Справа № 603/472/21
Провадження №2/603/17/2022
"12" липня 2022 р. м. Монастириська
Монастириський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючого-судді Галіяна І.М.,
за участі:
секретаря судового засідання - Коцура А.В.
учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 - не з'явилася
представник позивача: адвокат Андрусенко Ігор Ярославович
відповідач: ОСОБА_2 - не з'явився
представник відповідача: ОСОБА_3 - не з'явився
третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування Монастириської міської ради - не з'явився
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування Монастириської міської ради, про позбавлення батьківських прав,
У серпні 2021 року представник позивачки ОСОБА_1 адвокат - Андрусенко І.Я. звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Монастириської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що з 22 жовтня 2010 року до 18 вересня 2012 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час перебування сторін у шлюбі, народився син ОСОБА_4 .
З народження, син ОСОБА_5 проживає разом з мамою та дідусем і бабусею в АДРЕСА_1 у будинку тата позивачки - ОСОБА_6 .. ОСОБА_5 хворіє на вроджену ваду серця, тому потребує постійного нагляду та лікування. Відповідач протягом шести років ухиляється від виконання батьківських обов'язків, зокрема, не відвідував навчальний заклад де навчається син, не цікавився його особистим життям, не вітав дитину зі святами.
Посилаючись на те, що батько дитини ОСОБА_2 свідомо нехтує своїми обов'язками щодо виховання сина, що суперечить інтересам дитини, представник позивача - адвокат Андрусенко І.Я. просив позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Ухвалою від 01 вересня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 21 грудня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача - адвокат Андрусенко І.Я. в судовому засіданні позов підтримав з підстав викладених у позовній заяві, просив його задовольнити.
Відповідач у заяві від 11 травня 2022 року просив справу розглядати без його участі. Також у цій ж заяві категорично заперечив щодо позбавлення його батьківських прав зазначивши, що ніколи не уникав зустрічі з сином, однак через те, що перебував за межами території України не приймав участі у його вихованні. Разом з тим, завжди підтримував сина матеріально. Повідомив, що має іншу сім'ю та утриманців. Вказав, що після розірвання шлюбу позивачка, образившись на нього, маніпулювала сином та чинила перешкоди у побаченні з ним (а.с. 144-145).
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, надавши до суду заяву про розгляд справи за його відсутності й зазначивши про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_4 .
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, втім повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи.
Свідок ОСОБА_7 - мати позивачки, суду показала, що ОСОБА_2 є тільки біологічним батьком. За 11 років не цікавився життям сина, участі у вихованні не бере, хоча перешкод йому не чиниться. До сина не навідується, у школу не приходе. Певний період сплачував аліменти. Дитина має вроджену ваду серця, при лікуванні (оперативному втручанні) батько матеріально не допомагав та не цікавився долею сина. Зараз дитина та позивач проживають у Чехії. Позивачка працює, а онук навчається у школі.
Свідок ОСОБА_8 , сусідка позивачки, суду показала, що за одинадцять років жодного разу не помічала щоб ОСОБА_2 навідувався до свого сина ОСОБА_5 коли той проживав у с. Підлісне.
Розглянувши матеріали справи судом встановлене наступне.
22.10.2010 року позивачка ОСОБА_1 уклала шлюб з відповідачем, який вони зареєстрували у Горожанській сільській раді Монастириського району Тернопільської області, актовий запис №02.
За час шлюбу у них народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 28.03.2011 року (а.с.8).
18.09.2012 року шлюб між сторонами розірвано Монастириським районним судом Тернопільської області (а.с.10).
19.01.2018 року Монастириським районним судом Тернопільської області було видано судовий наказ про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_9 на утримання сина ОСОБА_4 (а.с.11).
26.11.2020 року позивачка уклала шлюб із ОСОБА_10 та змінила прізвище із « ОСОБА_11 » на « ОСОБА_12 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 виданого 26.11.2020 року (а.с.7).
Відповідач ОСОБА_2 має іншу сім'ю та утриманців.
Відповідач ОСОБА_2 у заяві адресованій суду визнав, що через те, що перебував за межами території України не приймав участі у вихованні сина, однак завжди підтримував його матеріально.
29.10.2021 року виконавчим комітетом Монастириської міської ради Тернопільської області як органом опіки та піклування надано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_4 (а.с.51-54).
При розгляді даної справи судом встановлено, що до ОСОБА_2 (відповідача) жодного разу не вживалися превентивні заходи впливу через ухилення від виконання ним своїх обов'язків по вихованню дитини. Також, відповідач не був притягнутий до адміністративної відповідальності за ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини (стаття 184 КУпАП).
Наостанок, судом встановлено, що батько бажає спілкуватися із сином, оскільки про це указує в заяві, а також, що позивачка не заперечує щоб між дитиною та батьком був установлений нормальний психологічний контакт.
Заслухавши пояснення та дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини. Тому, у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати.
Позбавлення батьківських прав - це водночас і санкція за протиправну винну поведінку матері або батька, яку можна вважати юридичною відповідальністю.
Тлумачення частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має, зокрема, один з батьків (стаття 165 СК України).
Звертаючись до суду з цим позовом, представник позивачки ОСОБА_1 адвокат - Андрусенко І.Я. покликався на ухилення ОСОБА_2 від виконання обов'язків, пов'язаних з вихованням сина ОСОБА_5 .
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Савіни проти України» вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (пункт 49). Держава має позитивний обов'язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (пункт 52).
Крім цього, у своїй практиці Європейський суд звертає увагу на те, що оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (рішення від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року, у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є сталою.
Отже, підсумовуючи наведене, суд повинен зважити на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Як установлено судом, відповідач не приймав участі у вихованні сина, оскільки йому чинилися перешкоди в зустрічах з сином та через те, що перебував за межами території України. Окрім цього судом встановлено, що відповідач сплачував аліменти на утримання сина та матеріально його забезпечував, що не оспорювалося позивачкою. Відповідач ОСОБА_2 проявляє інтерес щодо свого сина ОСОБА_5 та заперечує щодо позбавлення його батьківських прав.
Судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки. У справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів поліції, притягнення до адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування. Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно його сина є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками.
Водночас позивачкою не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та його винної поведінки, а особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
Частинами 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів про позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Поряд з цим, висновок органу опіки і піклування має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду, а тому суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Судом встановлено, що питання позбавлення відповідача батьківських прав було предметом розгляду органу опіки та піклування.
29.10.2021 року виконавчим комітетом Монастириської міської ради Тернопільської області як органом опіки та піклування надано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_4 .
Натомість, вказаний висновок не можна вважати достатньо обґрунтованим, оскільки він не містить посилань на конкретні докази, на підставі яких орган опіки та піклування прийшов до висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітнього сина. Також висновок приймався без участі відповідача, він не містить переконливих доводів стосовно того, що така міра буде відповідати інтересам дитини, матиме позитивний вплив на її виховання та подальшу долю.
Надані позивачем докази, зокрема, покази свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , з достовірністю не свідчать про умисне ухилення відповідача ОСОБА_2 , від виконання батьківських обов'язків відносно малолітнього сина.
Матеріали даної справи не містять належних та допустимих доказів, які із впевненістю та поза всіляким сумнівом давали б можливість встановити факт умисного ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов'язків.
Важливо вказати й на те, що недостатнє спілкування з дитиною не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав.
Більше того, за встановлених судом обставин можна дійти висновку, що спілкування відповідача із сином ОСОБА_5 частково залежало й від позиції позивачки ОСОБА_1 та перебуванням сина на території України у той період коли в Україні був відповідач, тобто не лише відповідач зобов'язаний був уживати певних заходів, а й діяння позивачки мали узгоджуватися із потребою дитини спілкуватися з батьком, оскільки першочерговий інтерес дитини полягає, в тому числі, у регулярному контакті з рідним (біологічним) батьком.
За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також зваживши на те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про позбавлення відповідача батьківських прав є передчасними та не підлягають задоволенню, оскільки позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини.
З огляду на зазначене у позові слід відмовити.
Поряд з цим, досліджені в справі докази та встановлені в судовому засіданні обставини дають підстави вважати, що відповідач ОСОБА_2 дійсно не в повній мірі виконує свої батьківські обов'язки щодо неповнолітнього сина ОСОБА_5 , який потребує батьківської уваги та турботи, а тому, суд вважає, що поведінка відповідача по відношенню до свого неповнолітнього сина містить ознаки неналежного виконання батьківських обов'язків, що виражається у відсутності в належному обсязі турботи про сина, інтересу до його фізичного і духовного розвитку, навчання, підготовки до самостійного життя, безпосередньої його участі у вихованні дитини. Обов'язок батька не зводиться лише до утримання дитини матеріально.
За таких обставин, суд вважає за доцільне попередити відповідача ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина, поклавши контроль за виконанням ним батьківських обов'язків на органи опіки та піклування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 19, 121, 125, 141, 150, 155, 164, 165 Сімейного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 5, 12, 76-81, 89, 141, 178, 247, 263-265, 280, 281, 354, 355 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог представника позивача адвоката Андрусенка Ігоря Ярославовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - відмовити.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінення ставлення до виховання своєї дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Органу опіки та піклування Монастириської міської ради поставити на контроль виконання батьківських обов'язків ОСОБА_2 щодо його дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі ухвалення рішення за відсутності учасників справи протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.
У разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення чи ухвалення рішення за відсутності учасників справи або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 14 липня 2022 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП НОМЕР_3 ), адреса: с.Підлісне Монастириська ТГ Чортківського району Тернопільської області.
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: с.Горожанка Монастириська ТГ Чортківського району Тернопільської області, зареєстрованого згідно встановлених судом даних за адресою: вул.Першотравнева 24 с.Горожанка Монастириська міська громада Чортківського району Тернопільської області.
Третя особа, яка не заявляє самостійниїх вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Монастириської міської ради, (Код ЄДРПОУ 04058433), адреса: вул. Шевченка, 19 м.Монастириська Чортківський район Тернопільська область.
Суддя І. М. Галіян