13 липня 2022 року
м. Київ
справа № 640/25099/21
адміністративне провадження № К/990/17119/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2022 року у справі № 640/25099/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Київського апеляційного суду про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,
Позивачка звернулася до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Київського апеляційного суду про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 550 993,81 грн суддівської винагороди в частині суми обмеження, встановленої частиною першою статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».
Допущено негайне виконання рішення суду Державною судовою адміністрацією України у межах суми стягнення за один місяць.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2021 року в частині про визнання протиправними дій Державної судової адміністрації України щодо обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - скасовано. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2021 року - залишено без змін.
У поданій касаційній скарзі представник відповідача з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
У касаційній скарзі відповідач підставами касаційного оскарження вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25 липня 2017 року у справі № 804/3790/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 814/1274/17; ухвалах від 23 січня 2019 року у справі № 820/2462/17 та від 25 липня 2019 року у справі № 804/3790/17.
В обґрунтування зазначених посилань, представник відповідача процитував уривок з цих постанов, а саме вказав: "що рішення Конституційного Суду України не має ретроактивної дії та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, отже, таке рішення не може вплинути на спірні правовідносини, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення".
Також, в касаційній скарзі скаржник послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17, де зроблено висновок: «скасування нормативно-правового акту передбачає втрату його чинності з моменту його прийняття, визнання ж закону неконституційним не передбачає його скасування, а зумовлює втрату чинності з дня прийняття Конституційним Судом України рішення про це. Таким чином, у разі визнання закону неконституційним, він втрачає чинність не раніше дня ухвалення такого рішення, тобто залишається чинним протягом певного проміжку часу з дня прийняття до дня втрати чинності, у зв'язку з цим правова основа правовідносин, що діяли в цей період, залишається легітимною...»
Верховний Суд зазначає, що цитування уривків з постанов Верховного Суду в частині не є належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судом апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2022 року у справі № 640/25099/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Київського апеляційного суду про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів повернути скаржнику.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.
СуддяМ.В. Білак