13 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/13678/21 пров. № А/857/4606/22 № А/857/6763/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Іщук Л. П.,
суддів - Обрізка І. М., Шинкар Т. І.,
за участю секретаря судового засідання - Смолинця А. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року, ухвалене головуючим суддею Москалем Р. М. о 13:20 год у м. Львові, і на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2022 року, ухвалене головуючим суддею Москалем Р. М. у м. Львові, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання незаконним наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
17.08.2021 ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, в якому просить:
- визнати незаконним наказ від 31.03.2021 №108-к «Про звільнення працівників Головного управління Держгеокадастру у Львівській області» про її звільнення;
- поновити на посаді начальника відділу контролю за використанням та охороною земель у Дрогобицькому, Жидачівському, Стрийському, Сколівському районах та у м. Дрогобичі Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області;
- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.04.2021 до винесення рішення суду з розрахунку середньоденного заробітку 441,68 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказує на порушення відповідачем процедури звільнення з публічної служби, оскільки спірний наказ прийнято після спливу строку дії попередження про таке звільнення та без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації. Вказує на несвоєчасність здійснення розрахунку при звільненні - через 4 дні після звільнення та на невручення їй копії наказу в повному обсязі, а лише витягу з такого наказу. Звертає увагу, що підставою для прийняття наказу про її звільнення були постанова Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 №1118 «Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» та наказ Держгеокадастру від 24.11.2020 №504 «Про ліквідацію та утворення територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру». Разом з тим, станом на останній її робочий день (05.04.2021) обставини, що були підставою для звільнення перестали існувати, так як постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2021 №301 було відмінено рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31.01.2022 адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 31.03.2021 №108-к «Про звільнення працівників Головного управління Держгеокадастру у Львівській області» в частині, що стосується звільнення позивача 05.04.2021 із займаної посади начальника відділу контролю за використанням та охороною земель у Дрогобицькому, Жидачівському, Стрийському, Сколівському районах та у м. Дрогобичі Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (у зв'язку із ліквідацією Головного управління Держгеокадастру у Львівській області як юридичної особи публічного права); поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу контролю за використанням та охороною земель у Дрогобицькому, Жидачівському, Стрийському, Сколівському районах та у м. Дрогобичі Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області; стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 86963,05 грн.
04.02.2022 позивачем подано до суду заяву про вирішення судових витрат, згідно з якою нею понесено судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8250 грн, які просила стягнути з відповідача.
Головне управління Держгеокадастру у Львівській області подало заперечення на згадану заяву щодо відшкодування судових витрат, в якій просить зменшити розмір витрат на правничу допомогу з покликанням на те, що договір від 28.09.2021 носить загальний характер і не передбачає представництво інтересів позивача по конкретній справі; вартість підготовки відповіді на відзив та заперечень на заяву про залишення позовної заяви без розгляду є очевидно завищеними та не містять інших аргументів, ніж ті, що зазначені в попередніх заявах по суті справи. Зазначає, що дана справа є справою незначної складності і не потребує значних витрат зусиль та часу для формування правової позиції, а тому заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8250 грн є очевидно завищеними, необґрунтованими та неспівмірними зі складністю справи.
Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2022 стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Львівській області витрати на правничу допомогу в розмірі 8250 грн.
Не погодившись із рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області подало апеляційні скарги, у яких, з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове - про відмову в задоволенні позову.
Вимоги апеляційних скарг обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не враховано тієї обставини, що позивача звільнено у зв'язку з ліквідацією Головного управління Держгеокадастру у Львівській області як юридичної особи публічного права на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1118 «Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру», яка була чинною на момент прийняття спірного наказу. Вказує, що відповідачем дотримано процедуру, строки, порядок проведення розрахунку при звільненні з державної служби ОСОБА_1 . Зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин наявність чи відсутність вакантних посад, або зміни штатної чисельності в державному органі не мали правового значення з огляду на відсутність обов'язку керівника пропонувати будь-які посади державному службовцю чи здійснювати його працевлаштування. В частині стягнення в користь позивача судових витрат на правничу допомогу звертає увагу, що позивач не обґрунтував заявлені витрати на правничу допомогу у даній справі та їх розумність і співмірність витраченому адвокатом часу.
Позивач подала відзиви на апеляційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, в яких їх заперечує, покликається на законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції, просить залишити їх без змін.
В судовому засіданні представник відповідача підтримала вимоги апеляційних скарг та просила їх задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційних скарг, покликаючись на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в їх задоволенні.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу на рішення суду слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу на додаткове рішення задовольнити частково з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходила державну службу в органах Держгеокадастру та з 27.12.2019 обіймала посаду начальника відділу контролю за використанням та охороною земель у Дрогобицькому, Жидачівському, Стрийському, Сколівському районах та у м. Дрогобичі Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 №1118 «Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» (далі - Постанова № 1118) вирішено:
1. Ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1, серед них Головне управління Держгеокадастру у Львівській області;
2. Погодитися з пропозицією Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства щодо утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру як структурних підрозділів апарату зазначеної Служби за переліком згідно з додатком 2, серед них Управління Держгеокадастру у Львівській області.
24.11.2020 на виконання Постанови № 1118 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру видала наказ № 504 «Про ліквідацію та утворення територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру», згідно з яким вирішено: ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) згідно з додатком 1; затвердити голів і заступників голів комісій з ліквідації територіальних органів Держгеокадастру згідно з додатком 2; утворити територіальні органи Держгеокадастру як структурні підрозділи апарату Держгеокадастру згідно з додатком 3.
01.03.2021 Головне управління Держгеокадастру у Львівській області попередило ОСОБА_1 про майбутнє звільнення із займаної посади начальника відділу контролю за використанням та охороною земель у Дрогобицькому, Жидачівському, Стрийському, Сколівському районах та у м. Дрогобичі Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області згідно з пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». В попередженні зазначено, що строк його дії становить 30 календарних днів з моменту ознайомлення з таким.
Наказом голови комісії з ліквідації - начальника Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 31.03.2021 №108-к «Про звільнення працівників Головного управління Держгеокадастру у Львівській області» відповідно до пункту 1-1 частини першої, частин четвертої та п'ятої статті 87 Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1118, наказу Держгеокадастру від 24.11.2020 №504, пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України звільнено 05.04.2021 або у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, із займаних посад у зв'язку із ліквідацією як юридичної особи публічного права Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, працівників, зокрема, ОСОБА_1 , начальника відділу контролю за використанням та охороною земель у Дрогобицькому, Жидачівському, Стрийському, Сколівському районах та у м. Дрогобичі Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.
05.04.2021 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 301 «Питання територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру», якою відмінено рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком, зокрема, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області. Також визнано такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1118 «Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру».
19.04.2021 наказом Держгеокадастру № 210 «Про відміну рішення про ліквідацію територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру», на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2021 № 301 «Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру», відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, осіб підприємців та громадських формувань», відмінено рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком, зокрема, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області. Визнано такими, що втратили чинність, накази Держгеокадастру від 24.11.2020 № 504 «Про ліквідацію та утворення територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру» та від 24.11.2020 № 505 «Про затвердження Плану заходів щодо реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1118 «Питання функціонування територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру».
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивача протиправно звільнено з державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», оскільки за фактичних обставин справи мала місце реорганізація, а не ліквідація Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, однак, відповідач як роботодавець не виконав обов'язку щодо працевлаштування працівників у встановленому порядку (пропозиція рівнозначної чи нижчої посади) в новоутвореному структурному підрозділі Держгеокадастру.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі Закон № 889-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин першої-третьої статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відтак, відносини, зокрема, щодо припинення державної служби, регулюються Законом № 889-VIII. Застосування до відносин щодо припинення державної служби законодавства про працю можливе лише в частині відносин, що не врегульовані Законом № 889-VIII, який по відношенню до Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) є спеціальним законом, що регулює правовідносини, в тому числі щодо припинення державної служби.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Відповідно до пунктів 1, 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.
Частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII передбачено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Як встановлено з матеріалів справи, звільнення позивача на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII пов'язано з ліквідацією Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, як юридичної особи публічного права.
Так, Постановою №1118 вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1 (пункт 1) та погодитися з пропозицією Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства щодо утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру як структурних підрозділів апарату зазначеної Служби за переліком згідно з додатком 2 (пункт 2).
До Переліку територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, що ліквідовуються як юридичні особи публічного права, включене, зокрема, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, а до Переліку територіальних органів, що утворюються як структурні підрозділи апарату Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, Управління Держгеокадастру у Львівській області.
У пункті 3 цієї постанови встановлено, що територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення структурних підрозділів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру згідно з пунктом 2 цієї постанови.
Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд України в постановах від 17.10.2011 (справа № 21-237а11), від 04.03.2014 (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28.10.2014 (справа №21-484а14), від 19.01.2016 (справа № 810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Ця позиція підтримана також Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12.12.2018 (справа №826/25887/15) і від 17.07.2019 (справа №820/2932/16).
Враховуючи викладене, на підставі Постанови № 1118 фактично відбулася не ліквідація Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, а його реорганізація.
Крім цього, слід зазначити, що 05.04.2021 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» №301, яка набрала чинності 10.04.2021 (далі - Постанова №301), якою відмінено рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком; визнано такою, що втратила чинність, Постанову № 1118.
В Додатку до Постанови № 301 визначено перелік територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, рішення про ліквідацію яких відміняється, серед яких, зокрема, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області.
На виконання Постанови №301 Держгеокадастром також було видано наказ № 210 «Про відміну рішення про ліквідацію територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру», відповідно до якого визнано такими, що втратили чинність накази Держгеокадастру від 24.11.2020 № 504 «Про ліквідацію та утворення територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру» та від 24.11.2020 №505 «Про затвердження Плану заходів щодо реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 р. № 1118 «Питання функціонування територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру».
У зв'язку із прийняттям таких постанов Кабінетом Міністрів України відмінено ліквідацію територіальних органів Держгеокадастру і фактично повернуто їх правовий статус у первісний стан, а тому і відсутні правові підстави для припинення юридичних осіб публічного права та відповідно для звільнення посадових осіб територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку відбулася саме реорганізація відповідного територіального органу Держгеокадастру, що тягне за собою необхідність дотримання роботодавцем визначених чинним законодавством гарантій для працівників при реорганізації. Тобто, роботодавець не може обмежитися лише попередженням працівника про відповідні зміни за два місяці до їх настання, а повинен також врахувати переважне право працівника на залишення на роботі, а в разі неможливості залишення працівника на роботі, повинен вживати заходів щодо його працевлаштування (пропонувати іншу роботу), звільнення ж може відбутися тільки при неможливості переведення працівника за відповідною професією чи спеціальністю або його відмови від цього.
Водночас, при оспорюваному звільненні позивача роботодавцем не було дотримано відповідної процедури звільнення. Зокрема, позивачу із часу попередження про наступне вивільнення та по день звільнення не було запропоновано іншої роботи за відповідною професією чи спеціальністю.
Відтак, відповідач як роботодавець не виконав свого обов'язку щодо надання працівнику пропозицій вакантних посад для їх зайняття, позаяк, не запропонував позивачу вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку вона може виконувати з урахуванням освіти, кваліфікації, досвіду тощо в період із попередженням про вивільнення та до дня звільнення. При цьому, роботодавець (відповідач) не довів також факту відсутності вакантних посад на час звільнення позивача, які вона могла би зайняти, а відтак, не обґрунтував правомірність звільнення позивача, з урахуванням неможливості переведення та з дотриманням ним вимог щодо переважного права на залишенні на роботі.
Відповідно до пунктів 18, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Враховуючи зазначене вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем було порушено процедуру звільнення позивача з державної служби при фактичній реорганізації територіального органу Держгеокадастру. Відтак, наказ від 31.03.2021 №108-к «Про звільнення працівників Головного управління Держгеокадастру у Львівській області» в частині, що стосується позивача, підлягає скасуванню.
Наведені відповідачем доводи з приводу того, що мала місце ліквідація, а не реорганізація державного органу, таких висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги.
Водночас, при вирішенні інших позовних вимог суд враховує, що частиною першою статті 235 КЗпП передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
З огляду на встановлені судом обставини щодо безпідставного звільнення позивача у зв'язку із ліквідацією юридичної особи, якої фактично не відбулося, повне відновлення порушених трудових прав позивача повинно бути забезпечено шляхом її поновлення на державній службі на посаді, з якої її було звільнено - на посаді начальника відділу контролю за використанням та охороною земель у Дрогобицькому, Жидачівському, Стрийському, Сколівському районах та у м. Дрогобичі Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.
Крім цього, судом першої інстанції підставно задоволено похідні позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня наступного за днем звільнення до дня поновлення її на роботі.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Що стосується питання розподілу судових витрат, то апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення в користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8250 грн, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
За правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 за надання правничої допомоги у даній справі сплачено адвокату 8250 грн.
Розмір понесених позивачем витрат підтверджується такими доказами:
договір від 28.09.2021, укладений адвокатським об'єднанням «Західна правова група» з Самойловою З. В. про надання правової допомоги;
- детальний опис виконаних робіт/наданих послуг (підготовка відповіді на відзив - 3 год вартістю 3000 грн; підготовка заперечення на заяву про залишення позовної заяви без розгляду 1 год вартістю 1000 грн, підготовка письмових пояснень щодо наявної актуальної судової практики 0,25 год. (15 хв.) вартістю 250 грн; участь адвокатів АО «Західна правова група» у судових засіданнях 11.10.2021, 06.12.2021, 12.01.2022, 31.01.2022 вартістю 4000 грн. Загальна вартість наданих послуг складає 8250 грн);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) №1 від 03.02.2022, відповідно до якого загальна вартість професійної правничої допомоги становить 8250 грн;
- квитанція №26 від 03.02.2022 на суму 8250 грн.
В контексті наведеного, апеляційний суд звертає увагу на те, що наведені вище положення законодавства покладають обов'язок доведення співмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. За відсутності клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В даному випадку відповідачем як суб'єктом владних повноважень було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката суду з відповідним обґрунтуванням неспівмірності розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт.
Так, апеляційний суд погоджується з доводами Головного управління Держгеокадастру у Львівській області в частині завищення витрат на правову допомогу, зокрема, в частині підготовки заперечення на заяву про залишення позовної заяви без розгляду та участі адвокатів у судових засіданнях, які тривали 6 хв, 50 хв, 62 хв, 68 хв, а також безпідставності понесення витрат на підготовку письмових пояснень щодо наявної актуальної судової практики 0,25 год. вартістю 250 грн, так як обсяг вказаної роботи входив у підготовку відповіді на відзив.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу загальною вартістю 8250 грн є неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг позивачу та часом, об'єктивно необхідним адвокату для виконання відповідних робіт (послуг).
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо необхідності стягнення з відповідача на її користь витрат на професійну правничу допомогу лише у розмірі 5500 грн.
За наведених обставин, судом першої інстанції у додатковому рішенні неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування додаткового рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 2 750 грн.
Керуючись статтями 310, 315, 316, 317, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року у справі № 380/13678/21 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2022 року у справі № 380/13678/21 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року у справі № 380/13678/21 залишити без змін.
Додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2022 року у справі № 380/13678/21 скасувати в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Львівській області витрат на правничу допомогу в розмірі 2 750 грн.
В решті додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2022 року у справі № 380/13678/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 14.07.2022