується до суб'єкта господарювання при першому порушенні, не може бути вищою за мінімальну санкцію, передбачену відповідним законом (ч. 2 ст. 12 Закону № 877-V).
У силу положень ч. 6 ст. 7 Закону № 877-V, за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт.
Відповідно до ст. 7 Закону № 877-V, на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.
Припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.
У разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб'єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються.
Отже, саме ДСНС у силу наведених вище законодавчих норм, наділене повноваженнями щодо здійснення державного нагляду у сфері техногенної та пожежної безпеки шляхом проведення планових та позапланових перевірок відповідно до закону.
Так, позивач у свою чергу вказує на те, що ДСНС протягом 2015-2019 років були проведені неодноразові перевірки дотримання вимог у сфері техногенної та пожежної безпеки з боку відповідача. Під час зазначених перевірок були виявленні численні порушення як в 2015 році, так і в 2019 році.
У 2019 році уповноваженими особами ДСНС було зафіксовано факти щодо неусунення відповідачем недоліків, які були виявленні в 2015 році.
За результатами проведених перевірок посадових осіб було неодноразово притягнуто до адміністративної відповідальності за недосконалий протипожежний стан.
Відповідно до колективного звернення мешканців 21 червня 2019 року Дарницьким районним управлінням ДСНС України в м. Києві було здійснено черговий плановий захід державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки відповідачем. В результаті проведеного заходу складено акт № 623 та припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки № 381 від 21 червня 2019 року.
Тобто у даному випадку, саме ДСНС має довести, що виявлені ним порушення, дійсно створюють загрозу життю та здоров'ю людей, позаяк такі обставини (порушення) Законом № 877-V прямо не передбачені у вигляді вичерпного переліку.
Аналізуючи зазначені норми, суд зазначає, що чинним законодавством передбачено звернення територіальних органів ДСНС України до адміністративного суду з позовом про застосування відповідних заходів реагування, що виникає виключно у випадку, коли виявлені за результатами перевірки суб'єкта господарювання порушення вимог законодавства в сфері техногенної та пожежної безпеки створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей, та за умови існування таких порушень на момент прийняття рішення адміністративним судом.
При цьому, така ознака як створення загрози життю та/або здоров'ю людей досить широко трактується, теоретично всі порушення протипожежних норм у тій чи іншій мірі можуть за певних умов створити загрозу життю та/або здоров'ю людей. Отже, застосування цих заходів можливе за будь-яке порушення.
З огляду на це, у кожному окремому випадку суб'єкт владних повноважень має визначати, чи створюють виявлені порушення дійсну реальну загрозу життю та здоров'ю людей у взаємозв'язку із встановленими обставинами, що мають значення для вирішення цього питання, та належним чином вмотивувати таке своє рішення.
Оскільки обов'язок доведення порушення вимог законодавства в сфері техногенної та пожежної безпеки покладено законом органи пожежного нагляду (суб'єкт владних повноважень) та мають обґрунтувати необхідність застосування запитуваного заходу реагування, а суд у даному випадку у порядку адміністративного судочинства дослідити вказані докази та надати їм відповідну правову оцінку.
З огляду на це, у кожному окремому випадку суб'єкт владних повноважень має визначати, чи створюють виявлені порушення дійсну реальну загрозу життю та здоров'ю людей у взаємозв'язку із встановленими обставинами, що мають значення для вирішення цього питання, та належним чином вмотивувати таке своє рішення.
Крім того, з пояснень представника відповідача судом встановлено, що обов'язок з дотримання правил техногенної безпеки та обслуговування будинку провадиться спеціалізованою установою ОП «СРНУ №7», на підтвердження чого суду надано суду копію відповідного договору.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 10.02.2012 у справі № 6-110цс12.
Враховуючи вище зазначене, суд приходить до висновку про невідповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права.
За таких обставин, ураховуючи обраний спосіб захисту цивільного права та інтересів позивача, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовної вимови у цій частині.
Позовні вимоги про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» щодо надання ОСОБА_3 ключі від електролічильника, технічний паспорт на електролічильник, ключі від поштової скриньки, ключі від домофону та допоміжних приміщень, перепустки на вхід у будинок та ключі від пристрою пропуску за адресою: АДРЕСА_1 , надати ОСОБА_3 інформацію щодо структури тарифів, копії актів виконаних робіт по утриманню будинку, копії паспортів, журнали обслуговування та утримування ліфтів, сертифікатів відповідності на ліфти, що експлуатуються у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , суд не знаходить підстав для задоволення, з огляду на необгрунтованість та недоведенність.
Так в обгрунтування позовних вимог у цій частині позивач вказує на те, що відповідач ухиляється від виконання умов укладених договорів, у зв'язку із чим позивач зверталась до товариства з численними актами претензіями від 19.08.2016 з даного приводу.
Долучені позивачем аналогічні акти-претензії з переліком порушень умов договору претензій не підтверджують факту ненадання чи неналежного надання житлово-комунальних послуг, крім того, предметом вказаного позову не є їх розгляд або нерозгляд.
Проте, як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 2» у відповідь на вказані акти претензії від 19.08.2016 надавало відповіді та пояснення позивачу з відповідним обгрунтуванням.
Крім того, тими ж рішеннями судів (першої та апеляційної інстації) при розгляді справи про стягнення заборгованості з позивача, було досліджено зауваження позивача щодо надання чи ненадання житлово-комунальних послуг, та встановлено, що ТОВ «РАДА 2» реагувало на численні звернення ОСОБА_3 , зокрема надсилав лист від 23 серпня 2016 року у відповідь на акти-претензії від 19 серпня 2016 року та надавав офіційну відповідь, з відповідними на те роз'ясненнями.
Так зі змісту листа ТОВ «Рада 2» вбачається, що комісією товариства було здійснено вихід за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 9 та складено акт-обстеження, з огляду на перелік порушень, вказаних у актах-претензіях, згідно якого комісією порушень не виявлено, а акти - претензії відхилені, як не обгрунтовані.
Вказаною відповідю позивачу було роз'яснено про те, що ТОВ «РАДА 2» та підприємство, яке обслуговує ліфти укладено договір, відповідно відповідальність несе виконавець послуг, який вчасно здійснює обслуговування.
Документи які позивач мала за мету отримати від відповідача як від виконавця послуг, а саме копії актів виконаних робіт по утриманню будинку, копії паспортів, журнали обслуговування та утримування ліфтів, сертифікатів відповідності на ліфти, що експлуатуються у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , було запропоновано позивачу отримати та ознайомитись в бухгалтерії для ознайомлення та зняття копій, через їх надмірно великий обсяг.
Позивачу також повідомлялось, що послуги, передбачені Договором №УЖ/Р2-1/12/04/6 від 12.04.2016 та наданя яких входило до складу тарифу, затвердженого Розпорядженням КМДА №2216 від 11.12.2012, надавалися позивачу в повному обсязі.
Посилання позивача про ненадання їй розрахунків, згідно до яких відбувається нарахурахування є безпідставними, оскільки позивач у позовній заяві особисто вказує на те, що розрахунки здійснюються відповідно до Розпоряджень КМДА №579 від 10.04.2012 та №591 від 19.06.2015 відповідно до яких має здійснюватись та здійснюється розрахунок. Крім того, вказані документи було повідомлено і позивача у відповіді товариства на її звернення.
Крім того, суд звертає увагу позивача натому, що умовами договорів жодним чином не передбачений порядок, яким чином відповідач мав би надавати речі (ключі) та запитувані документи, перелік яких визначений у п.6 та п.7 позовних вимог, а не інакше як за особистим зверненням особи за потреби до товариства з будь-якого приводу.
У свою чергу, сама позивач вказує на те, що у вказаній квартирі не проживає, а відтак і не може отримати комунальні послуги, речі (ключі) та запитувані документи від відповідача.
Так само в межах заявлених позовних вимог і наданих суду доказів не встановлено порушення прав позивача зі сторони відповідача щодо користування поштовою скринькою, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що саме відповідач встановлював поштові скриньки у будинку, та має володіти та видавати позивачу такі ключі.
Посилання позивача на те, що відповідач не передав ні постачальнику електричної енергії (ПАТ Київенерго), ні власникам квартир (споживачам) паспорта електричних лічильників, що позбавляє споживачів в подальшому здійснювати повірку та обслуговування електричних лічильників, що вказує на блокування відповідачем доступу позивачу до електричного лічильника фіксувалось актом від 13 вересня 2016 року, що складений представником ПАТ «Київенерго» та споживачем ОСОБА_3 , оцінюється критично та жодним чином не може бути належним тому доказом, оскільки, по-перше, вказаний акт має досить застарілу дату його складення у розрізі звернення позивача з даним позовом до суду, та по-друге, матеріали справи не містять доказів обізнаності з вказаним документом та звернення до відповідача з данного приводу.
Таким чином, судом не встановлено порушень прав позивача з боку відповідача, які б підлягали судовому захисту, а доводи викладені позивачем у позовній заяві грунтуються лише на суб'єктивному баченні позивача на умови укладених договорів щодо надання або ненадання відповідачем послуг та здійснення господарської діяльності.
Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Статтею ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Законодавцем визначено, а саме ч. 1 ст. 79 ЦПК України, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 12 ЦПК України).
Натомість роль суду зводиться до керування ходом судового процесу; роз'яснення у випадку необхідності учасникам судового процесу їхніх процесуальних прав та обов'язків, наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК (п.п. 1, 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України).
Позовна вимога про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» демонтувати камери відеоспостереження та рекламні стенди у ліфтах (не передбачених виробником ліфтових кабін), розташованих у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не знайшли будь-яких доказів та обгрунтувань з боку позивача, щодо відповідальності відповідача за їх встановлення (розміщення рекламних стендів) та обслуговування, та як наслідок їх демонтаж, у розрізі умов укладеного договору про надання послуг, за умовами якого підприємство надає власнику послуги з забезпечення пропускного режиму та платне користування і обслуговування переговорного пристрою у під'їзді в будинку АДРЕСА_1 .
Крім того, як встановлено судом з пояснень представника відповідача у ході розгляду справи ТОВ «РАДА 2» не є виконавцем та власником камер відео нагляду. Вказана обставина стороною позивача не була спростована, а відтак заслуговує на увагу суду.
Посилання позивача на те, що вона не надавала згоду як на встановлення камер відеоспостереження, так і так звану «мовчазну згоду» на фото чи відеофіксацію камерами відеоспостереження її особистого приватного життя, не можуть бути покладені в основу рішення, оскільки позивач хоча і є власником квартири у багатоповерховому будинку, та не одноособово користується приміщеннями будинку та місцями загального користування всіма мешканцями будинку де встановлені камери відеоспостереження, а саме біля ліфтів, у будинку АДРЕСА_1 для здійснення зйомки спільного коридору, а при цьому їх демонтаж може порушити права на безпеку інших власників квартир та мешканців будинку.
Доводи позивача на те, що встановлені камери відеоспостереження дозволяють відповідачу безперешкодно збирати данні про всіх мешканців будинку та членів їх родин, родичів, друзів, у тому числі збирати данні про особисте життя ОСОБА_3 не знайшли свого підтвердження у належний до процесуального закону спосіб, та грунтуються виключно на поясненнях самого позивача.
Також, суд звертає увагу на тому, що камери відеоспостереження, встановлені за дверима від пристрою пропуску, як вказує сама позивач, навпаки є місцем загального користування всіма мешканцями будинку, а не місцем з обмеженим доступом, хоча і допуском лише для мешканців будинку, а відтак на переконання суду відповідач не повинен був отримувати письмову згоду всіх мешканців та позивача, оскільки позивач підписуючи договір достеменно знала про предмет укладених на те договорів, та встановлення пристроїв для відеофіксації, задля нічого іншого як забезпечення безпеки мешканців будинку.
Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
При цьому, пунктом 7.6. Договору № К/Р2-2/12/04/16 від 12.04.2016 та пунктом 8.10. Договору № УЖ/Р2-1/12/04/16 позивач надавала особисту згоду на обробку персональних даних, а саме: збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, адаптування, зміни, поновлення, використання і поширення, знеособлення, знищення відомостей про фізичну особу.
Таким чином, судом не встановлено порушень немайнових прав позивача з боку відповідача у розрізі норм закону.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв'язку з положеннями ст. 44 повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства.
Відповідно до п. 2 та 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається в межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Зазначення доказів - це інформація, повідомлення про конкретні засоби доказування, на підставі яких підтверджується наявність чи відсутність викладених обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, що було виконано стороною позивача.
Якість доказування забезпечується визначеним ЦПК процесуальним порядком і способом їх дослідження.
Особливість по доказуванню полягає в тому, що воно виступає як право і обов'язок осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, тобто мають право на доказування.
Сторони, подаючи докази, реалізують своє право по доказуванню і одночасно виконують обов'язок по доказуванню. Обов'язок по доказуванню покладається на того, хто звернувся за допомогою до суду.
Право доказування виступає як можливість подання доказів, участь в їх дослідженні, попередній оцінці та гарантується сукупністю процесуальних засобів і реалізується по волі заінтересованих осіб особисто або за допомогою суду у відповідності з своїми інтересами та вибором способу поведінки.
Обов'язок по доказуванню полягає у необхідності виконання комплексу відповідних дій, який гарантується настанням несприятливих правових наслідків у випадку їх невиконання, зокрема, відмовою суду визнати наявність юридичного факту у разі невиконання стороною обов'язку по його доказуванню; якщо позивач не доведе підставу вимоги, то в позові належить відмовити.
Невиконання обов'язку по доказуванню для сторін й інших суб'єктів правового спору матиме матеріально-правові і процесуально-правові наслідки.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Інші доводи позовної заяви не потребують додаткового дослідження з боку суду, оскільки є не предметом доказування заявлених позовних вимог, та не впливають на результат вирішення справи.
Судовий збір не підлягає стягненню, у зв'язку з відмовою в задоволенні позову, згідно ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203, 251, 252, 256, 257, 261, 257, 267 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12-13, 76-81, 133, 141, 200, 206, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -
У задоволені позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 2" про захист прав споживачів, визнання договорів недійсними, відшкодування шкоди та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя: