14 липня 2022 року
м. Київ
справа №240/9299/21
адміністративне провадження № К/990/16555/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року у справі № 240/9299/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1, яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 та пункту 1 примітки Додатку 1 та примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 при обчисленні в період з 01.01.2019 по 30.11.2020 розмірів її посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме: не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок її грошового забезпечення та доплатити за період з 13.02.2020 по 30.11.2020 належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу 3050 грн на місяць та окладу за військовим званням 630 грн на місяць, визначених з урахуванням пункту 1 примітки Додатку 1 та примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №294-ІХ від 14.11.2019 на 01.01.2020 на відповідні тарифні коефіцієнти; за період з 13.02.2020 по 30.11.2020 належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошової допомоги для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого із розмірів її посадового окладу 3050 грн на місяць, та розміру окладу за військове звання 630 грн на місяць, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ на 01.01.2020, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти; належну з урахуванням проведених раніше виплат грошову компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки у зв'язку зі звільненням з військової служби, нараховану із грошового забезпечення, обчисленого із розміру посадового окладу 3050 грн та розміру окладу за військове звання 630 грн, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ на 01.01.2020, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
30 червня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року у справі № 240/9299/21 (направлена засобами поштового зв'язку 27 червня 2022 року) .
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII.
Частиною першою статті 13 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які, у розумінні Закону України "Про запобігання корупції", займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій убачається, що позивачка проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1.
Відомостей про те, що позивач є службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, у системному зв'язку з положеннями примітки до статті 51-3 Закону України "Про запобігання корупції" (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду), суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
За таких обставин і правового регулювання публічно-правовий спір у цій справі відноситься до справ незначної складності.
У касаційній скарзі скаржниця посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 4 постанови КМУ в редакції, чинній з 29.01.2020. На думку заявниці, такий правовий висновок може вплинути на порядок нарахування грошового забезпечення значного кола осіб, а тому касаційна стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Разом з цим, скаржниця зазначає, що ця справа має для неї виняткове значення, оскільки їй було безпідставно відмовлено у перерахунку грошового забезпечення з посиланням на правові висновки Верховного Суду, які не стосуються обставин цієї справи та предмету її позовних вимог. Звертає увагу, що належний їй згідно з законом розмір грошового забезпечення є єдиним джерелом її існування, а тому має для неї критичне значення.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на те, що вони мають загальний характер. Заявницею не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розумінні та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Судом установлено, що у касаційній скарзі ОСОБА_1 лише посилається на велику кількість подібних, на її думку, справ, що перебували на розгляді у судах апеляційних інстанцій, а також безпідставне, на її думку, застосування судами у цій справі правових позицій Верховного Суду, без вмотивованого обґрунтування таких доводів. Заявниця фвктично вказує на суб'єктивні чинники та визначає грошове забезпечення, як єдине джерело доходу.
Суд зауважує, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Таким чином, Суд критично оцінює доводи скаржниці, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Щодо доводів скаржниці, що справа має для неї виняткове значення з тих підстав, що вона має право на перерахунок грошового забезпечення, а суди попередніх інстанцій не правильно застосували висновки Верховного Суду, то Суд зазначає, що такі мотиви мають суб'єктивний характер. Загальні посилання щодо права на перерахунок грошового забезпечення на підставі постанови КМУ, щодо застосування положень якої вже сформовано відповідний висновок Верховним Судом, за відсутності вмотивованих підстав, не свідчать про винятковість цієї справи.
Водночас Суд звертає увагу скаржника на правові позиції Верховного Суду, зокрема, висловлені в постановах від 27 травня 2021 року у справі №520/5794/2020, від 11 лютого 2021 року у справі №200/3757/20-а, від 11 лютого 2021 року у справі №200/3774/20-а, від 11 лютого 2021 року у справі № 240/11952/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 240/12309/20, згідно з якими Верховний Суд дійшов висновку про те, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Отож, зазначені скаржницею у касаційній скарзі обставини, не свідчать про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення. Також скаржницею не виділено специфічних вимог, що дають підстави вважати, що ця справа має виняткове значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору, що вказує на необґрунтованість наявності обставин, визначених підпунктами "а", "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, з урахуванням наведених вимог чинного законодавства.
Мотиви, наведені у касаційній скарзі, фактично зводяться лише до переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм чинного законодавства.
Таким чином, касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Щодо посилання скаржниці на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржниця, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Суд також ураховує позицію, висловлену Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) в ухвалі від 09 жовтня 2018 року, щодо неприйнятності заяви у справі "Азюковська проти України" (заява №26293/18), в якій заявником оскаржувалася відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, ЄСПЛ указав, що застосування критерію малозначності у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті провадження необхідно відмовити.
З огляду на зазначене, Суд не вирішує клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Керуючись статтями 12, 13, 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року у справі № 240/9299/21.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко