13 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/4764/20 пров. № А/857/5474/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Хобор Р.Б.,
суддів Бруновської Н.В., Улицького В.З.
з участю секретаря судового засідання Юник А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року, ухвалене суддею Гуликом А.Г. у м. Львові о 18 год. 20 хв. у справі № 380/4764/20 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач, Головне управління ДПС у Львівській області звернулося в суд з позовом, у якому просить стягнути на користь держави з ОСОБА_1 податковий борг в сумі 29156,16 грн.
Позивач, ОСОБА_1 звернувся в суд із зустрічним позовом у якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення № 1532-13 від 21.04.2017 року, № 604086-13 від 10.11.2017 року, № 0674144-1313-1317 від 10.05.2018 року, № 0674143-1313-1317 від 10.05.2018 року, № 0674145-1313-1317 від 10.05.2018 року, № 0019506-5713-1317 від 25.03.2019 року, № 0019505-5713-1317 від 25.03.2019 року, № 0019504-5713-1317 від 25.03.2019 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 0674143-1313-1317 від 10.05.2018 року та № 0019504-5713-1317 від 25.03.2019 року.
У задоволенні інших позовних вимог за зустрічним позовом відмовлено.
Первісний позов Головного управління ДПС у Львівській області задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 до бюджету податковий борг у розмірі 28625 грн. 17 коп.
У задоволенні інших позовних вимог за первісним позовом відмовлено.
Приймаючи це рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на підставі рішень органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів має пільги зі сплати податку на житлову нерухомість, як інвалід ІІ групи. Тому суд скасував податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 0674143-1313-1317 від 10.05.2018 року та № 0019504-5713-1317 від 25.03.2019 року, які визначали грошове зобов'язання з цього податку.
Що стосується сплати податку на об'єкти нежитлової нерухомості, то суд зазначив, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником і не використовує об'єкти нежитлової нерухомості для ведення сільськогосподарського виробництва, а тому, відповідно до норм Податкового кодексу України, не має пільг щодо сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за об'єкти нежитлової нерухомості.
Не погодившись із цим рішенням суду в частині незадоволених позовних вимог за зустрічним позовом та задоволення позову за первісним позовом, його оскаржив ОСОБА_1 , який просить рішення суду першої інстанції скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити, а у задоволенні первісного позову відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає те, що є керівником фермерського господарства, яке вважається сільськогосподарським товаровиробником та використовує належні йому на праві власності об'єкти нерухомості. Крім того, позивач зазначає, що рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, в тому числі податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на 2016, 2017 та 2018 рік прийняті поза межами строків, визначених Податковим кодексом України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
Суд першої інстанції встановив те, що ОСОБА_1 є власником:
- житлового будинку загальною площею 550,7 кв.м;
- нежитлової будівлі (столярно-господарський цех) загальною площею 161.2 кв.м;
- нежитлової будівлі загальною площею 241.30 кв.м.
Станом на 22.05.2020 року у позивача є заборгованість з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в сумі 29156,16 грн.
Зазначена заборгованість складається із заборгованості з:
- податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості на суму 530,99 грн.
- податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості на суму 28625,17 грн., з них 28515,66 грн. в якості податкових зобов'язань та 109,51 грн. пені.
Грошові зобов'язання відповідача виникли відповідно до складених контролюючим органом податкових повідомлень-рішень:
№ 1532-13 від 21.04.2017 року та № 604086-13 від 10.11.2017 року - податок на об'єкти нежитлової нерухомості за 2016 рік;
№ 0674143-1313-1317 від 10.05.2018 року - податок на об'єкт житлової нерухомості за 2017 рік;
№ 0674144-1313-1317 від 10.05.2018 року, № 0674145-1313-1317 від 10.05.2018 року - податок на об'єкти нежитлової нерухомості за 2017 рік;
№ 0019504-5713-1317 від 25.03.2019 року - податок на об'єкт житлової нерухомості за 2018 рік;
№ 0019505-5713-1317 від 25.03.2019 року, № 0019506-5713-1317 від 25.03.2019 року - податок на об'єкти нежитлової нерухомості за 2018 рік.
Позивач за первісним позовом направив відповідачу податкову вимогу від 26.03.2018 року № 37058-17 на суму податкового боргу 1592 грн.
Податкові повідомлення-рішення, прийняті контролюючим органом у відповідності до рішень Довжанської сільської ради Дрогобицького району Львівської області про встановлення місцевих податків та зборів, а саме: № 225 від 30.01.2015 року; № 26 від 29.01.2016 року; № 77 від 10.02.2017 року; № 166 від 18.12.2017 року; № 197 від 21.06.2018 року; № 245 від 14.06.2019 року; № 246 від 14.06.2019 року.
Крім того, суд встановив, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи і керівником фермерського господарства «Періг».
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно - правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до вимог частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 оскаржив рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову щодо скасування податкових повідомлень-рішень, на підставі яких визначено грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки із об'єктів нежитлової нерухомості та задоволення первісного позову щодо стягнення відповідного податку на користь держави.
Отже, апеляційний суд здійснює оцінку рішення суду першої інстанції лише в цій частині.
Справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, внормовано приписами статті 266 Податкового кодексу України (далі ПК України, в редакції, чинній па момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування території громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміре мінімальної заробітної плати, встановленої законом па 1 січня звітного (податкового) року, за і квадратний метр бази оподаткування.
Рішеннями Довжанської сільської ради Дрогобицького району Львівської області про встановлення місцевих податків та зборів, а саме: № 225 від 30.01.2015 року; № 26 від 29.01.2016 року; № 77 від 10.02.2017 року; № 166 від 18.12.2017 року; № 197 від 21.06.2018 року встановлені ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що перебуває у власності фізичних осіб на 2016, 2017 та 2018 рік.
Водночас, відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію Наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (1271) включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін. Цей клас не включає: споруди зоологічних та ботанічних садів.
Апеляційний суд встановив те, що позивачу на праві власності належать об'єкти нежитлової нерухомості: ферма, загальною площею 241.30 кв.м. та столярно-господарський цех, загальною площею 161.2 кв.м.
Апеляційний суд вважає, що ці будівлі призначені для використання в сільськогосподарській діяльності, а отже відносяться до будівель сільськогосподарського призначення.
Водночас, підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, для звільнення від сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки містить і іншу умову, крім приналежності об'єктів нежитлової нерухомості до будівель сільськогосподарського призначення, а саме те що, власник цих будівель має бути сільськогосподарським товаровиробником.
За визначенням підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Апеляційний суд встановив те, що позивач з 06.05.2000 року зареєстрований як фізична особа-підприємець за видами діяльності згідно із КВЕД 99.9 «інші види діяльності».
З цього слідує, що позивач, як фізична особа-підприємець не є сільськогосподарським товаровиробником, оскільки не займається виробництвом сільськогосподарської продукції.
Позивач стверджує, що є керівником фермерського господарства «Періг», яке займається виробництвом сільськогосподарської продукції.
Однак, апеляційний суд звертає увагу на те, що пільга передбачена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не поширюється на керівників юридичних осіб. Водночас фермерське господарство «Періг» не володіє будівлями сільськогосподарського призначення про які вказано вище.
Таким чином, позивач не має підстав, передбачених підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, для звільнення від сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, оскільки не є сільськогосподарським товаровиробником.
Тому, апеляційний суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про право на пільгу передбачену підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Що стосується доводів ОСОБА_1 про те, що рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, зокрема, податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на 2016, 2017 та 2018 рік, прийняті поза межами строків визначених Податковим кодексом України, то апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Отже, встановлення податку на майно, зокрема, в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний, шляхом прийняття відповідного рішення.
Статтею 4 ПК України визначено основні засади податкового законодавства України.
Одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.
Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Таким чином, у разі прийняття відповідного рішення місцевою радою у 2015 році податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, міг справлятися не раніше 2016 року, аналогічно у 2017 та 2018 роках.
Апеляційний суд встановив те, що 30 січня 2015 року Довжанська сільська рада Дрогобицького району Львівської області прийняла рішення № 225 про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яким на 2016 рік встановила податок для об'єктів житлової нерухомості у розмірі 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного періоду за 1 кв.м.
Таким чином, позивач як платник податку розумів, що у 2016 році він має сплачувати податок на об'єкти нежитлової нерухомості у розмірі 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного періоду за 1 кв.м.
Водночас, 29 січня 2016 року Довжанська сільська рада Дрогобицького району Львівської області прийняла рішення № 26 про внесення змін у рішення №225 від 30 січня 2015 року, яким зменшила ставку податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для об'єктів нежитлової нерухомості до 0,3 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного періоду за 1 кв.м.
Зважаючи на ці рішення, апеляційний суд вважає, що сільська рада зменшивши ставку податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для об'єктів нежитлової нерухомості на 2016 рік у січні 2016 року не порушила принцип стабільності податкових правовідносин, оскільки це рішення не збільшило податкове навантаження на позивача, як платника податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
Тому апеляційний суд вважає, що податкове повідомлення-рішення № 1532-13 від 21.04.2017 року та № 604086-13 від 10.11.2017 року, якими визначено грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для об'єктів нежитлової нерухомості на 2016 рік у сумі 997,53 грн. та 666,4 грн. відповідно, є законними і не підлягають скасуванню.
Далі апеляційний суд встановив те, що 10 лютого 2017 року Довжанська сільська рада Дрогобицького району Львівської області прийняла рішення № 77 про встановлення податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для об'єктів нежитлової нерухомості на 2017 рік у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного періоду за 1 кв.м.
Враховуючи норму підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України це рішення сільської ради має застосовуватися у 2018 році, оскільки цей рік є плановим для встановлених ним податків, враховуючи прийняття відповідного рішення до 15 липня 2017 року поточного року.
Отже, відповідач неправомірно визначив податкове зобов'язання для позивача з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для об'єктів нежитлової нерухомості на 2017 рік, керуючись рішенням Довжанська сільська рада Дрогобицького району Львівської області № 77 від 10 лютого 2017 року. Тому, апеляційний суд вважає, що податкові повідомлення-рішення № 0674144-1313-1317 від 10.05.2018 року та № 0674145-1313-1317 від 10.05.2018 року, якими визначено грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для об'єктів нежитлової нерухомості на 2017 рік у сумі 7721,60 грн. та 5158,40 грн. відповідно, необхідно скасувати.
Що стосується грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для об'єктів нежитлової нерухомості на 2018 рік, то апеляційний суд встановив те, що такий встановлений рішенням Довжанської сільської ради Дрогобицького району Львівської області № 166 від 18 грудня 2017 року.
Враховуючи норму підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України це рішення сільської ради має застосовуватися у 2019 році. Тому відповідач, застосувавши це рішення сільської ради для визначення податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для об'єктів нежитлової нерухомості на 2018 рік, діяв неправомірно.
Зважаючи на такий висновок апеляційного суду, податкові повідомлення-рішення № 0019506-5713-1317 від 25.03.2019 року та № 0019505-5713-1317 від 25.03.2019 року необхідно скасувати.
Підводячи підсумок наведеного апеляційний суд вважає, що зустрічний позов ОСОБА_1 в частині відмови в задоволенні позовних вимог необхідно задовольнити частково, шляхом скасування податкових повідомлень-рішень № 0674144-1313-1317 від 10.05.2018 року, № 0674145-1313-1317 від 10.05.2018 року, № 0019506-5713-1317 від 25.03.2019 року та № 0019505-5713-1317 від 25.03.2019 року. У задоволенні зустрічного позову про скасування податкових повідомлень-рішень № 1532-13 від 21.04.2017 року та № 604086-13 від 10.11.2017 року необхідно відмовити.
Що стосується первісного позову, то у частині задоволення позову необхідно відмовити, оскільки суму податкового боргу, яку суд першої інстанції вирішив стягнути на користь держави, складають грошові зобов'язання зазначені у податкових повідомленнях-рішення, які скасовані апеляційним судом. Водночас податкові зобов'язання позивача, які визначені у податкових повідомлення-рішеннях № 1532-13 від 21.04.2017 року та № 604086-13 від 10.11.2017 року не увійшли до складу податкового боргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції, в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та задоволення первісного позову, ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права.
Апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги такими, що частково спростовують висновки суду першої інстанції у вказаній частині, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в оскарженій частині скасувати та прийняти постанову про часткове задоволення зустрічного позову в частині незадоволених позовних вимог та відмови у задоволенні первісного позову в частині задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 380/4764/20 скасувати в частині:
- відмови у задоволенні зустрічного позову в частині скасування податкових повідомлень-рішень № 0674144-1313-1317 від 10.05.2018 року, № 0674145-1313-1317 від 10.05.2018 року, № 0019506-5713-1317 від 25.03.2019 року та № 0019505-5713-1317 від 25.03.2019 року.
- задоволення первісного позову та стягнення з ОСОБА_1 до бюджету податкового боргу у розмірі 28625 грн. 17 коп.
Прийняти у скасованій частині нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 0674144-1313-1317 від 10.05.2018 року, № 0674145-1313-1317 від 10.05.2018 року, № 0019506-5713-1317 від 25.03.2019 року та № 0019505-5713-1317 від 25.03.2019 року.
У задоволенні позовних вимог Головного управління ДПС у Львівській області про стягнення з ОСОБА_1 до бюджету податкового боргу у розмірі 28625,17 грн. відмовити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 380/4764/20 у частині відмови у визнанні протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 1532-13 від 21.04.2017 року, № 604086-13 від 10.11.2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча суддя Р. Б. Хобор
судді Н. В. Бруновська
В. З. Улицький
Повний текст постанови складений 13.07.2022 року