14 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/1617/20 пров. № СК-А/857/1754/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Шевчук С.М., Шинкар Т.І.,
з участю секретаря судового засідання: Кахнич Г.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в особі Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення виконання рішень в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року (ухвалене головуючим-суддею Шумей М.В., час проголошення рішення 15 год 25 хв у м. Івано-Франківську) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в особі Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення виконання рішень в Івано- Франківській області про визнання протиправними та скасування рішень,
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в особі Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення виконання рішень в Івано-Франківській області (далі - Управління ВПВР, Управління, відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати постанову ВП №28672275 від 30.05.2012 про стягнення виконавчого збору в розмірі 400065,46 грн та постанову ВП №41352175 від 25.12.2013 про відкриття виконавчого провадження по виконанню постанови №28672275, виданої 30.05.2012.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управління ВПВР подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачу було надано термін для самостійного виконання судового рішення до 21.09.2011, проте в даний термін рішення боржником самостійно не виконано та не надано державному виконавцю документального підтвердження повного його виконання. Постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №28672275 від 14.09.2011 позивачем не оскаржувалась. У зв'язку з цим, 30.05.2012 головним державним виконавцем було винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 400065,46 грн.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Особливості розгляду справ з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 286 КАС України, а порядок повідомлення їх учасників статтею 268 цього Кодексу, відповідно до якої учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Відтак, в контексті положень ч.4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що 14.09.2011 постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області (далі - ВПВР) було відкрито виконавче провадження ВП №28672275 з виконання виконавчого листа №0907/2-583/2011, виданого 08.08.2011 Івано-Франківським міським судом.
30.05.2012 головним державним виконавцем ВПВР було винесено постанову ВП №28672275 від 30.05.2012 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 400065,46 грн.
12.09.2013 постановою головного державного виконавця ВПВР було повернуто виконавчий документ стягувачу за його заявою та припинено виконавче провадження ВП №28672275.
25.12.2013 постановою головного державного виконавця ВПВР було відкрито виконавче провадження ВП №41352175 по виконанню постанови №28672275, виданої 30.05.2012 ВПВР про стягнення виконавчого збору у розмірі 400065,46 грн.
13.01.2020 у зв'язку з ліквідацією ВПВР, постановою головного державного виконавця ВПВР Управління ВП №41352175 було передано виконавче провадження правонаступнику - відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).
04.06.2020 постановою головного державного виконавця ВПВР Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) було накладено арешт на майно ОСОБА_1 .
Згідно інформації з реєстру боржників від 01.07.2020, інформація про ОСОБА_1 відсутня в реєстрі боржників.
Вважаючи оспорювані постанови протиправними, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про їх скасування.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем було порушено вимоги чинного законодавства, оскільки він не пересвідчився у тому, чи була отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження та чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення. Також, суд зазначив, що Закон України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999 (далі - Закон №606-XIV) у редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не передбачав виведення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме провадження і відкриття такого виконавчого провадження у разі повернення основного виконавчого документа стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.47 цього Закону.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №41352175 від 25.12.2013 по виконанню постанови №28672275, виданої 30.05.2012, умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначались Законом №606-XIV.
Згідно ч.2 ст.25 Закону №606-XIV, державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Статтею 28 Закону №606-XIV передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.
Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.
Аналіз наведених вище правових норм вказує на те, що у разі добровільного невиконання боржником судового рішення у строк, визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження, державним виконавцем розпочинається процедура примусового виконання та виноситься постанова про стягнення виконавчого збору. Також, виконавчий збір стягується з боржника у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача.
Виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, відшкодування витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, і стягнення штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону.
Колегія суддів зазначає, що перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення. Отже, у разі з'ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії.
Разом з тим, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 не отримував будь-яких документів виконавчого провадження ВП №28672275 та ВП №413552175. В матеріалах справи відсутні будь-які докази вручення позивачу вказаних постанов.
Колегія суддів також зазначає, що аналіз норм Закону №606-XIV вказує на те, що сплив строку, наданого на добровільне виконання рішення суду, сам по собі не є достатньою підставою з якою законодавець пов'язує накладення штрафу на боржника. Боржник повинен бути належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження. Підставою для накладення штрафу є невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення суду. Таким чином, державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, але й встановити факт отримання боржником її копії. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. У разі з'ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі накладати штраф на боржника за невиконання рішення у визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження строк.
Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів отримання позивачем копії оспорюваних постанов, колегія суддів вважає, що боржник не був належним чином повідомлений про можливість добровільно виконати рішення суду у визначений строк.
Також колегія суддів враховує те, що у справі відсутні докази ухилення позивача від отримання поштової кореспонденції.
Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови ВП №28672275 від 30.05.2012 про стягнення виконавчого збору в розмірі 400065,46 грн, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 47 Закону №606-XIV встановлено підстави повернення виконавчого документа стягувачу. Зокрема, передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу за наявності письмової заяви стягувача. При цьому повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Підстави закінчення виконавчого провадження визначено статтею 49 Закону №606-XIV, пунктом 1 частини 1 цієї статті передбачено, що у разі визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду - таке виконавче провадження підлягає закінченню, і у такому випадку виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Аналогічні норми наведено в Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з положеннями якої постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у ч.1 ст.28 Закону №606-XIV. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог цього Закону.
При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.
У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 5, 8, 9, 11-13 частини 1 статті 49 Закону №606-XIV, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа) зазначає про виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та не пізніше наступного робочого дня після завершення такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, про що виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Строк для самостійного виконання боржнику в такому випадку не надається.
У разі повернення виконавчого документа з підстави, передбаченої пунктом 8 частини1 статті 47 Закону №606-XIV, повернення виконавчого документа стягувачу у разі коли коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно), постанова про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження не виділяється та залишок нестягнутої суми виконавчого збору не стягується (п.п. 3.7.1, 3.7.3, 3.7.4).
Таким чином, Закон №606-XIV не передбачав виведення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме провадження і відкриття такого виконавчого провадження у разі повернення основного виконавчого документа стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.47 цього Закону.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що державним виконавцем порушено вимоги Закону №606-XIV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, оскільки Закон не передбачав виведення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме провадження і відкриття такого виконавчого провадження у разі повернення основного виконавчого документа стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.47 цього Закону.
Разом з тим, суд вірно вказав, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 28.01.2015 по справі №924/205/13-г).
Згідно статті 32 Закону №606-XIV, заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.
Отже, державним виконавцем порушено вимоги Закону №606-XIV під час винесення спірної постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки заходи примусового виконання рішень ним не вчинялися.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваних постанов та наявності підстав для їх скасування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст.ст. 268, 272, 287, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в особі Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення виконання рішень в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року по справі №300/1617/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. М. Шевчук
Т. І. Шинкар