14 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/25412/21 пров. № А/857/1699/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінда О.М., Пліша М.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Чернівецькій області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року про повернення позовної заяви (суддя -Костецький Н.В., м. Львів) у справі за адміністративним позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Чернівецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЦЦ Україна" про стягнення штрафних санкцій,-
Головне управління Держпродспоживслужби в Чернівецькій області (далі - Головне управління) 24.12.2021 звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЦЦ Україна" (далі - ТОВ “ЦЦЦ Україна”), в якому просило стягнути з відповідача штрафні санкції у розмірі 51000,00 грн згідно Постанови про накладення штрафу від 20.09.2021 №3, та штрафні санкції у розмірі 51000,00 грн згідно Постанови про накладення штрафу від 20.09.2021 №4. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем не сплачено штраф, який накладено Постановами від 20.09.2021 №3 та №4 на загальну суму 102000 грн.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року позовну заяву повернуто позивачу.
Не погодившись з постановленою ухвалою суду першої інстанції її оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідно до частини шостої статті 44 Закону України “Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції” (далі - Закон № 2735-VI), суб'єкт господарювання має сплатити штраф у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання постанови про його накладення.Так, як відповідачем не сплачено штраф у добровільному порядку у визначений п'ятнадцятиденний строк, Головним управлінням подано позовну заяву. Вказує, що перебіг процесуального строку для подання позовної заяви в даному випадку починається з 21.09.2021 та закінчується відповідно 21.12.2021.
Відповідач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Разом з тим, відповідачем заявлено клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на ухвалу про повернення позовної заяви, а відповідно до частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційна скарга на ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви, розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем подано позов з вимогою стягнення грошових коштів, яка ґрунтується на підставі рішення суб'єкта владних повноважень до закінчення строку, визначеного частиною другою статті 122 КАС України (шість місяців), позовну заяву Головного управління слід повернути позивачу відповідно до вимог статті 169 КАС України.
Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком з огляду на наступні обставини.
Положеннями частини четвертої статті 5 КАС України передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Щоб адміністративний позов був прийнятий до провадження судом першої інстанції, позивачу необхідно дотримуватись порядку подання позовної заяви в межах реалізації права на звернення до суду та кореспондуючого права на повноважний суд з урахуванням положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 55 Конституції України, частини четвертої статті 5 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положеннями частини другої статті 122 КАС України встановлено різні строки звернення до адміністративного суду для суб'єктів владних повноважень та для інших осіб.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Абзацом 2 частини другої статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Відповідно пункту 8 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позовну заяву із вимогою стягнення грошових коштів, яка ґрунтується на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, подано суб'єктом владних повноважень до закінчення строку, визначеного частиною другою статті 122 цього Кодексу.
Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку про те, що положеннями пункту 8 частини четвертої статті 169 КАС України законодавцем врегульовано підставу для повернення позовної заяви позивачеві у випадку порушення процесуальних строків, а саме - коли суб'єкт владних повноважень подав позовну заяву із вимогою про стягнення грошових коштів, яка ґрунтується на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, до закінчення строку встановленого у частині другій статті 122 КАС України.
При цьому, для застосування положень пункту 8 частини четвертої статті 169 КАС України, слід виходити з того, що днем виникнення підстав, які дають право суб'єкту владних повноважень на звернення до адміністративного суду із позовом про стягнення грошових коштів, яка ґрунтується на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, є день закінчення шестимісячного строку, встановленого у абзаці 1 частини другої статті 122 КАС України.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі пункту 8 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки право на звернення суб'єкта владних повноважень до суду із позовом про стягнення штрафу, який ґрунтується на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, може були реалізоване лише після закінчення строку, встановленого у абзаці 1 частини другої статті 122 КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду від 26 лютого 2019 року по справі №826/14906/18.
При цьому, посилання скаржника на положення частини шостої статті 44 Закону № 2735-VI щодо п'ятнадцятиденного строку сплати суми штрафу є безпідставними, оскільки положення зазначених правових норм визначають порядок добровільного виконання суб'єктом господарювання рішень, актів або дій суб'єкта владних повноважень, тоді як порядок та строки стягнення суми штрафу, застосованого на підставі таких рішень, актів або дій, у судовому порядку здійснюється відповідно до положень КАС України.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду не вбачається.
Стосовно заяви відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС).
Згідно частини третьої статті 134 КАС розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З аналізу положень статті 134 КАС слідує, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі №826/1216/16 висловила правову позицію, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
В підтвердження понесених витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачем надано до суду апеляційної інстанції: Договір про надання правничої допомоги від 15.06.2016 №15/06/16 з адвокатом Співаком В.Р.; Акт здачі-прийняття виконаних робіт (послуг) згідно Договору про надання правничої допомоги від 15.06.2016 №15/06/16, де вказана вартість за опрацювання апеляційної скарги 400 грн, та вартість за підготовку відзиву на апеляційну скаргу 2000 грн; Платіжне доручення №7912 від 11.07.2022 на суму 2400 грн.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон №5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Необхідно зазначити, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Визначаючись щодо обґрунтованості розміру витрат на професійну правничу допомогу суд має надати оцінку обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в контексті пропорційності їх складності правовому супроводу справи та враховуючи зміст та обсяг наданих послуг.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 2400 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих послуг.
Наданий Акт здачі-прийняття виконаних робіт (послуг) згідно Договору про надання правничої допомоги від 15.06.2016 №15/06/16зазначає опис послуг які були надані відповідачу.
Зокрема, зазначено, що вартість опрацювання апеляційної скарги та додатків до неї становить. 400 грн. Апеляційний суд зазначає, що об'єм апеляційної скарги складає лише 4 аркуші, та містить 4 додатки, серед який сама оскаржувана ухвала, квитанція про сплату судового збору, копія фіскального чеку та видруківка поштового трекінгу.
Також зазначено, що вартість підготовки відзиву на апеляційну скаргу складає 2000 грн, та зайняла 2.5 год. Апеляційний суд зазначає, що текст поданого відзиву становить 6 аркушів, половина з цього є обґрунтуванням витрат на правничу допомогу.
Разом з цим апеляційний суд зазначає, що оскаржується ухвала про повернення позовної заяви, та розгляд справи відбувався в письмовому провадженні
На думку суду, підготовка відзиву у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.
Таким чином, виходячи з вищенаведеного, з урахуванням критерію співмірності зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, та обсягом виконання відповідних робіт, апеляційний суд дійшов висновку про часткового задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, та стягнути з позивача на користь відповідача 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. 132, 134, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Чернівецькій області залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року про повернення позовної заяви у справі №380/25412/21- без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в Чернівецькій області (ЄДРПОУ: 40416813) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЦЦЦ Україна” (ЄДРПОУ: 38244048) судові витрати, пов'язані з розглядом справи, на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 500 (п'ятсот) гривень.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
М. А. Пліш