14 липня 2022 року
м. Київ
справа № 2а-0770/791/12
адміністративне провадження № К/990/16545/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Бучик А.Ю., перевіривши касаційну скаргу Міністерства фінансів України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2022 року у справі № 2а-0770/791/12 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України, третя особа - Кабінет Міністрів України, про визнання дії та бездіяльності протиправними,
В червні 2010 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства фінансів України № 650 від 08.05.2009 «Про зупинення дії ліцензій Міністерства фінансів України на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор».
Справа неодноразово розглядалась судами різних інстанцій.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.12.2021, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2022, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства фінансів України № 650 від 08.05.2009 «Про зупинення дії ліцензій Міністерства фінансів України на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор» в частині зупинення дії ліцензії Міністерства фінансів України серії АВ №082992 на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах), що видана ОСОБА_1 22.06.2006.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
30.06.2022 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства фінансів України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.12.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2022 у справі №2а-0770/791/12.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 44 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, маючи намір добросовісно реалізувати належне їм право на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ч. 2 і 3 ст. 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги передбачені ст. 330 КАС України.
Згідно з п. 4 ч. 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом.
Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, скаржником зазначено про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №522/3665/17.
Водночас, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Наведена скаржником постанова Верховного Суду ухвалена за інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання скаржника на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаній постанові Верховного Суду, є безпідставними.
Так, у справі №522/3665/17 спір стосувався питання надання податкових пільг з плати за землю.
У справі 2а-0770/791/12 предметом розгляду є наказ про зупинення дії ліцензій Міністерства фінансів України на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор.
З урахуванням викладеного, подібності правовідносин не вбачається.
Також як на підставу касаційного оскарження скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у їх сукупності (як взаємопов'язаних у спірних правовідносинах) таких норм права у їх взаємозв'язку: статті 22 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", підп. 2 пункту 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.05.2009 № 494-р "Про заходи щодо підвищення рівня безпеки громадян", Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 №1837.
Суд звертає увагу на те, що у випадку посилання скаржником на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження, скаржнику необхідно зазначити конкретну норму матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом та у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Крім того, вказана скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування мало ставитися перед судами попередніх інстанцій в межах правових підстав позову.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що фактично скарга відповідача в частині наведеного обґрунтування вимог до суду касаційної інстанції, містить лише нормативне обґрунтування, без зазначення того, у чому полягає порушення судами першої та апеляційної інстанцій при застосуванні вказаної норми права.
Крім того, скаржником не зазначено, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, більшість її доводів пов'язані виключно з порушенням судами норм процесуального права щодо недослідження наявних у матеріалах справи доказів, які відповідно до частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд. Проте такі доводи можуть бути прийнятними виключно за умови висновку про обґрунтованість підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, що, скаржником, у свою чергу, не реалізовано.
Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи, що скаржником не викладено обґрунтованих підстав передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 4 статті 328 КАС України (на які він посилається) для оскарження судового рішення у касаційному порядку, зокрема, не наведено доводів, які є підставами для відкриття касаційного провадження, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Відповідно до ч. 7 ст. 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному ст. 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Міністерства фінансів України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.12.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2022 у справі №2а-0770/791/12 - повернути скаржнику.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя А.Ю. Бучик